Яворська Євгенія
Євгенія Яворська: поцілована сонцем

Родина. Дитинство

Євгенія Яворська народилася в місті Наро-Фомінськ Московської області. Мати Євгенії із сім’ї робітників, батьки тата — інженери, дідусь із Житомирської області. А ось батьки матері тата були вчителями, прабабуся — вчителька мови та літератури. Можливо, саме звідти в Жені схильність і любов до літератури.

Батьки Яворської — програмісти: мама працює на металургійному комбінаті, а тато — на Дніпровському металургійному заводі. Незважаючи на технічну спеціальність, вони з повагою ставляться до творчості й підтримують прагнення дочки писати. У Кам’янське (раніше Дніпродзержинськ) сім’я Яворських переїхала з Наро-Фомінська, коли Жені було 3 роки. 

«Дитиною я була нестандартною, — згадує Євгенія Яворська. — Бувало, що мене садили перед групою в дитячому садочку і я починала їм щось вигадувати. Вихователька могла не турбуватися, що діти розбіжаться — вони слухали мене».

Дівчинка мріяла стати директором зоопарку — дуже любила тварин. Потім якийсь час хотіла бути програмістом, як батьки. Але в школі не дуже любила математику, тому й це залишилося в минулому. Книги завжди були слабкістю Жені.

«Деякі я зберігаю досі, — пояснює Євгенія. — Адже моє дитинство пройшло під знаком Успенського, Кіплінга, Туве Янсон. Я вважаю, що варто перечитувати дитячі книжки. Вони нас вчать мудрості, якої немає в дорослій літературі».

При вступі до гуманітарної гімназії № 39 діти завжди проходять співбесіду, у тому числі з директором школи. На питання, що б Женя взяла, якщо б їй запропонували ляльки чи книгу, та відповіла: «Книгу». «А чому такий вибір?», — запитала директорка. «Так я ж вчитися прийшла, а не грати», — пролунала серйозним голосом відповідь, потішила цим приймальну комісію.

З п’ятого класу Женя Яворська була відмінницею й закінчила школу із золотою медаллю. «Мені в школі давалися досить легко всі предмети, — розповідає Євгенія. — Найбільше любила мови й літературу, історію. Мені були цікаві фізика й хімія, але я дуже не любила розв’язувати задачі. Точних наук не любила, у математиці обмежувалася тими знаннями, які мені були потрібні для гарної оцінки. Потім Євгенія закінчила Дніпропетровський національний університет ім. О. Гончара, факультет української мови і літератури за спеціальністю філолог.

Перші кроки

Першу свою книжку Женя «видала» в сім років, як тільки навчилася писати. «Це була серія казочок, зовсім дитячих, написаних від руки на альбомних аркушах із моїми власними ілюстраціями, — посміхаючись, розповідає Євгенія. — Я скріпила їх разом, навіть намалювала обкладинку і вказала автора. Батьки зберігають цю збірку в якості сімейної реліквії, мабуть, уже тоді я була приречена писати. Серйозно і свідомо я почала займатися літературою в сімнадцять років, коли прийшла до молодіжного літературно-мистецького клубу «VivArt». Я поступово включалася в його роботу. Прозаїкам завжди трохи складніше, бо вони й пишуть не так активно, як поети, й обсяги їхніх творів більше. Але мене дуже добре прийняли, хоча я переживала, що можу й не зійтися з побратимами по перу. Слухала інших, намагалася працювати краще. Поступово втягувалася, брала участь у різних акціях та зовсім не помітила, що клубу вже десять років — вісім із них пройшли з моєю участю. Колись я прийшла новачком, мене слухали й говорили, що треба виправити, а що поміняти. а сьогодні вже я зустрічаю новачків і намагаюся дати їм поради.
Перше оповідання Євгенії Яворської було надруковане, коли вона вчилася у восьмому класі. Це було художнє есе «Філософія дитинства», опубліковане в газеті «Шкільна орбіта». Досить знакове, що в тому ж номері, на тій же сторінці була стаття про вступ керівниці«VivArt «Марії Дружко до Спілки письменників України. Вона і стала потім моїм наставником на письменницькій ниві. Вважаю це свого роду подарунком долі», — зазначила Євгенія.

Літературна діяльність

Євгенія Яворська пише, в основному, у жанрі новели й короткої розповіді. У її літературному багажі двадцять вісім робіт, надрукованих у двох книгах. Останньою стала повість «Алхімія долі, або Шанс на майбутнє». Це сім історій, об’єднаних місцем дії — аптекою, куди потрапляє головна героїня. Аптекою, у якій можна не тільки отримати ліки від хвороб фізичних, а й, так би мовити, підлікувати душу. Це сім історій про звичайних людей, у яких є проблеми, але вони не бачать рішення під нагромадженням емоцій, думок, сумнівів. Іноді нам не вистачає всього лише натяку, злегка виправленого маршруту лінії долі, щоб усе поступово стало налагоджуватися. Саме це й отримують клієнти аптеки — шанс стати щасливими і знайти гармонію в душі.

Зовсім по-різному народжуються твори молодої письменниці. «Іноді я виношую розповіді, як дитину, тижнями обдумуючи тему або ідею, даючи їй розкритися й ожити, — розмірковуючи розповідає Яворська. — І лише потім переношу все на папір буквально за кілька годин. А буває, що мене захоплює натхнення, я перебуваю в стані легкої ейфорії, поки не напишу те, що прийшло в голову. Працюючи над другою книгою, я визначила для себе ще один метод роботи над твором — поступове написання розділів за складеним планом, не відволікаючись і змушуючи себе робити це як роботу. І скажу вам по секрету. Мені це сподобалось!»

У Євгенії Яворської широке коло інтересів. Вона волонтер, і зараз це одна з важливих частин її життя. «Також я присвячувала частину свого часу інтелектуальним іграм, у першу чергу «Що? Де? Коли?», — розповідає Євгенія. «Зараз граю набагато рідше — часу на такі розваги все менше: виховую маленьку доньку, захоплююся подорожами, люблю ходити пішки, але не люблю походи з наметом. Трішки захоплююся фотографією, але на аматорському рівні. Мені подобається вигадувати образ для фото й реалізовувати цей образ у життя. Ще пару років тому я займалася костюмованими зйомками, втім, можливо, до цього я ще повернуся. Інше моє хобі — робити з бісеру квіти в техніці французького нанизування дугами. Кропітка робота, але, коли вона вдається, це приносить особливе задоволення.

Коли мене запитують, чи хочу я бути другою Роулінг, я відповідаю, що хочу бути першою Яворською. Головне — мати свій стиль, своє бачення світу й літератури та нести це людям. Однак, у мене є старші товариші, яких я поважаю й хотіла б, як і вони, досягти своїх висот. Насамперед, це — Марія Дружко. Вона багато в чому вплинула на мене як письменника і її думка для мене дуже важлива. Ще одна людина, якою я захоплююсь, це письменник Віктор Савченко, фантаст, чудовий чоловік і талановитий автор. І, звичайно ж, люди, на яких варто рівнятися — мої батьки. Інакше ніяк. Вони вклали в мене дуже багато, і я їм за це дуже вдячна. Я прагну бути гідною дочкою, щоби вони могли мною пишатися.

В цілому я намагаюся сприймати себе такою, яка я є, і вдосконавлюватись із кожним днем. Досконалості немає меж. Мене легко зворушити. Я співпереживаю тому, що бачу на екрані або читаю в книзі. Навіть героям своїх оповідань співпереживаю. Але і здоровий глузд у мене є, іноді я в змозі себе стримати, щоб не занадто розчулитись.

Незважаючи на непередбачуваність буднів, у кожного з нас є дорогі серцю натхненники, так би мовити, рідні половинки, які створюють святковий настрій із приводом і без нього. Мене надихає кохана людина, моя донька. Вони стимулюють і мотивують на звершення. Я сподіваюся, що я натхненник для них, — міркує Євгенія Яворська. — Мій кіт теж мене надихає. У мене йому навіть присвячена розповідь, називається «Карл». Надихає музика, є улюблені пісні. Надихає спілкування з близькими друзями, багато хто з них є потім прототипом персонажу в моїх творах».

У багатьох творчих людей є улюблені місця, куди їх тягне як магнітом, де вони відчувають себе дуже затишно, а після відвідування з’являється натхнення творити. «Мені дуже комфортно біля католицького собору, — ділиться враженнями Євгенія. — Я люблю готичний стиль і ця будівля заворожує мене вітражами. А ще лівобережна набережна. Коли ти стоїш на бетонному схилі з заплющеними очима і слухаєш хвилі, це дуже медитативний стан, воістину момент щастя. Відчуття, ніби вода обволікає тебе, змиває проблеми й метушню міста, і все стає мало важливим».

Перші досягнення

Незважаючи на молодий вік, Євгенія Яворська — лауреат міського конкурсу «Vivart» у номінації проза (2010). Дипломант і призер конкурсу «Молода муза» (2009, 2010, 2011, 2012). Переможець обласного етапу на конкурсі-захисті науково-дослідницьких робіт МАНу (секція «Українська мова»). Увійшла до лонг-листу V Міжнародного конкурсу короткої прози Zeit Glas — 2015 (2015). Призер патріотичного літературного конкурсу Дніпропетровщини імені Валеріана Підмогильного (2017). Лауреат Всеукраїнської премії імені О. Кравченко (Девіль) (2016).

Співавтор збірників «Юності омріяні шляхи» (2009), «Віддзеркалення небес» (2010), «Барви слова» (2011), «Вісник V Міжнародного конкурсу короткої прози Zeit Glas — 2015» (2016), «Антологія сучасної новелістики та лірики України — 2015» (2016), «Степова Еллада» (2017), «VivArt» (2017), «Мальви для героя» (2019). Співавтор аудіокниги «Письменники Дніпропетровщини — шкільним бібліотекам» (2012).

Автор збірок оповідань «Рецепт щастя» (2013), «Алхімія долі» (2016).

Плани на майбутнє

Сьогодні Євгенія серйозно працює над стилем і має чималі досягнення. Радує також жанрове розмаїття її творів: фантастичні, філософські, ліричні, навіть гостро соціальні оповідання та новели. Дівчина пише також казки й лірико-психологічні замальовки, які називає «Етюдами». У своїх творах Євгенія ставить питання актуальні для будь-кого з читачів: пошуки себе, свого свідомого «Я» і свого місця в нашій світобудові, перемога над власними страхами та сумнівами, питання совісті та громадянської гідності.

Молода авторка постійно розвивається, має амбіційні творчі плани, які крок за кроком втілює в життя. Як представник сучасної літературної молоді вона бере активну участь у мистецькому процесі Придніпров’я. До того ж Євгенія добре володіє англійською та французькою мовами й може гідно представляти вітчизняну літературу на міжнародному рівні. Дівчина є активною учасницею волонтерського руху, а відтак свідомою громадянкою України.

Безумовно, найкращі твори Євгенії Яворської ще попереду, але вже зрозуміло, що ця авторка є самобутньою.