Феодосій (Макаревський Олександр Григорович)
Феодосій Макаревський: краєзнавець на єпископській кафедрі

В історії краєзнавства, освіти і культури нашого краю були, принаймні, дві видатні особи високого духовного звання, надбаннями яких користуються до наших днів, досліджуючи розвиток Катеринославської губернії в останній чверті ХVІІІ – першій половині ХІХ ст. Мова про архієпископа Гавриїла (Василя Федоровича Розанова), який обіймав єпископську кафедру у (1827–1835 рр.), залишивши по своєму правлінні чудовий Спасо-Преображенський собор і багату спадщину у вигляді зібраних документів та краєзнавчих праць, а також єпископ Феодосій (Олександр Григорович Макаревський), автор капітальної праці з історії краю, що сьогодні є настільною книгою кожного дослідника-краєзнавця. 

Олександр Григорович Макаревський народився 3 (15) травня 1822 р. в сім’ї диякона на Чернігівщині. Як й інші сини духовних осіб, життєвий шлях яких визначався вже при народженні, закінчив семінарію і вступив до Київської духовної академії (спадкоємниці знаменитої Києво-Могилянської), яку закінчив 1849 року за 1-м розрядом. Це означало, що рівень його знань давав йому право через два роки стати магістром богословських наук. Але до того він мусив набути практичних навичок роботи. 

За направленням Макаревський викладав загальну історію в духовних навчальних закладах Смоленська, а у 1853 р., був призначений ректором повітового та парафіяльних духовних училищ м. Вязьми. Там він одружився, отримав сан священика, а також став цензором проповідей, проголошуваних священиками В’яземського повіту. Визнанням його високої освіченості було призначення членом губернського статистичного комітету, котрий досліджував стан розвитку економіки, кількість, категорії та заняття населення, стан медицини, освіти, кількість культових споруд тощо. Він же брав активну участь у виданні «Памятной книжки Смоленской губернии».

Подружнє життя Олександра Макаревського виявилося нещасливим. Він рано залишився вдівцем із двома малими дітьми. Це горе, очевидно, спричинило його постриг в ченці. З травня 1861 р. професор богослов’я, інспектор Смоленської духовної семінарії, протоієрей Святотроїцького собору О. Макаревський прийняв постриг та ім’я Феодосія. Наступного року його перевели на службу до Санкт-Петербургу, а незабаром призначили ректором Воронезької духовної семінарії. Між іншим, він був і редактором «Воронежских епархиальных ведомостей».

Влітку 1871 р. Феодосія (Макаревського) призначили єпископом Катеринославським і Таганрозьким. 6 серпня у Кафедральному соборі м. Катеринослава він уперше звернувся до віруючих із програмною промовою та відправив богослужіння. Феодосій вже на початку свого єпископства здійснив низку змін у церковному житті краю, зокрема, відновив право вибору благочинних (скасоване його попередником), впровадив щорічні єпархіальні та окружні з’їзди духовенства, для підвищення якості проповідей і духовних видань створив при благочиніях цензурні комітети і бібліотеки, розпочав видання «Екатеринославских епархиальных ведомостей», у яких згодом стали друкуватися і матеріали краєзнавчого характеру. 

За єпископа Феодосія значно покращилося становище духовних навчальних закладів, в тому числі й жіночих єпархіальних училищ. У 1884 р. введено було нове височайше затверджене, положення про церковно-парафіяльні школи. Для поліпшення діяльності цих закладів преосвященний при Катеринославській духовній семінарії створив Єпархіальну училищну раду, якій підпорядковані були 73 спостерігачі, призначені єпископом для контролю за станом справ у всіх церковно-парафіяльних школах єпархії. Феодосій розгорнув і справу створення нових церковно-парафіяльних шкіл і шкіл грамотності.

Крім суто церковної діяльності та опікування початковою освітою в єпархії, єпископ збирав речові історичні пам’ятки та надсилав їх до Церковно-археологічного товариства при Київській духовній академії. Незважаючи на великий обсяг посадових справ, він займався й дослідженням історії краю, головним чином, історії церковної.

Краєзнавчі захоплення Феодосія виявилися ще у смоленський період його життя. У Катеринославі перша друкована розвідка його з’явилася у 1873 р.– «Краткие сведения о местночтимой иконе Божьей Матери, находящейся в Самарском Пустынно-Николаевском монастыре, Екатеринославской епархии». Власне, у праці розгорнуто драматичний сюжет «мандрів» старовинної чудотворної ікони з олтаря  Свято-Миколаївської козацької церкви м. Нового Кодака. Після зруйнування Запорозької Січі за розпорядженням архієпископа Євгенія Булгаріса її перенесли до архієрейського дому при Полтавському Хрестовоздвиженському монастирі, потім вона перебувала у Новомиргороді і, насамкінець, у Катеринославі, куди перенесли архієрейську резиденцію. У 1807 р. ікону Божої Матері передано до Самарського Пустино-Микільського монастиря. Навколо питання про місцезнаходження цієї ікони роками точилася боротьба спочатку новокайдацьких жителів, потім – Успенського кафедрального собору в Катеринославі, новомосковських жителів і Самарського Пустино-Микільського монастиря. Справа не раз розглядалася в Київській духовній консисторії та в Синоді. Всі ці перипетії боротьби висвітлені у названій праці Феодосія. 

У церковному житті нашого краю особливе місце посідає козацький Самарський Пустино-Микільський монастир, документальна історія якого починається від 1602 р. Його історію досліджували архієпископ Гавриїл (Розанов) та історик Запорозької Січі А.О. Скальковський. Свою лепту у висвітлення історії цього монастиря вніс і Феодосій. У 1873 р. він опублікував окремою книжечкою свою працю «Самарський, Екатеринославской епархии, Пустынно-Николаевский монастырь», цінність якої полягає не стільки у власне його історії (бо це вже було раніше відомо), скільки у доданих до праці документах запорозького походження за 1731–1764 рр. Більш ранні документи, які зберігалися у келії його монастиря, згоріли у підпаленій за наказом Запорозького Коша келії монаха Прокла, який помер від чуми. 

В «Екатеринославских епархиальных ведомостях» преосвященний надрукував кілька розлогих статей з історії поширення православ’я в межах Катеринославської єпархії. Природно, що вивчення історії православної церкви в краї зв’язане з історією його заселення. Власне, ці дослідження поклали початок його капітальній праці «Материалы для историко-статистического описания Екатеринославской  епархии. Церкви и приходы прошедшего ХVІІІ столетия», яка була опублікована у Катеринославі 1880 року двома випусками і загальним обсягом більше 900 сторінок. 

Джерельною основою вказаного дослідження стали документи Катеринославського духовного правління, архієпископського дому, Самарського монастиря, документи, які зберігалися у частині церков, збудованих у ХVІІІ ст. Автор використав також перекази старожилів і усні історії священиків про фундаторів, час заснування, освячення, добудови та інші відомості до історії церкви та її парафіян.

Перший випуск книги містить опис початкової історії церков Катеринославського, Верхньодніпровського, Новомосковського і Павлоградського, а другий – Бахмутського, Слов’янського, Ростовського, Олександрівського і Маріупольського повітів.

Всього в «Матеріалах» за єдиним формуляром описано 336 населених пунктів із зазначенням географічних координат, поясненням походження назви, зазначенням юридичного статусу населеного пункту, кількісних показників населення – дворів і парафіян. У відповідності з метою дослідження про церкви і парафії головним сюжетом кожного нарису про населений пункт є історія заселення території, клопотання про дозвіл спорудити церкву, історія  її будівництва, освячення і початку богослужіння. Якщо у котрійсь із церков були особливо цінні культові пам’ятки – ікона, іконостас чи інше, цьому також приділялася увага автора. До опису потрапляли не тільки населені пункти, де були церкви, але й менші поселення, парафіяни яких належали до певної церкви сусіднього населення пункту. Обсяг інформації стосовно поселення і церкви в ньому (чи церков) залежав від наявності історичних джерел. 

Звичайно, без перевірки іншими джерелами не можна вважати наведені в книзі свідчення стосовно кількості населення в окремих слободах і селах абсолютно достовірними, бо іноді їхні власники завищували показники, ставлячи перед собою двояку мету: домогтися дозволу на будівництво церкви (що потім впливало на приплив населення у дану місцевість) і одночасно засвідчити, що вони виконують одну з найважливіших умов надання їм у власність землі – заселити її. Проте, праця Феодосія є дуже цінним джерелом інформації для тих, хто цікавиться історією свого населеного пункту, або історією рідного краю загалом.

Оскільки праця Феодосія (Олександра Макаревського) «Материалы для историко-статистистического описания Екатеринославской епархии» стала раритетом, а інтерес до своєї історії у наших краях в останні два десятиліття незмірно зріс, за ініціативи Дніпропетровської обласної універсальної наукової бібліотеки у 2000 р. вона була перевидана зі збереженням орфографії оригіналу у видавництві ВАТ «Дніпрокнига». Сьогодні вона доступна всім, небайдужим до історії рідного краю. 

Феодосій (Олександр Макаревський) помер 5 лютого 1885 р. у Катеринославі. Його заслуги у свій час високо оцінили інші наші видатні діячі – В.О. Біднов та А.С. Синявський.

Своїми єпископськими ділами, а ще більше краєзнавчими дослідженнями преосвященний Феодосій назавжди вписав своє ім’я в історію та культуру нашого краю.