Клименко Федір Максимович
Федір Клименко: і пензлем, і словом

Федір Максимович Клименко – український живописець, художник-графік, член Національної спілки художників України (1967–2017), Народний художник України (1970), Заслужений художник України (1989)

 

 

1961 – обласна художня виставка до 100-річчя від дня смерті Т. Шевченка; 

1965 – Республіканська художня виставка «На варті миру»; 

1967 – Республіканська художня виставка творів молодих художників;

1967 – ІІІ Всесоюзна виставка естампи, присвячена 50-річчю Великого Жовтня; 

1971 – ХХVIII звітна виставка творів художників Дніпропетровщини «Художники – трудящим орденоносної Петровки»;

1972 – виставка творів художників УРСР «Квітуча Радянська Україна», присвячена 50-літтю створення СРСР, Київ, Москва;

1973 – художня виставка молодих радянських художників за кордоном, Прага (Чехословаччина), Варшава (Польща), Берлін (НДР);

1976 – Республіканська виставка естампи; 

1981 – Персональна виставка «Пісні землі моєї», Дніпропетровський художній музей; 

2011 – виставка, присвячена відкриттю першої приватної художньої галереї «Єлисаветград», Кіровоград; 

2012 – Персональна виставка «Рідне Присамар'я», Новомосковський історико-краєзнавчий музей імені Петра Калнишевського;

2012 – обласна виставка «Художники – ювілею області», виставковий зал Дніпропетровської організації Національної Спілки художників України, Дніпропетровськ;

2014 – «Від витоків до сучасності. Дніпропетровська школа живопису», Музей українського живопису, Дніпропетровськ.

 

 

Раннє дитинство художника припало на тяжкі роки Другої світової війни. Після війни Федір навчався в середній Миколаївській школі. Закінчивши 9 класів у 1954 році, вступив до Дніпропетровського державного художнього училища. Відучившись там два роки, пішов працювати в рідну школу викладачем креслення та малювання. У 1959 році продовжив навчання, а в 1961-му – закінчив Дніпропетровське державне художнє училище. Власним талантом Федір Максимович багато в чому зобов'язаний своїм учителям. Його викладачами з фаху були Микола Погрібняк, Олександр Куко, Микола Боровський, Микола Родзін – блискучі педагоги, гідні щирої поваги та вдячності. Не одному митцеві вони допомогли стати справжніми майстрами.

 

 

1961 – перша участь в обласній художній виставці; 

1961–1963 – художник комбінату «Торгреклама»; 

1964–1967 – художник-оформлювач Дніпропетровського художньо-виробничого комбінату Худфонду УРСР; 

1967 – член Національної спілки художників СРСР; 

1967–1986 – голова графічної секції Дніпропетровської організації Спілки художників УРСР; 

1979 – Республіканський диплом I ступеня СХ УРСР за серію «Чисті криниці»; 

1982–1986 – член правління Дніпропетровської організації Спілки художників УРСР; 

1982–1986 – голова Художньої ради (з графіки) при Дніпропетровському художньо-виробничому комбінаті Худфонду УРСР; 

1983 – член КПРС; 

1986 – відповідальний секретар правління Дніпропетровської організації Спілки художників УРСР.

 

 

Зрозуміти почуття художника, відчути його думки, настрій можна, лише дивлячись на його роботи. Ранній період творчості Ф.М. Клименка (60-ті рр) характеризується освоєнням техніки чорно-білої ліногравюри, особливістю якої є лаконізм художніх образів, контрастні чорно-білі зображення, соковитий м`який штрих. Об`ємність зображення досягається контрастом білого та чорного кольорів, комбінацією насичених, прозорих і напівпрозорих шарів чорного, що створює гру світла й тіні.

 

У цій техниці він створює картини, присвячені історичному минулому. Скупі, контрастні штрихи перетворює на м`які та лаконічні образи, втілюючи в них поетичну мову народних пісень, традицій, створює образи сільських трударів, прославляючи красу праці та натхнення, доводячи художні образи до символічних зображень. До робіт цього періоду належать картини: «Річка Іжма» (1963); «На оновленій землі» (1963); «Де гуляли гайдамаки» (1963); «Свіжий вітер» (1964); «Солдати в путь» (1964); «Мирна пісня» (1965); «Літо» (1966); серія «Пісні моєї землі», ліногравюра (1966); «Цвіт калини приколола в коси» (1967); серія «Народні промисли», ліногравюра (1969): «Сюїта про дерево» (1971–1972); «Хлібороби» (1974).

 

 

Шукаючи нових засобів відображення своїх почуттів, поступово Федір Клименко відкриває для себе техніку літографії та автолітографії – разновид графічного мистецтва, пов`язаний із роботою на твердій поверхні (камені, цинковій чи алюмінієвій пластині). Художник створює символічні філософські образи, які передають трагічність буття й водночас надію на відродження, як відроджується та відновлюється природа. Так він створює картини в техніці автолітографії: «Індустріальне Придніпров`я» (1974); «Червень – пора сінокосна» (1976); «Чисті криниці» (1976); «Рушники» (1981); цілу серію з назвою «Гірка пам`ять» (1985).

 

 

Та вже на початку 80-х років роботи художника щодалі набувають ліризму, м`якості та емоційності. Він із насолодою зображує нетлінну красу української природи. Його пейзажі сповнені поезії, задушевності, романтизму. Його натюрморти, розкіш букетних композицій приваблюють насиченістю барв, розмаїттям тонів, своєю глибиною та прозорістю. Ці роботи можна прокоментувати рядками поета:

  

 

Беззаперечно, місце художника в історії мистецтва визначається також його світоглядом, сформованим під впливом пережитих подій. Важке воєнне дитинство, голодні повоєнні роки (йому було 10 років під час масового голоду 1947 року) знайшли емоційний вихід у творчості. Серія робіт, присвячених голодомору 1932–1933 рр., вражає міццю гіркоти, що з глибин підсвідомості втілилася на полотні. Біль, туга, скорбота, всі давно пережиті, але не забуті почуття, повя’зані з трагічним періодом української історії, приреченість і безвихідь відчуваються в його роботах, об’єднаних назвою «Жнива скорботи». Ці картини насичені трагічними символами: кипариси, що здавна вважаються символом печалі. Рушники, які супроводжують людину від народження до самої смерті. Дорога, вкрита трунами. Квіти, калина на фоні свічок, що також є символом скорботи. Поєднання кольорів, вертикальні полотна, витримані в єдиному композиційному стилі, посилюють усвідомлення жахливості та відчаю. А віршованиий супровід картин звучить як крик душі, як пісня-плач, як туга, сум, страждання. 

Дослідники називають жахливі цифри жертв голодомору – понад чотири мільйони загиблих. Навіть не залишилося імен більшості з них. Хіба можна передати той жах, що  вражає свідомість, пам`ять про який тепер житиме в роботах нашого земляка, художника Федора Максимовича Клименка.

Неодноразово демонструвалася серія робіт «Жнива скорботи», присвячена голодомору, на виставках у містах і селах України та за кордоном. 21 лютого 2008 року митець подарував її Дніпропетровському історичному музею ім. Д.І. Яворницького.

 

Працюючи над темою голодомору, Федір Клименко також займається і літературною творчістю. Він видає збірку поезій і прози «Чисті криниці», присвячену рідній землі та людям, що живуть і трудяться на ній від зорі до зорі. Художньо-публіцистичні збірки «Голодомор» і «Жнива скорботи» присвячені темі голодомору 30-х років.

«І сьогодні я вдячний своїй долі, долі художника, що маю можливість розповісти своїми творами... сьогоднішнім і майбутнім поколінням про жахливу сторінку із життя українського народу» – Федір Клименко. 

 

 

У художньому доробку митця, а це майже 58 років праці, – картини різної тематики, жанру, техніки. Це картини, виконані в техниці чорно-білої ліногравюри, літографії, живопису. Він створює символічні образи, присвячені темам української історії, передаючи в своїх полотнах сюжети народних традицій. Своєрідно інтерпретує народні пісні, відображує радість і трагедію життя, втілюючи свої спогади в художніх сюжетах. Поєднує почуття скорботи з надією на спроможність людей жити далі, долаючи іспити, що посилає доля. Його чудові пейзажні роботи справляють дивне враження. Зображення українських храмів, осінні пейзажі, безліч квітів навіюють думки про вічне. 

Своїм мистецтвом, творчою діяльністю Федір Максимович доводить – завжди можна бути корисним суспільству, рідному місту, цінителям мистецтва й історії свого народу. 

 

Роботи художника зберігаються в Дніпропетровському історичному музеї ім. Д.І. Яворницького, Новомосковському історико-краєзнавчому музеї ім. Петра Калнишевського, а також у числених музейних і приватних колекціях в Україні, США, Німеччині, Франції, Італії, Греції, Великій Британії.