Гінзбург Борис Наумович
Борис Гінзбург: душа закохана в мистецтво

Творчий шлях обдарованого художника Бориса Гінзбурга розпочався з київської республіканської мистецької школи ім. Т.Г. Шевченка, після закінчення якої хлопець вступає на графічний факультет Київського художнього інституту. Йому пощастило навчатися у мистецтвознавця та педагога Василя Касіяна і художника-графіка Іларіона Плещинського. З перших же років навчання молодий художник натхненно та старанно працює, й уже на другому курсі його роботи демонструють на академічній виставці, де вони привернули увагу як студентів, так і викладачів інституту якістю й індивідуальністю виконання. Подальші роки навчання Бориса були сповненні цілеспрямованої, зосередженої роботи та вдосконалення майстерності. Молодий художник працює у різних жанрах, постійно шукаючи нові художні рішення. Керівником його дипломної роботи був відомий український графік і талановитий педагог Олександр Пащенко. Саме він, побачивши талант захопливого, але зовсім не пристосованого до повсякденного життя Бориса, став опорою для нього в подальшому житті. Від Олександра Софоновича художник мав вагому підтримку, яка надавала впевненості в тому, що його творче надбання не загубиться й не залишиться у тогочасному мистецькому просторі.

Дипломна серія станкових літографій «Про людей праці» продемонструвала не лише високий рівень академічної виучки, а й власний погляд молодого митця на обов'язкове на той час відображення у мистецтві робочих буднів. На перший план практично кожного графічного аркуша Борис Гінзбург виводив особистість, уникаючи звичного шаблону зображення «простої людини». До шести завершених літографій серії було створено численні ескізи, які наочно показують різноманітність композиційних задумів і сюжетних трактувань. Паралельно з жанровими малюнками художник виконує в техніці вугілля серію портретів, створюючи виразну галерею мужніх, гордих, інтелектуальних образів звичайних людей робочих професій.

1

Художній інститут Борис Гінзбург закінчив із червоним дипломом і того ж року, двадцятип'ятирічним, став членом Спілки художників України. Ще зі студентських років його роботи почали експонуватися на українських і всесоюзних виставках, привертаючи до себе увагу не лише публіки, а й фахівців досконалістю форми, глибиною сенсу, високою майстерністю виконання. Наприклад, серія літографій «Українські новобудови семирічки», створена у творчому відрядженні від Спілки художників, де поряд із передачею ключових моментів зведення Кременчуцької ГЕС чимало уваги приділено пересічним учасникам грандіозного будівництва. У цій серії митець робить акцент на ліричних жіночих образах, ніби зіставляючи красу і крихкість головних героїнь з навколишніми будівельними гігантами. Важливо, що в образах робітниць рибокомбінату, штурвальних, чергових, електриках він насамперед підкреслює жіночність, яку не в змозі приховати однакова безформність робочого спецодягу. У кожній роботі перед глядачем постає загадкова «мадонна», з легкою посмішкою та мрійливим поглядом. Кожна зображена художником героїня неповторно-індивідуальна та приваблива.

Його творчі роботи справляли враження і на відомих графіків та живописців. Так, Михайло Дерегус писав:

«Літографії радували надзвичайною серйозністю. Вона була в усьому – у категоричній відмові від зовнішніх ефектів, від показної красивості, у прагненні перевірити живими враженнями кожен елемент композиції. Рисунок молодого художника відзначався реалістичністю і виразністю. І в тому, як працював Борис Гінзбург відчувалося – людина обрала свій шлях у житті, в мистецтві і вже не зверне з нього…».

Щоб досягти реалістичності та правдивості зображення художник виїжджав безпосередньо на виробництво, відвідував робочі цехи, і не просто споглядав за виробничим процесом, а спілкувався з людьми, пропускаючи їх тривоги, проблеми та радощі через себе. Борис Наумович дуже любив людей, жваво цікавився їхніми проблемами та переживаннями, і, можливо, тому йому так добре вдавалося передати внутрішній стан кожного з персонажів, розкрити різноманітність характерів. Добре знаючи життєвий матеріал, він обирав моменти, що знаходили відгук у його душі та надихали на створення картин. Цікаво, що художник ніколи довго не шукав композицію полотна, вона вже була у його уяві та чекала втілення. Кропітка й тривала робота стосувалася лише зображення деталей.

У 1960-х роках Борис Гінзбург уже вважався одним із кращих українських графіків свого покоління, та в пошуках нових ідей і шукань художник вирішив навчатися у творчій майстерні Академії мистецтв, яку очолював Михайло Дерегус. Дволітнє навчання під керівництвом цього видатного майстра надихнуло Бориса Наумовича звернутися у своїй творчості до історичної теми та відобразити на полотнах образи видатних українських і зарубіжних письменників. Він пише композиції на твори Лесі Українки, портрети Віктора Гюго та Генріха Гейне, серію «Пам’яті Тараса Шевченка». Митця хвилювали твори великого Кобзаря, трагічні колізії його долі. Тож закономірним результатом стало створення станкових аркушів, які відобразили найдраматичніші моменти з життя Тараса Шевченка, коли його віддали в солдати із забороною писати та малювати. Певною мірою, це було співзвучно і з подіями в  житті самого художника.

В архіві Бориса Наумовича зберігся невеликий блокнот із нарисами, де проглядаються численні пошуки-етюди різноманітних персонажів поезій Тараса Григоровича. Завершені роботи були створені лише до творів «Неофіти» та «Сова». Духом непокори наповнені ілюстрації до поем Лесі Українки «Грішниця» та «У катакомбах». Не випадково художник з усіх творів поетеси звертається до тих, де основним мотивом звучить лейтмотив сильного духу, свободи, прагнення вирватися з рабської покірності навіть ціною власного життя. У кожній роботі він майстерно зумів передати як портретні риси героїв, так і відтворити характерний емоційний образ, як якесь відлуння їхніх знаменитих літературних творів.

Борис Гінзбург був не лише майстром літографії, він чудово володів технікою акварелі, відчував її специфіку, варіював насичені та прозорі фарби, що давало художникові можливість створювати дивовижні за своїм звучанням акварелі з морськими краєвидами, причалами та кораблями на рейді. Кримські пейзажі завжди хвилювали творчу уяву митця. Особливо його вражала тиха краса Коктебеля, який став місцем тяжіння для творчої інтелігенції від часу поселення там Максиміліана Волошина. Витончений душевний склад художника, наче злившись воєдино з можливостями прозорої акварелі, вилилися в ліричні пейзажі, сповнені ніжності та кришталевої крихкості. Працюючи в цьому напрямку, автор віртуозно демонстрував найтонші нюанси, особисте розуміння специфіки, майстерність колористичної та композиційної побудови.

Наприклад, у роботі «Планерське» художник підкреслює насиченість кольору у співставленні жовто-коричневих скель і синього моря. Чергування теплих і холодних відтінків, спокійних і динамічних форм створюють насичену ритмічну та кольорову композицію. У зображенні неба художник майстерно демонструє можливості акварельної техніки, працюючи по вологому паперу, відтворюючи його прозорі та ніжні відтінки сонячного дня. В роботі «Бухта Лягушатник» акварельні фарби під пензлем майстра набувають якості осяяного діаманту, фарби світяться, переливаються багатством лазурних відтінків. Тональне багатство кольору зливається в єдиному звучанні прозорих, м’яких кольорів. Співвідношення кольору і світла, плавних контурів скель і стрімкої лінії горизонту, вишукане поєднання блакитних, зелених, коричневих, рожевих відтінків посилюють відчуття насолоди красою та гармонією природи. Романтичний твір «Долина синіх гір» вирізняється складною багатоплановою композицією, яскравим звучанням насичених «кримських» кольорів, досконалим володінням прийомами пленерного живопису, відтворенням епічності віковічної кіммерійської природи, і водночас легкістю ескізної незавершеності.

Етюд «Перед грозою» побудований в холодній тональній гамі, він відтворює похмурий дощовий день. Композиція твору лаконічна, але художник майстерно компонує співвідношення на аркуші абрисів неба з напливаючими хмарами, морської гладі, скель, створюючи відчуття динамічної зміни стану природи. В пейзажних роботах Бориса Гінзбурга є своя «незакінчена завершеність» – композиційна, колористична, ритмічна, навіть емоційна. Слід зазначити, що більшість творів демонструють високий професіоналізм художника в розробці композиційних рішень, які не повторюються навіть при зверненні до одного й того ж мотиву. Це є визначальною рисою його творчості. Показовими в цьому сенсі є роботи «Човен біля пірса» та «У морі», виконані на тонованому папері вугіллям і гуашшю. Схожий сюжет із рибацького життя, який художник розглядає під різними кутами зору, набуває щоразу своєрідної інтерпретації. Єдиний схожий елемент – це мотив хвиль, що накочуються на плаский берег, з елементами сонячного освітлення. Ці роботи створювались як ескізи, але є в них і певна завершеність, що дає право розглядати їх як цілком самостійні, художньо цінні рисунки.

Море для художника – це не тільки первозданна краса, сповнена неповторної гармонії, а й місце існування кораблів. У зображенні останніх він частіше звертається до графічних технік – малюнку вугіллям, графітним олівцем, тушшю, техніки сухої голки, офорту, ліногравюри. У зображенні кораблів або сцен із життя рибалок йому просто немає рівних у композиційних варіаціях, кожен аркуш є оригінальною неповторною композиційною схемою, яка найбільше відповідає розкриттю кожного конкретного задуму художника. Акварелі «Причал», «Літній день. Рибаківка», «Корабель у морі» вирізняє тонка нюансировка прозорих сіро-блакитних відтінків, багатство пастельних кольорів при зближеній загальній тональній гамі. У цих роботах, зіставляючи гру фіолетово-рожевих і сіро-блакитних відтінків, художник максимально реалістично відтворює тихий світанок, непоспішне пробудження природи від нічного спокою. Відчуття спокою підкреслюється зображенням самотнього корабля посеред морської гладі. Художник неодноразово звертався до інтерпретації кораблів як живих істот, які, стомлені, відпочивають біля причалів. У літографіях «У порту» «Кораблі», «Порт», «Причали», «Кораблі в порту» відсутність руху допомагає підкреслити величний спокій, певне філософське сприйняття повсякденного відображення дійсності.

Багато творів художника присвячені непростій праці рибалок. Офорт «На промисел» і лінорит «Чекають на повернення рибалок» відтворюють ключові моменти повсякденної праці людей. Композиції побудовані відповідно на основі врівноважених вертикалі та горизонталі. Діаметрально протилежне рішення подає художник у кольоровій літографії «Спогади про Чорне море». Динамічна діагональ композиції, контрасти світла й тіні, складні напружені пози фігур рибалок надають побутовому сюжетові романтичного піднесення. В цій роботі художник продемонстрував серйозну академічну виучку, майстерність рисувальника, що наочно виявилось у зображенні чоловічих торсів.

Борис Гінзбург був майстром ліричного пейзажу і ця риса його творчості яскраво виявилась у камерних графічних аркушах, присвячених старому Києву. Художник неодноразово малює Кудрявський спуск, Андріївський узвіз, Поділ у різні пори року, відтворює в цих рисунках графітним олівцем тихе життя київських вуличок: старі одноповерхові приватні будиночки з віконницями, відкритими на вулицю; силуети людей на лавці біля них; безлюдну дорогу, рідкісні автомобілі. В його унікальних малюнках оживає атмосфера післявоєнного Києва, у цих роботах тихе життя міста 1950-х років назавжди збережене чуйною рукою художника. У міських пейзажних мотивах завжди присутні істинність, правдивість, вони підкуповують глядача своєю щирістю й одухотвореністю. Наприклад, тихе повсякденне життя, з його звичайними турботами в череді проминущих днів художник підкреслював у рисунках вугіллям «Київський скверик» та «Фарбують огорожу». У пейзажах глядач бачить постаті людей, зайнятих буденними справами. Вони так вірно намічені в характерних рухах, позах, заняттях, що, здається, ці фігури не доповнення до пейзажу, а одне ціле з оточуючим світом.

Однією з провідних рис творчості художника було уміння знаходити незвичайне і зворушливе у звичних повсякденних сюжетах, що наочно виявилось у кольоровій літографії «Осінній мотив». При спогляданні твору виникає відчуття чогось знайомого, неодноразово баченого і в той же час зворушливого у своїй камерній простоті. В цьому естампі автор продемонстрував як композиційну довершеність, так і чудове відчуття кольору, вміння передавати його тонкі нюанси, гармонійно сполучати зближені та контрастні фарби.

Борис Наумович також небагатослівний і навіть фрагментарний у своїх краєвидах-мініатюрах. Творчі роботи «Квітнуть сади», «Літо в селі. Вуличка», «Копиця», «Човники», «Місток», «Яблуня у цвіту» відображають закоханість художника у світлі та ніжні мотиви. Маленька лісова галявина, самотні дуби або сосни на краю галявини, ажурна гілка дерева ранньою весною – все сповнене значимістю буття, твердженням краси звичайних явищ. Як і квітуча яблуня, місток через струмок, сільська вуличка поглядом художника зведено в ранг вічного та прекрасного.

Митець постійно перебував у пошуку, прагнув самовдосконалення, творчих експериментів. Тому працював не тільки як графік, але й звертався до олійного живопису. Наприклад, картина «Виноградники. Захід сонця» виконана олією на картоні. Їй притаманні умовність образотворчої мови, підкреслена декоративність, яскравість кольорових сполучень. Різноспрямовані рухи великих пастозних мазків додають картині експресії. Фактурний, об’ємний живопис створює ілюзію різноколірної мозаїки, що складається в напружений декоративний візерунок. Художник не випадково підкреслює у назві момент заходу сонця, це своєрідний граничний стан природи, яка завмирає перед настанням ночі, забарвлена промінням заходу сонця, яке змінює звичайні речі навколишнього життя на таємні чи, навіть, фантастичні. В цій роботі художник вперше відійшов від чіткої гармонії попередніх пейзажних мотивів, відобразивши світ природи, в якому існує людина, у драматичному звучанні.

Є у творчому добірку художника й твори, виконані пастеллю. Так, робота «Буря» має досить камерний мотив і романтичний порив. На першому плані зображено тонкий очерет, що гнеться, але не ламається від поривів стрімкого вітру. В цій роботі все надзвичайно вишукане – рисунок похилених стебел, поєднання світло-коричневого тону паперу і насичених зелено-блакитних кольорів у зображенні неба, моря, очерету, майстерність композиційної побудови із застосуванням низької лінії горизонту. Ці формальні засоби надають пейзажу виразного образного філософського підтексту.

Але найулюбленішою і найчастіше портретованою моделлю була його дружина Зоя. Він міг малювати її безліч разів – під час відпочинку на морі, у сні, коли вона біжить на ковзанку чи читає книгу, мріє, сумує, схилилася над підручниками, втомлена після напруженого трудового дня. Кожна людина висловлює своє кохання як вміє – пише вірші, дарує квіти, засинає подарунками. Борис Гінзбург висловлював своє кохання в тому, що умів найкраще – у своїх численних малюнках-портретах молодої дружини. Своєю чергою виключно завдяки зусиллям Зої Давидівни, її дивовижному шарму та енергії ім’я Бориса Гінзбурга було повернуто із забуття. Вона стала головним ініціатором і організатором трьох персональних виставок художника, автором і спонсором створення альбому, присвяченого творчості художника «Борис Гінзбург, яскраве світло короткого життя». Зоя Давидівна написала зворушливий розділ до цього видання: спогади про молодість, важливі для того, щоб наблизитися до розуміння творчості та особистості Бориса Гінзбурга, відчути його живу присутність, почути його слова, осмислити його ідеї, поділитися його емоціями та радість від першого успіху.

Усього п'ять років творчості було відведено художнику долею. У житті не було становлення, розквіту, пізнього періоду. Усього п'ять недовгих років, наповнених творчими пошуками, повсякденною боротьбою з життєвими негараздами, вірою у власний талант та непереборним прагненням вдосконалення. Загалом, до якого жанру не звертався б художник, його роботам завжди притаманні відвертість, правдивість, намагання проникнути в саму сутність зображуваного, бажання відтворити характерні прикмети свого часу в окремих мотивах, наповнити їх особистими почуттями та емоціям. Вочевидь, саме тому його твори не залишають глядача байдужим, продовжуючи викликати зацікавленість та співпереживання у людей різних поколінь.