Незвичайна вулиця міста на Дніпрі: над парком та без будинків

Історична назва цієї вулиці – Нова. До цього часу так її називають чимало городян. Вулиця пролягає в парку імені Лазаря Глоби. Вірніше, не в парку, а просто над його територією. Унікальність вулиці також у тому, що на ній немає жодного будинку. І висить лише два покажчика назви-аншлагу. Ця незвичайна магістраль виникла 90 років тому – як найкоротший шлях, що з’єднує проспекти Яворницького і Поля. 

Вулиця була сформована в середині 1920-х років на кордоні двох зон єдиного паркового комплексу, які до революції мали назву «Міський сад» і «Технічний сад». Парк, заснований як садовий масив ще наприкінці XVIII століття запорожцем Лазарем Глобою, пережив масу реконструкцій, і за радянської влади його знову було об’єднано в єдиний комплекс. Він почергово змінював назви: «Сад фізкультурників», парк Хатаєвича, парк Чкалова тощо. 

На початку 1920-х рр. розпочалася реалізація системи заходів із реконструкції паркової зони, яка дуже потерпіла під час подій 1917–1920 років. Одночасно із цим необхідно було вирішити питання прямого сполучення проспекту К. Маркса (нині Д. Яворницького) і ділянки колишньої Тюремної площі та початку вул. Польової (надалі проспект Кірова, зараз О. Поля). Безпосереднім приводом для прокладення нової вулиці, на наш погляд, стало розміщення на початку 1920-х рр. органів партійної та державної влади у будівлі колишнього Комерційного училища (нині обласна рада, просп. Поля, 2). Для зручності сполучення головного проспекту та нової цитаделі обласної влади й пішли на цікавий містобудівний експеримент. 

У 1925 р. розпочалися роботи з прокладення вулиці над парком майже посередині ділянки, де в 1910 р. відбувалась Південноросійська виставка. Прокладення вулиці як важливий містобудівний захід було відображено навіть у щорічних звітах міської ради. У звіті за 1925 р. вказувалося: «приступлено к работам по пересозданию бывш. Городского сада, по прорезке новой улицы через территорию бывшей Выставки». Роботи з формування нової вулиці передбачали створення насипу та будівництво мосту над парковим озером. 

Дійсно, головна споруда на вулиці – міст, побудований у 1925–1926 роках. Йому виповнилося 90 років. Це одноарковий залізобетонний міст, перекинутий через озеро – візуальний центр парку. Автор проекту – інженер А.А. Гармаш. Між іншим, враховуючи, що найстаріші міські мості через Дніпро були вщент зруйновані у 1941–1943 рр. і відновлювалися, міст в парку Лазаря Глоби може вважатися найстарішим «автентичним» мостом у місті.  

На щастя, збереглися спогади одного з будівельників мосту, кандидата технічних наук Г. Пухальського, опубліковані в газеті «Днепр вечерний» 1989 року: «Мені довелося в юнацькі роки бути одним із будівельників мосту – бетонником, і все, що нього стосувалося, добре збереглося в моїй пам’яті. Залізобетонний арочний міст, що зводився, являв собою сучасну інженерну споруду, розраховану на важкі транспортні навантаження. Арочна частина мосту з його проїзною частиною упирається в берегові підземні опори у вигляді чотирьох масивних, глибоких опускних бетонних колодязів, посаджених на щільні скельні ґрунти. Будівництво велося з використанням якісних матеріалів, за високої якості робіт. Міст зводився спеціалізованою мостобудівельною організацією «УКРУМТ» за проектом її начальника інженера А.А. Гармаша (пізніше професор, проректор ДІСІ (нині ПДАБА – М.К.). На будовах того часу всі роботи велися, в основному, вручну… Керував будівництвом виконавець робіт С. Сатуновський – найдосвідченіший практик-мостобудівельник… Не можна не згадати старшого артілі плотників-опалубників Кошкіна… Будівництво паркового мосту було завершене в кінці 1926 року» (пер. з рос. – М.К.). 

У цілому, роботи з завершення будівництва мосту, формування та благоустрою вулиці Нової завершилися 1927 року. У офіційному звіті міської ради за березень-вересень 1927 р. є такий пункт: «построен и окончен мост на территории бывш. выставки». 

Зведення мосту та формування вулиці кардинально змінило характер паркової зони. Для підходів до мосту були насипані високі пандуси, споруджені сходи. Тепер вулиця та міст – прекрасний оглядовий майданчик. Праворуч відкривається чудовий вид на Літній театр у формі раковини та містечко атракціонів. А ліворуч видно фонтан «Маленький принц», станцію і шляхи дитячої залізниці, загальну перспективу східної частини парку. 

Городяни одразу назвали вулицю Новою. Важлива обставина – до війни вулиця була проїзною, по ній здійснювався інтенсивний автомобільний рух. Це добре видно на листівках та фото 1930-х років.

За свою досить недовгу поки що історію, вулиця над парком встигла змінити кілька назв. Як і історія формування вулиці, її топоніми змінювалися також з «ідеологічним присмаком». У 1930-х роках вулиця Нова короткий час мала ім’я Івана Гаврилова (1885–1937) – «червоного губернатора» Придніпров’я. То був черговий приклад «епідемії» перейменувань, яка охопила все місто. У 1924–1927 роках І. Гаврилов керував Катеринославською губернією, потім Дніпропетровським округом (голова виконкому) і одночасно був головою міської ради, згодом у 1933–1936 роках керував Дніпропетровською областю (голова облвиконкому). У 1935 р., коли Гаврилов зустрічав 50-річний ювілей, міськрада зробила йому «подарунок» – назвала його ім’ям за життя вулицю Нову. Вийшов цікавий топонімічний прецедент: парк і вулиця над ним за життя мали назви двох керівників – парк імені М.М. Хатаєвича (керівник обкому партії) та вулиця І. Гаврилова (керівник облвиконкому). Але «подарунок» цей був із гірким присмаком... Гаврилова розстріляли 1937 року, як і Хатаєвича. Парк став називатись іменем льотчика В.П. Чкалова, а вулиця непомітно знову стала Новою. 

Так тривало аж до 2003 року, коли вулиці присвоїли ім’я Володимира Щербицького (1918–1989) – першої особи України з 1972 по 1989 рр. (керівник партії) та одного з лідерів «дніпропетровської групи» в керівництві Радянського Союзу 1960–1980-х років. У листопаді 2015 р. вулиця отримала нове імя – на честь Олени Петрівни Блаватської (1831–1891) – відомої жінки філософа, яка народилася в Катеринославі у 1816 р. і була дочкою місцевої письменниці Олени Ган. Садиба Ган знаходилася неподалік цієї вулиці – на вул. Князя Володимира Великого, 11. Сьогодні тут створено Музейний центр О.П. Блаватської та її родини (відділ Дніпропетровського національного історичного музею імені Д.І. Яворницького). 

У післявоєнний період вулиця Нова зазнала кардинальної реконструкції: було ліквідовано автомобільний рух, і вулиця перетворена на паркову. У 1960–1970-х рр. зникли з обох боків вулиці ажурні огорожі, декоровані вазами. Під час реконструкції парку Чкалова (нині Глоби) в середині 1970-х кардинальних змін зазнав вихід вулиці на проспект: тут влаштована панорамна площа для масових заходів. 

Паркова вулиця, крім того, що не має будинків, має іншу відмінність – на ній є одразу декілька пам’ятників. Щоправда, відповідно до «ідеологічних» обставин створення вулиці, пам’ятки на ній також витримані в ідеологічному дусі. Від проспекту Яворницького вулиця починається площею з двома пам’ятниками. Ліворуч розташована стела цегляного кольору з металевими плитами, встановлена в 1967 р. На ній вміщено текст наказу Й.В. Сталіна з приводу звільнення міст Дніпропетровська та Дніпродзержинська від німецьких загарбників 25 жовтня 1943 р. У наказі генералу Малиновському говорилося: «за відмінні бойові дії оголошую подяку всім керованим Вами військам, які брали участь у боях за звільнення м. Дніпропетровськ та м. Дніпродзержинськ». 

На іншому боці вулиці є пам’ятник знаменитому льотчику Валерію Чкалову, відкритий 15 серпня 1981 р. Його автори – скульптор В. Небоженко і архітектор В. Положій. З 1939 по 1992 роки парк Глоби мав ім’я В.П. Чкалова. Цим і пояснюється вибір місця для пам’ятника. Валерій Чкалов (1904–1938) – льотчик, Герой Радянського Союзу, відомий випробуванням новітніх літаків-винищувачів 1930-х років. Став світовою знаменитістю після авіаперельотів на тривалі відстані: в 1936 р. за маршрутом Москва – Петропавловськ-Камчатський, а в 1937 р. здійснив перший у світі безпосадочний переліт з Москви до Ванкувера (США) через Північний полюс. Чкалов трагічно загинув у грудні 1938 р. у Москві під час випробувань нового літака. За радянських часів на честь В.П. Чкалова називали багато вулиць і ставили пам’ятники у всіх великих містах колишнього СРСР. 

Завершується вулиця масивною будівлею також із «ідеологічним присмаком». Це колишній «Будинок політичної просвіти», побудований у 1982 році. Його автори – архітектори Л. Супонін, І. Підорван, О. Замкова. П’ятиповерховий будинок призначався для масштабних пропагандистських та ідеологічних заходів. Його будували в єдиному комплексі з будівлями обласної ради і обласної адміністрації. За рахунок перепаду ґрунту на 7 метрів будинок здається ще більш монументальним. Продовження однієї з терас перекриває своєрідною аркою й вулицю. Таким чином, вулиця отримала цікавий архітектурний акцент. В середині дев’яностих років будівля змінила призначення під діловий центр. У цокольній частині, яка виходить на паркову вулицю, розташований ресторан. 

З протилежного боку вулиця закінчується звичайним пятиповерховим цегляним житловим будинком хрущовських часів, у якому розташована бібліотека для молоді імені Свєтлова. Але цей будинок має адресу – вул. Старокозацька, 60. Таким чином, жодного будинку на парковій вулиці немає. Два покажчика без номерів – на фасаді колишнього Будинку політпросвіти і бібліотеки для молоді. Впирається вулиця у східний фасад будівлі обласної ради. 

Вулиця над парком довжиною усього в кілька сотень метрів має одразу декілька цікавих рис. Вона одна з наймолодших в історичному центрі міста, на ній немає жодного будинку; у XX столітті вона парадоксально поєднувала в собі рекреаційні та ідеологічні функції. З одного боку – пам’ятники героям минулої доби і символи влади, з іншого – улюблене місце паркових гулянь дніпрян.