Глінка Дмитро Борисович
Дмитро Глінка – двічі Герой Радянського Союзу

Народився в родині шахтаря в селі Олександрів Дар, пізніше Рахманівка, тепер у межах міста Кривого Рогу. Для нього та старшого брата Бориса, коли вони підросли, проблем у виборі професії не було – пішли батьківським шляхом. Закінчивши неповну середню школу Дмитро слідом за братом почав працювати коногоном на шахті ім. МОПРу, але навчання не припинив і вступив до фабрично-заводського училища, де здобув професію електромонтера. Можливо на шахті брати Глінки і зробили б свою кар’єру не з’явись у місті в 1934 р. аероклубу. Юнаки з-посеред перших стали його відвідувачами. Навчання в клубі вирішило їхні долі. Посидівши в кріслі пілота, доторкнувшись до керма літака вони зрозуміли, що відтепер ніяка інша професія їх не цікавить. Борис поїхав навчатися до Херсонської школи Громадського повітряного флоту (ГПФ), а потім вступив до Одеської воєнної авіашколи. Дмитро у 1937 р. теж покидає рідний Кривбас і їде до Качинської військової авіашколи льотчиків. 

Успішно закінчивши навчання служив в авіаполку, що дало йому добру практику пілотування на ІЛ-16. З початком Другої світової війни полк залишався в тилу і лише у січні 1942 р. Дмитро потрапив на фронт і брав участь у боях за Крим у складі 45-го винищувального авіаполку 216-ї змішаної авіадивізії Південного фронту. Польоти здійснював на літаку ЯК-1. У небі Криму і відкрив свій рахунок збитих літаків (то був винищувач Ю-88), але і сам був збитим. Після лікування повернувся до свого полку, який уже воював на Північно-Кавказькому фронті.

«…дерзок и расчетлив, яростен и хладнокровнен. 
Он умеет сбивать фашистських мессеров, сам 
не получая ни одной пробоины…»

Улітку 1942 р. фашисти дійшли до Волги і намагались якомога швидше добратися до Грозненської та Бакинської нафти. Бої були такі напружені, що в деякі дні Дмитро робив по 4–5 вильотів, і рахунок збитих літаків стрімко зростав, а він швидко набував слави майстра повітряного бою. Дмитра характеризували як дуже сміливу та винахідливу людину. Коли в полку з’явився трофейний месершміт, він одним із перших освоїв літак і здійснював на ньому розвідувальні польоти. 

Фронтова листівка, яка зберігається в Дніпропетровському національному історичному музеї ім. Д.І. Яворницького, свідчить, що Д. Глінка в бою «…дерзок и расчетлив, яростен и хладнокровнен. Он умеет сбивать фашистських мессеров, сам не получая ни одной пробоины…». Він був природженим льотчиком винищувачем, майстром повітряного бою, дуже влучно стріляв із коротких дистанцій, пілотував завжди з великими перевантаженнями. Так характеризували його бойові друзі. 

Коли в травні 1942 р. до полку прибуло поповнення, то Д. Глінка, перш за все, поцікавився, чи є серед них земляки. Обізвався худорлявий хлопчисько. То був старший сержант Іван Бабак з Нікопольського району. Спілкування з земляком зігріло душу Дмитра. Останнім часом він дуже вболівав за Бориса, з яким утратив зв’язок. Старший брат для Дмитра був прикладом у всьому. З першого погляду, вони були зовсім різними. Дмитро – високий, широкоплечий, великі темно-сірі очі дивились суворо з-під густих брів, він був сором’язливим і рідко усміхався. А Борис – невеликий на зріст, кремезний, блакитні очі на добродушному обличчі ніколи не залишала посмішка. Але у них був дуже тісний духовний зв’язок, вони розуміли один одного з погляду, з півслова. Тепер Дмитро не знав, що з братом, переживав за матір і сестер, які залишилися в окупації. Тому кожен бій Дмитра – то була помста ворогові, який зруйнував мирне життя, приніс народу України безліч горя, сліз, сирітства. 

Під час однієї чергової «каруселі», яку він затіяв 
із бомбардувальниками, він збив три літаки в 
одному бою. То була шалена «карусель»!

Тепер на патрулювання повітряного простору над позиціями наших військ вони стали літати разом. Літати в парі з Дмитром було не так просто. Його маневри, стрімкі і несподівані, треба було вчасно вловити і встигнути за ним. Тож деякий час для І. Бабака вильоти були важким випробуванням, але і доброю школою, бо багато чому навчився у земляка і сам завоював славу і почесті, став Героєм Радянського Союзу. Одним із улюблених у Дмитра Глінки під час бою був прийом – хибним маневром ввести в оману винищувачів супротивника і в цей час завдати удару по бомбардувальникам. Під час однієї чергової, так званої, «каруселі», яку він затіяв із бомбардувальниками, він збив першим ведучого юнкерса, потім ведучого другої ланки, третьої. То була шалена «карусель». Три літаки в одному бою! Втративши ведучих, юнкерси скинули бомби не долетівши до цілі і повернули геть. Але винищувачі супротивника не подарували Дмитрові такої поведінки. Коли льотчик, витративши боєприпаси вийшов із бою, вороги накинулися на нього. Літак Дмитра Глінки був посічений кулями та снарядами месерів і стрімко падав. А пілот не поспішав залишати літака, розуміючи, що його розстріляють у повітрі, і зробив це на малій висоті. Тож, приземляючись, отримав сильний удар і втратив свідомість. Його знайшли мешканці селища і доправили до найближчої військової частини. В полку не знали, що сталося з Дмитром. Але всі вірили, що він обов’язково повернеться з хвилини на хвилину. Так і сталося. 

Згодом Дмитро таки розшукав брата і вони зустрілися в тиловому місті, куди льотчики прибули по нові літаки. Борис, як і раніше, навчав молодих льотчиків, і на фронт його не відпускали. Тож молодший брат узявся допомогти. Повернувшись до полку, він звернувся до командира І.М. Дзусова з проханням домогтися переведення Бориса до полку. Дзусов провів нелегкі, але успішні переговори з начальником школи. На початку 1943 р. Б. Глінка уже прибув на фронт. Тепер брати не раз вилітали в парі і були для всіх пілотів прикладом взаємної виручки та майстерності.

Дмитро Глінка успішно володів маневром із висоти,
щоб знищувати ворога не потрапляючи під його кулеметні черги

У січні 1943 р. полк переозброївся з ЯКів на «Аєрокобри» і в березні 1943 р. повернувся на Північно-Кавказький фронт, брав участь у бойових діях на Кубані, де розгорнулися грандіозні повітряні бої. Командування Вермахту зосередило на просторах Таманського півострова, в Криму та на Півдні України велику кількість авіації з метою завоювання першості в повітрі. В боях на Кубані Дмитро Глінка показав найвищі серед льотчиків полку результати збитих літаків. 

Наприкінці 1942 – на початку 1943 рр. льотчики дивізії постійно винаходили нові прийоми ведення бою. Дмитро Глінка успішно володів маневром із висоти, щоб знищувати ворога не потрапляючи під його кулеметні черги. Але екіпажі супротивника теж стали активно використовувати цей прийом і набирали більшу висоту завдяки тому, що були забезпечені приладами з киснем. Заманюючи наші літаки на висоту, вони, перш за все, намагалися відвести їх від своїх бомбардувальників, які в той час безкарно завдавали ударів по наземних об’єктах. Радянські винищувачі не велися на хитрість супротивника. У розпалі боїв на Кубані в квітні-червні 1943 р. вони стали активно використовувати Кубанську «етажерку». Тобто, на патрулювання вилітали двоярусним або триярусним строєм. Розташовуючись парами в оглядовому зв’язку на різних висотах, вони відчували себе невразливими. На яку б пару літаків не напав супротивник, він підпадав під удар іншої пари зверху або знизу.

24 квітня 1943 р. вийшов Указ про нагородження Д. Глінки Золотою зіркою Героя. На той час у нього було 146 бойових вильотів та 15 збитих літаків. Дмитрові присвоїли звання капітана. Він обіймав посаду помічника командира повітряно-стрілецької служби. За високі показники знищених літаків ворога в боях на Кубані полку та дивізії було присвоєно почесні найменування гвардійських: полк став 100-им Гвардійським винищувальним, а дивізія – 9-ю Гвардійською винищувальною.

Після визволення Кубані полк брав участь в боях на Міуському фронті, потім на річці Молочній, визволяв Україну. 24 серпня 1943 р. у полку знову було свято – вийшов Указ про нагородження Дмитра Борисовича другою Золотою Зіркою. За час після нагородження першою він збільшив рахунок збитих літаків до 29. Крім Золотих зірок він мав: орден Леніна, п’ять орденів Червоного Прапору, орден Вітчизняної війни 2-го ступеню, два ордени Червоної Зірки, орден Олександра Невського, медалі.

«…Жити без неба, жити буз штурвалу не можу»

А до кінця війни було ще далеко. Попереду були бої на півдні України, потім у Східній Пруссії та Берліні. В 1944 р. він отримав тяжку травму і чудом залишився живим. Сталося це, коли розбився літак, у якому летіли по нові літаки. Після довгого лікування Глінка повернувся на фронт. У боях за Берлін збив три літаки в один день. А свою останню перемогу одержав 18 квітня 1945 р. – в упор з 30 метрів розстріляв винищувача Вольф-190. Всього за війну здійснив близько 300 бойових вильотів, знищив 50 літаків супротивника.

Після війни продовжував служити в авіації, командував полком, був заступником командира авіадивізії. Закінчив військово-повітряну академію, у 1960 р. демобілізувався в званні полковника. Мешкав у Москві, працював у цивільній авіації. «…Жити без неба, жити буз штурвалу не можу» – говорив він.

Декілька контузій, які він отримав на фронті, значно скоротили його вік, на 62 році льотчик пішов із життя. В Кривому Розі на високому постаменті стоїть бюст Дмитра Борисовича Глінки – одного з найкращих асів, винищувачів Другої світової війни, і земляки ним пишаються.