Апостолівський район. Частина 1. Історія від початку часів до кінця XIX ст.

Історія Апостолівського району. Від початку часів до кінця XIX ст.

На території, яку нині обіймає Апостолівський район, протягом багатьох століть майже безроздільно господарювали кочовики. Вони залишили по собі десятки курганів, що траплялися на шляху всіх подорожніх і мандрівників. У 1781 р. російський вчений-біолог, академік В.Ф. Зуєв, коли мандрував до Криму, відзначив велику кількість курганів на південь від р. Кам’янка. Під час панування скіфів ця місцевість називалася Геррами. Тут, за свідченнями батька історії Геродота, «в тому місці, де Бористен судноплавний, пливучі від моря» скіфи ховали своїх царів. Після скіфів своїх одноплемінників тут ховали сармати, їхні наступники печеніги та половці. Є тут і сліди слов’ян, хоч і небагато. Вздовж узбережжя Дніпра, поблизу сіл Мар’янське та Грушівка виявлено поселення черняхівської культури. 

Попри наявність значної кількості свідчень про людську активність на берегах річок Дніпро, Базавлук та Кам’янка у давній час, говорити про існування тут якогось сталого адміністративно-політичного устрою не можна. Ця зона, яка була частиною Великого Степового кордону, лише з середини XVII ст. почала оформлятися у вигляді, сказати б, юридичних кордонів, щоб остаточно стабілізуватися наприкінці XVIII ст. 

У XIV–XV ст. під впливом суспільно-політичних, соціально-економічних і соціокультурних змін, які відбувалися на українських землях під владою Великого князівства Литовського і Руського, міщани, бояри, селяни і навіть магнати відходили в степи на пониззя Дніпра для полювання, рибальства тощо. Цих людей стали називати «уходниками». Навесні вони вирушали за здобиччю в дніпровські плавні, які були майже неприступними через густий очерет і чагарники. Ця територія, яка починалася за дніпровими порогами, мала велику кількість річок: з правого боку в Дніпро впадають Томаківка, Чортомлик, Базавлук (з притокою Кам’янка), Інгулець (з притокою Жовті Води) та інші, з лівого – Московка (Суха і Мокра), Кінська, Білозерка, Рогачик, Лопатиха тощо. При впаданні у Дніпро ці річки утворювали складну систему заток і озер, що називалася плавнями, або Великим Лугом.

Великий Луг, незважаючи на важкі умови життя, вабив до себе уходників з Черкащини, Канівщини, Київщини, Брацлавщини. Уже на початку XVI ст. вони почали господарське освоєння цього краю. Заселення Великого Лугу (Запорожжя) напряму пов’язано з виникнення Січі. Про перші укріплення козаків за дніпровими порогами писав М. Бєльський, який вказував, що у козаків існувала певна організація, репрезентована Кошем.

Перші козацькі Січі виникли на островах Мала Хортиця і Томаківка. У 1593 р. після того як татари знищили фортецю на о. Томаківці і вибили звідти козацьку залогу, форпост козацтва перемістився на о. Базавлук. 

Д.І. Яворницький локалізував Базавлуцьку Січ на о. Базавлук між лиманами Бейкуш і Журавлинським біля с. Грушівки, на 4,5 кілометри вище старого гирла р. Базавлук. Сучасний дослідник В.О. Щербак вказує, що Січ знаходилася у гирлі річок Чортомлик, Підпільної і Скарбної на південь від с. Капулівка. Обидва історики спиралися на повідомлення Еріха Лясоти посла німецького імператора Рудольфа ІІ. У 1594 р. Е. Лясота прибув на Базавлуцьку Січ для агітації козаків виступити на боці Австрії проти Туреччини і залишив нащадкам цінні свідчення з історії Базавлуцької Січі.

Наявність міжнародних контактів свідчила про зрілість кошової організації на Базавлуці, яка стала справжньою військовою базою, де готувалися морські та сухопутні походи. Зрозуміло, що запорожці гуртувалися не лише на Січі, багато їх жило на підпорядкованих волостях у Великому Лузі, про що свідчать численні залишки матеріальної культури козацтва на островах за дніпровими порогами. 

З Січчю на Базавлуці пов’язана діяльність козацьких ватажків С. Наливайка, С. Кішки, П. Сагайдачного. З 1625 р. Базавлуцька Січ – центр організації повстанських загонів в Україні для боротьби проти соціального, національного й релігійного гноблення. Похід козацького гетьмана Марка Жмайла з Базавлука на волості став визначальним для дій запорожців у наступні роки під командуванням М. Дорошенка, О. Голуба, Т. Федоровича.

Остання згадка про Базавлуцьку Січ належить до 1638 р. Її залишки (руїни) ще застав сучасник Г.Л. Боплан. Після того територія вздовж берегів рр. Базавлук та Кам’янка перебувала під контролем Коша, який знаходився спочатку на Микитиному Розі, а згодом Чортомлику. Джерела не фіксують тут сталих поселень. Лише у XVIII с. тут з’являються перші зимівники та хутори. 

Після утворення у 1734 р. Нової (Підпільницької) Січі землі на схід від р. Базавлук були віднесені до Інгульської (Перевізької) паланки. Річка Базавлук слугувала межею між Інгульською та Кодацькою паланками. Інгульська паланка не належала до густозаселених. Вона розташовувалася на правому березі Дніпра, між р. Дніпро та Інгулець і верхів’ями р. Інгулець і Базавлук. Центром паланки була слобода Кам’янка (Милове), в якій у 1730–1734 рр. розташовувалась Кам’янська Січ. Найбільшими населеними пунктами паланки були військові слободи Кам’янка (Милове¹), Білі Криниці, Давидів брід, Блакитне, Тернівка, Ракова² та інші. Стабільному розвиткові поселень не сприяла наявність кордону з Кримським ханством. Тут виникали лише невеличкі сезонні поселення, наприклад, зимівники Василя Коваленка, Семена Самотуги, Остроуха на р. Базавлук. 

16.10.1756 р. інгульський паланковий полковник Яким Лелека рапортував Кошу про відсутність зимівників на Низу: «У підпорядкуванні моєму зимівників немає, а хоча б перед тим і були, то в минулому 1755 р. всі спалені». Такий стан речей заважав підрахувати точну кількість козаків, які перебували в паланці. Через рік, 19.05.1757 р., паланковий полковник Павло Кирилов доповідав, що йому вдалося підрахувати кількість козаків, яка становила всього 215 осіб із різних куренів.

Таким чином, протягом існування Запорозької Січі землі, які нині входять до складу Апостолівського району, використовувалися переважно для промислів (полювання і риболовля) та транзитної торгівлі. Через с. Грушівку пролягав Крюкіський шлях, який йшов від м. Крюкова через Новий Кодак, Кічкас, с. Грушівку і далі на Крим. Сталих поселень не існувало, вони виникали спорадично, та й то переважно обабіч гирла р. Базавлук. Д.І. Яворницький, який у 1880-х роках проводив тут польові дослідження чув від місцевих, що «під час існування Запорозької Січі обабіч гирла р. Базавлук стояли козацькі зимівники, які носили назву Грушевських; “тут страшенна сила була груш, – стільки груш, що за ними і землі не видно булоˮ». Про зимівники на р. Базавлуку згадує й А.О. Скальковський. Наприкінці XVIII ст. на базі грушівських зимівників винило поселення Грушівка. 

Після зруйнування російськими військами Нової Січі у 1775 р. територія Великого Лугу входить до складу Російської імперії. Традиційний устрій Вольностей Запорозьких ліквідовується. Натомість запроваджувалася адміністративно-територіальна система за російським зразком. 

У 1775 р. землі Інгульської паланки разом з іншими землями Нової Січі увійшли до Новоросійської губернії. Через рік у складі губернії утворюється Херсонська провінція, до якої серед інших увійшов Херсонський повіт. 

80-ті роки XVIII ст. принесли нові зміни. У 1783 р. на місці Новоросійської та Азовської губерній створюється Катеринославське намісництво, в складі якого 22.01.1784 р. сформована Катеринославська губернія з 15 повітів, зокрема й Херсонського.

Після поділів Речі Посполитої Російська імперія отримала нові землі на Правобережній Україні, які вирішили прирізати до Катеринославського намісництва. На основі об’єднання трьох повітів Катеринославського намісництва і новопридбаних земель 27.01.1795 р. утворено Вознесенську губернію, до якої серед інших увійшов і Херсонський повіт.

Нарешті 8.02.1802 р. Новоросійська губернія була поділена на три: Катеринославську, Миколаївську, Таврійську. Херсонський повіт відійшов до Миколаївської губернії, а після її перейменування 15.05.1803 р. на Херсонську став складовою Херсонської губернії. Після цього утвердився адміністративно-територіальний поділ, який проіснував до початку ХХ ст.

Після приєднання Вольностей Запорозьких тутешні землі щедро роздають російським дворянам. Найбільше отримав генерал-прокурор Олександр Олексійович Вяземський – 52 247 дес. В його руках опинилися території колишніх трьох Січей на р. Базавлук, Чортомлик і Підпільна. Село Грушівка також опинилася у його власності. На 1782 р. тут нараховувалося 250 дворів та 637 мешканців. На околиці села він побудував економію, де вирощували велику рогату худобу, розводили племінних йоркширських свиней, арабських і англійських коней, випасали величезні отари овець-мериносів. Саме село поміщик перейменував на Оленівське на честь свої дружини, однак назва не прижилися і після того як у 1802 р. вдова Олена Микитівна Вяземська продала село херсонському купцеві Миколі та його брату Людвігу Івановичам Штігліцам, воно знову стало називатися Грушівка. В економії Штігліців спеціалізувалися на розведенні великої рогатої худоби та тонкорунному вівчарстві.

З с. Грушівкою пов’язане дитинство російського поета-партизана Дениса Васильовича Давидова (1784–1839). У 1793 р. Полтавський легко-кінний полк, яким командував батько Дениса Давидова полковник Василь Денисович Давидов квартирував у с. Грушівці. Присутність російських військ в південноукраїнських селах на межі XVIII–XIX ст. стало звичним явищем. Постійні війни з Туреччиною, а також необхідність контролю за новими підкореними землями, вимагали постійної присутності тут збройної сили.

На південний захід від с. Грушівка на р. Підпільній розкинулося с. Мар’янське. В часи існування Нової Січі тут був зимівник, який серед місцевих називався Тернівка.

Окрім названих сіл варто згадати село Кам’янку на однойменній річці. В «Історії міст і сіл УРСР. Дніпропетровська область» вказано, що село засноване на початку ХІХ ст. Насправді село виникло ще у XVIII ст. У 1781 р. тут зупинявся мандрівник В.Ф. Зуєв підчас мандрівки до Криму. У своїх записках він зазначав:

«За 20 верст від Чортомлика приїхали ми до Базавлука – станцію на річці того ж імені. Відправився я до Кам’янки в 24 верстах від Базавлука, де через наступ темряви залишився на ночівлю. За півверсти від Кам’янки стояло поселення майора Мерліна, у якого через хорошу місцину заведено кінний завод».

Є легенда, згідно якої Кам’янку заселили переселенці ще у XVII ст. Куток, з якого почалося село, нині зветься «хуторянами». Тут колись жила безстрашна степовичка Зінка. Було в неї дванадцятеро дітей. Коли ж з-за річки Кам’янки набігали татари, кидала Зінка своїх дітей, брала до рух шаблю та йшла у бій. Нащадки Зінки на прізвище Зінченко й досі живуть в селі. Ще один куток села зветься «козаки», третій – «лиса гора». Половина людей – нащадки втікачів-кріпаків з Полтавщини, інша з вільних козаків.

У 1793 р. відставний секунд-майор Ямбурзького кірасирського полку Михайло Данилович Апостол (?–1816) отримав наділ в розмірі 12 000 десятин обабіч балки Вошивої. Біля балки протікала невеличка степова річка Вошива, де виникло село з однойменною назвою. Вошами мешканці села називали дафній, яких дуже багато водилося у річці. Достеменно невідомо, коли воно виникло до чи вже після появи тут М.Д. Апостола. Окрім Вошивого йому належало село Михайлівка (Апостолове) на р. Кам’янка.

М.Д. Апостол походив зі славетного козацького роду Апостолів і доводився правнуком гетьману Данилові Апостолу. Він був одружений з Чорбою Єлизаветою Михайлівною, яка належала до сербського дворянського роду Чорбів, які теж отримали землі в Катеринославському намісництві. М.Д. Апостол все життя служив у російському війську. У 1782 р. отримав чин секунд-майора, у 1802–1811 рр. служив підполковником у Ямбурзькому кірасирському полку, з 1814 р. полковник. Послужний список свідчить, що М.Д. Апостол недовго залишався поміщиком і на початку ХІХ ст. знову пішов на службу. Більше часу він проводив не в Вошивому, а в родовому маєтку в м. Хомутець Полтавської губернії, де помер і був похований у Троїцькому храмі. 

М.Д. Апостол нащадків не мав, тож його землі згодом перейшли родині Синельникових³. Оскільки з ним чоловіча гілка роду Апостолів перервалася, у 1801 р. родове прізвище перейшло його двоюрідному брату Івана Матвійовичу Муравйову (1768–1851), який відомий тим, що три його сини Матвій, Сергій та Іполит були декабристами. 

Поступово села біля р. Базавлук та р. Кам’янка залюднювалися. На 1787 р. в с. Оленівському (Грушівці), власницею якої була О.М. Вяземська, мешкало 290 чоловіків і 151 жінка. В селі Усть-Кам’янці, яке належало капітану Стені, налічувалося 32 чоловіки та 19 жінок. В селі Базавлуцька Кам’янка, яке належало прапорщику Воротинцеву, мешкало 20 чоловіків та 20 жінок. В селі Златоустинівське, яке належало підполковнику Мерліну, мешкало 32 чоловіки та 27 жінок. Казенне село Мар’янське налічувало 463 чоловіків і 208 жінок.

Зі зростанням поселень, збільшувалися не лише економічні, але й духовні потреби мешканців. У 1785 р. в с. Мар’янське споруджено Преображенський храм, а в с. Грушівка Миколаївський. У 1816 р. у новозаснованому казенному селі Костромка збудовано Покровський храм. Село Костромка було заселене вихідцями із Західної України наприкінці XVIII ст.⁴. Згодом, на початку ХІХ ст. сюди прибули селяни з Київської, Полтавської та Чернігівської губерній.

Якщо вірити архієпископу Катеринославському і Херсонському Гавриїлу (Розанову, 1781–1858), в селі Вошивому у 1824 р.⁵ був споруджений кам’яний храм на честь Покрови Богородиці. Після появи храму, село Вошиве змінило назву на Покровське. 

Землі колишніх Вольностей Запорозьких неодноразово були об’єктом уваги мандрівників і дослідників. У 1845 р. до Грушівки приїхав відомий дослідник історії південної України та Нової Січі А.О. Скальковський і застав тут сильну повінь, яка підмила й частково знищила панське подвір’я та 159 інших будівель та хат. А.О. Скальковський зустрівся з головним управителем барона Штігліца. Він, а також його повірений показали місця, де колись стояли Січі. 

У 1858 р. український письменник, етнограф, фольклорист, історик О.С. Афанасьєв-Чужбинський мандрував вниз по Дніпру і зазначив у своїх подорожніх нотатках:

«Нижче Покровського, над Базавлуком, стоїть велике село Грушівка – центральне управління володіння барона Штігліца. Село це значно віддалене від Дніпра, хоча й знаходиться на початку його плавень, і чудове хіба тим, що тут чудові економічні будівлі і засновано гарну лікарню для селян, що потребують за родом хвороби постійного нагляду і лікарської допомоги. Далі казенне селище Мар’янське, де займаються хліборобством і скотарством. Народ живе ні багато, ні бідно, займаються рибальством».

У середині 80-х рр. ХІХ ст. в с. Грушівка та її околицях побував Д.І. Яворницький, який вивчав етнографію краю, проводив опитування старожилів, відвідував місця, пов’язані з Базавлуцькою Січчю.

У 1857 р. кількість населення в селах значно збільшилося: у казенних поселеннях Мар’янському та Кам’янці мешкало 2 217 та 2 451 чоловік відповідно; у Грушівці, яка належала барону О. Штігліцу – 1 758 чоловік; Усть-Кам’янці – 107 чоловік; с. Михайлівці (Апостоловому), яке належало М. Синельникову – 159 чоловік; Златоустовому (Мерлінове), яке належало Г.Г. Чарикову – 257 чоловік. На 1859 р. в с. Покровському (Вошивому) було 214 дворів та 1 511 мешканців.

У першій половині ХІХ ст. з’явився ще один населений пункт. Це військове поселення Володимирське, в якому на 1857 р. мешкало 1 352 чоловік. В селі з 1824 р. діяв храм Св. Миколая. До парафії належали села Сергіївка, Катеринівка, Олександрівка (Долгорукова), Василівка (Кущинова), Мар’янівка, Григорівка (Петровська), Фонтан (Ярошевська).

Напередодні скасування кріпацтва з’являються перші навчальні заклади. На 1859 р. в с. Мар’янське діяла школа, в якій навчалося 46 учнів. У 1860 р. в с. Грушівка відкрилася церковнопарафіяльна школа.

У 1861 р. землі навколо с. Грушівки викупив великий князь Михайло Миколайович Романов. На той момент в селі налічувалося 339 дворів та мешкало 1 935 осіб.

Зі скасуванням кріпацтва у 1861 р. поміщицькі селяни отримали волю. Селяни Базавлуцької Кам’янки викупили свої наділи у поміщика С.І. Гіржева; Грушівки – у вел. кн. Михайла Миколайовича; Михайлівки та Жовтокам’янки – у М.В. Синельникова; Усть-Кам’янки – у П.П. Стени.

Названі поселення належали до 4 мирової дільниці, мировим посередником якої у 1861–1864 р. був надвірний радник Волошинов Яків Петрович. Його заступниками були колезький асесор Кашеренінов Іван Данилович та губернський секретар Стена Петро Панасович.

Після того, як селяни були виведені з-під влади поміщиків, виникла потреба в реорганізації адміністративно-господарського управління та соціального устрою держави. Ці заходи були здійснені в межах земської реформи, яка була втілена в життя у 1864 р. У 1865 р. почало діяти земське зібрання Херсонського повіту, до якого увійшли власник маєтку біля с. Усть-Кам’янка губернський секретар Стена Петро Панасович та власник маєтку біля Златоустівки губернський секретар Чариков Григорій Григорович.

Важливими напрямками земської справи був розвиток освіти, медичного та поштового обслуговування населення. Перші земські школи на Апостолівщині з’явилися у 1870-х роках. У січні 1872 р. відкрилася школа в с. Покровському (Вошивому). Громада с. Покровського виявила бажання, згідно з приговором від 21 листопада 1871 року, відкрити зразкову школу і взяла на себе зобов’язання побудувати будинок для школи, ремонтувати приміщення школи, найняти сторожа, виплачувати щорічно вчителеві 100 руб.

У 1875 р. в с. Мар’янське була відкрита школа з трирічним терміном навчання. У 1892 р. тут навчалося 81 хлопець та 33 дівчинки. У 1896 р. в селі діяло вже дві школи і одна церковнопарафіяльна. 

На 1896 р. земська школа діяла в селі Кам’янка. У 1910 р. Херсонське повітове земство відкрило в селах Грушівка і Грушівський Кут три початкові школи.

Окрім земських майже в кожному селі були церковнопарафіяльні школи. У 1872 р. в селі Грушівка, відкрита ще у 1860 р. церковнопарафіяльна школа, перетворилася на однокласне училище, а у 1876 р.– двокласне. У 1886 р. в училищі навчалося 50 хлопчиків та 17 дівчат у першому класі, 15 хлопчиків і одна дівчина у другому. У 1896 р. церковнопарафіяльні школи були в селах Михайлівка (Апостолове) і Володимирівка. У 1903 р. відкрилась церковнопарафіяльна школа в с. Грушівський Кут.

Поступово розвивалися земська медицина та пошта. У 1891 р. у с. Велика Костромка відкрита дільнична лікарня Херсонського повітового земства, а в 1912 р. споруджено земську лікарню. У 1896 р. в с. Володимирівка працював земський лікар і фельдшер, а також поштова станція. В селах Михайлівка (Апостолове) та Жовто-Кам’янка прийом здійснював фельдшер, функціонувала поштова станція. 

Основою економічного розвитку краю залишалося сільське господарство. На 1896 р. в с. Мар’янське налічувалося 754 двори та 5 042 мешканці, проводилося дві ярмарки на рік. В с. Михайлівка (Апостолове) і с. Жовто-Кам’янка на р. Кам’янка – 181 двір та 1 242 чоловік. В с. Грушівка – 290 дворів та 1 542 мешканці, працював рибний завод, щорічно проводилося три ярмарки. В с. Грушевський Кут – 377 дворів та 2 226 мешканців. В Грушевській економії М.М. Романова – 19 дворів та 356 мешканців. В Кам’янці – 633 двори та 5 240 мешканців, працювало два млини, чотири корчми та три ярмарки. В Базавлуцькій Кам’янці – 9 дворів та 56 мешканців, діяв рибний завод. В Усть-Кам’янці – 26 дворів та 161 мешканець. В Усть-Кам’янській економії землевласника Стени – 1 двір, 17 мешканців. У Володимирівці на р. Висунь – 488 дворів та 3 419 мешканців.

Збільшення кількості населення вело до скорочення вільних земель в громадському користування. Внаслідок цього з’являються нові села. У 1887 р. виникло село Жовте. Його заселяли селяни з ближніх сіл Кам’янки та Михайлівки. У 1890 р. виникло село Мала Костромка. Першими поселенцями були вихідці з с. Володимирівка (Тригубове) селяни Кривокінь, Вірьовка, Корнілов. На початку ХХ с. кількість у Володимирівці населення збільшилося, тож вирішено було відкрити церковнопарафіяльну школу (1910 або 1911 р.).

На початку ХХ ст. в грушівській економії задля збільшення врожайності зернових на дослідному полі були виведені нові сорти кукурудзи «грушівська» та ячменю «грушівський».

Примітки:
1. Нині село Милове в Бериславському районі Херсонської області.
2. Нині всі ці поселення або їх залишки знаходяться на території Херсонської області та Криворізькому районі Дніпропетровської області.
3. Наприкінці ХІХ ст. власником с. Михайлівка (Апостолове) був Олексій Миколайович Синельников (1850–1917), з яким був знайомий Д.І. Яворницький. У 1897 р. з дозволу О.М. Синельникова він здійснив археологічні розкопки біля с. Михайлівка і знайшов золоті скіфські речі.
4. Існує версія, що Велика Костромка виникла на місці чумацького привалу наприкінці XVIII ст. Тут проходив чумацький шлях з Кременчука на Крим. Чумаки зупинялися тут перепочити і запалювали багаття (костри). Від великої кількості «кострів» й назва.
5. Є дані, що храм засновано у 1818 р.