Дудка Анатолій Свиридович
Анатолій Дудка: корифей українського театру

Як неможливо звичайними словами переповісти поезію, так само важко знайти слова, щоб змалювати людський і творчий портрет Анатолія Дудки. Щоб творити добро, треба мати гармонію та тепло в душі. А цього сповна було в актора, й це відчувалося при спілкуванні з ним, у його творчій та небайдужій підтримці в усьому, в його організації власного театрального космосу. Мужньо гарний зовні, з чудовим співочим голосом, він наче самою природою був призначений стати епіцентром товариства. Актор рідкісного обдарування, з першої появи на сцені Анатолій Свиридович притягував увагу до себе. Все, що він робив, надзвичайно переконливе, він завжди знав, що хотів сказати глядачеві. Для нього театр – середовище, з якого все росте в цьому житті, це територія з родовими якостями синтетизму, з життєбудівничою філософією. В його акторстві був присутній не тільки власний стиль, а й висока культура у ставленні до професії. 

Людина гри. Перші кроки

Личкове – це невелике українське село на березі річки Оріль у Магдалинівському районі. Тут у родині Свирида Єпіфановича та Марії Григорівни народився майбутній артист і режисер Анатолій Дудка. У 1949 році сім'я переїхала до Дніпропетровська, де маленький Анатолій із задоволенням навчився грати на баяні й успішно закінчив музичну школу. Від природи хлопець володів рідкісною музикальністю, чудовим голосом, глибоким відчуттями ритму та стилю. Тож, коли прийшов час обирати професію, хлопець без вагань взяв документи та попрямував вступати до Дніпропетровського музичного училища. Але, побачивши, що цей навчальний заклад розташований поряд із театральним училищем, прийняв ризиковане для себе рішення та вирішив спробувати свої сили в театральному мистецтві. За ніч, приготувавши екзаменаційний ритмічний малюнок, Анатолій блискуче виконав «Чардаш». На здивування рідних його взяли вчитися на режисерське відділення. А вже після проходження армії він пройшов відбірковий тур і вступив на акторське відділення, яким керував  Олександр Галун. Серед його однокурсників були режисер Олександр Міхолап, Микола Карпенко – в майбутньому заслужений працівник культури. Після закінчення навчання молодий актор отримав запрошення одразу до шести театрів, але разом із дружиною обрав Закарпатський обласний державний український музично-драматичний театр.

Цей надзвичайно мальовничий край давно зачарував молодих людей не тільки своєю мальовничою природою, але й, у першу чергу, завзятими та гостинними людьми, які вміють не тільки добре працювати, але й люблять цікаво відпочивати, зберігаючи свої чудові звичаї та обряди. Саме тут, в Ужгороді, доля подарувала подружжю багато творчих зустрічей і співпрацю з цікавими непересічними особистостями. В ті роки на велику сцену потрапити було не так легко. Йшов процес природного відбору кращих із кращих, і Анатолій Дудка та Людмила Юр’єва намагалися систематично працювали над вдосконаленням акторської майстерності, щодня активно вивчали досвід тих, хто вже встиг підкорити вибагливого глядача. Головним критерієм визнання таланту завжди є результат, виключно здобутий і показаний на сцені. Пам`ятаючи, що копітка праця – головне, Анатолій з головою занурився у театральне життя. 

Уже перші кроки самостійної творчої діяльності юнака на закарпатській сцені принесли йому неабиякі успіхи. Приємна зовнішність, чудові голосові дані, вміння настирливо працювати над удосконаленням акторської майстерності – все це досить скоро дало можливість Анатолієві Дудці гучно заявити про себе. Закарпатський глядач полюбив його, про діяльність молодого актора-співака часто писалося у засобах масової інформації. Радість відкриття, допитливість думки, проникнення в авторський задум, почуття стилю, українського колориту, а ще – творити просто й відверто – такими були художні принципи молодого артиста. Він природно та правдиво зіграв тракториста в музичній комедії «Увага, какаду!», новаторськи втілив образ Юри Шугая у соціально-психологічній драмі «Микола Шугай». Одним із напрямків театрального життя були виїзні вистави, які трупа показувала в сільських клубах, санаторіях і актових залах. Тож актор багато гастролював і набував професійного досвіду. 

В Ужгороді Анатолій Дудка успішно реалізує свій творчий потенціал до 1974 року, потім він із родиною переїжджає в Саратовську область Росії, де працює у Балашовському міському драматичному театрі. Ролі у драматичних виставах, комедії та водевілі дали можливість вдосконалювати та відточувати свою акторську майстерність. Особливості акторської натури Анатолія Свиридовича – незгасна спрага творчості та постійне пізнання нового. Саме тому він із радістю погодився на цікаву пропозицію реалізуватися у Криворізькому Академічному театрі драми та музичної комедії ім. Тараса Шевченка.

Галерея образів актора

Творча доля в театрі складалася щасливо, грати доводилося багато, а ролі були різнопланові й багатогранні. За два сезони вдалося зіграти в семи спектаклях. Глядач і критики відразу помітили, що в театр прийшов цікавий актор пошуку та надзвичайної сценічної привабливості. Легко, обережно грає Анатолій Дудка роль Анучкіна в безсмертній комедії Миколи Гоголя «Одруження», іронічно і тонко висміює вчинки свого героя. Запам’яталась роль Потапова в трагікомедії «Провінційні анекдоти» за п’єсою Олександра Вампілова, блискучий зразок комедії, яка не тільки розважає, але дає можливість говорити про найсерйозніші речі, доходячи часом до трагічних висот. Анекдот тут – «незвичайний, екстраординарний випадок», і «коротка історія з парадоксальною кінцівкою». Особливий ефект акторського виконання полягав у тому, щоб грань між сценою та залом була стерта й глядач почав відчувати себе не просто спостерігачем, а й учасником того, що відбувається на сцені. Анатолій Свиридович із цим завданням упорався на сто відсотків.

Оперета належить до найбільш поширених і улюблених театральних жанрів і посідає помітне місце в репертуарі Криворізького Академічного театру драми та музичної комедії. Саме цей самобутній різновид музично-театрального мистецтва став трампліном і відкриттям вокального обдарування Анатолія Дудки. В цьому сценічному жанрі молодий актор, органічно й ефектно поєднав вокальний спів, пройняте дотепною комедійністю драматичне слово, вишукану хореографію та інші видовищні аспекти, притаманні його творчій натурі. Оцінити грані таланту пана Анатолія можна було в опереті «Летюча миша» у ролі майстерного товариша-брехуна, засліпленого коханням до служниці, – Фалька. В атмосферній опереті йому підкорилася блискавична стрімка інтрига та дотепність діалогів. Актор природно та ненав’язливо, як і належить в опереті, переходив від діалогічних сцен до співу. З французьким шармом зіграв Анатолій Дудка скромного композитора Флорідора з оперети «Мадемуазель Нітуш». Під час гри для нього головне було чітко відчувати тонку грань подвійного життя свого героя – він віддається і монастирю, і театру повністю, не фальшивить і не зраджує своїм почуттям і смакам. 

У постановці «Сільви» актор виступив у ролі графа Боні. Цю, начебто, цілком характерну роль комедійного спрямування він прагнув розкрити через душевну вразливість і житейську кмітливість свого персонажа. Боні прийнято вважати безшабашним коміком, добродушним утішителем, мастаком мирити всіх і залагоджувати конфлікти. Аж ніяк не нівелюючи таких украй важливих у цій постаті рис, актор прагнув не обмежуватися традиційною оперетковою поверховістю, а, так би мовити, передати складність цього ексцентричного «простака». Адже не випадково у каскаді бурхливих подій, у спрямуванні їх до щасливої розв’язки Боні бере активну участь. На криворізькій сцені Анатолій Свиридович також зіграв колоритні ролі в популярних оперетах: «Весела вдова», «Маріца», «Принцеса цирку», «Циганський барон», «Катрін», «Весілля в Малинівці».

Анатолій Дудка був не просто артист, він – громадянин театру, який став цілою епохою в історії криворізького театру, зіграв унікальні ролі, пізнав любов публіки та повагу колег, був відзначений почесним званням «Заслужений артист України» і здійснив свої перші режисерські плани. Але, якщо простежити творчу біографію актора, то можна побачити, що Митець завжди був невтомним шукачем, який не заспокоюється на досягнутому, а безперервно вдосконалює створене ним. Тож у дев’яностих роках подружжя вирушає до рідного міста та починає підкорювати нові творчі вершини.

Дніпровський національний академічний український музично-драматичний театр ім. Т.Г. Шевченка зустрів Анатолія Свиридовича різноманітним репертуаром. У постановці «Чмир» за п’єсою Марка Кропивницького актор показав, що психологія селянина нерозривно пов’язана з християнською мораллю, яка є критерієм діяльності людини, визначає всі ціннісні орієнтири її існування. Розкриваючи складний суперечливий характер суворого Івана Мазепи у виставі «Мазепа – гетьман України» за Богданом Лепким, пан Анатолій передав найтонші душевні порухи чуйного, ніжного, але безкомпромісного у своїх державно-моральних принципах гетьмана, вразивши глядача не лише високою професійною майстерністю, але й емоційною самовіддачею, повним перевтіленням, злиттям зі своїм історичним героєм. Режисер Володимир Божко разом із акторами допомагав кожному відчути духовне багатство та дивовижну напруженість особистого життя гетьмана, осягнути пристрасність його думки, глибину інтелекту, людяність. Вистава стала промовистим прикладом єдності режисерської волі й акторської майстерності, взаємодії та злиття талантів обох співтворців постановки. Ця вистава отримала Міжнародну премію імені Пилипа Орлика, а Анатолій Дудка став лауреатом «Січеславни-1997» в номінації «Краща чоловіча роль».

Пошуки переконливих трактувань нових драматичних творів духовно збагачували майстрів сцени, допомагали зберігати та продовжувати традиції акторського мистецтва, пов’язані з історично конкретним і переконливим утіленням образів великих українців. У виставі «Народжений під знаком скорпіона» за п’єсою Віктора Савченка розповідається про життя відомого історика Дмитра Яворницького. Анатолій Дудка натхненно працював над образом славетного художника Іллі Рєпіна. Історизм, глибоке відчуття національного патріотизму та мистецького інтернаціоналізму, висота гуманістичних ідеалів, моральна стійкість і безприкладна мужність – ці психологічні риси втілив артист в образі художника.

На сцені Дніпровського академічного театру драми та комедії Анатолій Свиридович зіграв у виставах «Серце не камінь» «Палкий закоханий», «На всякого мудреця досить простоти», «Весільний марш», «Мир дому твоєму». З 1997 року актор працював у Дніпропетровському академічному молодіжному театрі, де розкрив свій творчий потенціал у різнопланових ролях: Монтеккі у трагікомедії «Чума на обидва ваші доми», Бога у п’єсі «Друга смерть Жанни д'Арк», Квітки у драмі Михайла Старицького «Талан», Дмитра Яворницького та Ізота Лободи у «Соборі». Постійні творчі пошуки Анатолія Свиридовича вели до поглиблення психологічного аналізу людини, тож він тонко розкривав психологію своїх героїв у найтонших проявах і нюансах. Вони були близькі та зрозумілі Майстрові, тому він відтворював їх на сцені просто та переконливо, збагачуючи сценічні образи своїм знанням життя й внутрішньо насичуючи їхній зміст своїми симпатіями та антипатіями.

Багатство внутрішнього світу, потужний інтелект, постійний духовний пошук, рідкісна чарівність і органічність – це якості, що відрізняють Дудку-людину, допомагають йому створювати живі повнокровні образи в будь-якому жанрі та амплуа. Артист заводний, схильний до сценічної імпровізації, наділений унікальною енергетикою, що дозволяє йому вести за собою партнерів. Майстер сцени володіє унікальним даром утримувати глядацьку увагу протягом усього спектаклю. Разом із тим – і це особливо важливо для Анатолія Свиридовича – він завжди тяжів до того, щоб грати в ансамблі, ставати яскравою сценічною частиною спільної справи.

У творчому доробку артиста особливе місце займає роль Мойсея в однойменній виставі. Користуючись широкою палітрою голосових барв і нюансів, виконавець правдиво окреслює драматизм образу на тлі розлюченої Юрби. Анатолій Свиридович в усьому виявляє джерела мудрості персонажа, що надають йому нових рис у спілкуванні з Юрбою. Він розмовляє тихо, але пристрасно. Голос артиста наповнюється то гострим душевним болем, відчаєм, то «металево» насиченою барвою у середньому і низькому регістрах. Актор зігріває образ півтонами: підвищеною емоційністю, музичністю мови, м’якою пластичністю, які надають виставі тонкої психологічної проникливості та особливої драматичної інтонаційності. Глибоким драматизмом сповнені сцени діалогів Мойсея з Авіроном, Датаном, Азазелем, де яскраво виявився талант Анатолія Дудки: палкі очі видають у цій стомленій постаті людину, яка була і буде першою. Бо саме Мойсей-Дудка здатний переконувати Юрбу, дарувати їй незламну віру в фінальну перемогу високих ідей боротьби за свою незалежність. Це, безумовно, надає образові високого патетичного звучання.

Його мистецтво завжди відзначалося м’яким ліризмом, легким ненав’язливим гумором, а герої вистав приваблювали душевною щедрістю, цілісністю характеру. Великий особистий акторський досвід підказував йому головну режисерську лінію – відкривати високе у звичайному, буденному. У створених ним позитивних образах кожного поставленого спектаклю завжди органічно перепліталися народна мудрість, благородство і дивовижна скромність, його герої демократичні, вони ніколи не повчають глядача, а віддзеркалюють духовні прагнення звичайних людей, їхні радощі й печалі.  Правдошукач, життєлюб, мрійник і лірик за натурою, він завжди показував приклади яскравого творчого втілення своїх задумів у життя.

По життю Анатолій Свиридович був толерантною, скромною, співчутливою та доброю натурою. З теплотою та ніжністю ставиться до молоді – завжди був готовий прийти на допомогу, поділитись своїм досвідом. Умів захоплюватися талантом інших, усе життя був готовий вчитися. Для нього кожен вихід на сцену був, немовби перший, а кожна вистава – свято. Відбувалося це тому, що акторство для нього значило щось більше, ніж улюблена професія. Прибери цей субстрат – і життя буде позбавлене тих яскравих барв, котрі приносять йому неоціненний дар щастя творчої людини – безмежно відданої мистецтву Мельпомени.

Анатолій Дудка ніколи не з'являвся на репетиції непідготовленим, у нього завжди був свій малюнок ролі, пластика, психологічна розробка характеру, він намагався на сцені створити професійний акторський ансамбль. Тож на репетиціях завжди панували любов, гармонія, дружба, легкість, і водночас усе робилося дуже професійно. Спектаклі створювалися на взаємній дружбі, довірі та співтворчості. А коли Майстер виходив на сцену, то випромінював радість і щастя від спілкування з глядачем, і той щиро відповідав йому. У 2012 році в долі Анатолія Свиридовича Дудки відбулася історична подія. Указом Президента України артист був нагороджений почесним званням «Народний артист України».

Режисер власного життя

У повсякденній роботі Анатолій Дудка вважав, що вистава – твір високохудожній, а її творець – режисер – обов’язково повинен мати поетичні здібності. Він не може бачити своїх героїв і їхні справи буденно, натуралістично. Поряд із розвиненим художнім смаком режисер мусить володіти почуттям кольору і простору, йому необхідний тонкий смак у музиці, мові, відчуття ритму.

Криворізький театр драми та музичної комедії ім. Т. Шевченка став стартовим майданчиком для Анатолія Дудки-режисера. Дізнавшись, що актор добре володіє музичною грамотою й може професійно підійти до постановки музичної вистави, дириґент і композитор Віталій Семка запропонував йому разом написати музику та поставити дитячий спектакль «Іграшковий поїзд» за казкою Джанні Родарі. Відтоді Анатолій Свиридович став ще й режисером, поставивши безліч казок, які дарували дітям незабутні пригоди і чудову атмосферу казковості та чарівності.

Саме Анатолію Дудці першому вдалося розшукати в Кривому Розі покинутий будиночок українського дослідника-археолога, мецената та громадського діяча Олександра Поля. Це відбулося в межах роботи над краєзнавчою виставою «Криворізький Колумб» драматурга Євгена Шевадзуцького. У постановці Дудки-режисера відбилися загальні тенденції та протиріччя, характерні для роботи над виставами «з місцевої теми». А саме: прагнення режисера втілити на сцені краєзнавчу історію, показати позитивного героя минулих років; активну спробу подолати схематизм, ілюстративність драматургічного матеріалу; осмислення виразних засобів психологічного театру, гармонію в зображенні героїв. Цей спектакль зіграв позитивну роль у пошуках режисера, який активно звертався до місцевої романтичної тематики.

Режисура Анатолія Дудки відрізнялася тонким розумінням музичної драматургії, яскравою видовищністю, ефектністю масових сцен. Як режисер оперети він розумів, що потрібна нова музична мова, більш напружена та експресивна, з гострими ритмами, з різкими перепадами емоцій, що вона, ця нова мова, має оновити всю естетику оперети; і не випадково його постановки «Циган-прем'єр», «Летюча миша» стали сходинкою до оперетових шедеврів, які ставила Шевченківська трупа.

Крім акторства та режисури Анатолій Дудка протягом багатьох років був депутатом і членом комісії з питань культури, духовності та спорту Дніпровської обласної ради. За цей час він доклав чимало зусиль для того, щоб було виділено фінансування на капітальний ремонт театру ім. Шевченка, щоб Дніпровський молодіжний театр «Камерна сцена» та Криворізький музично-драматичний театр отримали статус академічних театрів. Душевна енергетика просто таки фонтанувала з актора, який за звичкою намагався допомогти кожному, хто до нього звертався за підтримкою. Досягнувши вершин майстерності, Митець залишався доступним для всіх, хто мав бажання отримати будь-яку пораду. Він просто та щиро спілкувався з друзями, знайомими та малознайомими людьми, ніби й не було за його плечима всенародного визнання. Анатолій Свиридович був особистістю, в якій гармонійно поєдналися сценічна та життєва чарівність. Він пішов із земного буття, але назавжди житиме в серцях близьких, друзів і шанувальників, житиме святом, яке завжди поруч.