Емден (справжнє прізвище — Косса) Есфір Мойсеївна (Михайлівна)
Есфір Емден: незаслужено забута дитяча письменниця

Роки становлення

Есфір Косса народилася в 1905 році в Катеринославі (нині — місто Дніпро). Дитячі роки та початок юності її пройшли в Катеринославі, де вона жила з батьками. Спогади дитинства потім знайшли своє відображення у творах Емден. Яскравими залишилися спогади святкування Різдва й Нового року.

«Спершу святкували Різдво, яке припадало на 25 грудня, а потім зустрічали Новий рік. І ялинку ставили в хаті напередодні Різдва. Ялинка прикрашалася всією сім’єю. Я вішала горіхи, мама чіпляла яблука… Ялинка вдалася така багата і красива, як ще ніколи. Мама багато праці поклала на неї… Було дуже приємно клеїти і вирізувати, і прикріплювати», — з цього спогаду видно, чим тоді прикрашали гліцеве дерево.

На початку минулого століття в Різдво катеринославці приходили в храм для святкової молитви, а після переходили до розваг. Найбільше людей збиралося в Преображенському соборі, який розташовувався на Соборній площі. На різдвяній літургії в храмі було до 10 тисяч чоловік.

Придбати прикраси, подарунки та продукти для святкових страв слід було заздалегідь, адже магазини та базари за наказом губернатора могли працювати тільки до п’ятої вечора 23 грудня. 22 грудня зазвичай припинялася робота в урядових та громадських установах і заняття в навчальних закладах, на 24 і 25 грудня зачинялися і всі «увеселительные места».
 
Після відвідин молебну катеринославці у Святвечір збиралися у вузькому колі родичів, яке відкривали тільки для близьких друзів. Залежно від статків родини готували скромну вечерю або пишний прийом. Розважитися в громадському місці з нагоди свят можна було вже після Різдва. Усі клуби, товариства, театри, біоскопи (тобто кінотеатри) влаштовували танцювальні вечори, бали, маскаради, а в ніч на 1 січня — зустріч Нового року. 29 грудня, о 4 годині вечора ялинка для дітей та учнів. Вхід для панів членів клубу і їх родин безплатний, гості за рекомендацією членів платять 50 копійок із персони незалежно від віку. 31 грудня Сільвестрівський бал: зустріч Нового року. З 12 години ночі на сцені апофеоз Нового року.

1 січня в катеринославських клубах і установах відбувалися «Взаємні привітання» — важлива тогочасна традиція, яка нам уже ні про що не говорить. Напередодні Нового року посадові особи і службовці, котрі хотіли виказати начальнику чи колезі повагу, навідувалися до них додому із привітаннями. «Взаємні привітання» давали можливість побачити і привітати всіх одразу в одному місці.

Святки — це час переважно дитячих розваг. Тому більша частина Різдвяно-Новорічних заходів, що проходили в Катеринославі, були присвячені дітворі. Ялинки приблизно за одним і тим самим сценарієм влаштовували навчальні заклади, дитячі притулки, підприємства і громадські організації.

«4 січня товариством піклування про дітей на 4-й Чечелівці була влаштована ялинка, яка запалена о 4 годині дня. Діти під музику і спів кружляли навколо ялинки і грали. Потім ними були прочитані вірші та виконані байки в особах, що зробило досить втішне враження, особливо якщо взяти до уваги, що виконавцям було не більше 6–7 років. О 7 годині вечора були роздані дітям подарунки та іграшки, причому не можна не зазначити, що багато хто з дівчаток, отримавши в подарунок ляльку, просили змінити останню на рукодільні роботи. Діти від душі веселилися, дякували організаторам ялинки за доставлене їм задоволення».

Нерідко дитячі свята відбувалися лише завдяки благодійникам. «Піклувальник 2-го міського початкового жіночого училища А. К. Бабушкін пожертвував 50 рублів на організацію ялинки учням цього училища. Піклувальник 13-го міського початкового чоловічого училища пан Туманівський виявив бажання прийняти за власний кошт витрати по влаштуванню ялинки названого училища» Власне, доброчинність у ті часи була таким самим обов’язковим атрибутом Святок, як і ялинка. Хтось ставав меценатом дитячих заходів, хтось напередодні Різдва роздавав борошно біднякам, хтось давав гроші на безплатну святкову вечерю й подарунки у вигляді одягу для безхатченків. Ці спогади лягли в основу повісті-казки «В країні Бабусі Ляльки».

Після Жовтневого перевороту сім’я Есфір переїжджає в Москву. У 1923 році вона вступила до Вищого літературно-художнього інституту ім. В.Брюсова, згодом навчалася в Ленінградському університеті. Після закінчення навчання працювала в дитячому відділі Держвидаву.

У 1928 року в дитячому журналі «Искорка» було опубліковано її перше оповідання. Емден працювала у видавництві «Московський робітник», була секретарем «Роман-газети для дітей» (1930), потім довгий час працювала в «Дитячому державному видавництві», була старшим редактором відділу дошкільної літератури (з 1940 року), редактором багатьох дитячих книг, діафільмів, упорядником антологій.

За кілька місяців до початку Другої світової війни у світ вийшов збірник «Ялинка». Серед новорічних віршів, включених у видання, був і знаменитий «В лесу родилась елочка». Уперше цей вірш з’явилися на початку ХХ століття в журналі «Малютка», потім його неодноразово поміщали в журналах і книгах. Але прізвище автора залишалася невідомим. Упоряднику збірника Есфір Емден вдалося відшукати автора, який виявився письменницею Раїсою Кудашевою, яка написала в дореволюційний час немало дитячих віршів і оповідань.

Колеги високо оцінювали професіоналізм Емден. «Я вдячний Есфірі Михайлівні Емден, чарівній, висококультурній і тонкій людині, яка завідувала дошкільною редакцією останні півтора роки до війни», — писав у спогадах відомий мистецтвознавець А. Д. Чегодаєв, художній редактор видавництва з 1936 по 1941 роки.

Водночас, в архівах є свідчення, що Самуїл Маршак виправив перший варіант п’єси «Котячий будинок» за наполяганням Е. Емден. «Редактор відділу дошкільної літератури Е. Емден зробила заяву щодо книги С. Маршака: «У першому варіанті казки «Котячий дім» явно порушувалися шкільні основи педагогіки. Зараз це виправлено на вимогу редактора».

Літературна діяльність

З початку 30-х років Емден почала писати вірші для дітей. У 1930–32 рр. великими накладами опубліковано кілька книжок-картинок із віршами письменниці та ілюстраціями кращих художників (Кукриніксів, Т. Мавриною, Д. Штеренберга, С. Телінгатера й ін.). Через кілька десятиліть літературознавець В. Рогачов у статті 1990 року провів паралелі між віршами Емден і поезією оберіутів.

У 1937 році за сценарієм Емден був знятий короткометражний фільм «Веселі мандрівники», який запам’ятався тим, що в ньому вперше прозвучала пісенька «Ми їдемо, їдемо, їдемо» на вірші Сергія Михалкова. У 1941 році вийшла повість-казка «В країні Бабусі Ляльки». Чудова повість переносить нас у казкову Країну іграшок, де живе Бабуся Лялька. Читачів чекає чарівна подорож до найщасливішого будинку на світі — дома зі срібними вікнами, але треба бути обережним, остерігатися пана Крижаного вітру й Олов’яного генерала, які оселилися в сумному місті Забутих іграшок. Казка підкреслює, що «немає перепон для чистого серця», для тих, хто знає, що таке дружба й любов.

У 1942–43 рр., під час евакуації «Дітдержвидав», Емден працювала в Кірові. Після війни була одним з укладачів популярних щорічних альманахів «Круглий рік», написала ще дві дитячих повісті — «Шкільний рік Марини Петрової» (1952), «Пригоди маленького актора, або повість про ляльку Петрушку та дівчинку Сашу, про їх друзів і недругів» (1958).

У повісті «Шкільний рік Марини Петрової» ми зустрічаємося з веселою, трохи безтурботною, іноді впертою, але завжди талановитою Мариною і йдемо з нею в школу. Але школа, у якій навчається Марина, не зовсім звичайна: крім звичайних занять, там викладають ще й музику, крім арифметики та географії, там вивчають ще й ноти, розучують п’єси. Приходить у музичну школу маленька людина, першокласник, з маленькою скрипкою. Він ще нічого не знає, він вважає, що скрипка зі смичком «складається з палиці, палички і вертелки». Марина давиться від сміху, чуючи це, а й сама вона нещодавно була такою ж. А тепер у неї вже великі турботи — етюди, п’єси, увертюри, концерти Скільки доведеться похвилюватися читачу разом із Мариною, скільки доведеться й засмучуватися, і радіти, поки скрипка, нарешті, заспіває по-справжньому своїм дивовижним голосом. І, може бути, прочитавши цю повість, читачі навчяться ще більше цінувати музику, навчяться розуміти, якого великого таланту, натхнення і праці вимагає від людини сьогодення, велике мистецтво, яке так збагачує, прикрашає й облагороджує світ.

«Пригоди маленького актора, або повість про ляльку Петрушку та дівчинку Сашу, про їх друзів і недругів» (1958). Добра повість Есфір Емден, у якій тонко переплітаються реальність і дитяча фантазія, відразу захоплює читача і змушує разом із героями проживати життєві перипетії до останньої сторінки. Маленька Саша втрачає найближчу людину і змушена переїхати жити до своєї суворої тітки. На щастя, разом із дівчинкою їде її новий друг — лялька Петрушка. У новому місті друзі потрапляють до лялькового театру, де Петрушка стає чудовим актором. Але одного разу він губиться і друзям доведеться ще багато чого пережити, перш ніж знову бути разом. Казкову історію доповнюють і пожвавлюють зворушливі ілюстрації Дарини Мартинової.

Останні роки життя

Есфір Емден — автор статей про дитячу літературу. Наприкінці 50-х переробила свою першу повість «В країні Бабусі Ляльки», книга була опублікована в 1959 році під назвою «Будинок із чарівними вікнами» й довгий час перевидавалася лише в другій редакції. У 2017 повість знову опублікована в редакції 1941 року, яка багатьма вважається більш вдалою. На вірші письменниці була покладена музика Яна Френкеля й народилася «Пісня про маму», яку співали дітьми наші мами й тата, бабусі й дідусі. Есфір Емден пішла з життя 2 липня 1961 року. Похована на Новому Донському кладовищі міста Москви.