Ефремов Анатолій Олександрович
Анатолій Єфремов: горизонти поетичної душі

Анатолій Олександрович Єфремов – поет «єсенинської» хватки. Так його назвав тернівський поет, член Національної спілки письменників України, Володимир Володимирович Теплов. І дійсно, стиль і манера віршів Анатолія Єфремова дуже схожі з віршами Сергія Єсеніна. Вони світлі, теплі, правдиві, сповнені доброти і любові. Вони утворюють гармонію душі і слова. 

Біографія

Мне стихи диктовала природа
Перестуком вагонных колес…
За картиной менялась картина, 
Подбивая на «пробу пера»…
И дала мне добро Украина
Поднимать уголек «на-гора».
                                       А. А. Ефремов «Проба пера»

Анатолій Олександрович Єфремов народився 8 січня 1958 року на хуторі Світанок, Старо-Іванівської сільради Волоконівського району Бєлгородської області (РФ) в селянський родині. В той час життя в селі було важким. Анатолій ріс без батька, а мати, Раїса Павлівна, працювала на фермі дояркою, намагаючись якось прогодувати себе і сина. 

Дитинство Анатолія протікало весело, в дружній хуторський компанії однолітків, які з ранку і до вечора пропадали в прилеглих околицях в будь-який час року. Вони збирали суницю і вишні, яблука та груші, гриби й горіхи, купалися в ставку, ловили рибу, грали в лапту й футбол, в хованки в скирдах і в лісі, в прикордонників та шпигунів в сосновому бору. В дошкільні роки Анатолій з великим задоволення слухав і запам’ятовував бабусині казки та пісні матусі, що сприяло розвитку почуття прекрасного й  заклало  фундамент для творчості майбутнього поета. 

До школи Анатолій пішов у семирічному віці, але задовго до цієї події вже впевнено читав і знав, скільки коштує два курячих яйця та порожні скляні пляшки, продавши які наш герой мав можливість купити квиток у кіно, яке демонструвалося в нарядній механічно-тракторного стану два рази на місяць. 

Навчався Анатолій добре та із задоволенням. Матеріал уроку запам’ятовував дуже швидко і вдома залишалося тільки повторити. Всі шкільні предмети знав на «добре» і «відмінно». Як каже Анатолій Олександрович: «Викладачі були хороші, та й сам старався». А ось поведінка не була кращою - у свідоцтві про освіту поставлена оцінка «задовільно» – позначалося сирітство та бездоглядність.

Після школи Анатолій разом із другом вирішив вступати до геологорозвідувального технікуму в м. Старий Оскол. Допомагаючи другові на іспиті з математики, своє завдання виконати не встиг – не вистачило часу. Анатолій повернувся до школи, де йому запропонували закінчувати десятирічку. Але бойовий 8-Б клас розпався, а в іншу школу він йти не схотів. Документи Анатолія були відправлені в сільгосптехнікум на заочне відділення. Склавши іспити, він вступив на спеціальність «Бджільництво». Але через два місяці припинив навчання – не сподобалося. Через деякий час Анатолій зі своїми друзями з хутора, які вчилися в ПТУ на Донбасі, поїхав в Україну. Він також вступив до ПТУ за спеціальністю «Машиніст електровоза підземний». По закінченню училища Анатолію як одному з найкращих учнів було запропоновано розподіл на Західний Донбас до виробничого об’єднання "Павлоградвугілля". Але він відмовився та почав працювати на шахті «Привільнянська» виробничого об’єднання «Лисичанськвугілля» і приблизно через рік змінив другорядну підземну кваліфікацію на основну, до якої належить професія прохідник і почав працювати в забійній профгрупі.

Життя летить швидко – двадцять років, як двадцять днів. Настали 90-ті – час невизначеності та тяжкого матеріального становища. Не виплачувалася заробітна плата, шахтарі влаштовували страйки, а максимальна шахтарська пенсія перетворилася на мінімальну. 

Намагаючись вижити в економічних умовах 90-х років, Анатолій Олександрович згадав пропозицію, якою не скористався багато років тому – працювати на Західному Донбасі. В 1998 році він їде до міста Павлограда. За плечима був чималий досвід, високий розряд за професією і стаж. По приїзду на шахту «Самарська» виробничого об'єднання «Павлоградвугілля», його прийняли прохідником. На цій шахті Анатолій Олександрович відпрацював ще 15 років. За сумлінну шахтарську працю отримав звання «Ветеран праці» й гідно пішов на заслужений відпочинок.

Творча діяльність

Из подземной «парной» после трудной шахтерской работы
Я иду по степи. Ко мне мысли, как птицы спешат. 
И клубится весна горизонтами жизни на взлете, 
И душе в этот час на земле очень сладко дышать!
                                                           А. А. Ефремов  «Горизонты души»

Творчість – окрема тема в житті Анатолія Єфремова. Ще в школі доводилося писати твори, які викладач літератури ставив іншим за приклад. Звичайно друзі дали йому прізвисько «поет». У старших класах це поклало основу власному літературному досвіду. А оскільки палка юнацька уява більше схилялася до поезії, внаслідок цього з'явилися перші вірші про природу, перше кохання, школу, друзів. Але спочатку вони потрапляли в особистий зошит. І лише на останньому курсі навчання, перебуваючи на батьківщині, Анатолій зайшов в районну газету «Шлях Жовтня», де і був надрукований його перший вірш. 

Під час проходження виробничої практики Анатолій Олександрович відвідував літературне об'єднання ім. Б. Горбатова при районній газеті «Ленінським шляхом» у м. Первомайську Луганської області, а коли став працювати в "Лисичанськвугіллі" – ще одне літературне об'єднання при газеті "Новий Шлях" у м. Лисичанську.  Анатолій пишається тим, що його вірші були опубліковані в альманасі «Витоки», який вийшов на честь 80-річчя газети «Новий Шлях». Згодом публікації Анатолія можна було побачити в регіональній пресі "Західний Донбас", "Вісник Шахтаря", "ТН-експрес".

1998 року Анатолій стає слухачем і учасником літературної студії «Зодіак» у м. Тернівка Дніпропетровської області. Керівником цієї студії був член НСПУ Володимир Володимирович Теплов. Він давав дуже серйозні уроки з теорії поезії, які дали Анатолію пристойні знання з силабо-тонічного вірша, внаслідок чого він почав писати вірші, спираючись на цю систему. В 2003 році він опублікував першу книгу "Небо надії" у видавництві "Пороги", потім – "Горизонти душі" в тому ж видавництві у м. Дніпропетровську в 2012 році. Згодом Анатолій Олександрович звернувся із заявою про прийняття його до Національної спілки письменників України. Рекомендували його туди такі літературні аси як В.В. Теплов, В.В. Савченко, А.В. Твердохліб, С.І. Кривонос та інші. 27 жовтня 2016 року на засіданні правління Національної спілки письменників України Анатолій Олександрович Єфремов був прийнятий членом до цієї організації. 

У 2017 році в альманасі письменників Придніпров'я "Степова Еллада" в номінації "Поезія" Анатолій Олександрович став одним із призерів обласного патріотичного літературного конкурсу ім. В. Підмогильного, а у 2018 році за рішенням журі став дипломантом III ступеня цього конкурсу. 

Анатолій Олександрович і далі співпрацює з місцевим телебаченням, тернівським творчим клубом «Фенікс», з регіональною газетою "Рідний край" м. Павлограда, а також із літературним клубом ім. Дм. Федоренка м. Павлограда. Продовжується інтенсивна робота над наступною збіркою віршів.