Кононенко Григорій Йосипович
Григорій Кононенко: режисер, який все життя зігрівав серця людей

Хемінгуей Дніпропетровської області

В историю театра навсегда
Вписал он свое доблестное имя –
И негасимо гордая звезда
Горит по праву наряду с другими!
Олег Столяров 

Григорій Йосипович Кононенко народився у селі Золота Нива Великоновосілківського району Донецької області 13 березня 1938 року. Він рано осиротів і в 15 років приїхав вступати до Дніпропетровського театрального училища, а вже у 1965 році закінчив Харківський інститут мистецтв імені І.П. Котляревського за фахом «режисер-постановник». Григорій Кононенко був прихильником харківської школи театрального мистецтва з її романтизмом і напруженням людських пристрастей. Молодий режисер привернув до себе увагу ще першими студентськими роботами: «Овод», «Гамлет», «Фауст і смерть», а його «Антігону» оцінили навіть у Києві та Москві. На останньому курсі інституту здібний студент отримав запрошення до Харківського академічного театру імені Т.Г. Шевченка, але постійний пошук нового покликав його в дорогу до міста нових надій і мрій.

Тоді, в 1969-му, перед Григорієм Кононенком постало грандіозне завдання – створити у Дніпропетровську новий театр юного глядача, новий вимір буття, зробити так, щоб це стало подією всього театрального життя регіону. З самого початку молодий режисер виявив себе не тільки талановитим та натхненим митцем, а й розважливим та далекоглядним керівником.
Формування трупи театру стало першим, але дуже важливим кроком на шляху будівництва Дніпропетровського ТЮГу. Режисер шукав не тільки обдарованих і талановитих акторів, він намагався знайти людей із особливою енергетикою, з харизмою, здатних самовіддано та завзято працювати. Наступним кроком потрібно було сформувати потужну репертуарну політику, різноманітну та актуальну за тематикою. 

Відкриття ТЮГу стало великою подією в культурному житті Дніпропетровська, молодий колектив зумів за короткий час завоювати любов і визнання своїх вимогливих глядачів. Головний режисер театру прагнув створити неповторні вистави, з унікальним художнім оформленням, зі своєрідною акторською грою. Григорія Кононенка як режисера, відрізняло бажання створювати оригінальні та неповторні акторські образи, в оформленні сцени він прагнув до виразності та образності. Так, створюючи в одній зі своїх вистав край берега, Григорій Йосипович запропонував встановити частини причалу і ніс човна зі справжніх колод та дошок. Вся ця, творчо оформлена фактура, створювала відчуття берега і глядачам здавалося, що відчувається навіть плескіт води.

До свого першого ювілею колектив театру прийшов сповнений сил і енергії, з прагненням працювати ще краще. За 10 років роботи було поставлено 57 п’єс, зіграно 4 500 спектаклів, котрі подивилися близько трьох мільйонів глядачів. Спектаклі за п’єсами сучасних авторів Дніпропетровського ТЮГУ у постановці Григорія Кононенка обговорювали на глядацьких конференціях, про них писала місцева та столична преса, їх нагороджували преміями на театральних конкурсах і фестивалях. Стабільні аншлаги були на виставах «До побачення, хлопчики», «Бурею народженні», «Репортаж, писаний під шибеницею», «Салют» та інших. У 1973 році головному режисеру театру Григорію Кононенку було присвоєно високе звання заслуженого діяча мистецтв України, а у 1979 році – звання Народного артиста України.

Планета Кононенко

Талант не можна не помітити. 
Талант – це гостре відчуття життя та непокою.
Григорій Кононенко

Колектив театру постійно шукав нові форми роботи, нові теми, намагався бути завжди попереду. Для режисерської манери Григорія Йосиповича характерна любов до театральності, його спектаклі завжди були видовищними, прагнули вирішувати драматичні внутрішні конфлікти. Майстер приділяв увагу сценічній метафорі, поетичності, притчевості. Все це знайшло відображення у багатьох його виставах, і вони недарма отримали статус легендарних. 

Щоб створити подію у театральному житті, Григорій Кононенко завжди чітко формулював творче завдання, був упевнений у своєму задумі й цю впевненість передавав колективу. На режисерському майданчику він уникав запрограмованості та нудьги, там панувала атмосфера здорового змагання та імпровізації. Репетиції починалися з незмінного питання режисера: «чим будете сьогодні дивувати?». Григорій Йосипович завжди підтримував творчий політ фантазії акторів, їхні пошуки та знахідки. Акторське виховання, яке давав молодим виконавцям майстер, робило з них справжніх професіоналів.

Своєрідний феєрверк режисерських і акторських реприз про створення світу, про Адама та Єву спалахнув на прем’єрі вистави «Божественної комедії». Зовнішні засоби здавалися легкими та ненав’язивими, декорації надзвичайно простими, тільки актори та їхня неперевершена гра. Їхня пластика, міміка, інтонація розкривали перед глядачем авторський підтекст так, що сміх у залі звучав невгамовно. Актори немов через себе творили спектакль, не грали, а жили у сценічних образах. Успіх режисера визначався не тільки в умінні обмежити весь бурхливий потік фантазії в межах однієї стилістики, а і в умінні зібрати на сцені яскравий склад акторів і дати їм розкритися для публіки.

Майстер сцени умів зробити гостросучасною навіть класику. Його уява знаходила той кут, що перетворював традиційних класичних героїв на близьких і сучасних. Його Глумів із вистави «На всякого мудреця доволі простоти» піднімає актуальні проблеми бюрократичної байдужості, балакучості, лицемірства. Григорій Йосипович із ювелірною точністю вибудовував кожну мізансцену, кожний діалог «Мудреця». Вимагав від акторів бездоганної техніки, ставив перед ними складні пластичні завдання. Цією виставою режисер продемонстрував справжню високу культуру театру, професійну зрілість його акторів, багатомірність і витонченість власного світосприйняття. 

Вистава «Брат Альоша» за романом «Брати Карамазови» Ф. Достоєвського зворушувала серце глядачів глибиною прочитання теми людської гідності. Це тонка, філософська вистава, де внутрішня боротьба героїв відбувалася на межі емоційної напруженості. Режисерові вдалося гармонійно поєднати складність драматичного сюжету з надзвичайною простотою подій, які там відбувалися. Глядачі вдумливо, з захопленням спостерігали за тим, як герої легко і гармонійно спілкуються між собою. І те, що на сцені не було засилля реквізитів – це також величезний плюс, адже від цього увага глядача не розсіювалася, а глибоко проникала в суть всього, що відбувалося безпосередньо з героями.

Григорій Кононенко завжди брав до роботи матеріал, який по-справжньому відчував, який осягав не тільки раціонально, а й емоційно, інтуїтивно. Так було і з п’єсою «Я прийшов дати вам волю» за В. Шукшиним. Режисер ставив спектакль про нестримний темперамент отамана козаків Разіна, про пошуки правди, про милосердя та прощення. З винятковою точністю режисер розставив акторів по своїх ролях і зіграв з ними в справжню чоловічу гру. Озброєні шаблями та пістолетам актори, які звикли до ролей з репертуару дитячого театру, насолоджувалися розмахом подій і нестримністю своїх героїв. Завдяки розумній, чіткій режисерській установці тема Разіна була розкрита у виставі, як тема боротьби людського духу, опору, бунту та глибокої людської трагедії.

Головний режисер прекрасно розумів специфіку дитячого театру. Це проявлялося в його репертуарі: казки, шкільні історії, романтичні пригоди, героїчні драми, детективи, комедії – широкий вибір на будь-який віковий смак. Він допомагав акторам шукати індивідуальні засоби виразності для не зовсім звичних персонажів. На юних глядачів завжди чекали барвисті костюми та декорації, запальна музика та веселі танці.

Майже 15 років очолював Григорій Йосипович Дніпропетровський ТЮГ, поставив 30 спектаклів: героїчні драми, комедії, казки, звертався до так званої підлітково-юнацької драматургії. Як митець він поставив собі таку виразну і необхідну мету – патріотичне виховання молодого покоління. Поряд із показом спектаклів проводилася велика громадська робота, в котрій брали участь всі працівники театру. Це – творчі зустрічі в школах, конференції глядачів, традиційні тижні «Театр і діти», свята перших відвідин ТЮГу.

У 1984 році народний артист України Григорій Кононенко поїхав до Києва, працювати головним режисером до академічного театру ім. Л. Українки. Потім пішов на викладацьку роботу в Київський інститут театрального мистецтва імені Карпенка-Карого, де вів угорський курс. Але як би не склалося його подальше життя, саме в Дніпропетровську був його найяскравіший і плідний період.