Іващенко Григорій Лукич
Григорій Іващенко: Nоn multum sed multa

Григорій Лукич (Лýкович) Іващенко

Народився у понеділок 20 вересня 1954 р. у селі Бурімка на Полтавщині. Охрещений за православним обрядом отцем Олексієм (Браїлком) у дерев'яній Архидияконо-Стефанівській церкві сусіднього села Степанівки, збудованій 1861 р. таємним радником Михайлом Позеном. Григорій із братом Василем – діти природи, мали працьовитих батьків – Луку Григоровича та Одарку Павлівну, бабуню Явдоху. Бракувало лише дідусів – Григорій помер 19ЗЗ р., а Павло загинув на війні. Григорій любив книги, особливо історичні, малював до них ілюстрації, якщо книга була без малюнків, або ж вони були «не такі».

Середню школу закінчив 1971 р., рік навчався у Миргородському керамічному технікумі ім. М.В. Гоголя, заснованому як художньо-промислова школа ще 1896 р. на кошти земства та добровільні пожертви громадян. Пізніше Григорій дізнається, що 1918 р. директором технікуму був Василь Кричевський, тут викладали у різний час Опанас Сластіон, Юрій Михайлів, Софія Налепинська-Бойчук, а випускниками були Олександр Саєнко, Іван Падалка, Михайло Гаврилко. А тоді, 1971 р., на концерті, присвяченому 75-й річниці технікуму першокурсник Іващенко декламував вірша.

1974 р., відслуживши строкову службу в радянській армії, до Миргорода не повернувся, а вступив на історичний факультет Дніпропетровського державного університету (нині ДНУ ім. Олеся Гончара). Верх взяла історія, хоча і малювання не кинув. Курсові студентські роботи писав під керівництвом відомого тепер науковця, професора о. Юрія Мицика. Теми були цікаві – козацькі літописи, українські, польські та єврейські мемуари XVIII ст., видрукувані у «Київській старовині» (1882–1907)

Хорошою практикою і школою життя для молодого історика були два роки праці (1980-1982) викладачем у зварювальному технікумі ім. Є. Патона (тепер коледж електроніки і зварювання). З 1982 до 1985 р. навчався у аспірантурі, закінчивши яку став викладачем Дніпропетровського національного університету залізничного транспорту (ДІІТу), де працював до 2016 р. на посаді старшого викладача кафедри українознавства.

Писати та друкуватися почав ще школярем – перша публікація з'явилася 1968 р. у районній газеті. Статті, тези, нариси, есеї Григорія Іващенка з проблем історії та культури з середини 1980-х рр. друкувалися у газетах «Прапор юності» (Дніпропетровськ), «Сільські вісті» (Київ), «Вільна думка» (Лідкомб, Австралія), «Зоря Полтавщини» (Полтава), «Знак» (Львів), у часописах «Україна» (Київ), «Бористен», «Гуманітарний журнал», «Свята справа» (Дніпропетровськ), «Добромисл» (Полтава), «Кур'єр Кривбасу» (Кривий Ріг, лауреат часопису 1994) «Хобі», «Новинар» (Київ), альманасі «Шлях на Говерлю», збірнику «Під знаком Кліо», збірниках V та VI науково-практичних конференцій Українського геральдичного товариства (1995–1996), членом якого став 1994 р. Кілька років належав до Національної спілки журналістів. Ілюстрував публікації своїх друзів ­краєзнавців, істориків, зокрема, Віктора Заруби, Володимира Кунцера, Миколи Чабана, а коли почали видаватися їхні книги, оформляв обкладинки.

1990 р. Григорій Іващенко переміг у конкурсі «Знак видавництва СІЧ». Цього ж року, за словами мистецтвознавця і колекціонера з Одеси Тараса Максим'юка «дуже вдало вибрав тему для дослідження», а саме – гральні карти. Цікава, копітка і тривала робота завершилася видавничим проєктом «Nехай козириться!»: книгою «Гральні карти в історичному і культурному контекстах» і двома повними колодами українських гральних карт «Козацькі» та «Писанка» (Дніпропетровськ: Арт-Прес, 2004). Проєкт реалізовано коштом підприємців А. Ялового та О. Зінов'єва. 

2005 р. за рейтингом VI Всеукраїнської акції «Книжка року» (версія часопису «Книжник­rеvіеw») «Nехай козириться!» потрапила до числа 20-ти кращих книг 2004 р. (друге місце у номінації «Обрії», науково-популярна література) та отримала Диплом. Книга і карти втрапили, зокрема, до фондів рідкісної книги бібліотеки Києво-Могилянської академії, Національної бібліотеки імені В. Вернадського, Музею книги та друкарства.

«Nехай козириться!» – перша в українській літературі системна комплексна розвідка, де гральні карти розглянуто в контексті європейської та світової культур. Зміст книги доповнило блискуче її оформлення, виконане художником Костем Ткаченком.

2001 р. Григорій Іващенко за підтримки колективу кафедри та ректорату реалізував ще один проєкт – «Світлицю» – лабораторію українознавства (ДІІТ, ауд. 476). Світлиця як мистецький цілісний проєкт створена з артефактів, зібраних та описаних студентами за принципом pro foro interno – це, коли за усім видимим, тим, що назовні, є алегорія, символ, натяк, які потребують розшифрування. В основі концепції Світлиці тріада понять: дім, рід, добро. У Світлиці немає музейних поличок і табличок, тут не варто шукати правди побуту, тут варто спробувати осягнути істину буття. З побутових речей – глеків, рубелів, прасок, веретен, гребенів, рушників, фото, etc. інстальовані колізії людського життя від народження до «останньої молитви». У Світлиці багато світлин. Старі, чорно-білі фото творять уречевлену ілюзію зупиненого часу. Ці фото змушують замислитися: ми не перші, і, дай боже, не останні на цій землі. Світлиця – це не окремі, звичайні речі; Світлиця – єдине, особливе смислове поле, пункт, де сучасність стикається з минулим і майбутнім.

З 2001 р. Світлицю відвідали тисячі гостей – школярі, студенти, викладачі з України, Європи, Америки, Африки, Китаю, Ірану. Обласним ТV (реж. Любов Ядерська) створено два документальні фільми (2002, 2011). Світлиця фігурувала у сюжетах телевізійних каналів ДОТРК, 1+1, Інтер, К-1, 9 канал, 27 канал. Розповіді про Світлицю звучали на обласному радіо у програмах «Я знаю!» (2000), «Ранкова подорож» (2011, 2013) – усі реж. Валентина Орлова; «Дивоцвіт» та «Контрольна для вчителя» (2015) реж. Вікторія Сидоренко.

До 10-ліття Світлиці за підтримки А. Ялового та ректорату видано змістовний стильний альбом «Світлиця», автором ідеї, тексту, макету є Григорій Іващенко та Сергій Алієв-Ковика (ТОВ «Акцент ПП», 2011, Грамота фонду соціального захисту, підтримки і допомоги  вченим України).

Григорій Іващенко оригінальний самобутній художник. Графічні сюжети прості, лаконічні, але завжди з підтекстом, зроблені за принципом «принадності недовисловленого». Ось як писав про його роботи мистецтвознавець Станіслав Бушак (Київ):

«Пластичну мову Іващенка-художника характеризує виразність композиції, лаконізм, схильність до експресії, гротескності та гумористичної загостреності» (ЕСУ, Т. 11, С. 170).

Серії «Дума про Микиту Оковитого та його побратима Біса» (1985, 1998), «Ілюстрації до Енеїди на сучасний лад перелицьованої Ю. Шковирою» (1996), «Україншька кухня», «Україншька фльора і фавна», «Сліпі та зрячі» (всі 1999–2019), «Мамай не у полі не воїн» (2001, 2013), «З нами завжди» (2018) – це маленькі графічні притчі. Роботи Г. Іващенка виставлялись у музеї «Літературне Придніпров'я» (персональна виставка 1999 р.), клубі «Арт-Вертеп», музеї історії міста Кам'янське (2008, 2016). Його малюнки є в енциклопедії українознавства «Ми – українці» (Дніпропетровськ: Дніпрокнига, 2000, Т. 1–2), Енциклопедії сучасної України (Київ, 2011, T. 11, С. 140, кольорова вкладка). Г. Іващенко учасник міжнародного конкурсу екслібриса та гральних карт у м. Іссі-ле-Муліно (Франція, 2001 р., Каталог, С. 37, поз. 262).

Органічним продовженням графіки є шрифтограми – композиції з кириличних чи латинських літер і слів, які творять образ. Саме так, зокрема, виконано афіші до вистав театру Крик «Парфумер» (1997), «Україншька охота» (1999), «Ворота до раю» (2000), «Лоліта» (2001), «Молліс» (2001) та інші, обкладинки книг «Голод 1933 в Україні», «Кобза» та інші.

2000 р. у співавторстві з К. Ткаченком брав участь у конкурсі зі створення герба м. Дніпропетровська.

За безпосередньої участі Г. Іващенка були створені Видавничий дім «Андрій» (2006) та Творча майстерня «Інтролігація», де Іващенко виконував обов'язки голови творчої ради. Він був координатором видання спільно з Інститутом літератури НАНУ книг: «Другий Кобзар Т. Шевченка» (2008) та «Wirszy Т. Szewczenka» (2009). В останньому виданні у співавторстві з К. Ткаченком  Г. Іващенко уточнив, виправив і доповнив передмову та науковий опис 1961 р. Як автор і голова творчої ради ВД «Андрій» брав активну участь у роботі фестивалю «Країна мрій» (2004, 2008), Міжнародного форуму видавців у Львові (2004, 2007–2010, 2017).

У 2008 році Григорій Іващенко – співголова оргкомітету Всеукраїнського фестивалю «Maмaй-fest» (Дніпродзержинськ, нині – Кам'янське, диплом міського голови).

2005 р. знявся у відеокліпі гурту «Вертеп» «Гайнемо колядою!» (реж. Оксана Олешко, роль Св. Миколая) та повнометражному художньому фільмі «Ілюзія існування» (реж. Вадим Йович, роль Хранителя кабінету).

Життєве кредо та девіз: Nоn multum sed multa (небагато, але достатньо).

Фото з архіву Григорія Іващенка

Додатково:

Прононуємо також інтерв’ю з Григорієм Іващенком: «Батьківщина – це не тільки простір, а ще й час»​

І деякі його публікації:

Сюжети з української історії у Шевченка-художника (Вперше опубліковано: Шлях на Говерлю.– 2000.– С. 16–29.)

«І загула ТА КНИГА голосами» (Вперше опубліковано: Січеславщина: Краєзнавчий альманах / упоряд. І. Голуб. Дніпропетровськ: ДОУНБ, 2010. Вип. 5.– С. 45–48.)

«Тут всяку всячину іграли» (Вперше опубліковано: Український тиждень.– 2011.– 2 червня.– С. 42–45.)

Флора і фауна на гральних картах (Вперше опубліковано: Свята справа.– 2007.–  № 1.– С. 27–32.)