Дібрівський ліс – найстаріший заказник Дніпропетровщини

«Мені дуже сподобався ваш ліс. 
Мрію ще там побувати. Там же 
така краса, такі не підняті пласти історії!..»
Олесь Гончар

Дібрівський ліс – унікальне природне явище не тільки нашого краю, а, можна сказати, всієї України. Дивний лісовий острів серед степу. На південному сході Дніпропетровщини, біля самої межі з Донецькою і Запорізькою областями, приховалася подалі від великих промислових міст ще одна зелена перлина. Скільки історій пов’язано з цим місцем, скільки легенд, а яка краса навкруги… Просто подих перехоплює!

Площа цього лісу понад 1200 га, він розташований на правому і лівому берегах річки Вовчої, на ґрунтах, в основному, заплавних (на узвишшях – дерново-підзольних, на плато – чорноземних) у Покровському районі біля с. Великомихайлівка Дніпропетровської області. Проте 2006 року, згідно з рішенням райдержадміністрації, до території лісу приєднали Лису гору площею 425 га. І на сьогодні площа лісу становить 1875 га. 

Завдяки петлі р. Вовчої всередині утворився піскуватий арено-заплавний масив. Специфічні ґрунтові умови і достатнє зволоження дали змогу розкинутися навколо лісам. Дібрівський ліс – єдине місце на Дніпропетровщині, де широка лісиста заплава поєдналася зі скелястими крутими берегами річки Вовчої.

Сам ліс умовно поділяється на декілька частин, за складом рослинності: Червоний і Чорний бори. Чорний займає низині та зволожені місця у закруті р. Вовчої й складається більше з дубів. До Другої світової війни тут росли дуби діаметром 1,5–2 м. Під час німецької окупації багато ділянок кращого лісу було знищено задля будівництва мостів і переправ. У цій частині лісу ростуть такі дерева як берест, ясен, клен, біла акація, дика груша та яблуня. Є осикові й березові гайочки та липова частина. Підлісок складається з терену, шипшини, клену татарського, чагарників. Також у лісі є трав’янисті рослини: тюльпани, конвалії, суниці, кропива тощо.

Є цікава історія як в ці місця потрапили сосни. 
За царського режиму жителі села ходили до Києво-Печерської лаври. 
Вони бачили, що там на пісках ростуть дерева,
які зачаровують красою. Це і була сосна.

Червоний бір займає підвищені місця з піщаними ґрунтами і складається здебільшого з сосни звичайної. Є цікава історія як в ці місця потрапили сосни. За царського режиму жителі села ходили до Києво-Печерської лаври. Вони бачили, що там на пісках ростуть дерева, які зачаровують красою. Це і була сосна. У торбинках вони приносили насіння цих дерев. Не знаючи техніки вирощування люди просто розкидали шишки сосни по піску, закопували їх у землю. Лісоводи припускають, що, очевидно, ті шишки під дією сонячних променів і високої температури піску розкривалися і насіння висипалося. У пухкому ґрунті насіння прикривалося піском, а дощі сприяли його проростанню.

Історія створення Дібрівського лісу

Перші відомості про Дібрівський ліс відносяться до 1863 року, коли на півдні Російської імперії почали проводити нові, досі не знані лісонасадження. Перші посадки зі своїми учнями заклав учений із Анадальського лісництва Віктор фон Графф.

Проте Великомихайлівське лісництво заснували в 1859 році. Наприкінці ХІХ ст. закладено перші соснові посадки. Смуги шириною 25–30 м. на відстані 100–120 м один від одного. Пізніше проміжки між смугами було також заліснено. Складається це лісництво з двох частин – Великомихайлівської та Підгаврилівської.

Частина лісу, розташована на лівому березі р. Вовчої біля Великомихайлівки має назву Молодцовського – за ім’ям поміщика Молодцова, якому ліс належав за царської влади.
Територія лісу спочатку була громадською, але за велику заборгованість села перед державою та царським урядом землі з лісом у громади були відібрані й відгороджені глибоким ровом, який досі зберігся.

Роботу фон Граффа продовжували всі лісничі цього лісництва. Більше 100 га сосни з Дібрівського лісу росте біля Дніпра в Обухівському лісництві та в Запорізькій області.

Походження назви

Щодо походження назви даного лісу існує декілька теорій. На території нинішньої Покровщини росли невеличкі діброви й переліски, на місці яких у середині ХІХ ст. було закладено Дібрівський ліс.

Також кажуть, що свого часу тут насадив ліс козак запорожець Діброва. Можливо прадавній мешканець дійсно насаджував в цих краях ліси. Однак, чи не більш вірогідно, що козака, зимівник якого розмістився в дібровах по р. Вовчій, так і охрестили «Дібровою». Принаймні сучасні дослідження давніх насаджень і флори в цьому лісовому урочищі свідчать на користь його природного походження.

Знамені місця лісництва

У лісі є Панський водопій – плеската скеля, що лежить посеред Кам’янки. Таку назву дали водопою селяни, у слово «панський» вкладаючи значення чогось небуденного, гарного, не такого як скрізь.

Далі за течією Кам’янки розташувались Писареві скелі,
а трохи далі – Василькові скелі. Це давні, місцями 
химерні нагромадження дикого каменю, 
серед яких пишно розкинулися кущі глоду і шипшини

Далі за течією Кам’янки розташувались Писареві скелі, а трохи далі – Василькові скелі. Це давні, місцями химерні нагромадження дикого каменю, серед яких пишно розкинулися кущі глоду і шипшини. Названо так через те, що в давнину тут нібито поселився колишній запорозький писар, а де Васильківські скелі – жив його син Василь. 

З Дібрівським лісом пов’язані й історичні сторінки нашого народу. В цьому лісі є віковий дуб-велет, біля якого свого часу був командний пункт легендарного Нестора Махно.

Біля спаленого Дуба Смерті було насаджено Коло Життя 

Ще донедавна в лісі шумів величним гіллям Дуб Смерті. Довгий час побутувала думка, створювалися легенди, нібито на Дубі Смерті махновці вішали людей, які боролися або співчували радянській владі. Через це й дуб набув такої сумної слави. Проте ні в яких письмових документах або матеріалах немає жодної згадки про це. Як свідчать місцеві старожили, на Дубі Смерті місцеві бандити різного кшталту, яких за радянської влади чогось усіх підряд називали махновцями, страчували випадкових людей, найчастіше з метою пограбування. Зараз на його рештках стоїть обеліск із каменю з зображення Н.І. Махна та меморіальною табличкою: «Дуб у народі прозваний «Дуб Смерті». Останкам дуба понад 400 років. У травні 2003 року біля спаленого Дуба Смерті було насаджено Коло Життя – з 5 молодих дубків.

За березовим гаєм і сосновими площами є Долина. Майже на верхівках сосен видніються гнізда. Це влаштували гніздову колонію сірі чаплі – це одна з найстаріших таких поселень на території Дніпропетровщини. А попід соснами можна декуди побачити рибу – це чаплі гублять несучи до гнізд. Колись у Долині нараховувалися 35 гнізд із виводками, а зараз багато осель пустує – через недбалість і жорстокість людей.

З того часу, хто з чоловіків нап’ється води з цієї криниці,
той ніколи своєї землі, свого роду не зрадить,
а котра з жінок умиється чи поп’є водиці,
то чарами своїми чоловіків усе життя приваблюватиме.

На околиці Дібрівського лісу є криниця з цілющою водою, кажуть викопана ще за часів запорозьких козаків. Ось яка історія її створення. Якось запорозькі козаки билися з ворогом за свої простори так люто, що земля під копитами їхніх коней тріснула, аж кров’ю своєю – водою ключовою – пролилася. З того часу хто з чоловіків нап’ється води з цієї криниці, той ніколи своєї землі, свого роду не зрадить, а котра з жінок умиється чи поп’є водиці, то чарами своїми чоловіків усе життя приваблюватиме.

Майже на 2 км на півдні Дібрівського лісу простягся яр Байрак, який відділяє північну частину с.Великомихайлівське від південної частини лісу. Схили яру вкриті травою, кущами та деревами.

Дібрівський ліс – є важливою пам’яткою українського степового лісівництва. Нині Дібрівський ліс є прикладом і зразком вдалого, екологічно виваженого лісництва степової зони. Дібрівський ліс – є одним із найстаріших заказників Дніпропетровщини. 

Важко і просто неможливо передати всю красу і чарівність, Дібрівського лісу. Це лісове царство чудове у будь-яку пору року. Дібровський ліс – це наше багатство, наша спадщина, яку треба охороняти, про яку треба постійно дбати.