Дік Арнольд
Арнольд Дік родом із Катеринославщини

Арнольд Дік – фундатор сучасної менонітської літератури на платтдейч Канади, США та Німеччини

Постать та літературний доробок відомого менонітського письменника й інтелектуала Арнольда Діка мало відомі широкому загалу вітчизняних дослідників історії Придніпровського регіону та менонітських конгрегацій півдня України. Письменник посідає особливе місце в соціокультурному просторі менонітських колоній, оскільки є одним із фундаторів літератури діалектом платтдейч у Канаді, США та Німеччині. У вітчизняних студіях із історії менонітської спільноти України фактично відсутні розвідки, присвячені аналізу етапів його життєвого шляху, особливо періоду життя на Катеринославщині, та літературної творчості.

На відміну від української історіографії, в працях північноамериканських і європейських дослідників історії літератури розлого представлений змістовний виклад біографії письменника, аналіз його художнього доробку, тематика якого була тісно пов’язана з менонітськими колоніями Катеринославщини. Насамперед, це розвідки менонітських дослідників Г. Дерксена, Г. Еппа, Г. Левена, М. Регер, Г. Діка, Е. Петерс, М. Хедлі, В. Клівера, Е. Реймера, Е. Зюдермана, Дж. Тіссена, Г. Вінса, К. Кауенхофена, Плетта.

У цій статті використані джерельні матеріали Державного архіву Запорізької області, матеріали фахових збірок і розвідок, присвячені висвітленню життєвого шляху та літературної творчості менонітського письменника.

Майбутній письменник народився 19 січня 1889 року в колонії Гохфельд Миколайпільської волості Катеринославського повіту Катеринославської губернії (нині с. Морозівка Запорізького району Запорізької області) в родині колоніста, предки якого впродовж багатьох поколінь займалися сільським господарством. Батьком Арнольда був колоніст Бернгард Дік, мати – Гелена Дік, уроджена Тевс. У подружжя в шлюбі народилося семеро дітей. Арнольд був наймолодшим у їхній дружній родині.

На початку 70-х років ХІХ століття подружжя Діків перебралося з хортицьких колоній до дочірнього поселення Гохфельд Миколайпільської волості Катеринославської губернії, де оселилося на власній земельній ділянці, наданій їм у кредит материнськими колоніями Хортиці.

Колонія Гохфельд із трьох боків межувала з українськими селами, що створювало належні умови для полікультурного та міжнаціонального спілкування менонітів з українським населенням. Майбутній письменник зростав у пасторальній патріархальній атмосфері колоністського соціуму, що фундувався на доктринальних постулатах менонітського віровчення та специфічних етноконфесійних традиціях конгрегацій. Як і більшість колоністських дітей Дік здобув традиційну освіту, систематично відвідуючи місцеву чотирикласну початкову школу, де всі навчальні дисципліни викладалися німецькою. Навчаючись у школі, обдарований юнак захопився малюванням пейзажів і фауни південноукраїнських степів.

У 1899 році майбутній письменник продовжив своє навчання в Хортицькому центральному училищі. Під час навчання в школі, досконало опанував російську мову, якою викладалися історія, географія, право, та захопився німецькою, російською й українською літературою, перечитавши більшу частину книжкового фонду шкільної бібліотеки. Найулюбленішими навчальними дисциплінами Діка були малювання та креслення, які давали йому можливість реалізувати власний творчий потенціал, що ґрунтувався на любові до прекрасного, особистісному сприйнятті естетики природних ландшафтів рідного селища та мальовничих краєвидів Південної України.

Природній хист до малювання талановитого учня впав в око місцевим педагогам – Давиду та Генріху Еппам, діяльність яких була тісно пов’язана з менонітською громадою Катеринослава. Саме вони наполегливо порекомендували А. Діку вступити після закінчення Хортицької центральної школи до Катеринославського комерційного училища, де на високому рівні викладались малювання та креслення.

У 1906 році Арнольд Дік  став учнем першого класу Катеринославського комерційного училища, серед фундаторів якого були і члени менонітської громади міста  –  комерційний радник Іоганн Тіссен, міський голова – Іван Езау.  Директор училища Антон Синявський багато уваги приділяв естетичному вихованню учнів, які систематично відвідували місцевий музей, мали можливість ознайомитися з мистецькими творами російських художників, виставки яких часто проводились у Катеринославі.

Під час навчання Дік не полишив свого захоплення літературними студіями, перечитавши значну частину фонду художньої літератури училищної бібліотеки. Завдячуючи директорові, Арнольд Дік виявляв цікавість і до української культури та історії, відвідував численні культурницькі та мистецькі заходи, які відбувалися в губернському місті під егідою місцевої «Просвіти». Здобуваючи середню освіту в Катеринославі, майбутній митець предметно ознайомився з основами теорії малювання, графікою, специфікою використання різних технік малювання, графіки, теорією мистецтва, особливостями побудови художньої композиції, колористики. Він свідомо обрав майбутній фах художника.

Прагнучи професійно займатися малярством, обдарований юнак навесні 1909 року переїхав до м. Мюнхена (Німеччина), де вступив в один із мистецьких навчальних закладів. Згодом Дік перевівся до Школи малярства художника Кнірра у м. Штутгарті. Його улюбленим учителем-наставником був відомий німецький художник Освальд  Потцельбергер. У Німеччині Дік змушений був змінити ім’я з Абрахама на Арнольда, що було продиктовано особистісними міркуваннями та більш благозвучним мелосом нового імені.

На заваді подальшого навчання митця в Штутгарті стала альтернативна військова служба, яку повинні були проходити члени менонітської спільноти в лісництвах Російської імперії після досягнення призовного віку. В 1911 році колоніст був призваний до лісничих команд менонітів – спеціальних загонів лісників, які відбували альтернативну військову службу в лісництвах імперії.

Дік служив в Чорноліському лісництві на території Чорного лісу поблизу сучасного міста Знам’янки Черкаської області України. Служба в лісництві стала для колоніста справжнім випробуванням, оскільки він зіштовхнувся з новими для себе реаліями військового життя та побуту. Як відзначають дослідники інтелектуального доробку Арнольда Діка, саме військова служба в лісництві наклала відбиток на його подальшу літературну творчість. У своїх художніх і драматургічних творах письменник яскраво змалював побут, військову службу та обставини життя простих хлопців із колоній у військових підрозділах лісничих команд.

Під час відбування альтернативної військової служби Арнольд Дік виконував обов’язки садівника, згодом нічного сторожа, табірного листоноші та, наостанок, секретаря-діловода підрозділу. Останню посаду він обіймав завдячуючи тому, що добре володів російською мовою, якою велась офіційна діловодна документація військової частини.

Після закінчення терміну строкової служби колоніст вирішив продовжити освіту й отримати давно омріяний диплом художника. На початку 1913 року він перебрався до столиці Російської імперії м. Санкт-Петербургу, де здобував професійну освіту в приватній малярській школі, директором якої був відомий художник Гольдблатт. Після літніх канікул 1914 року Арнольд Дік перевівся на навчання до художньої школи Мешкова в м. Москві. В новому навчальному закладі колоніст відчував себе досить упевнено та природньо, наполегливо опрацьовуючи практичні навички, докладно вивчаючи теоретичні аспекти художньої композиції, колористики, перспективи, різні технічні прийоми малярства та графіки, сподіваючись закінчити освіту. Проте, на заваді сподіванням стала Перша світова війна, яка спалахнула в серпні 1914 року.

У 1915 році Арнольд Дік як резервіст царської армії був мобілізований на військову службу, яку він проходив санітаром при одному з військових шпиталів у Катеринославі. Під час служби він брав активну участь в організації евакуації з прифронтової зони та подальшого транспортування поранених і хворих військових до медичної установи, опікувався господарськими потребами, допомагав молодшому медичному персоналу надавати невідкладну ургентну допомогу пораненим, здійснював нагляд за хворими військовими.

Перебуваючи в Катеринославі, в 1917 році колоніст став очевидцем подій Лютневої революції, приходу до влади Тимчасового уряду, Української Центральної Ради, інституалізації їхніх виконавчих адміністративних органів у Катеринославській губернії. Революційна стихія захопила юнака у свій вир, він брав участь у численних засіданнях різноманітних комітетів мобілізованих менонітів Катеринослава, де відбувались жваві дискусії про визначення майбутньої моделі організації соціально-економічного та суспільно-політичного життя менонітських конгрегацій, опрацьовувались різні варіанти та сценарії стратегії розвитку колоній, визначалися пріоритетні напрямки діяльності політичних осередків, які презентували інтереси менонітської спільноти на регіональному та загальнодержавному рівнях.

У травні 1918 року Арнольд Дік демобілізувався з санітарної служби та повернувся до батьківської оселі. Продовження навчання в Санкт-Петербурзі або Москві, які були охоплені революційною стихією, стало неможливим. Після тривалих роздумів він вирішив обрати для себе фах учителя, оскільки здобута ним середня та професійна освіта давали право на викладання цілої низки шкільних дисциплін, затребуваних освітньою системою колоній – малювання та креслення.

У цей час відбулися вагомі зміни в особистому житті митця. В 1918 році Арнольд Дік узяв шлюб із Катериною Фогт, яка народилася 26 грудня 1895 року в колонії Шенвізе (нині м. Запоріжжя). Його дружина була молодшою донькою відомого менонітського проповідника, лідера релігійної громади колонії Шенвізе. Вона закінчила місцеву жіночу гімназію, мала творчі та мистецькі нахили і надзвичайні інтелектуальні здібності, які активно розвивала в собі впродовж життя. У подружжя в шлюбі народилося четверо дітей.

Через складні обставини суспільно-політичного й економічного життя в Придніпровському регіоні молоде подружжя змушене було згодом перебратися до батьків Арнольда Діка у колонію Гохфельд, деякий час мешкали у літній кухні батьківської садиби. Оселившись у рідній колонії, Арнольд Дік став одним із ініціаторів організації в селищі нового освітнього проєкту – взірцевої школи, сподіваючись заробляти на життя викладацькою діяльністю. Проте, молодому вчителю малювання не судилося довгий час викладати у навчальному закладі. В 1918–1919 роках Арнольд Дік був призначений радянською владою на посаду секретаря Миколайпільської волосної ради. Вибір більшовиків був продиктований суто прагматичними міркуваннями – вчитель добре володів російською мовою, якою провадилося ділове листування з виконавчими органами влади.

Обіймаючи посаду волосного секретаря Миколайпільських колоній, Арнольд Дік став свідком терору, етнічних чисток і масових убивств колоністів загонами махновців, які повністю знищили населення колонії Айхенфельд (Дубівки). Колонії менонітів систематично перетворювались на об’єкт масштабних військових реквізиції, грабунків, мародерства та насильства з боку численних армій і парамілітарних угрупувань місцевого населення.

З 1919 року колоніст обіймав посаду вчителя малювання та креслення в Миколайпільській центральній школі, паралельно викладаючи в початковій школі колонії Францфельд.

Під час голоду 1921 року Арнольд Дік як представник менонітських громад волості став розпорядником американської гуманітарної продовольчої допомоги, яку надавали населенню менонітських колоній Придніпровського регіону американські благодійницькі фонди та неурядові організації. Дік складав списки голодуючих родин, проводив ретельні обстеження нього матеріального становища, брав участь в організації безкоштовних їдалень, дитячих садків і сиротинців  на теренах колоній.

Інтенсивна радянізація системи шкільної освіти в колоніях, тотальна руйнація господарської системи поселенського комплексу змушують Діка замислитися над перспективами еміграції з країни Рад за кордон. У 1923 році письменник, працюючи в громадській установі колоністів, яка переймалася питаннями організації виїзду менонітів з Радянського Союзу, приймає рішення про еміграцію до Канади. Влітку 1923 року Дік разом із родиною назавжди покинув свою малу Батьківщину – колонію Гохфельд.

Уже 23 серпня 1923 року майбутній письменник оселився в канадській провінції Манітоба в невеликій колонії Штайнбах, заснованій менонітами-переселенцями з Російської імперії в другій третині ХІХ століття. Вимушена еміграція до Канади стала початком нового етапу в біографії митця. Через складнощі працевлаштування за малярським фахом Дік змушений обрати для себе кар’єру редактора газети в Штайнбасі. Цей вимушений крок визначив усю його подальшу життєву долю в Канаді.

Арнольд Дік розпочав плідну співпрацю з місцевим німецькомовним щотижневиком «Steinbach Post», в якому спочатку працював на посаді складальника текстів і друкаря. Згодом він обійняв посаду журналіста, редактора, літератора та культурницького підприємця. Талановитий письменник очолив літературний рух канадських менонітів, подарувавши загалу конгрегацій блискуче опрацьований художніми засобами мистецький образ їх самих. На шпальтах видання письменник-початківець почав публікувати свої перші гумористичні оповідання, котрі відразу полюбила місцева читацька аудиторія, яку приваблювали в творах Діка оригінальні сюжети, кумедність побутових ситуацій, в які потрапляли головні персонажі його творів, дотепність авторського викладу життєвих історій.

На початку березня 1924 року письменник прийняв справу видання часопису від колишнього власника та редактора видання Якоба Фрізена, який продав йому свою частку бізнесу за символічну ціну в 1 долар! Згодом колоніст став одноосібним власником комерційного видання, що несподівано відкрило йому шлях до великої літератури та необмеженої творчої діяльності. Через фінансові проблеми письменник змушений був  його продати в 1936 році місцевому підприємцю Герхарду Дерксену.

У 1936 році Арнольд Дік заснував власне щомісячне видання «Mennonitische Volkswarte», на шпальтах якого друкував власні літературні та публіцистичні твори, вірші, робив розлогі огляди політичних і громадських подій, вміщувати статті, присвячені історії та культурі менонітських колоній, включаючи й поселення менонітів в Україні – колишній Батьківщині митця. Це було перше менонітське культурно-мистецьке видання в Північній Америці, цілком орієнтоване на читацьку аудиторію менонітських конгрегацій. Саме воно відкрило світові багатьох прозаїків і поетів менонітського походження, надаючи їм можливість публікувати свої твори. Журнал був добре ілюстрований численними фотографіями з життя менонітів багатьох країн світу. Досить швидко з’ясувалося, що невелика спільнота менонітів-вихідців із колишньої Російської імперії через невелику кількість передплатників не спроможна фінансово підтримувати видання.

У цей період Арнольд Дік друкується під псевдонімом Фріц Вальд («Вальд» в перекладі «Ліс», або «Лісовий»), який відсилає уважну читацьку аудиторію до одного з етапів його життєвої біографії – служби в лісничих командах царської Росії на початку ХХ століття. Письменник уславився як комедіограф, написавши цілу низку гумористичних п’єc, у яких дотепно описуються сцени з повсякденного життя менонітів-новобранців, які відбували альтернативну службу, – «Dee Fria», «Wellkaom op'e Forstei» та «De Opnaoni». Комедійні твори письменника з великим успіхом ставили на театральних сценах аматорські театральні колективи в поселеннях колоністів у Канаді, Сполучених Штатах, Південній Америці.

Дік пише як німецькою мовою, так і платтдейч – одним із діалектів нижньонімецької. Де-факто митець став одним із перших письменників Канади, хто почав писати діалектом платтдейч прозові твори, відкривши нову сторінку в історії сучасної менонітської літератури.

Умови урбанізованого модерного американського суспільства початку 20–30-х років ХХ століття істотним чином наклали відбиток на характер менонітських поселень США та Канади. Значна частина населення колоній під впливом американської культури, яка тиражувалась через засоби масової інформації (радіо, кіно, друковані видання), зазнала відчутного асиміляційного впливу, що позначалося на динамічному поширенні серед його представників англійської мови як базового елементу родинної комунікації, що супроводжувалась поступовою втратою колоністами визначальних етнокультурних рис та і традицій.

Написання літературних творів платтдейч для Арнольда Діка було зумовлено цілком прагматичними міркуваннями, продиктованими особистісними мотивами. В своїх творах письменник увиразнив сподівання цілого покоління переселенців, яке бажало зберегти власну етнокультурну самобутність, активно протистояти потужним асиміляційним впливам на менонітські колонії мультикультурного англомовного середовища.

Арнольд Дік, який як і решта представників його покоління, драматично переживаючи втрату своєї малої Батьківщини в Україні, прагнув шляхом літературної популяризації народної діалектичної говірки зберегти та відтворити в новому соціально-економічному та культурному середовищі визначальні ознаки й елементи колишнього колоністського соціуму, його специфічну етнорелігійну та національну ідентичність, історичну пам’ять. У цій системі національної ідентичності саме мова (платтдейч) була одним з її  найвиразніших і найвагоміших компонентів. Заслуга письменника полягає в тому, що, не маючи перед собою взірців прозових літературних творів платтдейч, він адаптував народну говірку, надавши їй літературної виразності та стилістичної довершеності.

При цьому, автор цілеспрямовано прагнув продемонструвати широкій читацькій аудиторії, що платтдейч є повноцінною літературною мовою, з широким спектром практичного вжитку, досконалими стилістичними формами вираження думки. Звернення письменника до нижньонімецького діалекту як літературної мови колоністів мало унаочнити та підкреслити зайвий раз у соціокультурному та громадському просторі Канади етнічні відмінності між менонітами та німцями. Гадаємо, що цей прихований чинник відіграв певну роль в становленні в громадському соціокультурному просторі Північної Америки менонітської літератури діалектом платтдейч, одним із фундаторів якої і був Арнольд Дік.

Скорочення загальної кількості передплатників видання змусило письменника розробити нову стратегію організації видавничої діяльності, тематичної структури видання та його наповнення новими художніми матеріалами.

На середину 40-х років ХХ століття, завдячуючи своїм невеликим гумористичним оповіданням, Арнольд Дік перетворився на найбільш знаного в англосаксонській літературі США та Канади письменника, який репрезентував інтелектуальному літературному просторі Північної Америки менонітські конгрегації.

Одночасно, письменник став неперевершеним знавцем фольклору та традиційної народної культури колишніх українських громад менонітів. Через фінансові проблеми Дік був змушений самостійно ілюструвати часопис власними графічними роботами, які демонстрували його творче авторське бачення твору.

У 1943–1944 роках письменник через фінансові негаразди та проблеми змушений був змінити формат і розпочати випуск нового видання «Щорічник очікування». Він публікувався в місцевій пресі під псевдонімом Ганс Еннен. Є певні підстави припускати, що така практика була продиктована здебільшого міркуваннями безпеки та відвертим небажанням автора аби його ототожнювали з німецькомовною літературної традицією та політичними противниками Британської імперії на континенті.

Через брак фінансів і суспільно-політичні обставини війни це видання Арнольда Діка не мало значного комерційного успіху, проте воно є цінним історичним джерелом з історії менонітів України, Канади та Сполучених Штатів, оскільки містить в собі розлогу та докладну інформацію про соціокультурне становище колоній менонітів, їхнє громадське та релігійне життя, яке зазнавало поступової трансформації в англомовному середовищі під тиском нових соціокультурних процесів.

Арнольду Діку в 1944 році спало на думку разом із колишніми учнями, випускниками Хортицького центрального училища, започаткувати в Канаді видавництво «Echо-Verlag». Як емблему нового видавництва автор обрав відомий хортицький дуб, який став  своєрідним графічним  уособленням всієї менонітської спільноти, що міцно дотримувалася власних етноконфесійних традицій і віровчення. Дуб став ностальгічним символом для колишніх мешканців колоній.

Тотальна руйнація менонітських поселень Півдня України через бойові дії Другої світової війни, спонукала їхніх колишніх мешканців докласти чималих зусиль для збереження власної історико-культурної спадщини. З цією метою на базі видавництва «Echо-Verlag» за ініціативи Арнольда Діка, колишніх провідних громадських діячів, церковних лідерів менонітських конгрегацій, зокрема Д. Еппа – його учителя з Хортицької центральної школи – було вирішено розпочати роботу з написання та публікації цілої серії науково-популярних видань, присвячених історії та культурі менонітських колоній Російської імперії.

Арнольд Дік став головним координатором, ідейним натхненником і видавцем цього масштабного соціокультурного й історичного видавничого проєкту. З середини 1940-х до початку 1950-х років у видавництві «Echо-Verlag» вийшла друком ціла серія науково-популярних видань, в яких детально висвітлювалась історія менонітських колоній Хортиці, Молочної, Заградівки, Науменко, Борозенко, Миколайпілля та інших поселенських комплексів конгрегацій України. Крім того, колоністи видали серію оригінальних біографій відомих громадських діячів менонітських колоній.

Займаючись координацією проєкту, А. Дік написав низку передмов до цих видань, тісно співпрацюючи з авторами, більшість із яких була вихідцями з відповідних поселенських комплексів. Книги історичної серії  «Echо-Verlag», свого часу написані різними авторами, і до сьогоднішнього дня є цінним і унікальним джерелом з історії менонітських колоній Півдня України, який істотним чином вплинув на формування модерного історичного наративу менонітських громад Північної та Південної Америки.

Розмірковуючи над трагедією всієї менонітської спільноти України загалом, письменник подумки повертався до рідного краю, згадуючи минулі часи щасливого дитинства, коли колонії були заможними й економічно процвітаючими поселеннями.

Ці спогади надихнули митця на написання великого автобіографічного роману «Закинуті в степу», події якого розгортаються на Катеринославщині в його рідній колонії Гохфельд. В 1944–1948 роках Арнольд Дік опублікував його на шпальтах «Менонітіше варте». Події твору відбуваються на Катеринославщині напередодні та під час Першої світової війни і революції. «Загублені в степу» став першим художнім твором, написаним українським менонітом, який здобув загальне літературне визнання критики в Північній Америці. Художній твір написаний у контексті давніх традицій німецької літератури й одного з її провідних жанрів – роману про освіту, в яких автори розмірковували над вагомістю ролі та місця освіти в соціокультурному розвитку суспільства як потужного інструменту особистісної соціалізації, невичерпного джерела знань, що здатне було істотним чином впливати на поведінку людини, вдосконалюючи соціум у цілому.

Роман став своєрідною психоемоційною реакцією письменника на тотальну руйнацію колишніх менонітських поселень. Ця обставина змусила автора ознайомити читачів із цікавим і захопливим буденним життям мешканців колоній, зануритись у втрачений світ колишнього мирного ідилічного життя в Україні, який лишився лише в його особистих ностальгічних спогадах про минуле.

Як зазначала критика, Дік обрав іронічну стратегію опису подій, звертаючи увагу виключно на побутові аспекти внутрішнього життя колоній, свідомо оминаючи релігійну складову життя представників конгрегацій. Автор в своєму творі яскраво зображує рідне селище як справжній пасторальний рай на землі, втрачений колоністами в результаті подій кровопролитної Першої світової війни, тектонічних соціальних катаклізмів і суспільно-політичних експериментів більшовицької влади в Україні.

Попри своє захоплення малою Батьківщиною, менонітський інтелектуал змальовує український степ як місце та географічну локацію, що в силу своєї природи значно обмежує творчі можливості обдарованої особистості, ізольованої від динамічного культурного поступу, що примушує її наслідувати патріархальні архаїчні практики та суспільні норми консервативної конгрегації. Традиційний спосіб життя сільських мешканців колоній унеможливлює вільну реалізацію творчого потенціалу митця-художника, формуючи у нього сталий протест і свідоме бажання вийти за межі вузького пасторального світу степового села, яке є відчуженим від світового культурницького простору та модерних мистецьких традицій.

У романі письменник ідеалізує консервативний штиб життя сільських мешканців менонітських колоній, ностальгуючи за колишніми часами щасливого дитинства та втраченою Батьківщиною. Головний герой роману – Ганс Тевс – юний син колоніста. Письменник наголошує на цілісності сільського життя, ще не отруєного ніяким токсичним соціальним і революційним злом, самодостатнім, органічно включеним у власну систему виробничих циклів і цілей, підпорядкованих господарським раціоналізованим практикам.

Письменник є прибічником промислового поступу та технічної модернізації, підкреслюючи той факт, що менонітська колонія Хортиця перетворилася, завдячуючи своїм промисловим підприємствам, старанності та працьовитості мешканців, на справжнє модерне місто – один із центрів урбаністичного індустріального розвитку Придніпровського регіону.

Освіта, на думку автора, повинна перетворитися на ефективний засіб нівелювання ксенофобського протистояння українців із «проклятими німцями». Письменник у романі палко обстоює ідею толерантного ставлення етнічних громад одна до одної. У відповідності до неї високоосвічені та культурні меноніти мають стати своєрідними посередниками між західним (німецьким світом) і місцевим українським населення, сприяючи налагодженню взаємовигідного мультикультурного діалогу, який збагачує своїми здобутками етнічні групи. Освіта, за Арнольдом Діком, покликана не продукувати жорсткий і непримиренний антагонізм між різними націями, що неодмінно призводить до гуманітарної катастрофи.

Роман сам по собі є оригінальним етнографічним викладом традицій і детальним описом побутового життя менонітської спільноти України, що має вагоме значення для сучасних досліджень у галузі вивчення традицій полікультурності та поліетнічності півдня України, характеру стосунків між різними національними громадами Придніпровського регіону.

На початку 1950-х років Арнольд Дік перетворився на центральну фігуру в сучасній менонітській літературі Північної Америки, оскільки його художні твори заклали підвалини перетворення нижньонімецького діалекту на писемну літературну мову окремішньої менонітської конгрегації.

Популяризації платдойчу сприяв написаний Діком цикл «Koop en Bua», в якому в оригінальній формі змістовно змальовуються пригоди двох друзів Купа та Буа, які потрапляють в різні кумедні ситуації.

Арнольд Дік написав трагічні оповідання «Два листи», в яких розкривається драма особистості на тлі масштабних політичних подій.

Малюнки Діка є своєрідними пам’ятками з історії культури та побуту колоністів. Автор із фотографічною точністю та художньою майстерністю детально та рельєфно зображує побут колоністів, мальовничі степові українські природні ландшафти, які є для нього рідними та близькими. Відомо декілька його олійних картин як, наприклад, «Сільський шлях у Манітобі», використана як ілюстрація в черговому числі  часопису «Менонітської варти».

У другій половині 1950-х початку 1960-х років Дік відчував украй сильне розчарування, оскільки в цей час менонітські конгрегації та особливо колоністська молодь інтенсивно втрачають свої атрибутивні етнокультурні риси, які визначали їхню етноконфесійну ідентичність. У першу чергу йшлося про втрату платтдейчу – материнської мови конгрегацій, яка поступово заміщується в домашньому вжитку та громадському просторі колоній на англійську. Динамічні процеси модернізації супроводжувалися потужною культурницькою «американізацією» спільноти, що завдала конгрегаціям відчутних асиміляційних впливів, які деформували соціокультурну традицію.

Упродовж останніх років свого життя письменник перебував у постійних подорожах між Німеччиною та Канадою. В цей час він активно працює над власними спогадами, поринаючи у ностальгічний світ минулого колоній, які зникли з мапи України. В останні роки свого життя Дік перебирається з донькою до Німеччини, де помирає 10 липня 1970 року в селищі Дарлаген Нінбург поблизу Бремена.

До сьогоднішнього дня Арнольд Дік – є однією з центральних постатей сучасного літератури діалектом платтдейч, твори якого ще за життя автора стали класичними.

Титульний колаж на основі: Мапа менонітських колоній // https://ua-travels.in.ua/2017/05/18/marshrut-bilya-zaporizhzhya-slidami-menonitskix-kolonij-pridniprovya/; Портрет А. Діка // https://mbherald.com/