Дніпровський політехнічний коледж: як фахівців промисловості готували

Історія – скарбниця наших діянь, свідок минулого, приклад і навчання для сьогодення, попередження для майбутнього.

М. Сервантес

Дніпропетровський коксохімічний технікум став першим у країні навчальним закладом даного спрямування. Він відкривався в період серйозної боротьби з противниками індустріалізації.

Було чимало перепон в створенні коксохімічного технікуму, його організацію вважали непотрібною витівкою. Тому створення навчального закладу затягнулося на тривалий період.
У 1924–1925 навчальному році за ініаціативи професора Л.В. Писаржевського, засновника електронної теорії хімії, в м. Катеринославі організована хіміко-технічна профшкола для підготовки середнього і молодшого технічного персоналу для коксобензольної промисловості в Українській PCP. У 1927 р. хіміко-електротехнічну профшколу реорганізували. На її базі створили дві профшколи – електротехнічну і хімічну, що раніше у свій час називалася коксобензольною профшколою.

Коксохімічна промисловість Донбасу та Придніпров'я в цей час бурхливо розвивалася і вимагала великої кількості кадрів із середньою технічною освітою, яких раніше не готував жоден навчальний заклад.

У 1929 р. хімічна профшкола була реорганізована в чотирирічну профшколу. З початку 1930–1931 навчального року при існуючій профшколі було утворено відділ з аміак-тутової промисловості. Викладачам профшколи було доручено розробити проєкт навчального плану коксобензольного напрямку для хімічного технікуму. Автори проєкту вважали, що перехід на нові навчальні плани повинен бути здійснений не пізніше 1 березня 1930 р. Тому, кінець лютого 1930 – початок березня 1930 р. є часом реорганізації хімічної профтехшколи в коксохімічний технікум з підготовкою фахівців за 3-ма спеціальностями. Першим директором технікуму був Кухтевич І.Л. Під його керівництвом викладацький колектив створив навчальний заклад із добре обладнаними лабораторіями і кабінетами. Технікум у перші роки свого існування випускав техніків першого розряду або інженерів вузької спеціальності.

Величезну увагу в перші роки роботи навчальному закладу приділяв професор Л.В. Писаржевський. Він затвердив програми, особисто читав вступні лекції до розділів основного курсу, допоміг укомплектувати викладацький склад працівниками своєї кафедри.

У 1931 р. технікум перебував при комбінаті Дніпропетровського хіміко-технологічного інституту, і в 1930–1931 навчальному році прийняв на навчання 360 учнів.

У 1933 р. технікум входить до складу хіміко-технологічного комбінату разом з хіміко-технологічним інститутом і робітфаком. Але незабаром, у травні 1933 р., рішенням Головкоксу він виділений у самостійний навчальний заклад.

На початку технікум не мав своєї постійної будівлі й переїжджав із місця на місце. Містився і на Кооперативній вулиці, і на Більшовицькій. Працював і в будівлі хіміко-технологічного інституту, з яким в один час утворив навчальний комбінат. Такий стан створював чималі труднощі в роботі навчального закладу, стояло навіть питання про його закриття. Новопризначений (в 1933 р.) директор технікуму Клебанський Назарій Омелянович енергійно клопотався перед Центральними організаціями про створення нормальних умов для роботи.

У результаті вжитих наполегливих заходів технікуму дозволили зайняти під навчальний корпус приміщення ФЗУ Головкокса по проспекту Петровського, 32. Ця будівля стала постійним навчальним корпусом. У даний час навчальний заклад також працює в цій будівлі. З моменту вселення в нове приміщення технікум почав знову організовувати лабораторії і кабінети, обладнання яких було залишено в хіміко-технологічному інституті.

До війни (1941 р.) навчальний заклад готував фахівців за спеціальностями:

– технологія пірогенних процесів;
– механічне обладнання коксохімічних заводів;
– хімічний аналіз.

Технікум був реорганізований під найменуванням «Єдиний коксохімічний технікум». 

У 1941–1945 рр. технікум було евакуйовано в м. Орськ Оренбурзької області. За ратні подвиги в роки Другої світової війни директорові технікуму П.А. Риндіну було присвоєно звання Героя Радянського Союзу.

Після Другої світової війни навчальний заклад до вересня 1948 р. був об'єднаний з індустріальним технікумом. З вересня 1948 р. він переїхав у свій навчальний корпус, який був відновлений і зданий до експлуатації ОКСом індустріального технікуму. Площа відновленої частини будівлі становила 2448 кв. м. Технікум отримав нові кадри кваліфікованих викладачів. У 1948 році була створена нова лабораторія пірогенних процесів, якої не було до війни. Протягом 1948–1949 навчального року обладнано 7 лабораторій і 9 кабінетів. Це свідчило про зростання популярності коксохімічного технікуму і зростання на попит хімічної промисловості в країні. У цьому ж році розпочало роботу вечірнє відділення. 

Розвиток навчального закладу в 50–60 рр. можна розділити на три рівні етапи. Перший етап – 1950–1955 рр.; другий етап – 1956–1961 рр. і третій етап – 1961–1966 рр. Розвиток і зміцнення технікуму пов'язано із зростанням хімічної промисловості. У 1950–1955 рр. значно зросла матеріальна база навчального закладу. Зростання контингенту учнів було викликано розширенням і зростанням спеціальностей, які повинен був готувати технікум. В цей час навчальний заклад готує такі спеціальності, як «Обладнання коксохімічних заводів», «Технологія пірогенних процесів», «Хімічний аналіз», «Збагачення і брикетування кам'яного вугілля», «Спектральний аналіз». Кількість учнів і розширення кола спеціальностей, безумовно, повинні були вести до збільшення числа педагогічних кадрів. Станом на 1 липня 1956 р. у технікумі працювало 50 штатних викладачів. Із них 46 мали вищу освіту. Виникла гостра необхідність в будівництві нового навчального корпусу. Ситуація погіршувалася ще й тим, що через відсутність гуртожитку частина навчального корпусу була зайнята під житло для учнів.

На наступному етапі роботи технікуму протягом 1956–1961 рр. керівництво і педагогічний колектив провели заходи щодо посилення профорієнтаційної роботи. З метою підвищення ділової кваліфікації викладачі спеціальних і загальнотехнічних дисциплін були відряджені на курси підвищення кваліфікації при Дніпропетровському металургійному інституті.

Цей етап характеризується подальшим зростанням навчального закладу, значним розширенням спеціальностей. У цьому відношенні показником став 1959–1960 навчальний рік. Кількість спеціальностей було доведено до 10. З'явилися такі нові напрямки як «Технологія гуми», «Технологія пластмас», «Технологія неорганічних речовин» та інші, які незабаром змінили профіль навчального закладу. Навчальний заклад відчував великі труднощі з приміщеннями. З 1 вересня 1959 р. почались заняття 46 навчальних груп, а кімнат для занять було 26. Керівництво та громадські організації наполегливо ставили питання про виселення з його будівлі дирекції заочного індустріального технікуму і виробничих майстерень, це збільшило б аудиторний фонд ще на 10 кімнат.

У 1960 р. Дніпропетровський коксохімічний технікум перейменований у Дніпропетровський хіміко-механічний технікум. Відкрито 5 спеціальностей для підготовки фахівців. Це перетворення було підготовлено усім попереднім розвитком навчального закладу і новим напрямком у розвитку хімічної промисловості в країні.

Новий етап у роботі технікуму характеризується пошуками нових форм роботи з молоддю. Однією з нових форм навчально-виховної роботи серед учнів був створений в 1962 р. університет громадських професій, керівником якого була завідувачка бібліотеки Бердичівська В.Г. До кінця навчального року університет дав другу, громадську, спеціальність 100 своїм випускникам.

Справжні зміни щодо поліпшення навчально-виховної роботи в гуртожитку почалися в 1964–1965 навчальному році. На загальних зборах мешканців було прийнято статут гуртожитку. Традиційними стали вечори-зустрічі з випускниками минулих років. 

З 1961 р. до 1997 р. директором технікуму працював заслужений вчитель України Мальований Всеволод Юрійович ( 1930–1997 рр.). За роки роботи у технікумі Всеволод Юрійович провів велику роботу зі створення матеріальної бази, будівництва нового навчального корпусу, спортивної зали, їдальні, тиру, котельної, гаражу, які у 1980 р. були введені в дію. В 1980 р. Дніпропетровський хіміко-механічний технікум відзначив свій золотий ювілей. За 50 років було підготовлено 10 700 кваліфікованих фахівців для хімічної промисловості країни. Багато випускників стало керівниками підприємств.

Кожного року навчальний заклад випускав 300 спеціалістів для народного господарства країни за такими кваліфікаціями: технік-механік, технік-електромеханік, технік-технолог з виробництва лакофарбових покриттів, хімік-аналітик.

Значну допомогу надавало технікуму базове підприємство – Дніпропетровський лакофарбовий завод ім. М.В. Ломоносова.

Завод технікуму: лабораторний корпус з технології лаків і фарб, їдальню, ЕОМ «Наири 3-1».

Технікум заводу: молодих спеціалістів, вожатих і вихователів в дитячий табір, за 1970–1980 рр. лабораторії та кабінети технікуму були оснащенні сучасним обладнанням на загальну суму більше 1 млн. рублів.

За рішенням Міністерства хімічної промисловості навчальний заклад розпочав підготовку спеціалістів для хімічної промисловості Туркменії. В період 1970–1980 рр. технікум закінчили більше 250 учнів з Туркменії.

У 1991 році наказом Міністерства хімічної і нафтогазопереробної промисловості СРСР технікум було перейменовано в Дніпропетровський політехнічний коледж, який здійснює підготовку фахівців за 6 спеціальностями.

У наступні роки відбувається зміцнення матеріально-технічної бази: відкриваються комп'ютерні класи, закуповується необхідне обладнання для проведення лабораторних робіт. До коледжу приходять нові педагогічні кадри. 

Починаючи з 1993 р. випускники коледжу отримують щорічну можливість продовжити навчання в ВНЗ ІІІ–ІV рівня акредитації на бюджетній та комерційній основі з 2–3 курсів Українського державного хіміко-технологічного університету, хімічного та біологічного факультетів Дніпропетровського національного університету, Металургійної академії, Національного гірничого університету та інших вузів міста, з якими коледж уклав комплексні договори про співпрацю. В цей час розпочинається етап співпраці закладу з навчальними закладами Республіки Польщі.

Навчальний заклад завжди пишається своїми студентами і випускниками, які працюють у всіх куточках України і далеко за її межами. Багато випускників у різні роки очолювали великі промислові підприємства.

Починаючи з 1997 р. директором Дніпропетровського політехнічного коледжу працює Касьян Станіслав Станіславович.

Реагуючи на виклики часу, стрімкий розвиток новітніх технологій, адміністрація коледжу невпинно продовжує оновлення матеріально-технічної бази: відкриваються комп’ютерні класи, закуповується необхідне обладнання для проведення лабораторних робіт, розпочинається ремонт гуртожитку та навчальних аудиторій, приміщень закладу. До коледжу приходять нові педагогічні кадри.

Історія коледжу – це, насамперед, історія його колективу, історія людей, які в ньому працювали і працюють сьогодні. За весь період існування коледжу в ньому працював високопрофесійний педагогічний колектив, в якому завжди гармонійно поєднувався досвід і високий професіоналізм викладачів з енергією, ініціативою і творчим пошуком педагогів.

Зараз Дніпровський політехнічний фаховий коледж випускає фахівців за такими напрямками:

– обслуговування та ремонт обладнання підприємств хімічної та нафтогазопереробної промисловості;
– аналітичний контроль якості хімічних сполук;
– виробництво високомолекулярних сполук;
– виготовлення виробів і покрить із полімерних матеріалів;
– прикладна екологія;
– монтаж, обслуговування засобів і систем автоматизації технологічного виробництва;
– організація виробництва;
– обслуговування програмних систем та комплексів; 
– біохімічне виробництво.

Навчальний процес в Дніпровському політехнічному коледжі спрямований на досягнення основної мети – підготовку освіченого конкурентноспроможного фахівця для промисловості України. І сьогодні Дніпровський політехнічний коледж – навчальний заклад, оснащений всім необхідним для якісної підготовки фахівців. Понад 700 студентів, які навчаються на денному відділенні, мають можливість оволодівати знаннями в 70 кабінетах і лабораторіях.