Дуб Костянтин Семенович
Костянтин Дуб: митець із берегів Кільчені

Родина. Дитинство

«Я з тих начал, що мати сповила,
І в пісні дарувала кожній долі,
Схилившись у праці, як веселка в полі…
Я з маминої крихітки тепла».

Кость Семенович народився в родині хліборобів. На роки дитинства Кості випало воєнне лихоліття, голод 1947 року. Його батько, Семен Кирилович, вмів робити практично все: працював спочатку в колгоспі, а потім на заводі ім. К. Лібкнехта. Воював на фронті, отримав поранення, осколок міни зачепив ногу вище коліна та перебив сухожилля. Після повернення в 1945 році до рідного Підгородного, інвалід другої групи Семен Дуб сторожував у колгоспі, у колишньому панському саду, де тоді ще стояла альтанка. Була тоді там 100-літня липова алея, рясно родили жовті сливи, яблука.

Мати, Оксана Варивонівна, працювала кухаркою в колгоспі. Колгоспники завжди хвалили її за смачні страви. Кость Семенович добре пам’ятає, як мати Оксана Варивонівна довгими зимовими вечорами при повному місяці вишивала рушники, скатертини, сорочки. До цього часу він береже вишиванку, яку мати подарувала йому в 1963 році. Знала вона й багато українських пісень. Особливо часто виконувала «Їхав козак на війноньку».

«Кільченська чайка» — так назве Костянтин Дуб свою новелу про маму й напише:

Топила мати пічку кураєм,
І пічка гуготіла на всю силу,
Освітлювала зморщечки очей
І косу, передчасно посивілу…

З випускного — в армію

Повістку в армію Кості Дубу вручили на випускному вечорі в 1956 році і вже через тиждень відправили призовника Дуба в Казахстан, де почали обробляти цілинні землі. Як зізнається Кость Семенович, та служба спочатку була далекою від армії: жили в землянках, косили сіно. А потім він бачив гори хліба: пшениці ставало все більше й більше. Пізніше солдатів направили на елеватор, де треба було швидко перевертати збіжжя, сушити зерно…

Далі була справжня служба в ШМАС (школа молодших авіаційних спеціалістів), після якої вже підготовленого фахівця направляють в Угорщину, де з 23 жовтня до 9 листопада 1956 року тривало збройне повстання проти прорадянського уряду країни. Спочатку солдат Костя Дуб разом зі своїми товаришами тримав оборону у Військовій академії ім. Кошута, куди час від часу підвозили новенькі автомати ППШ і там же, у підвалі, їх випробовували. Уже пізніше Костю Дуба призначають начальником точки на військовому аеродромі.

«Одного разу провід був пошкоджений, а літак уже йшов на посадку, — пригадує Костянтин Дуб. — Ми повинні були ввімкнути вогні, а вони не горять. Біжимо з Мірзо Мурадовим, аби знайти обрив, і раптом Мірзо в темряві наступає на обірваний провід. Він падає, кричить щосили. А коли намагався його врятувати — сам наступив на цей провід, врятувало те, що в чоботях був… Бачу, помирає мій товариш, зробив йому штучне дихання, потім поклав палець у рот, аби язик не запав. А він мій палець ледь не відкусив, довго шрам був. «Ой, Дуб, я помру», — ледве вимовляв Мірзо. А я його заспокоював, дочекалися швидкої допомоги. Життя товариша було врятоване, а літак успішно приземлився».

За цей вчинок командир точки К. Дуб отримав Грамоту ЦК ВЛСМ і 10 днів відпустки.

Навчання. Робота

Після армії Кость Семенович працював на Південмаші, навчався на філологічному факультеті університету, працював вчителем Підгородненської СШ № 4. Після міністерської перевірки вчитель української та російської мови Костянтин Дуб отримує призначення на посаду директора Сурсько-Покровської (тепер — Новоолександрівської) школи.

Під час навчання в аспірантурі, куди він вступив у 1971 році, Кость Семенович працює над темою «Новелістичний роман в українській літературі». Аналізує «Вершники» Юрія Яновського та «Тронку» Олеся Гончара. До речі, з Олесем Терентійовичем він зустрічався ще в 1964 році. До цього часу береже найцінніший подарунок від автора — роман «Тронка» з підписом Олеся Гончара.

У 1975 році захистив дисертацію «Український новелістичний роман: проблеми жанру», став викладачем кафедри української літератури ДДУ (тепер ДНУ ім. О. Гончара). Кандидат філологічних наук, доцент, учений, літературознавець, автор терміну «автобіографічний синерген», що широко застосовується сучасними науковцями для поглибленого дослідження біографій письменників. Костянтин Дуб автор майже 150 наукових статей. Статті про Валер’яна Підмогильного, Миколу Хвильового, Григорія Косинку, Олеся Гончара, нариси, рецензії.

Творчість

Перша поетична збірка «Передгроззя ніжності» вийшла друком у 2002 році. А потім народжувалися «Розкрилена бентежність», «Аргонавти легенд рідного краю», «Царина любові», «Яровій радості». «Складаючи перші літери п’ятьох збірок одержуємо величне, всеосяжне слово ПРАЦЯ, — коментує свій письменницький доробок автор. І не помиляється, адже саме праця супроводжувала увесь його рід у різні часи.

У творчості Кості Семеновича, окрім поетичних та прозових творів, є й чимало пісень, покладених на музику власну та місцевих композиторів. Він радий, що разом із хоровою капелою «Просвіта» у свій час він побував у Кустанаї, Будапешті, Софії, Петрозаводську, Вільнюсі, Тбілісі, Оренбурзі, Мінську. А в Олеському замку на Львівщині пісенний гурт побував якраз на 40-ліття Костянтина Дуба. Саме там народилася «Пісня про калиноньку», яку поклала на музику Наталя Серебряна:

«Ой піду я на плашори
В дальні Синьовири
Та й посаджу калиноньку
Серед полонини.
Та й посаджу калиноньку,
Де срібне джерельце,
Щоб не мліло, не боліло
За тобою серце…»
«Над горами калинонька,
Між ярами — рута.
Квітни, квітни, калинонько,
Від Дніпра до Прута.
Квітни, квітни, калинонько,
Від роду до роду,
Розвеселяй України
Нев’янучу вроду».

Таким піднесеним, романтичним, залюбленим у людей, у рідну природу постає автор, що прославляє своє рідне місто Підгородне на Дніпропетровщині, річку Кільчень. Завдяки своїй мелодійності багато віршів Костянтина Дуба стали піснями й романсами.

Білий цвіт над Кільченню летить,
Наче віхоли сніжна завія,
Тут любов моя в пісні бринить,
Солов’ями озвучена мрія,
Пелюстки, пелюстки із вишневих садів
Ти мені принесла на світанку,
Там я руки твої поцілунками грів,
Клявся вірно любить до останку.

Костянтин Семенович ветеран праці. За участь у Міжнародному дитячому та юнацькому фестивалі — конкурсі «Духовні джерела» з благословення Святійшого Патріарха Київського і Всієї Русі — України Філарета нагороджений Почесною відзнакою «Георгія Переможця» ІІ ступеню за вагомий внесок у справу відродження духовності та патріотичного виховання молоді Незалежної України.

За активну громадську позицію та вагомий особистий внесок у розвиток мистецтва, відродження духовності українського народу нагороджений почесною відзнакою «Золота зірка мецената».

Нащадки

Донька Ірина продовжила батькову справу, вона — доцент кафедри історії та політичної теорії НГУ, кандидат філологічних наук. Має найголовніше в нашій країні звання «Мати-героїня». Народила і виховала п’ятеро дітей — синів Андрія, Івана, Вірослава, Петра, доньку Олечку. Син Станіслав став істориком, має активну життєву громадянську позицію, виховує трьох діточок: доньок Богдану та Ангеліну, сина Арсена.

Вічний романтик, закоханий у життя, природу й рідне слово, Костянтин Семенович устигає все: плекати сад, пестити внуків, досліджувати літературні шедеври, складати вірші й пісні, співати в хорі. Оптимізм і гумор — його постійні супутники. А ще душевна щедрість і доброта привертають до нього людські серця.

Як кільченські хвилі вихлюпуються зі степових джерел, так і його поезії виплеснулися на сторінках його книжок, розкрилилися радістю назустріч дню, людям, яким так щедро дарує свої ліричні твори автор.

Я із фантазій, шепотіння трав,
Де щедро вік зозулі пророкують.
Там на одній нозі лелека став,
В розквітлих соняхах джмелі ночують.…
З жарини я, що серце обпекла,
Добра, що мати дарувала моїй долі,
Схилившись в праці, як веселка в полі…