Бібліотека на мапі міста

Бібліотека на мапі міста 

Думка про те, що в губернському місті Катеринославі повинна бути бібліотека, вперше виникла в 30-х роках XIX століття. У 1830 році почалося офіційне листування канцелярії катеринославського губернатора про відкриття в місті публічної бібліотеки. У 1834 році уряд дав дозвіл, і 9 травня 1834 року в Катеринославі відкрили публічну бібліотеку. Містилася вона в будинку Дворянських зборів, а її фонд складався з книжок, пожертвуваних приватними особами та з періодичних видань, безкоштовно надісланих із багатьох редакцій.

Від самого початку існування перша публічна бібліотека Катеринослава не мала належної підтримки і зазнала чималих труднощів. 1839 рік приніс тяжкі втрати: в будинку Дворянських зборів сталася пожежа, фонд бібліотеки згорів, і лише 8 травня 1843 року бібліотека відновила свою роботу [4]. Будучи відновленою у 1843 році, у 1851 році за розпорядженням губернатора бібліотека була закрита.

Повернення книгозбірні

1 вересня 1859 року в Катеринославі знову відкривають громадську бібліотеку. Перебувала вона у підпорядкуванні губернської адміністрації. Завідування нею було доручено чиновникові приказу громадської опіки Василю Петровичу Ульману, який у той час мав власний книжковий магазин від фірми «Смирдин и Ко». Протягом майже 20 років у цьому книжковому магазині і містилася бібліотека. У 1887 році Василь Петрович полишає громадську діяльність та передає книги бібліотеки міській думі, саму ж бібліотеку знову закривають.

Відкрилася книгозбірня 14 листопада 1889 року як міська громадська бібліотека.

З 1889 по 1902 рр. бібліотека розташовувалась у дворі міської управи, в аварійному будинку, дуже тісному та незручному. Читачам доводилося проходити повз флігель, зайнятий під поліцейське управління, через двір, заставлений екіпажами та бричками, а інколи заповнений заарештованими злочинцями, тому від читачів надходило багато нарікань. Крім того, дві зали, відведені під бібліотеку, служили одночасно і для читання, і для видачі книг передплатникам (читачам абонемента). Останні інколи, голосно висловлюючи свої вимоги, заважали читанню. В сусідній з бібліотекою кімнаті містився один із класів училища, і ведення уроків в ньому було чутно в читальні. Не дотримувались у приміщенні бібліотеки і протипожежних заходів.

Багато зусиль у той час для розвитку бібліотеки доклав голова Ради бібліотеки Григорій Антонович Залюбовський. Справою його життя стали клопоти перед владою про зведення будівлі для книгозбірні. І Григорій Антонович дуже сподівався, що приміщення для бібліотеки буде побудоване: «…и, быть может, близко то время, когда каждый житель Екатеринослава с благодарностью и гордостью будет указывать своим детям на достойный памятник первого столетия родного города, воздвигнутый просвещенными городскими деятелями в назидание грядущим поколениям» [11; С. 28]. 

У 1896 році міський архітектор дав свідчення, що будинок міської бібліотеки через старість перебуває в загрозливому стані, підлога може провалитися під великою вагою книг. До речі, нестача стелажів призвела до того, що значна кількість книг була складена на підлозі.

Протягом 1896 року майже на всіх засіданнях Ради розглядалося питання щодо будівлі бібліотеки. Цього ж року був зроблений ремонт і часткове розширення приміщення бібліотеки, під час якого книги були складені в ящики, а частина їх перенесена у підвали будинку громадських зібрань. Сама бібліотека тимчасово перемістилася до будинку Гласного Думи Міни Семеновича Копилова, і наприкінці року повернулася до свого попереднього приміщення.

Рада бібліотеки неодноразово зверталася до міської думи з проханням допомогти в придбанні іншого будинку. Спочатку в 1900 році дума прийняла постанову відвести місце для будівництва бібліотеки в центральному саду по вул. Московській. Але потім було прийнято рішення уповноважити міського Голову Олександра Яковича Толстікова придбати для бібліотеки будинок, попередньо призначений для Комерційного Банку. Вартість купівлі та оздоблення будинку склали 40 528 руб. 83 коп., з них 5 000 руб. – із коштів бібліотеки. У 1902 році бібліотека вперше в своїй історії отримала власне приміщення по вул. Московській, 3.

У 1920-х рр. фонд бібліотеки швидко збільшується, він поповнюється націоналізованими книжковими багатствами, до того ж бібліотека почала отримувати всеукраїнський обов’язковий примірник видань друку.  І знову виникає проблема щодо розширення площ. У 1925 році бібліотека отримала нове приміщення, на розі вул. Дзержинського та пр. К. Маркса, що звичайно, мало позитивний вплив на якість обслуговування читачів.

Хід історії та неминучі події

На початку 30-х рр. у зв’язку з ліквідацією округів і утворення областей, у 1934 році Дніпропетровська центральна міська бібліотека стає обласною.

До початку Другої світової війни Дніпропетровська обласна наукова бібліотека містилася за тією ж адресою (на розі вул. Дзержинського та пр. К. Маркса) маючи власне, повністю облаштоване приміщення. Книжковий фонд був поставлений на стелажі, спеціально було обладнано кімнату для каталогів, було достатньо меблів (шафи, столи, стільці). Бібліотека мала можливість повністю задовольнити потреби сотні тисяч читачів.

Під час Другої світової війни бібліотека зазнала страшних втрат. Багато сил було покладено на те, щоб зберегти бібліотечні фонди. Тисячі книг, підшивки газет, цінні краєзнавчі видання у 1941 році довелося замурувати у підвалі бібліотеки. Але, на жаль, врятувати їх не вдалося. У день звільнення Дніпропетровська від фашистських загарбників, бібліотеки у місті не стало. Найцінніша скарбниця культури була цілком знищена, залишилися руїни та попіл.

За короткий термін бібліотечні працівники провели величезну роботу з відновлення бібліотеки: було зібрано близько 10 тис. книг, газет і журналів. Для книгозбірні було виділене приміщення загальною площею 863 м², по вул. Ворошилова, 9. 7 листопада 1943 року бібліотека відкрила свої двері для читачів. Але проблема розташування бібліотеки все одно була дуже гострою.

Під час війни у цій будівлі розташовувалось німецьке казіно. В помешканні збереглися деякі меблі, а найголовніше, що тут знайшлося вугілля, яке тоді було надзвичайною рідкістю. Його вистачило на три роки. Особливо цінним воно було в перший рік, коли у місті не опалювалось майже жодне приміщення. Тому читачі, які приходили до бібліотеки, займали не лише читальні зали, але і всі сходи та підвіконня. Довелося довести до ладу систему опалення, бо без ремонту могла виникнути пожежа. Всіма справами тоді опікувалася Лариса Михайлівна Туманова, директорка бібліотеки з жовтня 1943 по листопад 1945 року.

Боротьба за існування у мирний час

У перші післявоєнні роки це приміщення більш-менш відповідало скромним вимогам бібліотеки, але з часом його стан все більше і більше викликав справедливе обурення численних читачів.

У цій будівлі перебувала також обласна дитяча бібліотека і це дуже ускладнювало роботу бібліотеки для дорослих. Свого власного помешкання Дніпропетровська обласна наукова бібліотека не мала. З цього приводу керівництво бібліотеки неодноразово зверталося до вищих органів влади. Умови для роботи були дуже незадовільними – помешкання мало невелику площу, розташування кімнат не забезпечувало правильного ведення бібліотечної роботи. Становище було скрутним: меблі – столи та стільці – були зроблені з лози, шафи вже не були придатні для користування ними, каталожних шаф і стелажів бібліотека не мала, а книги лежали на підлозі, займаючи багато місця. Звичайно, що працювати в таких умовах було дуже складно. У 1947 році Тимофій Гурійович Коровкін, директор бібліотеки з листопада 1945 року по лютий 1952 року, вчергове звертається до виконкому обласної Ради з питання надання коштів для будівництва приміщення Обласній науковій бібліотеці. До цього вже була постанова Облвиконкому від 18.10.1945 р. про переселення бібліотеки в інше приміщення та передачу даної будівлі за призначенням. Але Міськвиконком іншого помешкання не надав, тому бібліотека і надалі перебувала у такому становищі.

Ситуація тим часом ускладнювалась. Фонд бібліотеки збільшувався, у 1948 році він нараховував більш 100 000 книг,  а розміщувати їх не було де.

У 1948 році Управління культури ставить перед Міністерством Культури УРСР питання вирішити ситуацію з будівництвом приміщення для Дніпропетровської обласної наукової бібліотеки на 2 мільйони томів книг. А також звертається з проханням до Виконкому міської ради надати бібліотеці перший поверх у п'ятиповерховому будинку на розі пр. К. Маркса та вул. К. Цеткін. Оскільки будівництво мало б тривати приблизно 2–3 роки, то з метою забезпечити мінімально нормальні умови для роботи бібліотеки, необхідно було надати додаткову площу не менше 300–400 м².

У 1954 році директор бібліотеки Абдела Шарафундинович (Олександр Георгійович) Чекушин з цього приводу надіслав письмове звернення на ім’я першого секретаря ЦК КПСС тов. М.С. Хрущова (лист від 20.11.1954 р.) – зобов'язати відповідні органи вирішити і прискорити зведення будівлі для обласної бібліотеки. Але з відповіді Міністерства культури УРСР можна зробити висновок, що будівництво бібліотеки відкладається і, скоріше за все, на тривалий термін.

Умови, в яких продовжувала працювати бібліотека, не відповідали нормальним вимогам. Фонд кількістю 300 тис. примірників книг все ще перебував у небезпеці. А оскільки вищі органи влади не забезпечували бібліотеку ні приміщенням, ні обладнанням, Чекушин наполягає вирішити накопичені з часом проблеми. Він звертається до начальника управління культури облвиконкому Я. Ромашко та заступника Міністра культури УРСР І. Мазепи з пропозиціями щодо покращення ситуації. Але становище ніяк не змінюється на користь бібліотеки.

Нестерпні та тривалі складнощі роботи

Майже 15 років Дніпропетровська обласна наукова бібліотека та обласна бібліотека для дітей розташовувалися в одній будівлі. Це дуже ускладнювало роботу. Книгосховище основного та допоміжного фонду бібліотеки для дорослих займало 425 м², так що на 1 м² припадало близько 1 000 книг. Проходи між стелажами у книгосховищі були дуже вузькі – 20–30 см. Висота стелажів набагато перевищувала норму. Частина книгосховища розташовувалась у підвалі, внаслідок чого більша частина літератури вкрилася цвіллю. Література також зберігалась і на другому поверсі аварійної будівлі, а це загрожувало обвалом стелі. Читальна зала була розрахована тільки на 100 читацьких місць, коли відвідування у середньому зросли до 300 читачів на день. Систематичний каталог читальної зали містився на балконі, який узимку, звичайно, не опалювався. Більша частина паркетної підлогм була погнута і могла обрушитись. Книгосховищем для читальної зали слугувала літня веранда з цементною підлогою і це теж шкодило зберіганню книжок. Абонемент розташовувався у маленькій кімнаті й розмістити його фонд раціонально не було можливості, саме через це бібліотекарі не могли повністю задовольнити запити читачів. Методичний і бібліографічний відділи, відділи комплектування, обробки та каталогів мали дві невеликі кімнати, в яких обслуговувати читачів і бібліотечних працівників області було вкрай складно. Крім того, на одному боці самої будівлі була велика тріщина і це змушувало думати про можливе обрушення стіни.

У зв’язку з незадовільними умовами праці в обох бібліотечних установах управління культури неодноразово зверталось до Міністерства культури з проханням вирішити цю проблему. У серпні 1958 року бюро Дніпропетровського обкому КП України після доповідної записки відділу науки і культури обкому КП України і обласного Управління культури «Про поліпшення матеріальної бази культурно-просвітніх установ області» постановило передати приміщення по вул. Ворошилова, 9 обласній дитячій бібліотеці.

Нове приміщення та старі невирішені питання

У тому ж році Дніпропетровська обласна наукова бібліотека переїжджає у «нове» приміщення по вул. Кооперативна, 10 (гині вул. Ю. Савченка). 

Протягом десяти років директорства, з 1964 р. по 1974 р., благоустроєм бібліотеки займався Микола Андрійович Билбас. Щоб привернути увагу для вирішення задач на користь бібліотеки, Микола Андрійович звертався до першого секретаря Дніпропетровського обкому партії (з 1965 р. по 1976 р.) Олексія Федосійовича Ватченка. Будівля по вул. Савченка, 10 була в незадовільному стані та потребувала немалих вкладень для ремонту. Але навіть і цього не вдалося зробити. 

У 1974 році на посаду директора Дніпропетровської обласної наукової бібліотеки було призначено Зінаїду Миколаївну Рижкову. У цей же час було прийнято рішення про проєктування нового будинку бібліотеки.

Будинок по вул. Савченка, 10 вимагав капітального ремонту: в міжповерхових перекриттях були великі щілини, підлога прогнила, сантехніка, опалення, каналізація практично не працювали, дах протікав,  оскільки з 1959 року не робилося навіть профілактичного ремонту. За двадцять років своєї трудової діяльності Зінаїда Миколаївна Рижкова зробить все можливе і не можливе, щоб втілити у життя мрію про єдине приміщення бібліотеки. Вона докладе всіх своїх зусиль, щоб поліпшити умови та змінити становище, в якому перебувала бібліотека. І їй багато чого вдасться. Де тільки і в кого вона не побувала, кого не просила (про це свідчать численні листи) допомогти в рішенні головної бібліотечної проблеми. Зінаїда Миколаївна зустрічалась із секретарями та інструкторами обкому КПУ, з главами адміністрації, самостійно налагоджувала зв'язки з великими будівельними організаціями та трестами, особисто домовлялася з будівельниками. Завантаженість будівельників у той час, різні перешкоди, пов’язані з лімітами та фондами на будівельні матеріали, їхньою відсутність створювали часом доволі непросту ситуацію. На допомогу приходили люди, які з любов’ю ставилися до читання та повагою до книг. Завдяки їхньому розумінню і підтримці вдавалося перебороти багато труднощів, що стояли на шляху. 

У 1975 році приміщення бібліотеки по вул. Ю. Савченка, 10 закрили на капітальний ремонт і реконструкцію, а бібліотечні фонди перемістили у будівлю німецької кірхи, за адресою пр. К. Маркса, 103. Переїзд був дуже складним.  «Ось тепер і почались справжні тортури пекла: шукати машини, вантажників, швидко зв’язувати фонд. Ми почали переселення, коли будівельники продовжували свої роботи в приміщенні. Все це утруднювало переїзд. Працювали в дві зміни, втомлювались, нервували, але заради доброго майбутнього всі вперто трудились» [14; С. 6]. По 1978 рік технологічні відділи та відділи обслуговування бібліотеки містились у приміщені на пр. К. Маркса, 103.

Радісні митті, довгоочікувані зміни та виснажлива робота

1978 – щасливий рік в історії бібліотеки. У реконструйований будинок на вул. Ю. Савченка, 10 переїхали відділи комплектування, опрацювання документів, читальний зал, відділ обслуговування фахівців сільського господарства, ДБВ, НМВ, МБА, патентно-технічний, редакційно-видавнича група та адміністрація. Усі ці відділи отримали світлі, на той період просторі, добре обладнані приміщення. У відділах обслуговування були килимові доріжки, прекрасні читацькі столи – всі умови для нормальної роботи читачів. Раділи всі – і бібліотекарі, і читачі.

Але деякі відділи бібліотеки, які здійснювали обслуговування читачів, все ще перебували за адресою пр. К. Маркса, 103 (до 1989 року). З 1975 року за адресою вул. К. Лібкнехта, 89 бібліотека орендує два поверхи в приміщенні обласного державного архіву для книгосховища основного фонду.

У травні 1986 року рішенням міськвиконкому Дніпропетровській обласній універсальній науковій бібліотеці було надано двоповерховий будинок на житловому масиві Клочко-6, в якому відкрито відділ абонемента. Ця будівля була призначена для філії міської бібліотеки м. Дніпропетровська, але завдяки наполегливості директорки бібліотеки Зінаїди Миколаївни Рижкової та численним проханням читачів, які стали на захист бібліотеки, нове приміщення отримав відділ абонемента ДОУНБ. 

У квітні 1986 року розпочався переїзд до новобудівлі, яка розташувалася по вул. Байкальська, 78. Частину фонду бібліотеки треба було перевезти з правого берега Дніпра на лівий. На початок 1986 року фонд ДОУНБ становив 1 937 720 примірників. Вагому частину з цієї кількості транспортували з приміщення на пр. К. Маркса, 103. Ця нелегка робота лягла на жіночі плечі співробітниць бібліотеки. Фонд відділу абонемента перевезли та розмістили у строгій відповідності згідно бібліотечної класифікації. Скільки бібліотекарі власноруч розвантажили та перемістили книг, зв’язаних у великі та важкі пачки! Працювали до пізнього вечора, намагаючись, якомога швидше зробити всю роботу. Бібліотечні господині приклали максимум зусиль, щоб створити комфортні та затишні умови для нових і вже постійних читачів. У нових залах красувалися гарні штори, на стінах – картини та елементи українського декору, а ще – море квітів. Поступово все налагоджувалось. У другій половині травня 1986 року було урочисто відкрито новий відділ абонемента ДОУНБ. 

І знову постає питання про виділення додаткових площ

Минав час. Фонди зростали, розставляти їх було ніде. Дуже важко стало з розміщенням періодичних видань. Адміністрація бібліотеки знову і знову ставить питання про виділення додаткових площ.

3 1992 року бібліотека винаймає площу в будівлі по вул. Ленінградська, 10 для розміщення ретроспективного фонду періодики. 27 липня 1993 року створено відділ періодики, який розташувався в приміщенні «Ділового Центру» по вул. Комсомольській, 58.

У 1993 році було  вирішено питання реорганізації всіх відділів бібліотеки і їхнє розміщення. Загальна площа всіх приміщень склала понад 7 тис. м2. Бібліотека була розташована в 6 місцях: вул. Ю. Савченка, 10, вул. К. Лібкнехта, 89, вул. Байкальська, 78, вул. Комсомольська, 58, вул. Ленінградська, 10, пр. К. Маркса, 18. У зв’язку з цим окрім незручностей в роботі з обслуговування читачів додалося багато інших турбот. Оснащення обладнанням, великі й малі ремонти тощо. 

Проблема будівництва приміщення для книгарні все одно не сходила з порядку денного дирекції бібліотеки. Безліч доповідних, виступів на нарадах, звернень і прохань.

Читацька солідарність і відданість

Влітку 1990 року адміністрація бібліотеки закликала читачів долучитись до всесоюзної акції на захист культури та підтримати вимогу колективу про будівництво нового приміщення. Цей заклик мав за мету – створення нормальних умов для відвідувачів і збереження бібліотечного фонду від загибелі. Читачі з великим ентузіазмом вносили свої пропозиції та зібрали чималу кількість підписів на підтримку бібліотеки. Науковці та медичні працівники, інженери й економісти, вчителі та вихователі, студенти й учні, будівельники і продавці, робочі та пенсіонери – всі хотіли бачити свою  улюблену бібліотеку у єдиному затишному притулку.

Зінаїда Миколаївна Рижкова дуже переймалась тим, що мрія про єдине приміщення для бібліотеки так і не здійснилась – «Багато чого я ще не зробила, головне – не побудувала бібліотеку» [14; С. 6].

Вірний послідовник та дбайливий керівник

У 1994 році на посаду директора Дніпропетровської обласної універсальної наукової бібліотеки призначено Надію Миколаївну Тітову. Вона, як вірний послідовник своїх попередників, перейняла естафету невирішеного вже не одне десятиліття питання – єдиної будівлі, яка б стала прихистком і затишною оселею для головної духовної скарбниці краю. Вже багато років Надія Миколаївна очолює ДОУНБ і все також, як і всі керівники бібліотеки, намагається втілити у життя єдину на всіх мрію.

Нездійсненний проєкт – казка, яка могла стати реальністю.

А це нездійсненне бажання могло б стати реальністю ще понад 40 років тому. У 1978 році Державна комісія затвердила проєкт на будівництво нової обласної бібліотеки, який було визначено кращим проєктом 1978 року. Авторами його стали архітектори інституту «Дніпроцивільпроєкт».

Проєктувальники побували в кращих бібліотечних закладах країни, ознайомившись з організацією роботи читачів та їхніми потребами. Приміщення обласної бібліотеки у м. Дніпропетровську мало б бути цікавим за своїм архітектурно-планувальним рішенням. Його особливістю була запланована компоновка всіх елементів навколо композиційного ядра – багатоярусного залу читацьких каталогів. Відвідувачів «бібліотеки майбутнього»  очікували приємні новинки. 

Ось якими були пропозиції авторського колективу проєкту:

«Книгосховище оснащене спеціальними підйомниками та цілим комплексом майстерень і лабораторій для забезпечення збереження фондів. Кожна книга, яка вперше надходить до бібліотеки, пройде через дезинфекційну камеру. Спеціальні прилади забезпечують у всіх сховищах і читальних залах постійну вологість та температуру. 

На першому поверсі книги будуть проходити обробку та реєстрацію. Верхні три поверхи будуть віддані для обслуговування читачів. Кафе на 100 посадочних місць в зоні відпочинку, яка розташована на галереї у залі читацьких каталогів. Тут же спеціальні табло будуть видавати інформацію про виконання замовлень. Читальні зали оснащені сонце- і шумозахисними пристроями, що дозволяє створити оптимальні санітарно-гігієнічні умови. Для внутрішнього оздоблення приміщень використовуються тільки природні матеріали». [7]. 

Нова будівля обласної бібліотеки мала б стати прикрасою центральної частини міста. А умови, які планувалося створити, дозволили б співробітникам бібліотеки підвищити ефективність роботи та задовольнити всі читацькі потреби. Цей дивовижний проєкт так і не був реалізований через відсутність фінансування.

Нові спроби, надії та розчарування

У 1993 році була здійснена спроба оновлення застарілого проєкту відповідно до розпорядження представника президента в Дніпропетровській області № 165/1 від 29 квітня 1993 року «Про розподіл лімітів централізованих капітальних вкладень на 1993 рік виділених безпосередньо облдержадміністрації». УКС ОДА виконало ескізні передпроєктні проробки визначених ділянок, але через відсутність коштів роботи припинилися.

Через два роки рішенням виконавчого комітету Дніпропетровської міської Ради № 963 під будівництво обласної наукової бібліотеки виділено ділянку 0,8 гектара по вул. Барикадній. У 1996 році Дніпровський проєктний інститут виконав комплекс інженерно-топогеодезичних і геологічних робіт цієї ділянки та ескізний проєкт майбутнього приміщення. Оскільки подальша робота не фінансувалась роботи, на жаль, знову були зупинені.

У 2007 році за підтримки голови Дніпропетровської обласної державної адміністрації Надії Миколаївни Дєєвої депутатській корпус на чолі з головою обласної ради Юрієм Григоровичем Вілкулом провів роботу з вивчення ситуації щодо побудови приміщення для бібліотеки. Результатом звернення обласної Ради до голови міської Ради Івана Івановича Куліченка, стала пропозиція про можливість розташування бібліотеки в районі проспекту ім. газети «Правда» (територія ВАТ «Нижньодніпровський трубопрокатний завод») або ж по вул. Казакова (територія ДНУ).

Оскільки вибір був обмежений, то зупинились на вул. Казакова. Але реакція ректора ДНУ М.В. Полякова на можливість забудови частини земель, які перебувають під об’єктом природно-заповідного фонду (Ботанічний сад) була вкрай негативною. 

У 2008 році Головою Дніпропетровської обласної ради Ю.Г. Вілкулом та головою обласної державної адміністрації В.В. Бондарем було запропоновано розглянути можливість розміщення бібліотеки в приміщеннях колишнього верстатобудівного заводу (вул. Набережна Заводська, 9, 11). Бібліотекою було підготовлене позитивне обґрунтування доцільності реконструкції даних приміщень, але в зв’язку з їхньою високою вартістю (приватна власність) подальше вирішення цього питання було припинене і в подальші роки не поновлювалось.

Незважаючи на таку майже тупикову ситуацію, Н.М. Тітова не зупиняється та не припиняє відстоювати багаторічне питання єдиного приміщення для бібліотеки. Вона завжди в своїх зверненнях, доповідях, інтерв’ю та виступах, наголошує і звертає увагу на одну з головних проблем. Всю свою діяльність Надія Миколаївна намагається зробити так, щоб бібліотека стала справжньою рідною домівкою для багатьох мешканців міста та області. 

Переїзди – масштабна та вкрай нелегка робота

Багато на долю бібліотеки випало переїздів, переміщення фондів і пов’язаних із цим труднощів. 

Навесні 2011 року Дніпропетровська обласна універсальна наукова бібліотека зазнала неабияких змін, які додали немало клопотів. У березні та квітні того року відділ періодики ДОУНБ здійснив переїзд із приміщення по вул. Комсомольській, 58 (де відділ розташовувався з 1993 року) у приміщення на пр. К. Маркса, 18. Нелегкими видалися ті весняні дні для усієї бібліотеки. Звичайно, що більше всього труднощів дісталося співробітникам відділу періодики. Але дружний колектив бібліотеки, згуртувався та розуміючи ситуацію, долучився до роботи. Всі відділи бібліотеки намагалися допомогти та якомога швидше виконати нелегку і дуже масштабну роботу. 

Мрії та реальності життя

Відсутність єдиного приміщення у ДОУНБ викликає чимало різних проблем, як у співробітників, так і у користувачів бібліотеки. Багато зусиль адміністрація бібліотеки докладає для того, щоб кожен, хто приходить до ДОУНБ, відчував тепло, затишок і зручності під час роботи. А найбільша мрія Н.М. Тітової залишається незміною – власне приміщення: «Розпочати будівництво бібліотеки, в разі неможливості звести хоча б у два приміщення, постійно розширювати використання комп’ютерної техніки, планувати щорічне оновлення, створити власну палітурну майстерню, а також багато інших планів» [8; С. 5].

Дякуючи діловим якостям Надії Миколаївни, у всіх приміщеннях бібліотеки регулярно відбуваються поточні ремонти, втілюються нові дизайнерські ідеї, для покращенням умов роботи здійснюється закупівля сучасних меблів та інноваційної техніки.  

Йдучи в ногу з часом

ДОУНБ ім. Первоучителів слов'янських Кирила і Мефодія досі не має єдиного помешкання, але бібліотека постійно розвивається та оновлюється, йдучи в ногу з часом. Завдяки сучасним технологіям, бібліотека стає ближчою до користувачів, а її послуги ще більш доступнішими. Тепер у бібліотеки є не тільки поштова, а ще й електронна адреса. Сучасний користувач може «пройтися» всіма відділами бібліотеки, здійснити віртуальну екскурсію, завітавши на сайт ДОУНБ.

Незважаючи ні на які труднощі, бібліотека працює і щодня її світлі та затишні зали зустрічають своїх відвідувачів. ДОУНБ ім. Первоучителів слов'янських Кирила і Мефодія має унікальний фонд (3 009 499 одиниць) і відповідає всім сучасним вимогам. Кожен відділ має зали обслуговування і кімнати, оснащені меблями та технікою. Зручне розташування фондів покращує ефективність роботи та дозволяє задовольнити будь-які читацькі запити. А бібліотекарі, втілюючи свої дизайнерські фантазії, готують різні інсталяції, які вдало прикрашають  загальний інтер'єр. 

На сьогоднішній день у розпорядженні бібліотеки два власних приміщення по вул. Ю. Савченка, 10 та вул. Байкальська, 78 (ж/м Калинівський-6), також бібліотека винаймає площі ще у трьох приміщеннях, за адресами: пр. Дмитра Яворницького, 18, вул. Князя Ярослава Мудрого, 10 та вул. Михайла Грушевського, 89.

Адміністрація ДОУНБ ім. Первоучителів слов'янських Кирила і Мефодія не втрачає надії на здійснення найзаповітнішого бажання – появи довгоочікуваного палацу духовності та мудрості у місті. А команда досвідчених фахівців своєю кропіткою працею творить історію однієї з найкращих бібліотек країни.