Богуш Павло Михайлович
Павло Богуш - співець рідного краю

Багато пам'ятає Нікопольська земля. 
Не загубити б цю пам'ять нашим нащадкам...
                                                                                     Павло Богуш 

Людина-легенда

Павло Михайлович Богуш – видатна людина сучасності. Історик, краєзнавець, журналіст, учитель. Він був дуже обдарованою та багатогранною людиною і залишив великий творчій спадок майбутнім поколінням. Метою його життя було якомога повніше зібрати і передати нам знання з історії рідного краю, пробудити в кожному з нас інтерес до свого рідного, родинного, національного, всього того, без чого не може існувати ні людина, ні її родина, ні цілий народ. І на цьому шляху йому вдалося зробити багато.

Його називали людиною-легендою, ходячою енциклопедією та еталоном людяності. Пам'ять про цю людину живе в серцях його друзів і близьких, які щороку відвідують його могилу та згадують його життєвий шлях. 

Мабуть, немає в Нікополі людини, яка не знала б 
Павла Михайловича в обличчя, не слухала його розповідей…

Народився Павло Богуш 17 березня 1922 р. у селі Леонтіївці Нововоронцовського району Херсонської області (пізніше це село було затоплене при створенні Каховського водосховища). Закінчив середню школу та лісотехнічний технікум. Довелося побувати і на війні. Був призваний до лав Радянської Армії, де у складі 10-ї мотобригади 3-го механізованого корпусу брав участь у боях на Калінінському фронті. Та недовго довелося служити: 3 грудня 1942 року був тяжко поранений, і після виходу з госпіталю у червні 1943 р. його демобілізували як інваліда III групи. Проте це не завадило йому бути активним громадським діячем і залишити по собі помітний слід в історії.

Закінчивши історичний факультет Херсонського учительського інституту, Павло Богуш став учителем. У 1946 р. переїхав до Нікополя. Понад 50 років свого життя присвятив дітям. Він горів на роботі, жив громадською діяльністю, нічого не вимагаючи натомість. Усе життя історик-краєзнавець вивчав минуле нашої держави і краю. Проводив лекції та бесіди зі школярами та студентами. Мабуть, немає в місті людини, яка не знала б Павла Михайловича в обличчя, не слухала його розповідей про визначні місця нашого славетного краю або не читала його історичних і аналітичних публікацій.

Знавець рідного краю

Павло Михайлович залишив по собі пам’ять як людина, яка по-справжньому любила свій рідний край, неповторну Україну. Могутній інтелект, знання історії до тонкощів і широке коло інтересів ставили його на один щабель зі знаними людьми краю та держави. Він знався з академіком Петром Толочком, співцем скіфського краю Борисом Мозолевським, Святішим Патріархом Київським і всієї Руси-України владикою Філаретом – предстоятелем Української православної церкви Київського Патріархату…

Зустрічав і розповідав про наш край президентам, прем’єрам, кандидатам на ці посади, депутатам, закордонним гостям, численним делегаціям…

Особливо Павло Михайлович переймався дітьми. Його знаменитий потертий шкіряний портфель завжди був готовий відкритися і представити для наочності рукописи, малюнки, картини, схеми, карти… Більшість малюнків і карт він виготовив власноруч і видрукував за власний кошт. Все його життя було покладене на вівтар просвітництва, прищеплення любові до землі, де народилися і де згодилися.

Усі дивувалися його працездатності в такому поважному віці. Якщо пообіцяв матеріал чи то статтю для газети, розіб’ється, а зробить вчасно. Кожен його допис – це кропітка наукова робота. Понад тисячу його нотаток і кореспонденцій були надруковані в центральних, обласних, міських і регіональних газетах, спеціалізованих журналах. Павла Богуша прийняли до лав Національної спілки журналістів України. Членський квиток і прес-карту члена НСЖУ йому особисто вручив голова журналістської спілки І.Ф. Лубченко під час перебування на Нікопольщині.

Спадок Павла Богуша більш ніж помітний. Він написав і видав близько 20 книжок і брошур з історії Нікопольщини, про перебування в нашому краї видатних людей. Шанувальниками його роботи та спонсорами видань  були О.І. Куценко, Б.Ф. Величко, О.І. Фельдман, В.С. Куцін, Ю.Т. Тихонов, С.Т. Науменко та інші.

Він брав участь у створенні художніх і документальних 
фільмів, був гідом і консультантом по місцях Січей.

Завдяки дослідженням Павла Михайловича ми дізналися про перебування на нашій землі Т. Шевченка,  Д. Яворницького, О. Довженка, Б. Мозолевського, С. Прокоф’єва, І. Рєпіна…

Павло Богуш переймався відродженням козацтва та козацької спадщини. За його клопотанням встановлено пам’ятні плити на місцях колишніх Запорозьких Січей. Він брав безпосередню участь у створенні художніх і документальних фільмів, був гідом і консультантом по місцях Січей. Багато сил вклав у створення двадцятисерійного телефільму Віктора Веретенникова «Запороги». Павло Михайлович був частим гостем на місцевих телеканалах. Кожен його виступ був своєрідним екскурсом у глиб віків, у славетну історію рідного краю.

У 1996 році за значний внесок в історію міста Павлу Богушу було присвоєно звання Почесного громадянина Нікополя. У школі, де він відпрацював понад 20 років, тепер є меморіальна дошка на його честь.

Нам завжди не вистачатиме Богуша…

Завдяки шанувальникам і спонсорам у 2002 році було урочисто відзначено 80-річчя краєзнавця.

Пройнялися непідробним інтересом, як казав сам Павло Богуш, «до моєї скромної персони» чимало знаних людей міста та району, керівники органів влади, підприємств і установ. До Палацу урочистих подій було запрошено чимало гостей, колег, соратників. Всі мали що йому сказати.

Після уваги, якою оточили ювіляра, він – начебто жартома – сказав: «Хочеться жити! Беру зобов’язання прожити сто років».

На превеликий жаль, не судилося. Перед наступною «круглою» датою він захворів. Згасав учитель (так про себе його називали друзі та шанувальники) з кожним днем. Хвороба не відступала. Після дня народження він прожив усього тиждень. 24 березня 2003 року Павло Михайлович відійшов у інший світ. 

Він навчив шанувати та цінити те, 
що залишили нам нащадки.

Пішла людина – і пішла ціла епоха. Стосовно Павла Михайловича – це безперечно. Ніша, яку він заповнював, і досі залишається порожньою. Сьогодні нікопольці не мають можливості побачити особисту колекцію видатного історика та краєзнавця. Пам'ять відомого нікопольського краєзнавця увічнили, встановивши на його могилі пам’ятник, а також відкривши в Нікопольському краєзнавчому музеї меморіальну вітрину.

Немає Павла Богуша ось уже 15 років. Нині всім, хто його знав, не вистачає богушевого ентузіазму, безкомпромісності, наполегливості та оптимізму. Разом із Павлом Михайловичем, здається, відійшов в минувшину цілий період історії краю. Він навчив шанувати та цінити те, що залишили нам нащадки. Слова, які він любив повторювати: «Люби і знай свій рідний край», матеріалізовані. Іменем Павла Михайловича Богуша названі міська та обласна премії для журналістів, засновані ВНЦ «Трубосталь». Журналісти, друзі та товариші П.М. Богуша продовжують справу, якій присвятив він усе своє життя.

І, незважаючи на всілякі негаразди, хочеться сподіватися на те, що унікальні роботи Павла Михайловича все ж таки побачать світ і стануть новими посібниками для вивчення історії України та Нікопольщини. Він був і залишається прикладом патріотизму для всіх нас.

Краеведу

В черной рамке – портрет.
Книжки лежат на полке. 
«Павла Богуша нет…» –
Скорбных речей осколки.
В сердце – горечи ком. 
Жизни путь обозначен. 
«Вот таким был казаком!»
«Это надо же – отказачил!»
Ранней розы лежит цветок, 
Свечки, лампады палят.
В каждой книжке – листок –
Драгоценная память.
« С благодарностью к вам!»
«Я к вам с доброй душою…»
К еще теплым словам
Прижимаюсь щекою.
«Был такой краевед!...»
«Летописцем был края».
Едет тихо лафет,
Поп молитвы читает.
Спасо-Преображенский храм.
«Надо бы помолиться!».
«Павла Богуша везут…»,«куда уж нам! ...»,
«Как царя, несут к гробнице…»
«Такое даже не снилось Сирку…».
Народу – негде стать на бетонке.
Клянутся памятник возвести ему
Благодарные потомки.
Солдаты почести отдают,
С оружий палят. Молебны
правят.
В столовой пирожки, книжки
Раздают.
                                                            В. Кондрашов