Мамут Фелікс Зуньєвич
Фелікс Мамут: поетичний дар великої душі

Поэт – старатель, твой удел
Копать в глубинах подсознанья,
Чтоб мир от слова обомлел.
Не в этом ли твое призванье?

Фелікс Мамут

Поезія Фелікса Мамута може зцілити і воскресити душу, вдихнуть в неї й сумної радості, й світлого суму.

Світлана Захарова

Поезія має чарівну силу, та магія її по-справжньому розкривається тоді, коли ліричні одкровення митця про любов до всього земного й вічного ідуть із самого серця: душу хвилює і сонце в зеніті, й грім канонад на рідному Сході, сміх дитини і крик пораненого птаха. Обпалені вогнем душі в безсонні ночі та заколисані вранішніми світанками рими-чародії сміються і плачуть під пером поета-лірика.

Саме такою бачиться мені творчість відомого криворізького митця Фелікса Зуньєвича Мамута, який дарує свої поетичні скарби уже не одному поколінню українців, євреїв, росіян і білорусів, щоб воскресити в пам’яті нашу історію, нагадати кожному про призначення людини на Землі й у Всесвіті.

Я живу в согласии с собой,
Бродя по странам, городам и весям,
Лукавый Одиссей, счастливый Ной,
Печаль свою на солнца луч повесив.

Ф. Мамут «О себе»

Фелікс Зуньєвич – людина високої освіти та культури, за плечима у нього великий життєвий досвід, який втілився в поетичні збірки «Благодари любовь» (1996), «Жизни сад» (1998), «Я из племени тех...» (2000), «Шаги памяти» (2002), «Неопалимая купина» (2004), «Маятник любви» (2007), «Истоки» (2009), «Степные дали» (2010), «Острова» (2014).

Тематика його творів глибинна й всеохоплююча – історичні, психологічні, філософські роздуми над долею реального й уявного світу, що захоплюють кожного красою поетичного слова, високими гуманістичними принципами, духовною окриленістю.

Моя земля, мне твой понятен зов,
Тебя, родная, с детства познаю,
Тебе служить, как раб, всегда готов,
Чтоб только ощутить твою красу.

Ф. Мамут «Моя земля»

Існує цікава думка, що людина має створити себе сама, як ліплять митці скульптуру з безформної маси. Фелікс Зуньєвич – це самобутній талант, помножений на кропітку працю, що все життя черпає снагу з глибинних пластів української і російської літератур – Тараса Шевченка, Лесі Українки, Івана Франка, Пушкіна, Лермонтова.

Поклонник звуков, слов, но семьянин.
Сиона сын, а в общем – вечный странник, 
По духу иудей, не христианин,
В душе поэт, но по судьбе – изгнанник.

Ф. Мамут «О себе»

Літературний критик Світлана Захарова про унікальний талант Ф. Мамута пише так: «Поет не тільки своєю ліричною щирістю, а й болем своєї душі платить за наше праведне й грішне життя. І немає йому спокою – він вболіває за нашу землю, його терзають муки всього  світу».

Нам Бог велит любить, но мы не слышим Бога,
И в Книгу Судеб нам уже дороги нет,
А я прошу добра для каждого порога, 
Но часто волчий вой мне слышится в ответ…

Ф. Мамут «Душа»

Перлини творчості митця – це щирість душі й глибина думки, бездоганна досконалість володіння словом. Кожен вірш поета закарбовується в серці й стає своєрідним символом. Сам же Фелікс Зуньєвич про це говорить так: «Поэтическое слово одухотворено. В нем присутствует моя Душа, похожая на орган, полифоничность которой зависит от количества регистров: чем их больше, тем мелодичнее поэзия». Не дарма поет порівнює поезію з музикою, адже в його творчому доробку понад сімдесят пісень, створених у співавторстві з декількома композиторами.

Поэзия – ты честь и совесть.
Идя на плаху и под нож,
И, о себе не беспокоясь,
Судьбою всех людей живешь».

Ф. Мамут «Ода поэзии»

Ріка життя

Життя – це бурхлива ріка, яка починається з маленького струмочка весняного, що через довгі роки вливається в океан, збагачуючи його й наповнюючи своїми особливими відтінками. Фелікс Зуньєвич Мамут народився в місті Києві біля площі Богдана Хмельницького по вулиці Стрілецькій, але за довгі роки життя черпав свою силу в різних краях і землях. І це не розпорошило його любові до рідного краю, бо, мабуть, на світі немає людини, яка не любила б ту священну землю, де народилась, і яку кожен називає краєм свого дитинства. Та в дитинство маленького Фелікса ввірвалась Друга світова війна, яка розшматувала, розірвала його на друзки. Коли хлопчикові було всього три роки, сім’я змушена була виїхати в евакуацію: спочатку в Нижній Тагіл, а потім в місто Ішим Тюменської області.

Повертаючись спогадами в своє дитинство, поет пише, що воно було осяяне материнською ласкою, яка допомагала йому бачити світ в усій його різнобарвності – і в жагучій красі, й в невимовному болі від втрат рідних людей. Для цих відчуттів, уже пізніше, ставши поетом, він підбере свої особливі слова. З дитинства Фелікс Зуньєвич вбирав у своє серце звичаї свого народу, перлини його поетичної творчості, духовне багатство й національну велич, щоб на цьому родючому ґрунті виростити свою оригінальну, самобутню й чарівну поезію. 

У 1947 році батько майбутнього поета везе сім’ю до Сибіру, де вони прожили до1950-го, а потім усі повертаються в Україну. Спочатку це була Карлівка Полтавської області та невдовзі сім’я Мамутів переїжджає до Кривого Рогу. І в цьому ж році в газеті «Піонерська правда» вперше були надруковані вірші юного Фелікса. Так розпочалася поетична творчість, що стала змістом усього його подальшого життя.

У 1953 році Фелікс Зуньєвич вступає до Криворізького гірничого технікуму, а в 1957 розпочинає трудову діяльність на шахті «Центральна»: скреперистом, пізніше бригадиром кріпильників, а вже потім – гірничим майстром.

У 1968 році майбутній поет стає студентом Криворізького гірничого інституту, вечірнього відділення, та навчається заочно в інституті народного господарства, який закінчив в 1973 році, здобувши спеціальність інженера-економіста, а в 1975 році – інженера підземних робіт. На шахті працював до 1975 року, а далі перейшов на викладацьку діяльність, передаючи свій досвід учням ПТУ № 32. Одночасно був керівником клубу колекціонерів в Палаці піонерів імені Валі Котика.

Громадянська лірика

Фелікс Мамут – поет-лірик, та, перш за все, – він палкий патріот своєї землі, і його хвилює не лише майбутнє, а й минуле. Відомо, що білі плями історії – то чорні плями життя. Тож своїм полум’яним словом поет нагадує:

Мы – кладбище придуманных химер,
Осколки некогда блиставшего сосуда.
Коснулась нас смертельная остуда,
Молившихся вождям СССР.

Ф. Мамут «Химеры»

І в цьому ми бачимо щирість і чесність душі поета,  біль за знедолені свої літа й  життя всіх  його співвітчизників, які прожили стільки років у комуністичній омані.

Здається ж, змінились уже часи і держава обрала інший вектор свого розвитку, та омріяне щастя все ще ледве блимає в довгому тунелі наших надій і сподівань. Це болить Україні, болить і нашому поету, який знову й знову пропускає через своє чутливе серце оголену демократією сучасність і, звертаючись до вершителів наших доль, з великим болем промовляє: 

Так что ж нас ждет за поворотом?
За нитью снова рвется нить, 
А вашы лозунги, а обещанья ? 
Как их потом соединить?

Ф. Мамут «Нить судьбы»

Громадянська лірика Фелікса Мамута піднімає дух і вселяє палку віру в те, що якщо не ми, то наші діти житимуть в багатій і щасливій державі, поет виступає народним рупором, потужним носієм духовної енергії народу, змушує кожного задуматись над багатьма проблемами життя, по-філософськи осмислити  пережите й крокувати в майбутнє. 

Пейзажна лірика

Ідея гармонії людини й природи втілена в кращих творах Фелікса Мамута, де весна асоціюється з коханням, з чистою любов’ю, що дарує життя і надії:

Любви во славу утро дарит солнце, 
И тает снег в холодном январе,
И яблоня, цветущая, в оконце
Стучит, проснувшись, в мае на заре.

Ф. Мамут «Весна»

Людина не може прожити без гармонійного злиття з природою, яка дає кожному силу й наснагу. Фелікс Зуньєвич тонко відчуває красу рідної землі, й це окрилює його, надихає на творчість.

К пахучим травам летний ветерок
Неся прохладу, прикоснулся нежно,
Пчела целует  радостно цветок
И пьет нектар ромашки белоснежной.

Ф. Мамут «Нежность» 

Своїми ліричними творами поет доводить, що щастя людини залежить від вміння бачити красу землі. Вона постає в поезії нашого земляка, як чудова прекрасна перлина, що збагачує нас, робить сильними й мудрими – і це неодмінна умова життя, засіб існування, потреба душі, розумне, осмислене буття, нероздільне з красою Всесвіту.

Проходят дни солнцестоянья,
Гудит уже пчелиный рой.
Распевное ручьев журчанье
Созвучно с женской красотой.

Ф. Мамут «Весна»

Пейзажній  творчості Фелікса Мамута притаманні щирість і простота, природність і чуттєвість, пристрасть і духовна спорідненість зі світом краси і добра.

Інтимна лірика

Кохання – єдність радостей і муки, що все життя чатує на порозі, щоб дарувати нам усім то щастя невимовне, то душевний біль. Про все це розповість інтимна поезія Фелікса Мамута. Бо, відомо ж, що тільки гаряче закохане серце може творити й писати поетичні шедеври.

В пруду прозрачном двое лебедей
Целуются – и нет нежнее пары.
Природа в нежности своей
Волшебные им подарила чары.

Ф. Мамут «Нежность» 

Усі поети світу оспівували кохання до жінки, любов до всього світу земного. Інтимна ж лірика Фелікса Мамута «соткана из пульсирующих, словно кровь в жилах, человеческих чувств, страстей, интимных фантазий, душевных переживаний… Звучит гимн любви, гимн Ее Высочеству женщине», – ось так охарактеризувала твори інтимної лірики поета член Спілки журналістів України Мотрона Панова.

Нет ничего прекрасней божества.
Ты, женщина, прекрасна, как богиня!
В глазах твоих так много колдовства,
В них целый мир лазурной чистой сини.

Ф. Мамут «Богиня» 

Багато віршів митця автобіографічні, і саме тому посилюється до них наш читацький інтерес, а постать автора стає ближчою, рідною:

Метель в душе, на сердце лед,
Сады в сугробы превратились,
Березы стылый ветер гнет,
Дабы они за нас молились.

Ф. Мамут «Метель» 

І ось ми уже реально відчуваємо отой щемкий душевний біль поета, щиро по-людські співчуваємо розлуці з коханою:

Измена в кровь твою вошла украдкой,
Как нищенка в озябший дом,
И сразу отношения – на слом.
Останусь я стихом в твоей тетрадке.

Ф. Мамут «Измена» 

А іноді такі асоціації подумки переносять в пережиті нами самими ситуації, і вже тоді наш ліричний герой стає близьким  другом і щирим співрозмовником, що співчуває й нам самим:

Необратимость, утомленность
Пахнула холодом на нас,
И темнота, как в смертный час,
И пустота, и обреченность .

Ф. Мамут «Разлука»

Ми знаємо, що Фелікс Зуньєвич гарний сім’янин, люблячий чоловік своєї коханої дружини, та дуже часто він співпереживав нещасливому коханню інших. А може, спогади навіювали часи молодецької юності, коли грала кров у жилах і не давала спокою ні душі, ні серцю. Тому така й багатогранна інтимна лірика поета.

Кохання… воно таке… Взаємне – підносить душу до неба, творить дива. Трагедія ж закоханого серця – тужлива, журлива мелодія скрипки, що щемить в душі усе життя: то затихає, то знову розбурхує спогади, як іржа точить серце, не дає спокою. Та наш ліричний герой жодного разу не дорікнув своїй коханій, не образив словом. Жодного разу – ні образ, ні кривд… І в цьому його чоловіча велич і благородство.

Любовь меня ведет по белу свету,
Я с ней живу и умереть готов. 
И если спросять, что важней на свете,
Без колебаний я скажу – любовь.

Ф. Мамут «Радостное слово»

Співпереживаємо… замислюємось… Від хвилювання в руці тремтить збірка поезій, на очі набігла сльоза, а серце б’ється як несамовите… Чи це було понівечене кохання, розтоптане зрадою, чи вимушена довга  невідкладна розлука, а може, інші обставини життя? Скільки їх буває в житті кожного! Головний меседж поета – бережіть любов, без кохання не можна прожити у світі!