Будинок Хрінникова: архітектурно-політична маніфестація

На початку XX століття у Катеринославі визрівав задум архітектурно-політичної маніфестації, яка лишила в національній архітектурі глибокий і вагомий слід. У 1909 році просвітянин-мільйонер Володимир Хрінников вирішує збудувати на власній ділянці по Катерининському проспекту новий прибутковий будинок. 

Новизна рішення та масштаб будівництва вразили сучасників. У 1911 році в замітці «Будинки в українському стилі в Катеринославі» в «Дніпрових хвилях» вказувалось: «За останні роки в Катеринославі збудовано кілька будинків в українському стилі. Це все – невеличкі будинки, здебільшого на один поверх. А оце тепер будується велика кам’яниця, на 4 поверхи, на головній вулиці – на Проспекті; належить будівля інженерові В. Хрінникову. Архітектура дверей, вікон, а також вся надвірна оздоба – в українському стилі на зразок Земського Дому в Полтаві» У вересні 1911 року про будівництво повідомив і київський журнал «Засів»: «У Катеринославі на розі Проспекта й Первозванівської вулиці будується великий дім д. Хрінникова. Дім буде коштувати 400–500 тисяч карбованців. В сьому домі улаштовується велика заля на 1 000 душ, де має бути український театр».
 
Якщо українська громадськість однозначно сприймала будівництво дому, як позитивне явище, то мистецтвознавці із самого початку накинулись на нього з різкою критикою, і не припиняли її понад 60 років. Як набагато пізніше зазначив В.В. Чепелик: «этот крупный объект явился наиболее уязвимым примером проявления ретроспективных тенденций и давно стал удобной мишенью для ожесточённой критики». Саме Віктор Чепелик, який провів значні дослідження з історії створення будинку, аналізу його первісного образу на основі фотоматеріалів та виявлених фрагментів креслень висвітлив ідеологію проекту.

Ідеологом, будівництва без сумніву був Д.І. Яворницький, який, захоплюючись старовинною українською архітектурою, разом з тим активно сприяв розповсюдженню українського архітектурного модерну у Придніпров’ї. Швидше за все, саме завдяки зв’язкам Д.І. Яворницького у Петербурзі вдалося запросити для праці над проектом і Петра Павловича Фетисова, молодого архітектора, який у 1907 році закінчив Академію мистецтв; був блискучим малювальником і людиною з виразними романтичними симпатіями. До роботи також залучили ще одного молодого випускника Академії мистецтв – Л.Л. Хойновського, але долю його участі у проекті сьогодні оцінити важко.

На щастя, окремі матеріали проекту демонструвались між 1913–1916 роками на виставках Українського архітектурно-художнього відділу Харківського літературно-художнього гуртка, де їх сфотографував архітектор В.К. Троценко. В його архіві їх і виявив В.В. Чепелик. Серед матеріалів було два варіанти фасадів, малюнки меблів і світильників, попередні замальовки прикладів з української архітектури.

Для деяких з деталей автор безпосередньо на кресленнях дав коментарі стосовно першоджерел цих форм. Так, на трьох баштах були пишні фронтони барокового характеру з колонами, для капітелей яких П.П. Фетисов узяв за зразок капітелі з дерев’яного козацького собору в Таращі. Посередині фронтонів ще й сьогодні знаходиться картуш, на якому зображено козака у високий шапці з мушкетом на плечі та шаблею при поясі. Порівнюючи це зображення з тими, які були на прапорах та печатках Війська Запорозького у XVII–XVIII ст., легко переконатись, що на фронтоні встановлено саме герб Січі.

Флюгери на шпилях малих башт являли собою «сонця» с вписаними зображеннями коня, орла, сокола, сайгака. Вони також мали прообрази у геральдиці Запорожжя, в печатках паланок. Про це свідчить и коментар самого архітектора, вміщений на кресленні: «Смотри книгу Скальковского «История Новой Сечи…». Ще більш цікавим був флюгер на шпилі наріжної башти. Велике (1,8 м. х 1,8 м.) навершя зображало бій двох вершників. Один з них, козак, відбиває ворожого списа вниз і завдає удару супротивнику. Над вершниками, знов же в «сонці», підіймається до неба орел перемоги.

У колекції є також аркуш з варіантом ліхтаря, фурнітурою дверей і меблів. На іншому аркуші зображено дві люстри для театральної зали. На більшій створена композиція морського бою, в якому запорозькі чайки атакують турецьку галеру. Зображення галери надзвичайно близьке до зображення корабля на запорозькому прапорі із зібрання Дніпропетровського історичного музею. На малій люстрі, яких, швидше за все, мало бути декілька, зображено кінний похід козаків через степ. Існують також аркуші з замальовками металопластики з під Хотина: галера під двома вітрилами в хвилях, козак із кухлем і списом, клямки дверей, бляшки, ліхтарі, флюгери.

Ці креслення та малюнки, які створювались на основі реальних пам’яток, суттєво доповнюють вцілілі і відомі за фотографіями елементи будинку и дозволяють створити повніший образ. Будинок мав чудово виліплену об’ємну композицію, в якій всі найбільш значні точки фіксувалися баштами. Порівняння наріжної частини будинку з малюнком церкви Нової Січі, наведеним у книзі А.А. Рігельмана «Летописное повествование о Малой России и её народе и казаках вообще…» дає можливість стверджувати, що саме її форми було взято П.П. Фетисовим за зразок для свого рішення. Це враження лише посилюється хрестоподібним рішенням флюгеру наріжної башти. Білі стіни прорізані різноманітними за формою, але найчастіше трапецієвидними «запорозькими» вікнами, завершувались карнизом на дерев’яних різьблених кронштейнах, над яким здіймався високий черепично-аспідний дах з характерними заломами. Майоліка, яка переважно зберіглася, сконцентрована у два багатих панно на головному й бічному фасадах та використана в оздобленні наріжної башти, проїзної арки, простінках четвертого поверху. Дерево переважно використано у театральній залі, яка мала дерев’яні різьблені галереї на дерев’яних же стовпах з розкосами. Використано дерево було і для оздоблення і конструкцій лоджій та балконів (взагалі відвертий анахронізм для великого прибуткового будинку поч. ХХ ст.). Вікна громадських приміщень будинку мали багатокольорові вітражі з геометричним малюнком виконаним за аналогами народного розпису.

Будинок продумано від загальних мас до фурнітури дверей та меблів громадських приміщень і, на основі єдиної ідеї, створено надзвичайно складний цілісний ансамбль. Блискучий архітектурний аналіз будинку Хрінникова, проведений В. Чепеликом, дозволив стверджувати, що саме у проросійському Катеринославі у 1910-х рр. створено одну з найбільших пам’яток національної архітектури, яку за розмірами, оздобленням, динамічністю архітектурного рішення, ідейністю можна порівнювати хіба що з Губернським Земством у Полтаві, а більше ні з чим.

Незважаючи на звернення до глибинних архаїчних образів будинок Хрінникова був одним з найсучасніших прибуткових будинків міста. За масштабами використання залізобетону він поступався лише споруджуваному в цей же час клубу Громадського Зібрання. Із залізобетону було виконано всі міжповерхові перекриття та перемички над вітринами крамниць, довжина яких, часом, сягає 5,4 м. Основну частину конструкцій даху традиційно зроблено з дерева, металічний каркас застосовано лише для театральної зали і бані наріжної вежі.

Театральний під’їзд будинку розташовувався по Першозванівській вулиці (суч. під’їзд казино). Фойє та парадні сходи театру містились у першому та другому поверхах башти лівого крила основного корпусу. Власне театр розташовувався у дворовому корпусі, який складався з двоповерхової глядацької зали та чотириповерхової сценічної коробки.

Підвал, перший і другий поверхи основного корпусу практично повністю відводилися під розміщення крамниць різної площі (у том числі і двоповерхових). Третій і четвертий поверхи належали до офісної зони, хоча могли бути використані й під розміщення готелю. Парадний під’їзд офісної зони містився, найімовірніше, по Першозванівській вулиці у першій від рогу башті. У будь якому випадку, враховуючи, що наріжне приміщення першого поверху було зайняте крамницею, а парадні сходи були на тому ж місці, що й зараз, це найбільш оптимальний варіант розміщення входу. Вестибюль парадного входу виходив до складного у плані вестибюлю сходів. Власне, сходи, розташовані в тому ж об’ємі, що й зараз, могли мати інші розміри та планування маршів. Хоча жодних свідчень про це не виявлено, але в будинку було встановлено, або передбачено можливість встановлення ліфту.

Намагання якомога повніше втілити художній задум у поєднанні з використанням новітніх будівельних технологій та складністю планувальних рішень значно затягло будівництво. З естетичних міркувань було дещо перероблено вже завершену наріжну вежу. Через велику кількість складних робіт по дереву та металу затяглося оздоблення громадських приміщень. Проблематичним виявилось і швидке виготовлення та монтаж майолікових панно. Складності виникли і при залізобетонних роботах.

Затягнення будівництва дещо дивувало городян, які звикли до набагато швидших темпів спорудження нових будівель. Якщо у довіднику «Весь Екатеринослав на 1912 год» у розділі «Достопримечательности города» зазначалося, що незвичайний будинок Хрінникова має бути завершеним на початку 1912 року, то цей же довідник на 1913 рік лише зазначає, що будинок, «строящийся» і ніяк не коментує ситуацію. А на початку цього ж 1913 року в газеті «Южная заря» фейлетон «Перспективы лазурной дали» починався дуже в’їдливим пасажем: «Заглянем в даль Екатеринослава, даль далёкую, не на один год… Возьмём хотя бы такую даль, когда будет окончен дом или «будынок» В.Н. Хренникова и когда все украинские гетьманы встанут из могил взглянуть на него, вспомнят Чигирин «де вони панували» и успокоятся при виде «козацкой славы», возобновлённой из «убогих руин».

Даль виявилась не такою вже і далекою. Будинок Хрінникова по Проспекту, 101 було завершено вже восени 1913 року. Одначе, через те, що господар вважав число тринадцять нещасливим, орендні договори на приміщення укладалися з початку нового 1914 року. На самому початку січня відкрито театральну залу, в якій розпочав роботу кінотеатр «Палас». Першою демонструвалась картина «Ніч перед Різдвом» (існує три фільми з такою назвою, зняті у 1912–1913 роках, найімовірніше, мова йде про фільм Акціонерного товариства А. Ханжонкова у Москві). Супроводом слугували фрагменти з опери «Запорожець за Дунаєм» Гулака-Артемовского. В подальшому «Палас» (з 1916 по 1919 р. – «Інтимний театр») працював як звичайне комерційне підприємство і ніколи не грав тієї ролі центру української культури, яка йому відводилась під час будівництва.

Дуже швидко було зайнято і торгівельні приміщення. Вже на початку 1914 року тут працювали: магазин вин Н.Н. Бекетова, збройна крамниця Ф.П. Дедикова, 3-те Катеринославське товариство взаємного кредиту (з кінця березня в його приміщенні також розмістилась канцелярія Купецького старости), крамниця торгового дому «Шлапакови і Ко». А ось на конторські приміщення орендаторів не знайшлося. В середині листопада 1914 року «Приднепровский край» повідомив, що: «Местный домовладелец г. Хренников отвёл бесплатно 4 и 5 этажи своего большого дома по Проспекту для размещения больных и раненых воинов на всё время войны». Відкриття шпиталю на 112 ліжок було призначено на перші числа грудня. Було навіть призначено старшого лікаря, доктора медицини Л.А. Ребинина Але шпиталь тут так і не відкрили. Будинок виявився просто непридатним для розміщення такої спеціалізованої установи. Замість шпиталю частину приміщень надано комітету для збору пожертв для армії, який розташував тут не лише контору, але й склади для пожертвуваних речей.

https://www.facebook.com/dnepr.history/videos/524741547736227/?t=39