Гапоненко Валентина Юріївна
Валентина Гапоненко: промінь сонця на мольберті

Для справжнього художника – де життя, там і поезія

Життя – картина, ти – її творець…
Пиши старанно, без помарок,
Щоб все не починати нанівець,
Чи залишити лише згарок.

Василь Бондарук

Валентина народилась у великій творчій родині в місті Кам’янське. Коли старшу сестру водили на заняття до балетної школи, молодша брала в руки олівець і малювала все, що бачила навколо себе. Батькам подобалися прості яскраві образи, які зображала донька на папері, тож мама вирішила записати її до художньої студії. Якщо погортати старий сімейний альбом, можна натрапити на дитячий малюнок, з якого поглядає хитрюща яскрава лисичка, це той самий квиток у світ мистецтва та краси. Саме в студії маленьку Валентину в ігровій формі ознайомили з цікавими творами природи та мистецтва, навчили основним образотворчим технікам. Дівчинка дуже любила малювати те, що їй подобалося, висловлювати в кольорі та формі свої почуття і мрії. Вона старанно опановувала основи образотворчої грамотності, освоювала прийоми живопису та допитливо вивчала історію класичного мистецтва. Про цей період нагадують численні творчі роботи, які дбайливо зберігаються у родині. Особливою теплою енергетикою наповнені речі, які зробила маленька рукодільниця: весела текстильна лялька, декоративна дощечка з українським сюжетним розписом, унікальні українські писанки.

Швидкоплинно проминули п’ять років навчання у Дитячій художній школі імені І.Г. Першудчева. Першим наставником Валентини був досвідчений викладач Віктор Васильович Самовар, який працював у закладі ще з часів відкриття художньої школи. На уроках композиції художник ділився з учнями тонкощами майстерності миколаївського розпису. На заняттях молодь переосмислювала народні традиції та навчалася виконувати сучасні розписи, базуючись на традиційних елементах. Саме такий підхід дозволяє надати нове життя старовинним традиціям народного мистецтва, зробити його живим, таким, що розвивається. Дівчина у своїх творчих роботах показує красу природи рідного краю в різні пори року, зранку і вдень, ввечері й уночі, майстерно передає в них світло-повітряне середовище, атмосферні світлотіньові та кольорові ефекти.   

Валентина Гапоненко завжди підтримувала думку, що у людини все повинно бути гармонійним: і зовнішній вигляд, і внутрішній світ. Вона вважала своїм покликанням – дарувати красу іншим. Тож, коли після закінчення школи постало питання вибору професії, вона не вагаючись вирішила бути стилістом. Ця професія була творча та креативна, фахівці немов митці, створюють індивідуальний і неповторний образ. Дівчина тонко відчувала душу людини, їй подобалося поєднувати зовнішність і внутрішній світ, давати поради щодо одягу, аксесуарів, зачіски, мейкапу. Довгі роки вона професійно створювала ефектні образи, допомагала кожному, хто до неї звертався, стати більш виразним за рахунок грамотного підкреслення переваг зовнішності та приховування недоліків.

Валентина, наче чарівниця жонглювала кольорами та відтінками, малювала ескізи з силуетами одягу для різних типів фігур. Успішність стиліста-перукаря багато в чому залежить від розвинутої моторики рук. Недарма відвідувачі перукарень і салонів краси орієнтуються на легкість рук. Щоб добре знати свою справу та здобути визнання серед мешканців міста, Валентина постійно відвідувала майстер-класи для перукарів і стилістів, брала участь у професійних вебінарах і тренінгах. У 2013 році вона зайняла перше місце на чемпіонаті України з перукарського мистецтва у номінації чоловіча зачіска. Сьогодні вона відома стилістка-перукарка у місті Дніпро, лауреатка багатьох міжнародних конкурсів і популярна фахівчиня бьюті-ринку.

Гра кольорів

Художник – це надлюдина, яка може зупинити мить. І перетворити її у вічність, зафіксувавши
цю невеличку миттєвість на довгі роки.

Світлана Солодун

Але художник, напевно, тим і відрізняється від звичайної людини, що йому постійно потрібно висловлюватися, надавати своїм почуттям образність. Валентина завжди відвідувала художні виставки, відстежувала сучасні тенденції. З живопису їй подобається імпресіонізм і постімпресіонізм, експресіонізм і модерн. У своїй домашній бібліотеці вона має альбоми Альфонса Мухи, Егона Шиле, Поля Гогена, Густава Клімта, Михайла Врубеля. Подорожуючи світом, Валентина завжди відвідує художні музеї та галереї, знайомиться з зарубіжним мистецтвом. Якось, перебуваючи у Києві, вона відвідала галерею ARTAREA, де діяла виставка «Секрети геніальності: 100 невідомих творів Марчука»: картин-притч, графіки, пейзажів та абстракції. Дівчина повільно переходила від картини до картини, впиваючись поглядом у фарби, немов з головою поринула у той добре відомий їй мистецький світ. Серед цієї казкової атмосфери вона почувалася щасливою та сповненою життя. Це був початок її відродження як художника та митця.

Наступного дня вона рішуче купила все необхідне для малювання, знайшла час у щільному робочому графіку та почала щоденно займатися удосконаленням своєї художньої майстерності. Спочатку на полотні з’явилися чисті, незаймані пейзажі, які, здавалося, були намальованими кольорами мрій. Природа надихала її: запах трав, вітер, спів птахів. Місце, де живе художниця, розташоване в мальовничому куточку Дніпропетровщини, тож теми картин завжди знаходилися легко. У її колекції є як сільський, так і лісовий пейзаж. Дивлячись на картини, глядач ніби відчуває м’який вітерець, що доносить до нього приємні аромати квітів, бачить дерева, що розкинулися широким шатром, даючи тінь, спостерігає, як природа з материнською щедрістю опікується людиною.

Особливо полюбляє Валентина Гапоненко зображати зимову природу. Її картина «Зимовий вечір», наче справжня казка. У центрі картини – дорога, яка веде до рідного дому. По боках дороги височіють дерева, які вже встигли причепуритися в зимові шуби. Сніг лежить на кожній гілці і створює враження якогось дива. За допомогою вмілого підбору кольорів художниці вдається передати особливу красу зими з пухнастим снігом і мільйонами сніжинок. Валентина Гапоненко використовує на своїй картині відтінки білого, сірого, блакитного, рожевого і навіть чорного. В результаті їй вдається передати особливу чарівність природи і дзвінку тишу, що панує навколо. Величне небо панує над усім цим спокоєм і гармонією. Картина вся осяяна світлом і здається, ще мить, і глядачі відчують подих зимового вітру й почують шерехи лісу.

Згодом у колекції художниці з’явилися анімалістичні картини. На прохання своїх шанувальників Валентина написала серію картин «Котики», де намагалася дотриматись точності зображення домашніх тварин і водночас додати образам художньої виразності, а героїв вона наділила людськими рисами, вчинками й емоціями. 

Особливе місце у творчості художниці займають чудові квіткові натюрморти. Вони можуть вдало показати все різноманіття кольорів у їхньому ідеальному поєднанні. Наприклад, картина «Квіти» – справжній апофеоз літа. На ній зображений величезний букет свіжих садових квітів на нейтральному синьо-зеленому тлі. Такий прийом дозволяє зробити яскраві барви полотна ще більш соковитими та живими. Квіти написані великими виразними мазками, проте завдяки майстерності художниці залишаються легко впізнаваними. У букеті довільно поєднуються великі ромашки, бліді лілові дзвіночки, ніжна мальва, блакитні кручені паничі та жовті кульбаби. Неймовірну популярність серед глядачів мала серія картин «Чудові півонії», присвячена романтичним квітам, які символізують щастя та кохання.

Інша за настроєм і змістом картина – «Стійкість краси». На ній зображений великий вазон на темному фоні, в якому стоїть витончений жовтий тюльпан. Всього лише промінь світла на маленьку беззахисну квітку, ні драпіровок, ні фіранок, самі тільки переливи світла та тіні. Тюльпан, як ковток свіжого повітря, полонить глядача ніжністю, простотою і казковою скромністю. Він немов вихваляє життя навіть зрізаний і поставлений у вазу. Картина сповнена позитивних емоцій і надихає і далі творити красу.

Та, що малює слова

Художники малюють очима любові,
й тільки очима любові слід розглядати їх.

Лесінг

У житті Валентини завжди були книги: романи Булгакова відповідали на життєві питання, вірші Бродського підтримували у важкі часи, а твори Франка надихали йти вперед та підкорювати нові горизонти. Вона залюбки читала маленьким племінникам яскраві дитячі книги, подумки переносилась з ними у казковий світ. І коли старша сестра запропонувала проілюструвати її віршовану казку про Колобка, з захопленням підтримала пропозицію. Художниця розуміла, яка випадає велика відповідальність за допомогою ілюстрації побудувати цілий світ книги. Це майже спробувати намалювати слово. Книжка-картинка «Колобок» – унікальне видання, де зображення і текст дуже тісно переплетені. Це був експеримент і авторський підхід ко кожного героя відомої казки. Кожна ілюстрація весела, щира і яскрава. Книжкові герої дуже образні, індивідуальні та добрі. Навіть лисичка дуже мила та «мультяшна». Читаючи книжку, дітлахи не тільки дізнаються про нові пригоди Колобка, а й зануряться у світ безмежного степу та мальовничої природи, а ще й пізнають знайомі та незнайомі для них речі, про тварин і рослини, які живуть і ростуть поруч, про те, що слід робити, а чого уникати. Гортаючи цю пізнавальну книжку, допитлива малеча знайде відповіді на всі дитячі «Як?», «Чому?», «Де?», «Навіщо?».

Спостерігаючи за дітьми, Валентина помічала їхню схильність до творчості, яка виявляється у дитячих іграх. І вона вирішила у наступному проєкті задовольнити дитячу потребу самовираження та «заговорити» з дітьми мовою гри. Її ілюстрації для наступної книжки «Чудік-будік» магічні та фантастичні. Художниця доволі самокритична, постійно вивчає технічні моменти, щоб робота мала якісний вигляд у книжці – між виконаним на папері малюнком і надрукованим дуже велика різниця. Тому, коли вона працює над черговою книжкою, завжди вивчає нові нюанси. У творчості також є свої підводні течії: не достатньо уявити книжку та намалювати ескізи, потрібно багато працювати над деталями, щоб отримати цікавий результат. Сьогодні з’являються різні технологічні новинки, наприклад, планшети, де можна малювати на екрані, чи нові опції у графічних редакторах і багато ілюстраторів це використовують у роботі. Однак дівчині подобається малювати вручну, на папері, заряджати ілюстрації своїм теплом та енергією. Нещодавно Валентина здала до друку третю книжку «Зниклі іграшки», де знову намалювала нові пригоди улюблених дитячих героїв.

Останнім часом дівчина захопилася вивченням японської культури і традицій. Особливо її вразили японські техніки малювання, які не можна сплутати ні з чим. Вони колоритні, самобутні, неповторні у своєму виконанні, існують апріорі всім законам живопису і такі привабливі для вивчення. Японці мають загострене почуття сприйняття природи і з давніх часів оригінальним способом переносили своє відчуття природи в словесність і живопис. На прохання Валентини, її старша сестра написала своєрідні хоку на українські сюжети, які стали основою для циклу багатозначних гравюр. Основна тема її альбому східних мініатюр «Природи круговерть» це квітуча природа, бо на думку художниці природа – натхнення, природа – незрівнянна ні з чим краса, це – сама досконалість. І кожному треба вчитися в неї, треба прислухатися до її звуків, вдивлятися в її картини, розуміти її порухи, і, головне, намагатися жити в гармонії з нею, берегти навколишній світ.

Творчі роботи Валентини Гапоненко напрочуд яскраво поєднують у собі мрію і ностальгію, пронизливі краєвиди та розкішні квіти. Вони пройняті радістю майбутнього й дають глядачеві можливість зазирнути в майбутнє, або, навпаки, допитливо вдивитися в дитинство.