Синявський Антін Степанович
Антін Синявський: світла постать в тіні відомих

Навряд чи знайдеться нині скільки-небудь освічена людина в Україні, принаймні у нашій області, котра нічого не знала б про Антона Степановича Синявського. Не знайдеться і наукових чи краєзнавчих праць із історії науки, освіти та культури Катеринославщини перших десятиліть ХХ ст., у яких не згадувалося б його ім’я, більше того, не зазначалася його роль у створенні Катеринославської вченої архівної комісії, проведені XIII Археологічного з’їзду в Катеринославі у 1905 р., виданні «Летописи Екатеринославской ученой архивной комиссии», активізації суспільно-політичного та національно-культурного руху тощо. Проте тривалий час відомості про А.С. Синявського були фрагментарними, не давали цілісного уявлення про постать загалом.

У 1993 р. у Києві були опубліковані відразу дві книги, з яких стали вимальовуватися контури величної за її справами людини – Антона Степановича Синявського. Це були «Вибрані праці» А. Синявського, підготовлені до друку відомим українським дослідником С.І. Білоконем із його ж ґрунтовною вступною статтею, а також книга нашого дніпропетровського історика (нині доктора історичних наук) В.М. Заруби «З вірою в українську справу: Антін Степанович Синявський». Через три роки з’явилася книга київського дослідника В. Руденка «Професор Антін Синявський – подвижник української географії». До 135-річчя з дня народження А.С. Синявського В.М. Заруба опублікував монографічне дослідження «Антін Синявський: життя, наукова та громадська діяльність (1866–1951)» «Дніпропетровськ, 2003», що на сьогоднішній день є найповнішою розвідкою про яскраву і в той же час таємничу постать А.С. Синявського.

Зацікавленого читача відсилаємо до названих робіт, бо всі вони є, принаймні, у відділі краєзнавчої літератури Дніпропетровської обласної універсальної наукової бібліотеки. А для широкого кола читачів назвемо деякі факти його біографії, з метою підкреслити значення А.С. Синявського у науковому, освітньо-культурному житті України кінця XIX – середини XX ст.; «підказати» людям, особливо молодим, можливі теми наукових і краєзнавчих досліджень.

Отже, спочатку – короткі біографічні відомості про Антона Синявського. Він народився 12 липня 1866 р. у селі Веприк Васильківського повіту Київської губернії в сім’ї священика. Ще під час навчання у Першій Київській класичній чоловічій гімназії входив до літературного гуртка і познайомився з родинами Косачів, Старицьких, Лисенків, Комарових та інших, чиї прізвища золотими літерами вписані в історію культурно-національного руху України останньої чверті XIX – першої чверті ХХ ст. Навчався на історичному відділені історико-філологічного факультету Київського університету св. Володимира, був адміністративно висланий до Вологодської губернії за громадську діяльність. Належав до послідовників професора В.Б. Антоновича, як і його товариш Михайло Грушевський.

У 1890 р. А. Синявський перебрався до Одеси, де відразу став членом місцевої «Громади», на чолі якої тоді стояли Л.А. Смоленський і М.Ф. Комаров. В Одесі він склав іспити на природничому відділені фізико-математичного факультету Новоросійського університету і став учителем юнкерського училища. У 1893–1896 рр. він був вже приват-доцентом університету і викладачем економічної географії на Вищих жіночих курсах. 

У об’ємному монографічному дослідженні О. Нагірняка «Нариси з історії українознавства у Наддніпрянській Україні (остання чверть XIX ст. – 1917 р.)» (К., 2007) стосовно А. Синявського знаходимо такі твердження:

«Він відомий у світовій географії як розробник і теоретик економічної географії (геополітики). Крім того, А.С. Синявський зробив чималий внесок у розробку питань української історії, археології. Він був першим викладачем економічної географії у вузах Російської імперії…».

А дослідник В. Руденко говорить, що Антін Синявський:

«Заклав теоретично-методологічні основи української економічної географії, зробивши вагомий внесок в пізнання географічних законів і закономірностей, структури науки, місця екологічної географії в системі наук. Він створив основи як екологічної географії, так і політичної географії та геополітики, історичної географії, наукового краєзнавства і країнознавства, вузівської і шкільної географії».

Між іншим, і його дипломна робота в Київському університеті  називалася «Древлянська земля. Історико-географічний нарис» (1888 р.).

А.С. Синявський працював директором Комерційного училища в Білостоці, а коли подібне училище відкрилось у Катеринославі (1901 р.), був обраний його директором, перетворивши його незабаром на один із найкращих навчальних закладів такого типу у всій Російській імперії, а одночасно – в осередок культурного і громадського життя Катеринослава. Директором був до 1918 р.

Нашому читачеві цей період життя та діяльності А. Синявського більш-менш відомий. Тому звертаємо увагу тільки на деякі факти, що вимагають до себе окремого дослідницького підходу. Зокрема, мова йде про його роль у становленні місцевого краєзнавчого музею та запрошені на посаду директора Д.І. Яворницького. Листування між Д.І. Яворницьким і його численними кореспондентами, в тім числі і А.С. Синявським дає багато інформації про місце і роль А.С. Синявського у проведенні XIII Археологічного з’їзду, як і, звичайно, Д.І. Яворницького.

Інше цікаве питання – як вдалося А.С. Синявському згуртувати навколо себе у Комерційному училищі такий потужний склад викладачів, багато з яких пізніше стали видатними вченими і громадськими діячами, чи як вдалося йому, активному учасникові культурно-національного руху, поєднувати свою громадську роботу в цьому напрямі з відносно лояльним ставленням до нього  місцевої влади? Чи ще більше – з впровадженням прогресивних методів навчання і виховання учнів Комерційного училища, спробою організувати вчителів Катеринославської губернії у професійну спілку.

Ще мало досліджена діяльність А.С. Синявського у роки національно-визвольних змагань, коли він уже працював у Києві, в Міністерстві освіти.

У 1919 р. А.С. Синявський обраний професором політекономії Київського університету. Пропускаємо численні перипетії його життя тих часів, щоб зазначити лише, що навесні 1920 р. він став науковим співробітником Всеукраїнської академії Наук, тоді й пізніше працював у різних навчальних закладах, активно працював на ниві науки. Між іншим, А.С. Синявський у системі ВУАН був заступником створеної у 1927 р. Комісії з наукового дослідження території Дніпрельстану, яка мала всебічно вивчити акваторію, намічену для затоплення при його спорудженні. Саме за його рекомендацією, як це документально доводить В.М. Заруба, керувати археологічними розкопками на Дніпробуді доручили Д.І. Яворницькому. Саме ж А.С. Синявський керував географічно-екологічною підсекцією Комісії. 

Розгорнуті наприкінці 20-х р. політичної репресії в Україні стосовно науковців і письменників відобразилося на подальшій долі Антона Синявського. Він працював на Далекому сході, був професором Сталінградського педінституту, потім – Кримського педінституту тощо. Закінчив же свою службову кар’єру професором Кіровоградського педінституту, а життя – у 1951 р. в Сімферополі, де й похований. Він залишив по собі майже три сотні опублікованих праць в різних галузях науки.

Але чому «в тіні відомих»? Тому, що він залучив до громадської спільноти майбутнього академіка М.С. Грушевського, це він разом із видатним бібліографом, критиком, лексикографом, етнографом тощо Михайлом Комаровим активно співпрацював із галицькими часописами, у такий спосіб сприяючи єднанню українських культурних і політичних сил, це він фактично був головною особою українського суспільно-політичного та культурно-національного руху на Катеринославщині, хоча й залишився в тіні таких достойників як Д.І. Яворницький, Василь Біднов, Дмитро Дорошенко та інші.

Антін Синявський – світла і гідна постать в історії нашого краю.