Бабайківка – любов моя… Історія села. Частина 2.

Буремні вихори змін

1918 – рік суворих перетворень і випробувань в країні. Повалено самодержавство, зміна урядів, перемога представників більшовицької комуністичної партії. Звістка про революційні події докотилась до Бабайківки. Настрої у селян були різні: одні одразу з радістю сприйняли наміри нової влади, інші мовчали, зайнявши позицію очікування. Поміщики Перчун, Лукашко, Бараннік виїхали з села. Почали утворюватись комітети незаможних селян. Весною 1918 р. у центрі села біля волості (там тепер середня школа) зібралося все населення села. На мітингу виступили Микита Григорович Нездійминога і Євген Пасько, які розповіли про зміни у суспільстві та проголосили гасла нової влади. Тут уперше селяни почули новий гімн – «Інтернаціонал». Було створено революційний комітет, до складу якого увійшли представники бідноти: Йосип Григорович Ващенко, Сергій Андрійович Коробка, Іван Лавронович Самарський, Іван Андрійович Молодан та Ілько Андрійович Молодан.

Заможні селяни не могли примиритися з новим ладом, вони силою хотіли відновити стару владу. Почалася громадянська війна. На Приоріллі з’явились воєнні угрупування на чолі з отаманами Петром Самарським (колишній офіцер царської армії), Молібога та іншими. На противагу їм було організовано партизанський загін з 65 чоловік, керівниками якого були Багмут і Григорій Пола. Пізніше це об’єднання влилося в загін, яким командував Сабадир. Зв’язківцями між ревкомом і партизанами були Степан Васильович Акіншев і Полікарп Даниленко. Активну участь у партизанському русі брала жителька с. Бабайківка Марія Денисівна Рябошапка.

У 1919 р. партизанський загін під натиском війська Денікіна відступив у напрямку Брянська й улився до лав Червоної Армії, 57-ї кавказької дивізії, 3-ї бригади. Після наступальної операції цього ж року через село Бабайківку проходила Перша кінна армія Будьонного, в якій на службі перебували бабайківчани Василь Акіншев і його син  Степан.
 
У 1920 році в селі було створено комітет незаможних селян, до складу якого входили селяни-бідняки: А.М. Геращенко, А.М. Дрелевський, Л.С. Пальоха, С. Ранговий, Я. Гаркавенко Першим головою комітету був Ілько Григорович Чайка, пізніше Іван Кирпа. Комітет роздавав землю селянам, надавав матеріальну допомогу бідноті. Дуже важко було трудівникам піднімати своє бідне господарство, не було чим працювати, не було інвентарю та зерна для посіву. Але люди мусили виживати, піклуватись про родини і пристосовуватись до нових обставин. Поступово в селі був встановлений хоч якийсь лад і спокій. 

У Бабайківці утворюються осередки комуністів і перших комсомольців, хоча не всі розуміли що то за організації. Історія зберегла прізвища активістів: Артем Логвиненко – голова комнезаму, Григорій та Пилип Дрелевські, Павло Бажан, Іван Єва, Федір Скляренко, Арсеній Чвертка, Григорій Грищенко.

На початку 20-х років радянська влада утвердилася в Україні. Поміщицькі землі були конфісковані та передані селянам, але, як виявилось, не надовго.

Бабайківка спочатку входила до Новомосковського повіту як волость, а потім – до Полтавської губернії. З 1927 року вона – в складі Царичанського району, Дніпропетровської округи. Село ділилось на сотні (100 дворів). Ревком був замінений волосною Радою депутатів трудящих (волвиконком), керівником якої став Іван Лавронович Самарський.

Колективізація

З 1929 р. почалась масова колективізація і боротьба з так званими куркулями. Землю, реманент, худобу відбирали та передавали колгоспам. Заможні селяни чинили опір, ховали статки, помщалися «активістам». Нова влада безжально розправилася з представниками середнього класу: декілька родин було вислано до Сибіру, а селянин Задоя, звинувачений у підпалі будівель, засуджений до страти.

На території села Бабайківки було створено шість товариств спільної обробки землі (ТСОЗи): «Перше Травня» (с. Кущівка), «Ім. Ворошилова» (двор. Бабанського), «Центровий», «Третій вирішальний» (с. Новостроївка), «Ім. Леніна», «Переможець» (с. Івано-Яризівка). Пізніше були створені ще два ТСОЗи – «Яковлєва» та «Блюхера». Першими головами колгоспів були: Феодосій Нездійминога, Артем Сагайдачний, Никифор Горільченко, Павло Свергун.

У 1930 році «Центровий» колгосп реорганізували у два колгоспи: «5 за 4 роки» і «Зоря нового життя». Колгосп ім. Яковлєва влився в колгосп «Зоря нового життя» і «5 за 4 роки», а ім. Блюхера приєднався до колгоспу «Переможець». Таким чином у 1930 р. в селі було сім колгоспів. Люди працювали за трудодні (так звані «палички») за якими нічого не виплачували. Крамниць не було. Їжу, тканини, одяг, предмети побуту для родини виготовляли у особистих господарствах. Рятувало вирощування збіжжя, городини, худоби. Сіяли льон, пряли прядиво, ткали, шили, робили посуд із глини та дерева. Не забували і про красу: розписували фарбами комини та глечики, вишивали святкові рушники і сорочки, майстрували іграшки для дітей і таке інше. 

У ці роки початкову школу було реорганізовано в семирічну, відкрито сільськогосподарський технікум, збудовано клуб. А от кам’яну красуню церкву в центрі села зруйнували (1936 рік) за наказом комуністів. Залишився лише малюнок нашого односельця Володимира Волошина, який він встиг зробити.

1932–1933 – роки страшної трагедії – Голодомору в Україні й нашому селі також. Збереглися жахливі свідчення мешканців, які пережили ті часи:

«Йшов 1932 рік. Я з батьками проживала в селі Преображенка. Людей примусово заставляли долучатись в об'єднання “Союз-спільнота” для спільного обробітку землі. Літо видалося врожайне, але під осінь все вивезли державі. Спочатку люди суперечили. А коли побачили, що нічого не вдієш, почали ховати. Ховали в основному зерно. Ховали де попало (бо шукали скрізь). Залізними прутами протикали стелю, долівку, землю – знаходили, забирали все, нічого не лишали. Не дивилися – старий ти, малий чи немічний. В однім дворі стояла закваска на хліб, борошно встигли сховати. Знайшли – борошно забрали, а тісто перекинули, незважаючи на крик старих та плач малих.

Так велося приблизно до Різдва, або й пізніше. Люди мерли поодинці і цілими сім'ями. В селі виділили підводу, яка збирала померлих і відвозила їх на кладовище. Яму копали величезну. Закидають всю, тоді нову копають.

Підходив кінець зими – смертність збільшувалась. Село вимирало.

Та прийшов час обробляти поля. Тоді організували їдальню, в якій давали скудний пайок тим, хто прийде на роботу. Ішли ті, в кого сили хоч трішечки було, а ми, дітвора, пішли по смітниках підбирати різну падаль. Траву всіляку їли, старші ловили рибу та всяку дичину, ділилися із нами». Галина Петрівна Чвертка, 1921 р. нар., уродженка с. Преображенка.

«Наприкінці 20-років мого чоловіка Коробку Григорія Андрійовича за комсомольською путівкою направили  до Дніпропетровська на завод ім. Петровського. В Україні розпочалась індустріалізація, не хватало робітничих рук. З ним поїхала і я. У 1932 році почали доходити тривожні звістки від моїх сестер, які зоставались у Бабайківці про захоплення збіжжя владою, про голод. Моєму чоловіку, який важко працював у «гарячому» мартенівському цеху давали хорошу пайку. Ми ділили її навпіл, накопичували. І раз у два тижня я вирушала пішки до села з невеликим пакунком (але як він був потрібен там). Боялась іти по головному тракту, йшла навпростець полями, бо на шляхах діяли бандити, а може просто голодні люди, які грабували і навіть могли вбити за кусок хліба. На узбіччі траплялись трупи тварин і навіть померлих людей. Було страшно. Сестри мої виїхати з села не могли, тому що влада заборонила видавати паспорти, а без документів ніде прилаштуватись було неможливо. Та якось вижили. Пекли макорженики (трішки муки і багато усяких домішок), оладки з лободи, запікали буряк. Це неможливо було їсти, але їли…». Поліна Терентіївна Коробка, 1906 р. нар., уродженка с. Бабайківка

Але все минає. Поступово колгоспи міцніли, зростали капіталовкладення в громадське господарство, підвищувався добробут селян. Спостерігались успіхи в рільництві, тваринництві. Наприклад, колгосп ім. Леніна в 1940 р. видав на трудодень по 5 кг хліба і по 8 крб. грошима. Врожай становив 20–25 ц з гектара.

У селі відкрили середню школу, медичну і ветеринарну лікарню, працював зоотехнікум. На території центральної садиби була семирічна школа, а також три початкових у селах, підпорядкованих бабайківській сільській раді. В кожному колгоспі збудували клуб, дитячі ясла, хати-читальні. В селі (в центрі) працювала стаціонарна кіноустановка, два магазини. У клубі відбувались вистави самодіяльного колективу, приїздили з концертами артисти з міста. 

Та все миттєво було зруйновано…

Вони відстояли рідну землю

Почалася Друга світова війна. На фронт пішло 680 наших земляків. Трудящі села були мобілізовані на будівництво укріплень, відправляли в глибокий тил колгоспну худобу, трактори та машини, здавали хліб для армії. У вересні 1941 року фашисти увійшли до  Бабайківки і розташували тут воєнну комендатуру. Настали тривожні дні для бабайківчан. Німці відправляли молодь до Німеччини, а активістів – до концтаборів. Для боротьби з ворогом в селі було створено винищувальний загін під командуванням Федора Микитовича Левенця. До складу цього загону ввійшли молоді патріоти краю: Ніна Пасічна, Микола та Ліза Єва, Григорій Пола, Іван Галій, Григорій та Віра Левенці, Килина Сало та інші. Учасники загону збирали зброю, писали листівки з повідомленнями Радінформбюро і розповсюджували серед населення, готувалися до організованого виступу. Але групу було викрито. За спогадами мешканців села, викрив їх поліцай Іларіон Гужва разом із дружиною Параскою Свічкар, яка раніше була учасницею загону. Партизанів заарештували, кинули до в’язниці, а потім вивезли у невідомому напрямку. Ніхто з них не повернувся. Зостався живим лише Володимир Свергун, який за наказом командира працював під прикриттям у Царичанській жандармерії й потім, здолавши лінію фронту, долучився до частини радянської армії.

Серед трудівників села знайшлися і люди, які пішли на службу до німців: Іван Дудка, Степан Веремієнко, Володимир Таран, Яків Скляренко, Дмитро Коваленко. Особливою жорстокістю вирізнялись начальник жандармерії Тимофій Варяниця, Іларіон Гужва і Самарський. Радянський суд пізніше покарав їх, лише Т. Варяниця та І. Дудка змогли втекти разом із німцями.

Після вирішальної битви за Дніпро 18 вересня 1943 р. Бабайківку було звільнено від окупантів. А наші земляки гнали ворога далі. У штурмі Берліна, у знищенні фашизму в Європі брали участь бабайківчани: І.Г. Палюх, С.А. Суржко, С.І. Кузема, І.М. Шмуль, І.Т. Білоус, Є.Я. Білецька, Д.К. Лутай, І.А. Чвертка, І.М. Левенець, П.Ф. Лоза, П.В. Качур, С.П. Велегура, А.С. Пола, І.В. Качур та ін. 76 з них удостоєні бойових нагород.

На фронтах загинуло 325 наших земляків, відправлено на каторгу 230 чоловік, закатовано під час окупації 18 чоловік. У селі споруджено меморіальний комплекс в пам'ять про воїнів, полеглих при відвоюванні села, і односельців, які загинули.

Після вигнання ворога село було спалено на 50%, пограбовано, розтрощено школу, бібліотеку. «В колгоспі ім. Ворошилова залишилось 2 коней, 12 корів, 3 вози, 2 косарки, 6 борін, 2 свиноматки».

Весь тягар відбудови ліг на плечі вдів, підлітків, інвалідів, літніх людей, які щодня відновлювали господарство своєю героїчною працею. 302 трудівниці нагороджені медаллю «За доблестный труд в годы Великой Отечественной Войны». Серед них: В.П. Акіншева, В.В. Монастиренко, О.І. Чайка та інші. 

Післявоєнне відновлення

Старанно і наполегливо взялися колгоспники за відбудову і зміцнення економіки після війни. 

У 1955 році землі семи дрібних колгоспів було об’єднано в колгосп «Україна», який мав 4886 га орної землі. Головним напрямком господарства було виробництво зерна і продуктів тваринництва. Слід зазначити, що за всі роки існування господарство було потужним стабільним «середняком». У різні роки керівниками були: І.Г. Палюх, І.М. Шмуль, Г.Ф. Налісний, І.Ф. Головко, І.Л. Байрак, В.Я. Солоха. Кожен зробив щось добре для громади.

У 1959 році відбулось об’єднання колгоспу «Україна» та колгоспу ім. Кірова (с. Преображенка), а в 1960 році ці господарства роз’єднали знов, і вони стали існувати як самостійні. 

У 60-ті роки на північно-західній околиці Бабайківки побудовані тваринницькі приміщення колгоспу. На території першої бригади (с. Новостроївка) збудовано відділення доїльної установки – «карусель». З кожним роком село ставало заможнішим і красивішим, з часом налічувалось 1540 дворів. В оселях мешканців з’явились радіо, електрика, згодом – телебачення. 

У 70–80-х роках біля річки Орелі збудовано нову лікарню на 750 ліжок. Історія лікарні – окрема сторінка. Мешканці села досі з вдячністю згадують головних лікарів Х.П.  Охринчука та І.Н. Кочубея.

Побудовано двоповерховий будинок культури, де багато років працював завідуючим М.І. Мацак. У центрі проведено водогін. Дорога з бруківки з’єднала село з районним центром (згодом зробили асфальтове покриття). На території села працювали сільськогосподарський технікум, середня загальноосвітня політехнічна школа з виробничим навчанням, вечірня школа, філія Царичанської музичної школи, чотири початкових школи, дитячий садок, ветеринарна лікарня, два медпункти, аптека, станція штучного осіменіння тварин. До послуг мешканців були три клуби, бібліотеки (сільська, при технікумі, шкільна, три колгоспні), два червоні кутки, чотири магазини, їдальня, чайна, дві стаціонарних кіноустановки, майстерня індпошиву, голярня. Був у селі свій готель. У ті часи влітку приїздили експедиції художників, студентів творчих відділень. Їх приваблювали мальовничі краєвиди Бабайківки, екзотичні пам’ятки сільських споруд, колоритні обличчя мешканців.

У 90-х роках до села проведено газогін, і в оселях мешканців з’явились газові плити, парове опалення. Збудовано приміщення нової середньої освітньої школи. Багато її випускників продовжили освіту в технікумах і вищих навчальних закладах. Колгосп підтримував молодь, що набувала професій, потрібних господарству, – надавав стипендії, молодих фахівців забезпечував житлом, пільгами на комунальні послуги та закупівлю сільгосппродуктів. У ті часи у навчальних закладах працювало понад 60 учителів, у медичних – 30 медпрацівників. «Колгоспники і трудящі села стали жити краще, заможніше. Важко знайти в селі родину, у якої не було б велосипеда, багато селян придбали мотоцикли, а дехто і легкові автомобілі». Збереглося багато кадрів кінохроніки про вищезгадані події, які зняв у свій час нині покійний Андрій Семенович Пола, а змонтували та виклали в YouTub – «Бабайківка. Історія» www.youtube.com/watch?v=q0fmAMYiFbE – мешканці села Юрій Михайлович Марочка, Юрій Анатолійович Топчій та Іван Миколайович Щербатюк. 

Об’єднана громада

З 2016 року наша сільська рада увійшла до складу Царичанської об’єднаної територіальної громади. У Бабайківському Старостинському окрузі налічується 1175 дворів, де проживають 2397 мешканців. Тут працюють: загальноосвітня школа І–ІІІ ступенів акредитації, дошкільний дитячий заклад «Барвінок», Будинок культури, сільський клуб (с. Новостроївка), дві бібліотеки (громадська та шкільна), поштове відділення, амбулаторія загальної практики сімейної медицини, фельдшерський пункт (с. Новостроївка).

Мешканці села працюють у сільськогосподарських об’єднаннях, розташованих на землях села ТОВ «Царичанське Агро», ФГ «Дніпро». Розвиваються і фермерські господарства: «Гружинскас», «Теліпко» та інші.

Наша земля подарувала відомих українських письменників – Івана Адріановича Багмута (1903–1975), Йосипа Адріановича Багмута (1905–1968), Василя Павловича Сологуба (1928–2008), знаного краєзнавця та патріота, педагога Михайла Савича Нездійминогу (1922 р.н.), вченого-іхтіолога, доктора біологічних наук Павла Савича Вовка (1921 р.н.), художника-графіка Сергія Ковику-Алієва, учасника АТО Валерія Шмалія, який загинув під Іловайськом, а згодом був нагороджений (посмертно) орденом «За мужність» III ступеня.

Бабайківчани з надією й оптимізмом вдивляються у майбутнє, відзначають хоч і повільні, але позитивні рухи реформи самоврядування. За цей період побудували нове приміщення амбулаторії, де є помешкання для родини сімейного лікаря, у центральній частині села оновили труби водогону, полагодили вуличні світильники, здійснили асфальтове покриття вулиці Української (одна з найдовших), зробили ремонт дитячого садка, облаштували фотозону. На жаль, багато мешканців села виїхали за межі рідного краю, але є приємні приклади переселення сюди молодих родин – Корчевських, Дмитруків, Серковських. 

Бабайківка повинна і буде жити!