Фальц-Фейн Софія Богданівна
Фальц-Фейн Софія: володарка Херсонських степів

Ще нещодавно карколомна доля цієї людини була маловідома широкій громадськості. Цьому сприяли як трагічні обставини її загибелі у вирі революційних подій початку XX ст., так і специфіка її діяльності – заможна поміщиця, яка сполучала боротьбу за надприбутки з комплексом заходів для заснування нових поселень і господарського розвитку Степової Таврії (Херсонщина). Тому немає нічого дивного, що людина з такою біографією була приречена на зникнення зі шпальт краєзнавчих видань та преси. Лише в останні роки краєзнавці Таврії потрохи повертають до нас образ Софії Фальц-Фейн, досліджують подробиці її біографії. 

В історії Південної України Софія Фальц-Фейн залишила помітний слід – як одна з найбільших підприємців Північної Таврії, як мати Фрідріха Фальц-Фейна (1863–1920), засновника заповідника Асканія-Нова, як відома благодійниця, нарешті, як засновниця порту та селища Хорли, де вона проживала, і де за гіркою іронією долі була вбита й похована. 

Довгий час маловідомим залишався й факт того, що Софія Фальц-Фейн народилася саме в Катеринославі. Принаймні, в жодному місцевому краєзнавчому виданні за останнє століття цей факт не згадано. Таким чином, є нагода повернути до переліку видатних осіб «родом із Катеринослава» і німкеню, яка зробила вагомий внесок у господарський розвиток Південної України. 

Софія Богданівна Кнауф народилася у 1839 році у Катеринославі в заможній родині німецьких колоністів євангелічно-лютеранського віросповідання. Софія-Луїза Кнауф була дочкою Готліба Готфріда Кнауфа та його дружини Марії, уродженої Зе. Відомостей про освіту немає, існують свідчення, що «родина Кнауф відрізнялася своєю освіченістю. Старий Кнауф… усіх дітей учив французькій мові, виховував як благородних, з гувернантками». На жаль, більш докладних відомостей про дитячі роки героїні цього нарису, нам знайти не вдалося. Принаймні, родина Кнауф була заможною та поважною. На це вказує факт одруження Софії Богданівни з представниками відомої династії Фальц (дівоче прізвище матері братів Фальц – Фейн було додано пізніше; через відсутність нащадків чоловічої статі її батько звернувся до імператора з проханням дозволити подвійне прізвище; після його смерті у 1964 році дозвіл було отримано). 

Любовний трикутник

Біографія Софії Богданівни більш-менш чітко досліджена з моменту її одруження з Густавом Фальц-Фейном. Він був спадкоємцем однієї з найбільш заможних німецьких династій колоністів у Північному Причорномор’ї. Фальц-Фейни володіли найбільшим у Росії вівчарським господарством (розводили овець-мериносів) і одним із найкращих кінних заводів, вели торгівлю шкірами, вовною та м’ясом через Одеський порт.  

Шлюбне життя Софії Фальц-Фейн гідне окремого літературного твору. Справа в тому, що вона послідовно виходила заміж за двох братів з фамілії Фальц (з 1864 р. – Фальц-Фейн). Палко закохалася вона в Густава Фальца (1844–1890). Однак Густав був змушений поступитися своєю коханою на користь старшого брата – Едуарда (1839–1883). Майже династичний шлюб. При цьому, взявши шлюб із Едуардом у 1862 р., Софія продовжувала палко кохати Густава. У 1883 р. Едуард несподівано помер, але ця трагедія припинила внутрішній конфлікт жінки. Софія через рік вийшла заміж за свого коханого Густава. 

Однак подружнє щастя знову не досить довго тішило цю непересічну жінку. У 1890 р. Густав Фальц-Фейн також передчасно помер у віці 45 років. Удова поховала серце чоловіка в маєтку Преображенці на кладовищі солдатів Кримської війни, а тіло – у фамільному склепі в маєтку Асканії-Нова. 

«Золота рибка» – повелителька степової «імперії»

Двічі удова, Софія Богданівна успадкувала «імперію» Фальц-Фейнів. Слід сказати, що її характер та ділові якості якнайкраще підійшли для цієї відповідальної місії. Адже Софія Богданівна виявила неабиякий підприємницький талант, господарність, наполегливість, жорсткість у досягненні поставленої мети. В результаті «імперія Фальц-Фейнів» саме під керівництвом Софії Богданівни пережила свій «золотий час». 

Головним стрижнем «імперії» Фальц-Фейнів традиційно залишалося вівчарство. За часів Софії Фальц-Фейн торгівля вовною та бараниною була переведена на внутрішні ринки імперії. Але видатною новацією стало те, що крім м'ясо-молочної промисловості, Софія Фальц-Фейн стала активно розвивати промислове виробництво: відкрила винний завод в маєтку Преображенка (нині с. Червоний Чабан), кондитерську фабрику в маєтку Дофіно (нині смт Роздольне), придбала та перебудувала велику консервну фабрику в м. Одеса, засновану в 1901 р. Стимулювався розвиток особистого «Пароплавства С.Б. Фальц-Фейн», яке в 1903 р. нараховувало вже 6 суден, з яких два були пасажирськими та використовувались на чорноморських лініях. Знаючи характер власниці, неважко здогадатись, що головним із суден був пароплав на ім’я «Софія». Маєтки Фальц-Фейнів, які й до того вважалися зразковими у всьому Північному Причорномор’ї, стали справжніми оазами серед безкраїх степів. Наприклад, за часів Софії Богданівни, у маєтку Преображенка з’явились електростанція, паровий млин, водогінна насосна станція, велика лікарня, ремонтні майстерні, магазин, винний завод. У 1890 р. загальний прибуток з маєтків С.Б. Фальц-Фейн склав 882.362 руб. 14 коп. Майже мільйон на рік! 

Софія Фальц-Фейн закріпила й власний бренд – зображення Золотої рибки на велосипеді, – який ставився на м’ясні та рибні консерви «Чорноморсько-Азовської фабрики консервів С.Б. Фальц-Фейн» в Одесі, що реалізовувалися і в Росії й за кордоном. Цікаво, що це зображення використовував попередній власник фабрики в Одесі, Ю.Л. Бейль. Однак, з 1899 по 1902 рр. підприємство поступово перейшло до рук С.Б. Фальц-Фейн і «Золота рибка» стала асоціюватися в подальшому саме з героїнею цього нарису. В сучасній краєзнавчій історіографії набуває популярності й інше визначення – «Володарка Херсонських степів» (за назвою книги-нарису Олени Єрмолаєвої, виданої в Хорлах 2003 р). 

Власний порт

Як бачимо, безутішна удова з вісьмома (!) дітьми зуміла подолати життєві перепони, й міцно піднести родинну «імперію». Вінцем такої політики стала реалізація головного проекту С.Б. Фальц-Фейн – заснування у 1897 р. власного порту та селища Хорли. Цей факт є дуже промовистим, і має тільки один аналог в історії Північного Причорномор’я. Незадовго до того, у 1895 р. аналогічну акцію провів поміщик Сергій Скадовський, внаслідок чого з’явилося місто Скадовськ. Трохи на схід від Скадовська заснувала свій порт й Софія Фальц-Фейн. Необхідність такого кроку була обумовлена, передусім, суто економічними чинниками, хоча, безумовно, свою лепту внесло й помітне честолюбство жінки-підприємця. Софія Фальц-Фейн, розвиваючи свій бізнес, прийшла до думки про необхідність забезпечити вивіз власної продукції кораблями власного пароплавства через власний, незамерзаючий морський порт. Проведені дослідження на території володінь Фальц-Фейнів виявили в глибині Каркінітської затоки, західніше Перекопа, незамерзаючу бухту, яка підігрівалася теплим природнім джерелом. В центрі бухти розташовувався острів Хорли, який С.Б. Фальц-Фейн й обрала для розташування власного порту та міста. Бажанню «Золотої рибки» мала підкоритися природа. Для цього острів спеціально з’єднали перешийком із материком. Цікаво, що маленький острів має обриси, подібні Кримському півострову в мініатюрі.

На цьому острові Хорли, який став півостровом, у 1897 р. за ініціативою Софії Фальц-Фейн було засновано село Порт-Хорли (нині село Хорли). Хорли швидко піднялися як центр морської зерноторгівлі Фальц-Фейнів. Новий населений пункт інтенсивно заселявся, розвивалася інфраструктура. Список об’єктів, зведених за декілька років у Хорлах, вражає: моли, набережні, судноремонтний док, майстерні, склади, хлібний елеватор, контори, митниця, готель для моряків, метеостанція, пошта, телеграф, філія консервної фабрики і навіть завод із переробки устриць. Не забули й про культурне життя. У Хорлах з’явилося декілька парків, в одному з яких працювали ресторани, бальний зал, ілюзіон. Для молоді було відкрито гімназію.  

З 1903 р. у порту Хорли могли одночасно швартуватися 6 суден. З 27 вересня 1903 р. діяла морська пристань «Порт-Хорли». Цікаво, що ще 22 вересня 1898 р. відкрилася телефонна лінія, яка з’єднала Хорли з Перекопом, Преображенкою, Асканією-Нова та іншими маєтками баронеси. Окрім зовнішньоторговельних зв’язків, порт Хорли здійснював каботажні рейси до портів й пристаней Чорноморського басейна – Одеси, Херсона, Севастополя, Миколаєва, Скадовська, містечка Станіслава та інших. У 1907 р. з порту Хорли на 30 суднах було вивезено до Англії, Греції, Німеччини, Італії та Голландії 3.922.881 пудів вантажу, а в 1910 р.– близько 7 млн. 360 тис. пудів. 

Хліб для голодуючих, Аероклуб і скакове товариство

Заслуговує на увагу не тільки підприємницька, але й благодійницька діяльність С.Б. Фальц-Фейн. Зокрема, у 1902 р. вона пожертвувала 2.000 пудів хліба на користь голодуючих Дніпровського повіту. У 1894 р. у м. Херсон на вул. Поштовій (нині просп. Ушакова) відкрився будинок-притулок для бездомних, побудований на кошти С.Б. Фальц-Фейн, через який за рік проходило більше 50 тис. осіб.  1910 р. на кошти баронеси було відкрито новий Міський нічліжний притулок ім. Г.І. Фальц-Фейна. Софія Богданівна, будучи членом Товариства Херсонських лікарів, неодноразово виділяла кошти на придбання спеціалізованих видань, на розвиток бази фельдшерської школи при Богоугодних закладах. За її сприяння відкриті земський притулок для підкидьків, очна лікарня та будинок для старих. В Одесі на кошти С.Б. Фальц-Фейн у розмірі 10.000 руб. була відкрита одна з чоловічих палат кращої на той час Євангелічної лікарні. Також Софія Богданівна була одним із найбільш активних членів… Таврійського скакового товариства, не тільки здобувала високі призи та великі гонорари, але й жертвувала великі суми. С.Б. Фальц-Фейн була одним із членів-засновників одеського Аероклуба; більше того, ввійшла в число 14-ти учасників купівлі першого російського аероплану у братів Вуазен (її внесок склав 500 руб.). 

У 1914 р. вдова колезького асесора С.Б. Фальц-Фейн з синами та усіма нисхідними нащадками була зведена у спадкове дворянство. Це було визнанням економічної могутності та заслуг на соціально-культурній ниві. 

Загибель і пам’ять

…Величезна господарська імперія Фальц-Фейнів була зруйнована в період революції. Більшість маєтків, крім славнозвісної Асканії-Нови, повністю зруйнована. В самих Хорлах «тримаються» ще кілька портових споруд, зокрема, цегляні сховища; один із будиночків, де знаходилася контора порту, алея з залишками зелених насаджень та фонтан «Купальниця» з італійського мармуру. 

Знаходячись у дуже похилому віці, Софія Фальц-Фейн не робила активних спроб покинути батьківщину. Мабуть, вважала, що її вік і авторитет стануть надійною гарантією від можливих зазіхань. Але стара «залізна леді», яка третину століття тримала міцною рукою Північну Таврію, помилилася. Й стала жертвою бандитів. 

У розпалі громадянської війни молоді Фальц-Фейни пропонували матері покинути рідні місця та їхати в еміграцію. У 1919 р. молодший син Володимир та донька Лідія, які останніми з родини полишали територію колишньої Російської імперії, вирішили забрати з собою й матір. Володимир доправив у Хорли цілу експедицію з грецького торпедоносця «Пантера» та двох російських легких військових кораблів, належних до Білої Армії. Спочатку син пропонував перевезти матір до Севастополя. Однак баронеса забажала залишитись у Хорлах. Вона вважала, що нова червона влада не стане піддавати її репресіям. Їй приписують такі слова: «Нічого зі мною не станеться, я стара жінка і нікому не зробила зла. Хто мене, стару, зачепить. Я людям робила тільки добро. Вони не дадуть мене в образу. Залиш мене тут із Богом». 

Трагічна розв’язка настала швидко. 16 червня 1919 р. Софія Богданівна, за свідченнями очевидців, провела день, працюючи у власній конторі, вивчаючи бухгалтерські папери. У ніч з 16 на 17 червня 1919 р. 84-річна баронеса була вбита в одній із кімнат контори порту. Її було застрелено, а згодом добито штиками. Обставини тієї ночі достеменно не з’ясовані. Дискутуються декілька версій. Згідно однієї, баронеса загинула випадково, внаслідок стрілянини кількох бандитів-нападників, шукачів цінностей. Згідно з іншим варіантом, баронесу вбили двоє чи троє членів більшовицького загону, які знехтували наказом керівництва та «навідались» до баронеси у пошуках цінностей. Існують свідчення, що, незабаром після вбивства Софії Фальц-Фейн, винуватці були розстріляні своїм керівництвом за самосуд. Однак не підлягає сумніву, що вбивство Софії Фальц-Фейн стало при нагоді новій владі, адже підвело велику риску під усією попередньою соціально-економічною системою відносин на цій території. 

Фізична ліквідація баронеси стала історичним рубіконом між імперською та радянською епохами в Північній Таврії, а її вбивство довгі роки подавалося в радянській історіографії як приклад активних революційних настроїв у регіоні. Не оминула «чаша сія» й твори радянської літератури, де баронеса була виведена як втілення усього негативного, що може вміститися у поміщиці, така собі місцева «Салтичиха». Іншого трактування постаті С.Б. Фальц-Фейн тоді і бути не могло. 

Сьогодні постать Софії Фальц-Фейн здобуває нову популярність, а її образ чимдалі більше привертає увагу дослідників і туристів. Це помітно й за кількістю сторінок, присвячених цій непересічній жінці в Інтернеті. Але особливо приємно, що сьогодні відновлюється пам’ять про Софію Фальц-Фейн у Хорлах. Доклав зусиль на цій ниві онук Софії Богданівни, знаменитий меценат та культурний діяч барон Едуард Олександрович Фальц-Фейн (1912 р. н.), який проживав у князівстві Ліхтенштейн. У 1993 р. за власною ініціативою та на кошти барона Едуарда було відкрито два пам’ятники Софії Богданівні у Хорлах. Перший – масивний горельєф у повний зріст, встановлений на бетонну стелу з мармуровим покриттям. Другий – меморіальна плита рожевого граніту на могилі Софії Богданівні, яка дивним чином зберіглася на місцевому кладовищі. На території селища також й по сьогодні існує будівля, де сталося жахливе вбивство 1919 р. 

Особиста й професійна доля баронеси Софії Богданівни Фальц-Фейн схожа на авантюрний роман та, наче в дзеркалі, відобразила перипетії бурхливої епохи розвитку Південної України другої половини XIX – початку XX ст. Важливо, що після десятиліть замовчування ця яскрава історична постать повернулась із забуття.