Галина Іванівна Гаврилова
Галина Гаврилова: Робота була змістом її життя

Людина — усе одно що цегла: обпікаючись, вона стає твердою.

Джордж Бернард Шоу

Для кожного із нас певне місце на землі асоціюється з людиною. Багато років Дніпровська центральна районна бібліотека асоціювалася з ім’ям її директора — Гаврилової Галини (Ганни) Іванівни. Галина Іванівна пішла у світ інший 1 червня 2019 року, не дожив до дня народження всього один місяць…

На жаль, сенс життєвих цінностей або оточуючих нас людей усвідомлюється нами після їхньої втрати… свідомість відмовляється приймати трагічні звістки: здається, нічого не може змінитися — так буде довго й завжди… Саме тому такі потрясіння завжди важкі для нашої свідомості. Поховали її на батьківщині в Синельниківському районі, с. Попово.

Народилася Гаврилова Галина Іванівна (у дівоцтві Прокопенко) в 1958 року 1 липня в селі Варварівка Синельниківського району. Батьки — звичайні сільські трудівники, які пройшли всі горнила випробувань життям нашої історії, сформувавши небагатослівних твердих у характерах людей. Від мами їй дістався вольовий і жорсткий характер, а від батька — м’якість, гнучкий розум і чудове почуття гумору. А сама вона була дуже мрійливою й цілеспрямованою натурою. Як і всі сільські діти з глибинки мріяла про великі міста й подорожі: будучи студенткою, вона здійснила цю мрію, працюючи влітку провідником у потягах далекого прямування, пізнавала життя у всіх його проявах.

Доля розпорядилася так що їй не довелося стати тим, ким хотіла: дівчина із села на Дніпропетровщині мріяла про журналістику — двічі намагалася вступити до Київського державного університету ім. Т. Г. Шевченка, так розповідала вона про початок трудового шляху.

Свою трудову діяльність почала завідуючою Варварівської сільської бібліотеки Синельниківського району Дніпропетровської області. Звучить голосно, але насправді було дуже прозаїчно:

«Мені 17 років і я працюю в сільській бібліотеці. Кожного дня вранці 5 км до роботи, ввечері — 5 км додому. Робочий день зимою починається з того, що топлю грубу дровами та вугіллям (чадило сильно…) Одягнена в натуральний кожух, який батьки купили через десяті руки, а на ногах модні чобітки, коли сушила на плиті — поплавила… Найчастіше з книжками, газетами та журналами була на фермі: спочатку доярки сміялися — сидять під коровами, а я тут як тут — бібліотекар», — так згадувала про початок дорослого життя й роботи в бібліотеці.

Характер уже тоді виявився твердим — в 1977 р. поїхала до Харкова, щоби мрію в життя перетворити, тому документи були здані в Харківський державний інститут культури.

У 1982 році успішно закінчила виш і поступила на роботу в Дніпропетровську центральну районну бібліотеку. Вона усвідомила, що життєвий успіх залежатиме від власної праці та наполегливості.

Висококваліфікований спеціаліст, умілий організатор, вимоглива до себе й до підлеглих, вона немало зробила для поліпшення діяльності бібліотечної системи в районі, спрямувавши основні зусилля на комплектування, доукомплектування, класифікацію розрізненого унікального фонду. Завдяки її наполегливості фонд бібліотеки було упорядковано, класифіковано, створено систему каталогів.

Прекрасно знала історію та розвиток кожної бібліотеки в районі, технологію та основні процеси роботи бібліотек усіх рівнів. Як умілий організатор усі бібліотечні процеси розглядалися нею крізь призму людського фактору, адже саме люди докладають свої вміння, інтелект, творчі здібності в справу, яка дозволяє їм реалізувати себе як особистість. Вона вміло цим користувалася.

Якщо людина залишає за собою слід у житті, то її дійсно можна назвати справжнім подвижником своєї справи. Галина Іванівна була саме такою людиною — справжнім подвижником бібліотечної справи. Поколінню 50-х — 60-х випало працювати в часи розбудови комунізму, і вся ідеологія тієї епохи, звичайно, накладала свій відбиток на будь-яку роботу, а тим паче у сфері інформаційної спрямованості. Випробувань і в особистому житті й у роботі вистачало з лихвою… Але відчуття гумору допомагало їй пережити важкі моменти життя.

Отже з 1982 року Галина Іванівна Гаврилова (тоді — Сокульська Г. І.) працювала в Центральній районній бібліотеці Дніпропетровського району, спочатку, з 1982 по 1993 — на посаді старшого методиста ЦБС. У роботі була пунктуальною й педантичною. Про цей період роботи старіші працівники бібліотечної системи згадують Галину Іванівну, як відповідальну, працьовиту, скромну особистість:

«Тендітна молода дівчина організовувала методичну допомогу тридцяти п’яти сільським бібліотекам-філіалам району. У той час це була дуже важка посада, щоденні виїзди у район, і в дощ, і в сніг, і в ожеледицю».

З жовтня 1999 року вона стала директором Дніпропетровської РЦБС, нині комунальний заклад «Дніпровська центральна районна бібліотека», цілком закономірно й заслужено, так говорить заступник директора по роботі з дітьми Рухлінська Т. Г.

Галина Іванівна пройшла шлях від бібліотекаря до директора Центральної районної бібліотечної системи, досконало вивчила всі аспекти роботи сільських бібліотек. Як не парадоксально, але вона дійсно черпала енергію з роботи. Кінець 90-х початок 2000-х був часом випробувань для бібліотечних закладів. Як керівник вона зуміла зберегти колектив і бібліотеки району в нелегкий час фінансових труднощів, відсутність коштів для придбання бібліотечного обладнання, необхідних надходжень нової літератури.

Якщо дадати й те, що саме в цей період у неї почалися серйозні проблеми зі здоров’ям, і практично ніхто не знав із яким жахливим діагнозом вона познайомилася та сам на сам оставалась із цим, можна уявити наскільки сильна і вольова ця жінка була. А діти її ще малі були тоді, і теж турбот маминих потребували… Вона «давила» в собі всі свої негативні почуття, а все турбувалася про своїх працівників: знала про всіх усе: що в родині, у кого які проблеми. Кому словом, кому чим могла — допомагала. У цих турботах і мислях про людей — себе спасала від себе, від своїх жахливих думок, що роїлись у голові й не давали спокою.

Мудрість росла в ній із роками: багато помилок було — вона цього не заперечувала. Але розуміла людей якимось внутрішнім почуттям. Намагалася не виділятись, часто трималася в тіні, могла відступитися, коли це потрібно, дати дорогу більш гідній людині, вчасно промовчати й непомітно, без шуму допомогти тому, хто цього потребує.
Чуйна, розумна, енергійна, мудра, Галина Іванівна — користувалася високим авторитетом у читачів і колег-бібліотекарів, — так говорили про неї її керівництво і всі, хто знав…

Непримиренна до недоброзичливців і щиросердна до друзів. Чуйна й добра, по-жіночому мудра й небайдужа до проблем оточуючих іі колег. М’яка в неформальних обставинах і вимоглива в робочих моментах, завжди готова прийти на допомогу. Ніколи не була зверхньою, надмірною у відносинах із колегами — «зірковою хворобою не хворіла»: простота взаємовідносин з усіма бібліотекарями — це її стиль у роботі. Та вона й сама лишилася такою й цього не приховувала. Приховувала вона одне, як виявилось — свою смертельну хворобу, з якою жила багато років, і ніхто про це й не здогадувався…

Ніколи не зупинялася на досягнутому, постійно перебувала у пошуках нових форм і методів роботи. Не давала нікому «відпочивати в затишному просторі бібліотеки» — її «ноу-хау» тримали працівників у постійному творчому процесі: краєзнавча діяльність стала істинною науковою діяльністю багато років і вилилась у реалізацію проекту «Літопис населених пунктів Дніпровського району: краєзнавчі дослідження». Дослідження бібліотекарів про давню історію своїх сіл і сучасну історію сьогодення постійно висвітлювалися на сторінках нашої районної «Краєзнавчої енциклопедії життя» — газети «Дніпровська зоря». Використовуючи нові сучасні бібліотечні технології, Галина Іванівна повністю оновила систему роботи, змінила уяву про бібліотеку. Завдяки іі зусиллям, однією із перших в області Дніпровська центральна районна бібліотека впровадила роботу з електронним каталогом, що забезпечує вільний доступ до бібліотеки віддаленим користувачам.

Вона генератор ідей таких проектів у Районній дитячій бібліотеці, як «Знай наших», «Туристичними стежками Підгородного», «Відомі люди Підгородного». Усі сучасні технології, як і творчий підхід в усіх своїх справах вона впроваджувала в роботу завжди вчасно.

Нагороджена за свою працю багатьма Почесними відзнаками — грамотами районного значення, обласного, Почесними Грамотами Міністерства культури України, голови Дніпропетровської обласної ради, голови Дніпропетровської районної ради, голови Дніпропетровської райдержадміністрації, голови Ювілейної (Слобожанської) селищної ради, районного відділу культури.

Робота для неї була сенсом життя. Коли були конкурсні випробування на посаду директора бібліотеки, вона казала, що не може жити без цієї роботи, нічого іншого не знає… Вважала, що саме на посаді керівника бібліотеки найбільше реалізує своє покликання. Бібліотека, у яку вклала душу й життя, у якій кожна мить, кожна книга є свідками її щоденних турбот, клопотів, праці, стала храмом її душі.