Фоменко Анатолій Кузьмович
Анатолій Фоменко: патріот міста та рідної землі

«Важливе значення у формуванні людини, її світорозуміння, звичаїв і традицій має знання історії та культури свого народу», – ці слова належать відомому на Дніпропетровщині краєзнавцю, колекціонеру, меценату і філософу Анатолію Кузьмовичу Фоменку. Вивчення історії та культури України, а також рідного краю стали важливими чинниками у формуванні його особистості. Їх можна назвати визначальними і в його біографії. 

Хлопець із невеличкої залізничної станції на Донбасі завдяки наполегливості, прагненню пізнання отримав ґрунтовну освіту, став знаним науковцем, а згодом сам тривалий час навчав спраглих до знань юнаків і дівчат.

А.К.Фоменко народився на станції Наталіївка Бахмутського повіту Донецької губернії (нині Донецької області) 24 листопада 1925 р. Середню освіту отримав у школі на станції Кудрявка при соляному руднику ім. Т.Шевченка. У школі шанували геній Тараса Григоровича: в коридорі школи була постійно діюча виставка, присвячена поетові, щороку відбувалися святкування його дня народження. Анатолій Фоменко брав активну участь у житті школи, співав у хорі, під впливом вчителя української мови В.І.Шапрана полюбив поезію великого Кобзаря. Шанували поета і в родині Анатолія Кузьмовича.

З початком радянсько-німецької війни 1941–1945 рр. родина А.К.Фоменка опинилася в окупації. До речі, Анатолій Кузьмович саме так називав цю війну, вважаючи, що Україна опинилась у цій війні поміж двох вогнів: сталінської та гітлерівської імперських держав. Наприкінці життя Анатолій Кузьмович видав книгу (вона витримала два видання) під назвою «Усе таємне стає явним. Вигадки й правда про радянсько-німецьку війну 1941–1945 років». Тут він виклав своє бачення цієї війни, яку знав не з книжок, оскільки сам брав у ній участь. З вересня по жовтень 1943 р. він перебував у складі 3-го Українського фронту, визволяв Дніпропетровську та Запорізьку області від німецьких загарбників, був серйозно поранений і більше на фронт не повернувся. З собою на фронт А.К.Фоменко взяв томик «Кобзаря» 1917 р. видання. Із Т.Г.Шевченком він не розставався ніколи.

Після виходу зі шпиталю А.К. Фоменко був звільнений із армії як інвалід війни. Вже після війни він закінчив середню школу в м. Артеміську, вступив до Київського державного (зараз національного) університету ім. Т. Шевченка. Навіть тут він залишився вірним собі. Для Анатолія Кузьмовича ім’я університету мало символічне значення. Він навчався на філософському факультеті. Закінчивши у 1952 р. навчання був направлений на роботу до Дніпропетровська в державний університет (зараз Дніпропетровський національний університет ім. О. Гончара). Протягом майже 20-ти років працював на кафедрі філософії, спочатку на посаді старшого викладача, а після захисту у 1968 р. кандидатської дисертації на посаді доцента. У 1971 р. переведений на роботу до Дніпропетровського металургійного інституту (зараз Національна металургійна академія України), де очолив кафедру філософії. До 1986 р., керував нею, захистив докторську дисертацію, випустив десятки статей і книжок з філософії. Серед них: «Релігія і вільнодумство», «Цінність людини та її критерій», «Детермінізація, свобода і відповідальність», «Сенс життя людини: справжній та уявний», «Духовна свобода в науковому ракурсі» та інші. 

Викладацьку і наукову діяльність А.К.Фоменко поєднував із громадською. Протягом 1975–1979 рр. він був депутатом Жовтневої районної у місті Дніпропетровську ради. Тривалий час входив до складу обласного та республіканського правління товариства «Знання», очолюючи секцію з питань релігії та атеїзму. Також входив до редколегії друкованого органу товариства «Людина і світ». У межах товариства прочитав сотні лекцій із питань філософії, релігії, етики, культури тощо.

Не зважаючи на те, що за професією А.К. Фоменко був філософом, його уподобання лежали і в інших царинах. Все своє життя він присвятив збиранню шевченкіани: книги, листівки, марки, значки. Робочий кабінет Анатолія Кузьмовича нагадував маленький музей Т.Г. Шевченка, але він розумів, що його зібрання повинно служити не лише йому. Тому у 1999 р., він подарував свою колекцію музею «Літературне Придніпров’я». Та любов до творчості Т. Шевченка була настільки сильною, що за наступні 9 років А.К.Фоменко зібрав нову колекцію. 

Колекціонуванням А.К.Фоменко захопився ще в шкільні роки. Вже будучи студентом, він почав купувати старі книги, художні та видові листівки. Мешкаючи в Дніпропетровську, Анатолій Кузьмович налагоджує контакти з найбільш відомими колекціонерами СРСР: М.Тагріним (Ленінград), М.Забоченєм (Москва), П.Арсеничем (Івано-Франківськ) та іншими. У 1958 р. за його ініціативою в Дніпропетровську було створене обласне товариство колекціонерів-філателістів. Коли у 1966 р. утворилося Всесоюзне товариство філателістів, А.К.Фоменко очолив Дніпропетровське обласне правління цього товариства. Неодноразово Анатолій Кузьмович брав участь у роботі з’їздів філателістів у Москві, написав багато статей із питань філателії.

З 1970-х років А.К.Фоменко під впливом колекціонерів М.Збоченя й А.Стародубова починає віддавити перевагу листівкам і старим фотографіям видів старого Катеринослава. Вже з 1990-х – початку 2000-х років ці листівки були використані як ілюстрацій до книг Д.І.Яворницького «История города Екатеринослава», А.Стародубова, В.Самодриги та С.Іванова «Память истории», М.Чабана «Діячі Січеславської «Просвіти», «Дніпропетровський поштамт – 100 років». У цей же час А.К.Фоменко частину своєї колекції передає кільком музеям України. Крім того, наприкінці 1990-х рр. він подарував краєзнавчому відділу Дніпропетровської обласної наукової бібліотеки 130 кольорових ксерокопій листівок Катеринослава зі своєї колекції. 

Передача цінних експонатів різним музеям на певному етапі життя для А.К.Фоменка стала свого роду обов’язком. У кращих традиціях меценатів Придніпров’я О.М.Поля і М.В.Родзянка А.К.Фоменко дарував цінні речі музейним зібранням, бо ці експонати мали служити всім людям. Серед таких була книга Д.І.Яворницького «Запорожье в остатках старины и преданиях народа» 1888 р. видання з правками автора, яку А.К.Фоменко подарував Дніпропетровському національному історичному музею ім. Д.Яворницького. 

Окрім шевченкіани А.К.Фоменко мав ще одне захоплення – краєзнавство. У 1993 р. він став членом краєзнавчого клубу «Ріднокрай», який діє при Дніпропетровській обласній універсальній науковій бібліотеці. Головою клубу і тоді, й нині є професор Г.К.Швидько, яка поважала і шанувала Анатолія Кузьмовича. За 15 років членства у клубі А.К.Фоменко регулярно брав участь у його засіданнях, кілька разів виступав з доповідями. Наприклад, у березні 1995 р. він виступав на засіданні, присвяченому його старшому товаришеві, авторові кількох підручників із української мови В.С.Ващенку, який тривалий час був завідувачем кафедри української мови в Дніпропетровському державному університеті.
 
А.К.Фоменко любив м.Дніпро і Придніпров’я. Кожен старий будинок міста був для нього наче живий, бо він знав їхню біографію, як мало хто з мешканців нашого міста. В нього була чимала колекція старих поштових листівок Катеринослава-Дніпропетровська, які увійшли до видання «Каталог почтовых открыток Екатеринослава, 1895–1917 гг.», яке побачило світ у 2001 р. 

Починаючи з середини 1990-х років, А.К.Фоменко вів колонку «Фотолітопис міста» в дніпропетровській газеті «Наше місто». Його численні краєзнавчі публікації відкривали давно забуті сторінки з історії Дніпропетровська.

А.К.Фоменко зіграв велику роль у виданні солідного краєзнавчого видання, присвяченого історії Дніпропетровська під назвою «Дніпропетровськ: минуле і сучасне». Цікаве, оригінальне, багато ілюстроване видання стало одним із перших ґрунтовних досліджень з історії міста Дніпропетровська. 

Анатолій Кузьмович Фоменко прожив тривале, як на наш час, цікаве і насичене подіями життя. Страшні 1930-ті, війна, голод не знищили в нього бажання жити і працювати. Можливо, професія філософа наклала відбиток на формування його особистості, оскільки до життя він ставився спокійно, гідно – «по філософські». Помер Анатолій Кузьмович 23 листопада 2011 року в Дніпропетровську. По ньому залишилися численні краєзнавчі публікації та книги, колекції, які продовжують життя.

Завзятий колекціонер, знавець Т.Г. Шевченка, благодійник, краєзнавець і патріот міста та рідної землі. Гадаю його ім’я назавжди увійде до історії міста Дніпропетровська, оскільки його соціокультурний простір останніх десятиліть формувався, в тому числі і завдяки Анатолію Фоменкові.