Езау Іван Якович
Іван Езау: міський голова Катеринослава

Іван (Йоганн) Якович Езау народився 12 липня 1859 року в німецькій колонії Гальбштадт Таврійської губернії (сьогодні це м. Молочанськ Запорізької області) у бідній менонітській сім’ї. Закінчив сільську школу. Отримати подальшу освіту допоміг випадок: одного разу німецьку колонію, проїздом, відвідав спадкоємець царського трону Російської імперії. І тоді представники колонії менонітів, щоби засвідчити свою відданість імперії, пообіцяли відправити двох хлопців на навчання до російської школи. Ними і стали брати Йоганн і Якоб Езау. На початку 1870-х рр. вони поступили на навчання до Катеринославської класичної гімназії (за іншими даними — до Катеринославського реального училища).

У 1879 р. брати закінчили гімназію. Згодом Якоб продовжив навчання на медичному факультеті Київського університету, а Іван вступив до Ризького політехнічного інституту, який успішно закінчив у 1884 році й отримав спеціальність інженера-механіка. Щоб закріпити здобуті знання практичним досвідом, влаштувався працювати простим робітником на суднобудівній верфі в Севастополі, а згодом — на нафтопромислах у Баку.

У 1887 році став працювати інженером-будівельником на заводі сільськогосподар­ської техніки «Лепп і Вальман». У серпні 1889 року Іван Якович одружився з Маргаритою Тевс, уро­дженкою Катеринослава. Згодом у них народиться четверо дітей: Микола, Марія, Павло, Катерина.

У 1890 р. родина переїхала жити до Катеринослава, де Іван Якович став членом місцевої менонітської громади. У 1895 р., спільно з Я. Я. Езау, Г. І. Тевс і Г. П. Гізе відкрив ливарний і механічний завод «І. Я. Езау і К°» з виробництва сільськогосподарських машин. У 1896 році інженер О. М. Горяїнов викупив акції компаньйонів Езау, а потім продав підприємство Бельгійському акціонерному товариству Катеринославських (Донецьких) залізоробних і сталеливарних заводів. Іван Якович зайняв посаду комерційного директора заводу, на якому працював до 1902 р. Підприємство спеціалізувалося, в основному, на випуску сталевого фасонного лиття з мартенівської сталі. Крім того, тут були виготовлені сталеві машинні частини для броненосця «Князь Потьомкін», а також для двох крейсерів — «Очаків» і «Кагул». До речі, у радянський період на основі заводу «Езау і К°» був збудований Дніпропетровський комбайновий завод, який працював до 2011 року.

На початку ХХ ст. Езау звільняється з заводу й бере активну участь у громадському житті міста. Спочатку він стає гласним місь­кої думи, а згодом — членом місь­кої управи. У вересні 1905 року І. Я. Езау призначили виконуючим обов’язки міського голови на час хвороби діючого голови О. Толстікова. І в тому ж році його обрали на цю посаду, терміном на 4 роки.

В умовах гострої нестачі фінансових коштів для розвитку міста, Езау ввів практику міських облігаційних позик і застави міського майна. Йому, зокрема, вдалося отримати в Парижі кредит у розмірі 5 мільйонів рублів золотом. Завдяки цим грошам у Катеринославі побудували новий водопровід, каналізацію, другу лінію міського трамваю «Вокзал — Брянський завод», велику кількість мостових, відкрили 2 жіночі гімназії та 2 училища для хлопчиків, придбали обладнання для нового критого ринку та багато іншого. Міський бюджет при Езау зріс у п’ять разів.

Репутація Езау, як господарника і фінансиста була настільки висока, що він отримував запрошення взяти участь у виборах міського голови в інших містах — у Харкові (1909), Баку (1913), Ялті (1914).

Після закінчення своїх повноважень міського голови в 1909 р. Іван Якович продовжував активно займатися громадською діяльністю й багато працював як інженер. У якості інженера брав участь у розробці низки важливих проектів. Так у 1901 році Іван Якович розробив схему міського водогону. В 1909 р. працював над створенням водогону в м. Баку, а в 1912–1913 рр., спільно з інженером Л. В. Юргевичем, підготував проект шлюзування Дніпровських порогів, й у 1914 р., разом з інженером Є. П. Непокойчицьким, розробив проект схеми проїздів під полотном Мерефо-Херсонської залізниці.

Велику увагу Іван Якович приділяв закладам освіти Катеринослава. У 1909 і 1913 рр. він брав участь у за­сіданнях педагогічної ради 2-го міського реального училища, а в 1911 р став членом піклувальної ради 2-ї міської жіночої гімназії. У 1910 р. І. Я. Езау очолював дирекцію Південноросійської обласної сільськогосподарської, промислової та кустарної виставки, що проходила в Катеринославі, а в 1914 р. був одним з організаторів з’їзду промисловості й торгівлі в Одесі.

З початком Першої світової війни Езау запросили стати головним уповноваженим Червоного Хреста на Південному фронті. Його головним завданням була доставка поранених і хворих солдатів із Південно-Західного, Кавказького й Румунського фронтів до шпиталів, розташованих у тилу. Для цієї мети ним були організовані 60 транспортних загонів і 10 госпітальних поїздів. Із Сибіру були доставлені 3000 коней, необхідних для транспортних загонів. Крім того, були обладнані 2 госпітальних судна, що ходили Чорном морем. Іван Якович приділяв багато уваги питанням організації госпіталів, постачання їх необхідними медичними матеріалами.

Після жовтневого перевороту 1917 р. Іван Якович повернувся до Катеринослава. За часів гетьмана Павла Скоропадського, у серпні 1918 р., знову зайняв посаду міського голови Катеринослава. У цей складний період громадянської війни І. Я. Езау робив усе можливе для свого міста. За його активної підтримки вдалося восени 1918 р. відкрити в Катеринославі університет. Але наприкінці листопада 1918 р., коли влада перейшла до більшовиків, змушений був піти з посади й навіть покинути батьківщину.

І. Я. Езау емігрував із сім’єю спочатку до Німеччини, а згодом, в 1922 р. — до США. Там родина Езау спочатку оселилася в м. Рідлі (Каліфорнія), яке було центром місцевої менонітської громади. Потім вони перебралися до м. Девіс (також Каліфорнія). І. Я. Езау став громадянином США. Помер Іван Якович Езау 14 вересня 1940 року в місті Девіс (США).

Донька Івана Яковича — Катерина (1898–1997), в еміграції Кетрін Езау, — біолог зі світовим ім’ям, професор Каліфорнійського університету, ав­тор кількох підручників із ботаніки, один із яких — «Анатомія рослин» — вва­жається класикою світо­вої ботанічної літератури.

Нагороди:
орден Св. Станіслава 3-го ступеня (1906),
орден Св. Анни 3-го ступеня (1911),
нагрудний знак до 50-річчя земської реформи (1914),
орден Св. Володимира 3-го ступеня (1915).

У 2015 р. вулиця Булигіна в Чечелівському районі Дніпра була перейменована на вулицю Івана Езау.