Допомога біженцям в Катеринославі в часи Першої світової війни

листопад 1914 – вересень 1915 рр.

Перша світова війна була одним із наймасштабніших воєнних конфліктів в історії людства. Бойові дії на її фронтах супроводжувалися тотальним нищенням збройними силами ворожих держав господарсько-економічної інфраструктури, масовим голодом серед цивільного населення, інтенсивним поширенням інфекційних захворювань, що призвело в кінцевому підсумку до чисельних жертв серед військових і мирних мешканців фронтової та прифронтової зон воєнного конфлікту.

У першу чергу, від воєнних дій страждало цивільне населення, що мешкало на території активних бойових дій. Через загрозу втрати життя та майна жителі прифронтової зони змушені були добровільно (а в окремих випадках і примусово на підставі відповідних наказів військового командування та цивільної адміністрації) полишати власні оселі та переміщуватись до фронтового запілля внутрішніх регіонів Російської імперії.

Війна призвела до якісної зміни соціальної структури суспільства, спричинивши появу нової групи населення – внутрішньо переміщених осіб, або вимушених переселенців, які втратили роботу, майно та переселилися до інших регіонів, втративши власний соціальний статус та економічні позиції в суспільстві. Вимушена міграція була зумовлена і наявністю загрози переслідувань, системної практики репресій та жорсткого терору цивільного населення з боку ворожих збройних сил, які його розглядали здебільшого як потенційних інформаторів, шпигунів і диверсантів.

Під час Першої світової війни біженство перетворилось на одну з вагомих соціальних проблем цивільних адміністрацій тилових губерній Російської імперії. Через наявність на території Катеринославської губернії розлогої залізничної мережі, значних запасів продовольства, розвинуту соціально-економічну інфраструктуру, Придніпровський регіон був одним із ключових транзитних вузлів, через які здійснювалася масова евакуація населення з зони бойових дій. Перші переміщені особи почали прибувати до міста з початком війни вже в жовтні-листопаді 1914 року. Прикметно, що здебільшого евакуація цивільного населення здійснювалась до Катеринослава залізницею. Влітку 1915 року біженці почали прибували до міста і водним шляхом. Зокрема, для потреб евакуації біженців, різноманітних державних установ і організацій військове відомство реквізувало частину дніпровських пароплавів і непарових суден. Усього наприкінці серпня 1915 року військові реквізували 30 пароплавів. Для потреб пасажирського та вантажного руху було залишено більше половини всіх цивільних пароплавів. 29 серпня 1915 року до Катеринослава відійшов один спеціальний багажний пароплав. Згодом евакуаційні рейси з Києва до Катеринослава стали регулярними.

З початку війни в місті були створені національні комітети, головне завдання діяльності яких полягало в наданні адресної соціальної допомоги галицьким українцям, латишам, полякам, литовцям і євреям – внутрішньо переміщеним особам з території Прибалтики та Польщі. Комітет з надання допомоги біженцям-полякам при римо-католицькому товаристві з початку бойових дій розгорнув активну діяльність, надаючи матеріальну допомогу польським родинам переселенців. З листопада 1914 по перше липня 1915 року в Катеринославі було зареєстровано 400 польських родин біженців. З них матеріальною допомогою та підтримкою комітету користувалися 300 родин.

Усього за цей період національні комітети, які діяли в Катеринославі, витратили на програми соціального забезпечення біженців 8 300 рублів. З прибуттям біженців-інтелігентів влітку-восени 1915 року витрати тільки польського національного комітету на програми соціальної допомоги біженцям за приблизними підрахунками потроїлись.

У 1915 році через наступ німецьких військ в Прибалтиці та Польщі перед російським воєнним командуванням постала проблема провести масштабну евакуацію промислових підприємств, на яких випускали продукцію оборонного характеру, та цивільного населення. Зважаючи на сталу загрозу окупації території імперії, військове командування фронтів і уряд ухвалили низку рішень про доцільність проводити евакуацію цивільного населення. Ці рішення були продиктовані й міркуваннями суто воєнного та оборонного характеру, сутність яких зводилась до того, аби зменшити масштаби можливої гуманітарної катастрофи, убезпечити населення від масового терору та репресій з боку противника, зберегти кваліфікованих працівників оборонних підприємств, позбавити ворога можливості використовувати цивільних для ведення розвідки, організації диверсій у тилу російської імператорської армії, не дати противнику використати економічний потенціал території для організації постачання продовольства.

У багатьох випадках евакуація з прифронтової зони воєнного конфлікту мала примусовий характер, оскільки здійснювалась наказовим порядком на підставі розпоряджень воєнного командування й адміністрації. Біженців евакуювали на територію внутрішніх губерній імперії, включаючи й південноукраїнські. Вагома частина біженців була евакуйована військовою та цивільною адміністрацією прифронтової зони залізницею. Решта біженців переїздила до тилових губерній гужовим транспортом разом зі свійською худобою або просто пішки, долаючи великі відстані воєнними шляхами.

На початку війни перед місцевою губернською адміністрацією, органами земського самоуправління губернії виразно постала досить складна проблема розміщення й утримання біженців в Придніпровському регіоні та Катеринославі, яка вимагала комплексного підходу та ґрунтовної розробки цільової програми адміністративних заходів з допомоги переміщеним особам. Проблемами біженців переймалися здебільшого спеціальні організації, засновані на початку війни – земська та міська спілки, які створили спеціальні комітети, що надавали соціальну та матеріальну допомогу переселенцям. 26 серпня 1915 року проведено засідання губернського комітету з надання допомоги біженцям під головуванням відомого в Катеринославі громадського діяча – князя М.П. Урусова, де розглядали питання про будівництво воєнно-продовольчих пунктів для прийому біженців на теренах міста та губернії. У відповідності до постанови комітет запросив у головного уповноваженого земської та міської спілок один мільйон і на відкриття пунктів 500 000 рублів.

Уже 30 серпня 1915 року під головуванням К.Д. фон Гесберга – представника катеринославського губернського земства, одного з очільників регіональної спілки земств і міст та керівника губернського комітету з надання допомоги біженцям відбулась розширена нарада, присвячена соціальному забезпеченню переміщених осіб, які масово прибували до регіону. В ній взяли участь представники національних комітетів Катеринослава.

Після стислого повідомлення про діяльність комітету з надання допомоги біженцям, на нараді обговорили питання про організацію медичної допомоги переселенцям. Зокрема, ухвалили рішення про відкриття в Катеринославі лікарні на 200 ліжок, яка підпорядкувалась спілці міст. Також розглянули питання про створення міського патронажу для біженців і надання їм тимчасової адресної матеріальної та грошової допомоги, забезпечення житлом, продовольством. З метою координації дій створили спеціальний виконавчий орган комітету з надання допомоги біженцям – бюро до складу якого увійшли представники земської та міської спілок, національних комітетів і спілки лікарів. Зокрема, членами бюро стали відомі в місті підприємці, меценати, міські лікарі та громадські діячі: Ф.І. Пукалов, Н.Н. Коростовцев, доктор І.С. Чекунов, М.С. Брук, С.С. Сатановский, І.М. Труба, Р.П. Цаліт і пан Ржечковський.

На першому засіданні бюро розглядали питання соціальної інтеграції й адаптації переселенців до нових реалій життя. Зокрема, значну увагу приділили організації навчання дітей вимушених переселенців у навчальних закладах Катеринослава та губернії. Директор народних училищ губернії запевнив присутніх, що діти біженців будуть прийняті до місцевих закладів освіти для продовження навчання. «Якщо шкіл не вистачить, – заявив – директор на засіданні, – то будуть відкриті нові». Паралельно обговорили доцільність створити систему працевлаштування біженців. Бюро вважало доцільним запровадити заходи впливу на працездатних переселенців, які з надуманих причин категорично відмовлялися від роботи на підприємствах міста та в сільському господарстві.

Для інформування біженців про діяльність комітету та його виконавчого органу – бюро вирішили випустити російською й українською мовами звернення до населення губернії щодо участі в організації системної матеріальної допомоги біженцям. Питання про українську мову через шовіністичні імперські настанови тогочасного соціуму викликало жваві дебати серед членів бюро. Врешті питання вирішили позитивно більшістю голосів – 39 проти 20. Звернення до біженців ухвалили випускати мовами, якими вони володіли.

Згодом голова місцевої губернської земської спілки К.Д. фон Гесберг повідомив головному комітету спілки, що через наближення холодного періоду постала гостра потреба у взутті, теплому одязі та білизні для біженців. Комітет планував придбати ці речі за кошти організації та пожертви донаторів на місцевому ринку.

На початку вересня 1915 року комітет спілки міст почав облаштовувати в Катеринославі шпиталь на 200 ліжок для біженців і дитячу лікарню на 50 ліжок. Для розміщення шпиталю члени комітету оглянули будинки підданих Німеччини Шуба та Ностіца, конфісковані місцевою владою з початком війни. Комітет планував розмістити дитячу лікарню в єврейській лікарні міста. Поява нових закладів охорони здоров’я давала нагоду організувати лікування хворих переселенців, не обтяжуючи стаціонарні медичні заклади міста.

Одним із напрямків діяльності бюро було сприяння працевлаштуванню біженців в Катеринославі та Катеринославській губернії. Логістична стратегія бюро полягала в тому, що працедавці надавали до установи заяви про наявність вакансій робочих місць, а біженці, в свою чергу, свої дані про власну спеціалізацію, освіту та виробничі компетенції. Створення такої систем дозволяло досить швидко вирішувати поточні питання працевлаштування вимушених переселенців за фахом.

З початку діяльності земської установи по 1 вересня 1915 року працедавці надали 28 623 заявки на робітників різних спеціальностей. Від біженців, які шукали роботу, надійшло до земського бюро 2 098 заяв. За посередництвом бюро роботу на різних підприємствах міста отримали 1 227 біженців, але 866 заяв біженців не були задоволені через відсутність відповідних робочих вакансій. Варто відзначити, що на ринку праці Катеринослава та губернії існував великий попит на малокваліфіковану робочу силу – чорноробів, нестачу яких гостро відчували місцеві підприємства. Проте, роботу складно було знайти окремим категоріям робітників і службовців через відсутність вакансій. Здебільшого це були конторські службовці, виховательки, гувернантки. Серед переселенців було багато людей з вищою освітою та педагогічним досвідом. В бюро намагалися докласти чималих зусиль, аби знайти для них будь-яку роботу за фахом. Зокрема, співробітники бюро рекомендували містянам звертатися до інспектора народних училищ Катеринослава, якщо вони потребували досвідчених вчителів і репетиторів для навчання власних дітей. Інспектор після перевірки фахових компетенцій учителів-біженців, педагогічного стажу, рекомендував тих педагогів, які мали багатолітній досвід і практику викладання дисциплін у навчальних закладах.

З початком німецького наступу в травні-липні 1915 року в Прибалтиці та Польщі загальний потік біженців до Катеринослава почав динамічно зростати. Майже щодня до міста прибували евакуаційні потяги з тисячами вимушених переселенців. Зокрема, вже 1 вересня 1915 року до Катеринослава прибуло 10 потягів із 4 675 біженцями. Пароплавом доставлено до міста 72 біженці. Так, 2 вересня 1915 року на воєнно-продовольчий пункт Катеринослава прибули 49 вагонів біженців із Гродненської, Волинської та Віленської губерній. Для багатьох із них Катеринослав перетворився на транзитний пункт, де вони проходили медичний огляд, отримували одяг, взуття. Після нетривалого перебування в місті біженців відправляли потягом або гужовим транспортом до повітових міст Катеринославської губернії. Так, до м. Маріуполя відправлено 893 біженці, до м.  Павлограда – 1 998, м. Олександрівська – 851 біженець.

У вересні 1915 року до Катеринослава були евакуйовані службовці та працівники Варшаво-Віденської залізниці. Прибуло 400 родин залізничників, які отримали роботу в установах Катерининської залізниці. Начальник управління залізниць повідомив губернатора, що зроблено розпорядження начальнику Привіслянської дороги вжити адміністративних заходів до найшвидшої висилки евакуйованим родинам службовців посвідчень на право отримання з місцевих казенних палат коштів на оренду квартир. Евакуація залізничників дала можливість губернській адміністрації забезпечити кадровим резервом стратегічне транспортне підприємство губернії.

У вересні 1915 року до Катеринослава прибули залізницею 1 450 біженців-галичан, з них 650 чоловік того же дня відправлені до Ростова. Решта залишена в Катеринославі, де ними опікувався Галицький комітет з допомоги біженцям, до складу якого увійшли провідні діячі української громади міста. Комітет забезпечив вимушених переселенців гарячим харчуванням, житлом і грошовою допомогою.

Беручи до уваги значне посилення притоку вимушених переселенців до губернського міста, голова Катеринославського повітового комітету земської спілки С.А. Бродницький звернувся до низки громадських діячів повіту з проханням взяти участь в організації системної допомоги вимушеним переселенцям. Вжиті оперативні адміністративні заходи дали можливість розмістити значну кількість переміщених осіб у повітах губернії.

Зростання загального потоку біженців до Катеринославської губернії, в свою чергу, поставило перед бюро завдання збільшити чисельний склад виконавчого органу. Так, новим членом бюро трудової допомоги біженцям місцевий обласний комітет спілки міст обрав С.І. Гальперіна, а членом бюро матеріальної допомоги біженцям – М. Коростовцев. Губернський комітет з надання допомоги біженцям ухвалив постанову про запрошення до свого складу всіх членів місцевого обласного комітету спілки міст. Консолідація зусиль земської спілки та спілки міст на місцевому рівні дала можливість продуктивніше та ефективніше вирішувати поточні задання та проблеми матеріального забезпечення біженців, не розпиляючи сил та наявні ресурси.

З початком воєнного конфлікту в місті були розгорнуті спеціальні військово-продовольчі та приймальні пункти для переміщених осіб, які прибули до міста з зони бойових дій. Так, в результаті роботи губернського комітету земської спілки та громадських організацій міста в Катеринославі були облаштовані 6 пунктів для реєстрації, прийому та медичного обстеження вимушених переселенців. Кожен приймальний пункт очолював уповноважений комітету з декількома помічниками. При пунктах було організовано гаряче харчування, надавалась медична допомога, біженці отримували тимчасове розміщення. Так, в Катеринославі на початку вересня 1915 року вже функціонував пункт при залізничному вокзалі (керівники – М.І. Лебидинська, А.С. Барський, А.І. Могилевська), мандриківський пункт (керівники – І.А. Телаплев, І.Н. Степанов-Григорьєв, С.А. Іконніков), пункт на вулиці Цегляний (керівники – С.С. Бродська, А.С. Бершадський, Г.Я. Подольський), пункт при Катеринославській обласній сільськогосподарській виставці (керівники Ю.В. Ченикаєв, С.Я. Юровській Е.А. Буткевич), військове містечко (керівники – Е.О. Янушевич, З.Ю. Домбровський, М.К. Гесберг) і олександро-невського пункт (керівники – М.А. Хотімська, Р.А. Подольська, І.С. Чекунов).

Оскільки значна частина переселенців не мала достатньо коштів для пересування залізницею, то в губернському центрі біженцям, які прямували до родичів, знайомих або на нове робоче місце у внутрішні регіони Російської імперії, видавали посвідчення на право отримання безкоштовних квитків на потяги Катерининської залізниці. Цим опікувався катеринославський комітет земської спілки. Видачу посвідчень почали з вересня 1915 року.

Магістральним завданням губернського комітету було забезпечення переселенців житлом і розміщення їх по населених пунктах губернії. У вересні 1915 року комітет розіслав у всі повітові земські комітети з облаштування біженців циркуляр, в якому їм було рекомендовано залучати до допомоги біженцям всі громадські організації, благодійницькі товариства та інші установи, які висловили бажання опікуватися соціальним забезпеченням переміщених осіб. В циркулярі були вміщені рекомендації з організації місцевих установ з допомоги біженцям. У рекомендаціях були прописані умови поселення, продовольчого утримання та речового забезпечення переселенців. Наприклад, біженців, яких розселяли по селах, поділяли дві великі категорії: працездатних і непрацездатних. Перші отримували право на матеріальну допомогу від комітету впродовж перших 7–10 днів після розселення та зберігали за собою це право, якщо не змогли знайти роботи або стабільного заробітку в даному населеному пункті. Непрацездатним переміщеним особам надавалась матеріальна допомога впродовж всього часу їхнього перебування в населеному пункті до закінчення воєнних дій.

З масовим прибуттям біженців до Катеринослава в серпні-жовтні 1915 року перед органами місцевого самоврядування постала проблема соціальної опіки дітей-сиріт, які втратили батьків під час бойових дій і евакуації до міста. Здебільшого дітей-сиріт, за рішенням губернського земства та профільної установи з допомоги переселенцям, розміщували в патронажах у селах під Катеринославом. Сутність запровадження патронажу як специфічної форми соціальної опіки полягала в тому, що родини місцевих селян брали на утримання сиріт, за що отримували невелику платню від земських установ. Тільки у вересні 1915 року в патронажах у навколишніх з Катеринославом селах (Лоц-Кам’янка) було розміщено 6 сиріт. Паралельно губернський комітет реалізував програму соціальної опіки для вимушених переселенців-інвалідів і непрацездатних поодиноких літніх людей, яких також спрямовували на патронажне утримання в села Катеринославщини. Подібна практика давала можливість забезпечити знедолені соціальні категорії безкоштовним харчуванням і проживанням.

Однією з вагомих проблем організації соціальної опіки вимушених переселенців було забезпечення їх житлом. Це було одним із найскладніших завдань, беручи до уваги обмеженість резервів житлового фонду в місті та повітових містах губернії.

Уже влітку 1915 року в Катеринославі був вичерпаний резерв вільного житлового фонду. Органи місцевого самоврядування та губернський комітет з надання допомоги біженцям доклали чималих зусиль для пошуку різноманітних локацій для розміщення великої кількості переселенців. Комітет у взаємодії з міською управою прагнув знайти вихід зі складної ситуації, розробляючи різні стратегії забезпечення житлом переселенців.

У першу чергу, міська влада та комітет намагалися пристосувати до проживання біженців барачні приміщення, які використовували для різноманітних господарчих і громадських потреб. Зокрема, в серпні 1915 року біженців розмістили на території Катеринославської обласної сільськогосподарської виставки, в приміщеннях її демонстраційних павільйонів, які не були пристосовані для проживання, не маючи відповідних комунальних умов. Зокрема, всі бараки на території виставки не мали опалення та водопостачання. Частина з них була закрита стінами лише з 3-х боків. Колишній інженерно-будівельний павільйон мав лише дах! У ньому розмістили 30 родин із 60 дітьми, які мешкали в абсолютно непристосованих до життя умовах. Особливо важко було там дітям, які були погано вдягнені, досить часто босі, не мали теплого одягу, страждали від систематичного недоїдання та хвороб.

Намагаючись системно вирішити цю проблему, губернський комітет разом із катеринославською міською управою ініціювали серед населення міста організацію низки благодійницьких акцій, спрямований на збір теплих речей і одягу для біженців і коштів на їхнє придбання. Населення Придніпровського регіону досить схвально поставилось до цих ініціатив, жертвуючи на потреби біженців багато теплого одягу, взуття, білизни та коштів.

До Катеринославської губернії вже на початок жовтня прибуло 112 427 переміщених осіб. Тільки в Катеринославському повіті на 9 вересня 1915 року знайшли притулок 12 000 біженців.

Ще 23 серпня 1915 року Галицький комітет за надання допомоги біженця увійшов до складу губернської земської організації, яка переймалася потребами вимушених переселенців, що значно поповнило її склад представниками земства. 4 вересня 1915 року правління Галицького комітету ухвалило рішення щодо складення з себе повноважень з метою переобрання всієї президії відповідно до складу комітету.

У середині 1915 року в Катеринославській губернії були вичерпані матеріальні ресурси, необхідні для утримання біженців, про що свідчить зміст телеграми, відправленої губернською земською управою на ім’я уповноваженого у справах біженців південно-західного фронту князя М.П. Урусова: «Губернія наводнена біженцями, повіти не встигають їх розміщувати по селах. Біженці скупчились по залізничних станціях, загромадили залізничні колії та затримують вагони. Необхідний негайний дозвіл надати їм тимчасово в Катеринославі, повітових містах губернії та великих містечках кінематографи, клуби, та інші підходящі для розселення біженців будинки…». Губернська управа звернулася до земської спілки з проханням зупинити направлення до Катеринославської губернії біженців, впорядкувати загальний потік і напрямок їхнього руху. Зокрема, планувалося, що до Катеринославської губернії будуть спрямовані лише біженці з Староконстянтинівського, Ізяславського, Острозького, Житомирського, Дубенського та Кременецького повітів Волинської губернії. Натомість до регіону приїздили потяги з біженцями з усієї імперії, що створювало неабиякі логістичні, транспортні та соціально-економічні проблеми, які місцева влада не мала можливості швидко вирішити через брак коштів, дефіцит житлового фонду, обмеженість запасів теплого одягу та взуття. За даними катеринославського земства, на середину жовтня 1915 року до губернії прибуло вже до 200 тисяч біженців, повіти не встигали їх оперативно вивантажувати для розміщення по селах. Ті з переселенців, хто прибув до Катеринослава та повітових центрів, тривалий час лишалися в вагонах, що сприяло створенню штучного дефіциту рухомого складу залізниці, створювало численні конфлікти між адміністрацією залізниці та біженцями.

Губернський комітет із надання допомоги біженцям у відповідь на запит губернатора повідомив про, що, за відомостями, які у нього є, всі повітові комітети роблять все від них залежне до найшвидшого облаштування біженців, які прибували до повітів. У Павлоградському повіті біженці розташувалися табором просто неба, в Олександровську в вагонах залишилось понад 400 біженців, що не залежало від розпоряджень губернського комітету. Оскільки до губернії спрямовували біженців з усієї імперії в такій великій кількості, яку повіти були неспроможні розмістити без затримки, то комітет неодноразово звертав увагу губернських очільників. Тільки 20 вересня 1915 року на військово-продовольчий пункт Катеринослава прибуло 42 вагони біженців із Волинської, Холмської та Гродненської губерній.

Головноуповноважений з облаштування біженців Південно-західного району князь М.П. Урусов повідомив губернській земській управі, що до губернії повинні прибувати виключно волинці, яких нікуди відсилати не треба. Однак, попри ці заяви до губернії й надалі приходили потяги з переселенцями з інших прифронтових зон і територій імперії, що значно погіршувало соціально-економічну ситуацію в Придніпровському регіоні.

Намагаючись у стислі терміни оперативно вирішити проблему з розселенням біженців в місті, губернська земська управа звернулася до міської управи з пропозицією надати для поселення біженців будівлю цирку з огляду на величезне скупчення біженців у місті та на залізничних коліях, оскільки їх неможливо розмістити по повітах. Проте, міська управа не пристала на прохання комітету, заперечивши можливість використання приміщення цирку.

З метою вирішити житлову проблему біженців, Комітет вирішив збудувати в степу між новою церквою й іподромом земства бараки на 3000 осіб – створити спеціальний табір для біженців. Головноуправляючий міністерством землеробства запропонував надавати організаціям, які опікувалися питаннями облаштуванням біженців, будівельний і дровяний ліс за половину його вартості для спорудження бараків. Подібна тактика вирішення проблеми була найбільш ефективною та перспективною. Проте, її реалізація залежала від наявності коштів, необхідних на спорудження приміщень для вимушених переселенців.

Крім того, біженці були розміщені в приміському селищі Катеринославське, де свого часу були споруджені гуртожитки для місцевих робітників. В селищі «Катерининський» на кошти місцевої громади в орендованому у власника великому приміщені відкрили притулок для переселенців. В ньому розмістили до 90 осіб. Приміщення було повністю відремонтовано та обставлено необхідним хатнім устаткуванням, забезпечено необхідними комунальними зручностями. Біженці, які в ньому розміщувалися, отримували грошову допомогу.

У вересні 1915 року губернський комітет допомоги біженцям повідомив Галицький комітет про те, що з його боку немає перешкод до задоволення клопотання про оренду приміщень домовласників Новодворського та Подольського з метою організації в них зимових квартир для переселенців, обладнання їх кубами для нагрівання води, пральнею, їдальнею. При цьому, комітет поставив лише одну категоричну умову – притулки матимуть характер приймальних приміщень, в яких планувалось тимчасово розміщувати біженців всіх національностей на нетривалий період, необхідний для «відділення від них хворих і отримання впевненості, що біженці, які відправляються в повіти, не є поширювачами інфекційних захворювань». Згодом ці притулки почали функціонувати, приймаючи вимушених переселенців.

У цей період органи міського самоуправління Катеринослава сфокусували свою увагу на розміщенні біженців на промислових об’єктах міської господарчої інфраструктури. Зокрема, на початку війни при кожному цегляному заводі в Катеринославі розташовувались бараки для робітників. Здебільшого ці підприємства працювали впродовж сезону та припиняли свою виробничу діяльність восени та взимку, що було пов’язано з особливостями промислового циклу виробництва цегли. Бараки цегляних заводів були облаштовані печами, кухнями. З огляду на те, що восени вони стояли вже порожніми, то міська управа та губернський комітет ухвалили рішення про їхнє використання для нагальних гуманітарних потреб біженців. Бараки облаштували під житло для переселенців. У всіх приміщеннях органи місцевого самоврядування планували розмістити понад 4000 осіб з південно-західних регіонів імперії.

Паралельно комітет ініціював широкомасштабну кампанію збору коштів на користь переселенців серед населення міста та губернії. Загальна кампанія проводилась в декілька етапів. Уже у вересні 1915 року на рахунки комітету почали надходити добровільні пожертви на соціальне забезпечення вимушених мігрантів. Так, Катеринославська залізниця асигнувала селищу «Катерининському» 200 рублів на утримання біженців, які знаходися в місцевому притулку. Для надання допомоги біженцям комітет переказав Маріупольському земському комітету – 40 000 рублів, а Слов’яносербському – 5 000 рублів.

Початок холодів зумовив зростання захворюваності серед евакуйованих, які потребували медичної допомоги та лікування. Реалізувати це завдання було складно через гострий дефіцит медикаментів, брак необхідного інструментарію та медичного устаткування. Намагаючись вирішити проблему, місцевий губернський комітет земської спілки звернувся до головного комітету з проханням надіслати ліки для медичного забезпечення закладів охорони здоров’я, де лікували хворих біженців. Перебуваючи в антисанітарних умовах, переселенці поширювали різноманітні інфекційні умови, які загрожували масовими епідеміями тифу, іспанського грипу, холери.

Природно, що губернський комітет ужив необхідних заходів, спрямованих на організацію боротьби з інфекційними хворобами. З метою недопустити поширення в місті інфекційних захворювань переселенці в пунктах прийому проходили медичний огляд, виявлених у такий спосіб хворих відправляли на лікування, а всіх хто з ними контактував, – на карантин. Для вирішення цієї проблеми на Катеринославський воійськово-продовольчий пункт відрядили лікарку Зотову-Бетошкіну. Згодом місцевий обласний комітет спілки міст відрядив для поповнення медичного персоналу евакуаційно-розподільчого пункту лікаря, двох фельдшерів і дві сестри милосердя. Своєчасно вжиті превентивні санітарні й адміністративні заходи принесли очікувані результати – Катеринославу вдалось уникнути небезпеки спалаху масових епідемій.

Крім того, губернський комітет прагнув докласти зусиль для розв’язання інших гуманітарних і соціальних проблем біженців, зокрема долучення дітей переселенців шкільного віку до навчального процесу в початкових і середніх навчальних закладах міста. З цією метою при Маріїнській дворянській жіночій гімназії Катеринослава відкрили третій, четвертий і п’ятий класи, в першій міській жіночій гімназії – четвертий клас, в гімназії Петрової – п’ятий і сьомий класи. Всі класи через значну кількість переселенців були переповнені з самого початку їх відкриття. Проблема організації навчання дітей переселенців стояла вкрай гостро, беручи до уваги те, що частина приміщень середніх навчальних закладів міста була реквізована органами міської влади для потреб військових, де облаштували військові лазарети та шпиталі, розмістили запасні військові частини, роти резервістів і мобілізованих солдат.

18 вересня 1915 року в приміщені 3-ї жіночої гімназії Катеринослава відбулися збори педагогічного персоналу міських середніх навчальних закладів Міністерств Просвітництва, які висловили бажання надати допомогу дітям шкільного віку. На зборах вирішили активно долучитися до роботи комісії з надання безкоштовної педагогічної допомоги дітям осіб, призваних на війну та тимчасовим переселенцям.

Оскільки міські навчальні заклади були не в змозі надати всім бажаючим у навчальних закладах місця, то адміністрація міста вирішила при навчальних закладах відкривати відділення для дітей переселенців. Зокрема, при 7-му жіночому міському начальному училищі (вулиця Петроградська, будинок Станіславського) відкрили спеціальне відділення для дітей біженців. Прийом заяв тривав 27–29 вересня 1915 року.

За клопотанням комісії начальників середніх навчальних закладів міста Катеринослава попечитель Одеського навчального округу, якому вони підпорядковувались, надав офіційний дозвіл на відкриття при Катеринославській другій гімназії 5-ти паралельних класів для дітей переселенців із західних регіонів країни.

У листопаді 1914 та особливо в серпні-вересні 1915 року Катеринослав зіштовхнувся з проблемою організації соціальної адресної допомоги вимушеним переселенцям, які масово прибували до міста з прифронтових губерній Російської імперії в результаті евакуації. В стислі терміни місцева губернська адміністрація, міське та земське самоуправління створили спеціальні адміністративні органи виконавчої влади, які опікувались організаційними питаннями облаштування переселенців, забезпечення їх регулярним харчуванням, житлом, матеріальною допомогою, широко використовуючи матеріальну підтримку благодійницьких установ і приватних жертводавців.

за матеріалами катеринославської періодичної преси