Дніпро: сторінки історії міста. Сторінка друга – імперська

Коли пускають в небо дим 
Безсонні фабрики й заводи
І місяць рогом золотим
Із хмари в хмару переходить,
Чи не малюються тобі
Картини інші: сплять колони,
І сплять дворці в нічній добі...
Мовчать в церквах холодні дзвони...
А у тобі життя кипить:
Театри й клуби повні люду...
Гримлять музики й співи всюди...

Микола Чернявський, «Катеринослав»

«Південна Пальміра»

Цього разу губернське місто почало будуватися на високому правому березі Дніпра, де ріка різко повертає на південь. Воно мало стати третьою столицею імперії (після Москви і Петербургe), адміністративним, економічним і культурним центром величезної території, «Південною Пальмірою», «Новими Афінами». На гранітній горі, яка домінувала над прилеглою територією, планувалось звести собор, резиденції губернатора, віце-губернатора і архієпископа, судові установи, приміщення дворянських зборів, театр, торгові ряди, інвалідний будинок, аптеку тощо. На Монастирському острові князь планував побудувати університет разом із музичною академією. Для роботи в них були навіть запрошені визначні вчені та митці з Росії і з-за кордону. Також планувалося побудувати дванадцять фабрик, прокласти широкі вулиці, проспект довжиною у сім верст, а саме місто мало зайняти площу у 300 квадратних кілометрів. Безпосереднє втілення в життя цього грандіозного проекту князь Потьомкін поклав на губернатора краю генерал-майора Івана Максимовича Синельникова.

1797 року указом Павла I Катеринослав перейменували на Новоросійськ

9 травня (за ст. ст.) 1787 року в Катеринославі було урочисто закладено Спасо-Преображенський собор, перший камінь до його фундаменту поклала Катерина II, другий – австрійський імператор Йосиф II. Але незабаром князь помер, скоро після нього й Катерина II. Уряд Павла I припинив асигнування на нове місто, вже не йшлося ні про будівництво собору, ні університету, ні про численні фабрики, ні інші проекти. Катеринослав завмер у своєму розвитку мало чи не на ціле сторіччя, і хоча залишився губернським містом, проте, про «третю столицю» не було й мови. До того ж 1797 року указом Павла I Катеринослав перейменували на Новоросійськ, а повернули його попереднє ім’я 1801-го.

1794 року у Катеринославі з’явилась суконно-панчішна фабрика, перша казенна мануфактура міста, яка, зрештою, не відігравала значної ролі у розвитку промисловості краю. Нині від неї залишився один з корпусів – будинок хлібозаводу № 1 по пр. Д. Яворницького. Крім фабрики у місті було кілька салотопних, миловарних, свічних, цегельних і чавуноливарний заводи. 

Довгий час місто являло собою тиху провінцію, життя протікало спокійно і розмірено, втім, міська влада піклувались про потреби населення і 17 квітня 1793 року в Катеринославі відкрився перший навчальний заклад – 4-класне Головне народне училище для хлопчиків. 1 серпня 1805 р. воно перетворилось на гімназію з 4-річним навчанням. З навчальних закладів  у місті також розташовувались духовна семінарія. 

З найбільш цікавих об’єктів цього часу в Катеринославі були лише палац Потьомкіна та сади (парки), які поступово занепадали, доки в 1820 році у місті не відкрилось училище садівництва і Помологічний Комітет, у відомство якого було передано Монастирський острів. Катеринославський сад, де 30 років головним садівником був А.А. Гуммель, став центром озеленення і розведення садів у губернії. 

У травні 1820 року в Катеринославі перебував відомий російський поет Олександр Пушкін, пам’ять про нього зберігає будинок контори у справах іноземних поселенців (тепер – відділ ДНІМ «Літературне Придніпров’я»), де нині є барельєф із зображенням поета. Враження про наш край залишились у відомій поемі «Брати-розбійники», написаній на місцевому матеріалі.

Катеринослав розвивався повільно, на 1824 рік у ньому мешкало лише 8 412 чоловік і налічувалось 1 095 будинків, переважно мазанок та дерев’яних. За спогадами відомого діяча освіти Миколи Риндовського, у місті була всього одна кам’яна будівля – церква на цвинтарі.

У серпні 1825 року Катеринослав відвідав інший російський письменник і видавець О.Ф. Воєйков, який так описав губернське місто: «Внизу рукав Дніпра, шириною з Москва-ріку, відокремившись, утворює чарівний острів, прикрашений веселим гаєм і обставлений скелями. Протока з піною і блиском пробирається по камінню, яким тут вимощене дно ріки і яке між скелями з води висуває свої дивовижні голови. Він омиває гранітні скелі, котрі похмуро нахилившись з води, утворюють неприступну огорожу, пристойну для саду князя Таврійського. Вдалині видно довгий міст, що підперезав ріку-красуню, а за ним особливе містечко зі світлими, веселими будиночками, з чистими широкими вулицями – це суконна фабрика!..

У Катеринославі одна дерев’яна церква, друга – на кладовищі. Гімназія з садом на березі Дніпра – перебуває у квітучому стані... Тут є театр, побудований дворянством, мандрівні актори приїжджають до Катеринослава на кілька місяців, у певну пору року...»

Побував у нашому місті й Тарас Шевченко, який у вересні 1843 року, під час першої поїздки в Україну, зупинявся у Катеринославі.
 

Губернатор Фабр, «Піквіки» і танцювальні вечори
 

Позитивні зміни у зовнішньому вигляді Катеринослава значною мірою пов’язані з іменем губернатора Андрія Яковича Фабра, який перебував на цій посаді протягом 1847–1857 років і активно займався упорядкуванням міста. У «Екатеринославском юбилейном листке», газеті, що видавалась протягом двох місяців 1887 року до сторічного ювілею міста, є цікаві спогади мешканки О.М. Молчанової: «Сполучення нашої гори з нижнім містом покращилося тільки з приїздом Фабра, котрий в губернаторському будинку жив не більше місяця, потім винайняв квартиру на верхньому поверсі будинку Мунштейна, а губернаторський будинок зараз же зламали. Потім почали зрізати гору. Починаючи від нинішньої семінарії і вниз до казначейства, почали орати вулицю кількома плугами, а потім збивали короткими перекладинами по дві дошки, поставлені ребром; до кінців цього ящика припрягали по кілька пар волів і стягували зірвану землю вниз. Потім знову орали і стягували землю, так продовжувалося доти, доки зрізали весь пагорб. Тоді закипіла нова робота: одні перила ставлять, інші щось прокладають, а треті – дерева висаджують. Фабр бувало все сидить на балконі і спостерігає за роботою, а коли робота віддалилась униз, то й він почав туди бігати... Дуже турбувався він про свій бульвар, то й бульвар же вийшов на славу – пірамідальні тополі були вздовж усього бульвару вперемішку з кленами. Між кожними двома деревами – великі кущі бузку, так що йдеш, ніби коридором, і тінь була, і прохолода...»

І, якщо незадовго до призначення А. Фабра губернатором відомий літератор В.Г. Белінський писав, що по катеринославських вулицях і проспекту вештаються сплутані коні та свині з поросятами, то тепер усі відзначали, що головний проспект перетворився на один із найкращих в імперії й може посперечатися з проспектами європейських столиць.  

Середина XIX ст. в історії міста позначена низкою подій і явищ, які вплинули на його розвиток та формування. Під час Кримської війни 1853–1856 років Катеринослав став тиловим центром. Через нього до Криму рухались постійні потоки військових, транспорт з матеріальним забезпеченням армії. В самому Катеринославі організували шпиталі для поранених і кладовища для вбитих і померлих від ран учасників Кримської війни. У братській могилі поблизу одного зі шпиталів (теперішньої обласної лікарні імені І. Мечникова) поховані воїни-севастопольці, 1955 року тут спорудили меморіальний комплекс і заклали Севастопольський парк.

«…це було цілковито танцювальне місто. Я сумлінно щоденно вирушав увечері 
годині о восьмій на танці и займався танцями до раннього ранку»

В історії духовного розвитку Катеринослава цього періоду помітний слід залишив «Піквікський клуб», заснований губернським стряпчим Миколою Петровичем Балліним. У його спогадах залишилось багато цікавих відомостей про культурне життя міста: «Коли я приїхав до Катеринослава, 16 червня – це було цілковито танцювальне місто. Усі дні тижня були розібрані: все катеринославське товариство щодня збиралось увечері то в одного, то в другого, то в третього з обивателів. Збиралися на чай, старші сідали до карт, а молодь танцювала. Я сумлінно щоденно вирушав увечері годині о восьмій на танці и займався танцями до раннього ранку.

Порівнявши катеринославське товариство з симбірським, я роблю висновок, що так зване «товариство» в губернському місті тепер значно збільшилось і значно більше за попереднє зблизилось...». 

На фоні танцювальних гуртків Риндіної, Панейщикова, Алексєєнка, Артамонова, Єфимова, поліцмейстера діяльність Піквікського клубу особливо вирізнялась, оскільки була спрямована на духовне вдосконалення суспільства, розвиток інтелекту та моралі. Найбільш помітними членами Піквікського клубу були М.П. Баллін, літератори В.М. Єлагін і М.М. Стопановський, учителі гімназії І.С. Косенко і Щербаков, медик В. Стрельцов. До клубу також належав і відомий у нашому краї підприємець і громадській діяч Олександр Поль. Незважаючи на те, що Піквікський клуб проіснував лише три роки, він мав значний вплив на суспільне і культурне життя Катеринослава, його діяльність була настільки помітною, що відомості про нього включалися до статистичних оглядів губернії.

«Катеринослав, за своїм розташуванням, навряд чи може звеличитись із часом... Катеринослав буде підтримуватись тільки до тих пір, доки у ньому зосереджено управління губернії»

Цей час знаменував собою кінець однієї та початок нової епохи – спочатку повільного, але все дедалі інтенсивнішого розвитку капіталізму. Цьому передувала низка змін у соціальному та економічному житті країни на початку 1860-років, зокрема скасування кріпацтва та земська реформа. Відбились ці події й у житті Катеринослава. 

«Катеринослав, за своїм розташуванням, навряд чи може звеличитись із часом... Можна, здається, безпомилково сказати, що Катеринослав буде підтримуватись тільки до тих пір, доки у ньому зосереджено управління губернії; без цього він може значно підупасти», – так писав тоді про наше місто офіцер генерального штабу В. Павлович, який збирав статистичні відомості на території Катеринославщини. Такі невтішні прогнози підкріплювалися статистикою. 1862 року в Катеринославі налічувалось лише десять салотопних і три свічних підприємства, по дві цегельні та олійниці, по одному миловарному, чавунному та кахляному заводу. За тією ж статистикою Катеринослав налічував усього 19 515 мешканців. Серед них менше двохсот мали вищу освіту. 

Поступово кількість населення в Катеринославі збільшувалась, на середину 60-х років налічувалось близько 23 000 мешканців, місто розбудовувалось і мало вже майже три тисячі дерев’яних будинків, до трьохсот кам’яниць. Зростала кількість підприємств, їх вже було близько трьох десятків, утім, усі вони були невеликі: ливарний і механічний заводи, цегельні, салотопні, пивоварні. Місто мало два готелі та три аптеки, 115 крамниць, три гімназії. У місті діяли пошта і телеграф.

У розвитку культури важливу роль відігравали преса, бібліотеки, театри. Перша публічна бібліотека у Катеринославі була відкрита в будинку Дворянських зборів ще у травні 1834 року. 1838 року почала видаватися щотижнева газета «Екатеринославские губернские ведомости», 1852 року відкрилась перша книгарня. Театр у Катеринославі починався зі спектаклів, які ставили заїжджі трупи. Постійний театр було відкрито восени 1847 року в будинку спадкоємців купця Луцького (в районі сучасної вул. Магдебурзького права (до перейменування в 2014 році – С. Гопнер) антрепренером Пілоні. Сучасники відзначали гарне вишукане оформлення приміщення, що ж до репертуару, то поруч з п’єсами-одноденками грали й «Ревізора» Миколи Гоголя. 

Економічне зростання Катеринослава

Наприкінці XIX століття, після відкриття на Криворіжжі родовищ залізної руди та їх інтенсивної розробки почався справжній економічний і культурний розквіт краю, а з ним і його губернського центру – Катеринослава. Відомий письменник і журналіст Володимир Гіляровський описав цей період в історії міста у статті, названій «Залізна лихоманка».

Цей розквіт великою мірою спричинено діяльністю Олександра Миколайовича Поля, підприємця, громадського діяча, мецената, краєзнавця, колекціонера, безперечно, однієї з найвизначніших постатей нашого краю. Він не просто відкрив поклади руди, довів їхню високу якість і потужні запаси, але й поклав роки, сили і кошти на їхню розробку, аби підземні скарби запрацювали і збагатили край. Для цього ж О. Поль домігся будівництва в Катеринославі металевого мосту через Дніпро, який замінив дерев’яний наплавний, та Катерининської залізниці. Вони були введена в експлуатацію в травні 1884 року і об’єднали Донецький кам’яновугільний та Криворізький гірничорудний басейни. 

Стрімким потоком потекли до Катеринослава капітали російських та іноземних підприємців, банкірів

Починаючи з 80-х років XIX ст. металургійні та металообробні підприємства в Катеринославі виникали один за одним. 1887 року пуском першої домни Брянського заводу (згодом – завод ім. Петровського) покладено початок металургійної промисловості. Далі були трубопрокатний, залізоробний та чавуноливарний заводи братів Шодуарів, сталеливарний товариства «Езау і К°», заводи «Естампаж», Гантке та інші. За десять років було побудовано близько сімдесяти промислових підприємств, усі вони дуже швидко стали потужними гігантами металургійної, трубної та машинобудівної промисловості, а тихе провінційне місто перетворилось на центр економічного життя півдня країни. Високі темпи промислового розвитку супроводжувалися зростанням чисельності населення міста, зокрема робітників. Стрімким потоком потекли сюди капітали російських та іноземних підприємців, банкірів.

Економічне зростання викликало бурхливий розвиток інфраструктур. 1897 року в Катеринославі було пущено електричний трамвай, навіть раніше ніж у Москві та Санкт-Петербурзі. Місто розбудовувалось, покращувались умови, комфортність життя, в цей час вулиці були замощені бруківкою, з’явилися водогін, каналізація, в будинках електричне освітлення та телефони. Центральні вулиці також освітлювались електрикою. В місті з’явилися перші автомобілі.

Центральний проспект, який простягся прямою лінією, може посперечатися з найкращими вулицями столиць світу

Зміни, які відбуваються у зовнішньому вигляді Катеринослава, вражають його гостей, всі, хто тут буває, відзначають пожвавлення життя, велике будівництво та благоустрій міста. Скажімо, невідомий, що сховався за ініціалами Н. Н-в, в Одеській газеті «По суше и морю» (1896) пише: «Тепер місто розрите вздовж і впоперек. Тут проводять електричний трамвай, розбивають бульвари, влаштовують електричне освітлення. Через рік все повинно бути закінчено. До 1 серпня 1897 р. Катеринослава не пізнаєш. Квітники, які переривають лінію бульвару, дуже вишукані, і, коли все інше буде в тому ж роді, то катеринославців можна поздоровити, у них буде, безперечно, один із найелегантніших бульварів у Росії…

Місто жваво торгує землеробськими машинами зерновим і молотим хлібом, тютюном, вовною, худобою та іншими предметами сільського господарства…»

Майже те ж саме говорить і відомий журналіст Володимир Гіляровський: «У Катеринославі я пробув добу. Це прекрасне місто на Дніпрі, що зростає не днями, а годинами в останні 10–12 років. Центральний проспект, який простягся прямою лінією, може посперечатися з найкращими вулицями столиць світу. Широкий, прорізаний двома стрічками бульварів і двома коліями електричного трамваю, що обхопив і все місто, і частину околиці, проспект закінчується на горі величезним Потьомкінським садом, який висить над берегом Дніпра».

І зростання культурне

У місті дедалі більше активізовувалось духовне, культурне і наукове життя. Серед навчальних закладів були церковно-парафіяльна та дві іноземні школи, безкоштовна жіноча школа з класами рукоділля і малювання, чоловіча та дві жіночі гімназії, реальне училище, два міських училища з ремісничими відділами, кілька нижчих загальних міських училищ, міське училище пам’яті Пушкіна, училище Дитячого притулку, залізничне училище при станції «Катеринослав», школа садівництва, загальні приватні училища Карбаньєр, Шихової та інші, чоловіче духовне училище, єпархіальне жіноче училище, десять єврейських шкіл, дві талмуд-тори, близько двадцяти хедерів, 5-класне училище для єврейських хлопчиків, караїмське громадське училище, духовна семінарія. 

1899 року в Катеринославі для підготовки інженерних кадрів для гірничої та металургійної промисловості було відкрито перший вищий навчальний заклад краю – Вище гірниче училище, згодом реорганізоване в інститут (нині Національний гірничий університет). На початку XX століття відкрилось Комерційне училище, яке очолив видатний вчений Антін Степанович Синявський. Були створені Катеринославське наукове товариство, Вчена архівна комісія, товариства юристів, медиків, бджолярів, діяли відділення Російського науково-технічного та музичного товариств, українська «Просвіта». Значну роль у культурному житті відігравав краєзнавчий музей імені О. Поля, який очолював видатний вчений, дослідник запорозького козацтва Дмитро Іванович Яворницький. Катеринославці гучно святкували ювілеї видатних письменників Олександра Пушкіна та Миколи Гоголя, яким у місті було відкрито пам’ятники. 

Довідкові видання цього часу перелічують десятки підприємств і торговельних закладів, готелів і аптек, лікувальних установ і кінематографів, навчальних закладів різних підпорядкувань і рангів. У місті діють близько двадцяти православних храмів, сорок синагог та єврейських молитовних будинків, католицький костьол, лютеранська кірха, караїмська кенаса, мусульманська мечеть. Є у місті театри, клуби, скейт-ринг, яхт-клуб.  Варто згадати, що тоді ж Катеринослав став місцем проведення значного наукового форуму – XIII археологічного з’їзду і Південноросійської обласної сільськогосподарської, промислової та кустарної виставки в 1910 році. 

Катеринослав стає місцем туризму, пов’язаного з історією запорозького козацтва, входять у моду екстремальні проходи човнами через дніпрові пороги 

У Катеринославі працюють друкарні, видаються книги, виходять численні газети, журнали та  видання наукових и громадських товариств: «Екатеринославские губерские ведомости», «Екатеринославские епархиальные ведомости», «Екатеринославская земская газета», «Приднепровский край», «Южная заря», «Летопись Екатеринославской ученой архивной комиссии», «Врачебно-санитарная хроника», «Записки Екатеринославского отделения Императорского Русского Технического общества», «Пчела», «Степь», «Днепровская молва», «Дніпрові хвилі», «Добра порада» та багато інших. 

Катеринослав стає містом, куди постійно навідуються російські, та українські знаменитості: письменники Олексій Толстой, Марко Вовчок, Антон Чехов, Іван Бунін, Леся Українка, артисти Володимир Немирович-Данченко, Панас Саксаганський, Марія Заньковецька, Іван Карпенко-Карий, співаки Федір Шаляпін, Олександр Вертинський, художники Ілля Репін, Іван Їжакевич, композитори Микола Лисенко, Олександр Скрябін, Сергій Рахманінов, вчені, піонери авіації, мандрівники. Катеринослав навіть стає місцем туризму, пов’язаного з історією запорозького козацтва, входять у моду екстремальні проходи човнами через дніпрові пороги. 

1914-й: успіхи та поразки

Увесь цей бурхливий розвиток міста тривав до початку Першої світової війни. У 1914 році Катеринослав був одним із найбільших промислових центрів імперії та четвертим за кількістю населення серед міст України – після Одеси, Києва і Харкова. У ньому мешкало 227 059 чоловік. Промисловість міста представляли дванадцять великих металургійних і металообробних підприємств, два машинобудівних заводи, завод сільськогосподарських машин, електрична станція, два трамвайних депо, майстерня з ремонту електричного транспорту, по вісімнадцять цегляних і лісопильних заводів, чотирнадцять парових млинів, паперова, меблева, тютюнова, гільзова фабрики, численні підприємства харчової промисловості. Крім того – п’ятнадцять друкарень. Міська дума інтенсивно займалася благоустроєм Катеринослава: брукуванням вулиць, налагодженням комунальних служб, створенням культурних заходів, почалися роботи з прокладення каналізації та спорудження сміттєспалювальної печі. 

Вирувало і культурне життя. На початку року в Катеринославі попри заборону уряду, але з особливого доз

Особливою подією року в культурному житті Катеринослава стало відкриття міського художнього музею, колекціволу губернатора велелюдно відзначили 100-річчя від дня народження Тараса Шевченка. 25 лютого (за ст. ст.) в новому театрі Англійського клубу відбулося урочисте ювілейне засідання Шевченківського комітету. Українською мовою виступив професор Яворницький, російською – професор Терпигорєв. Місцева періодика надрукувала тексти виступів, а також адреси та телеграми від членів ІV Державної Думи: Родзянка, Алексєєнка, Бергмана, Александрова, Філатова, від Міської думи та голови І. Способного, від Губернської земської управи.

У березні 1914 року відкрився губернський з’їзд лікарів і представників земств губернії. Обговорювали питання про якісне покращення земської медичної допомоги, захворювання дифтеритом у губернії, алкоголізм і боротьбу з пияцтвом.я картин якого склалася з пожертвувань приватних осіб і картин Імператорської академії мистецтв, наданих тимчасово.

У Катеринославі активізувався волонтерський рух, у першу чергу, для допомоги пораненим і хворим воїнам, родинам фронтовиків, біженцям

Початок Першої світової війни обірвав митне життя, зупинив розвиток міста, його культурне життя, оголив економічні проблеми, посилив суперечності в соціальній сфері, що врешті призвело до розколу суспільства та падіння існуючого режиму. Війна безпосередньо не торкнулася Катеринослава, але поставила «на військові рейки» його економіку та весь життєвий устрій. Улітку 1914 року в місті почалася мобілізація, котра вирвала з робочих місць тисячі робітників підприємств, службовців державних установ, учителів, лікарів, священиків. Замість них на підприємства прийшли жінки та неповнолітні. Виробництво підпорядкували військовим потребам, ввели трудові повинності для населення. 

Місто стало великим тиловим центром, до нього перевели підприємства з прифронтової смуги, шпиталі, його заполонили евакуйовані та біженці, переважно з Галичини. У Катеринославі активізувався волонтерський рух, у першу чергу, для допомоги пораненим і хворим воїнам, родинам фронтовиків, біженцям. Волонтерами були діячі української «Просвіти», дами-дворянки, релігійні та гуманітарні товариства і громадські організації.  Вони організовували благодійні концерти та ярмарки на користь вдів і сиріт, безкоштовні їдальні, грошові збори, догляд за пораненими. 

Війна загострила соціальні проблеми в суспільстві, а влада вже неспроможна була їх вирішувати. Катеринослав як осередок великої кількості пролетаріату став одним із центрів робітничого руху. Активізувалась діяльність нелегальних політичних партій і рухів: соціал-демократичної та есерівської партій, Бунду, анархістських груп.  Активізувався і український національний рух. 

З усім цим Катеринослав вступив у 1917 рік, який приніс ще більші зміни та перетворення, змінивши життя міста і його мешканців.