Назаренко Галина Олексіївна
Галина Назаренко: петриківські барви

Петриківський розпис прославив українських майстрів народної творчості в усьому світі. Коли саме почали малювати «петриківкою», достеменно не відомо. Деякі дослідники свідчать, що розпис з’явився у ХІV столітті. Інші говорять, що він існував ще за часів Київської Русі. У самій Петриківці вважають, що розпис вигадали козаки. Є ще одна легенда, яка розповідає про дівчину Оксану, яка у неділю залишилась удома сама. Її батьки поїхали на ярмарок, тож дівчина сумувала й вирішила розмалювати хату. Розвела фарби, загустила їх жовтком, зробила пензлик – і почала малювати. З-під її вправної руки оживали різнобарвні квіти, зашарілася червона калина, розкинулась пишна папороть… і раптом серед квітів залопотіла крилами диво-птаха. Вона злетіла у небо і довго кружляла над Петриківкою. Мешканці села досі вірять, що ця казкова жар-птиця є символом достатку, щастя та свободи.

Однією з найпомітніших постатей у сучасному петриківському розписі є Галина Назаренко. Майстриня має у своєму доробку понад дві тисячі творів, виконаних на папері, полотні, дереві, склі, десятки розписаних інтер’єрів та виставкові проєкти по всьому світу. Наприклад, саме вона розмалювала стіни Українського культурного центру в Парижі та зробила розпис «Хлібні» у заповіднику Софія Київська. Мисткиня розписує церкви, випускає листівки та календарі зі своїми роботами, проводить майстер-класи й усіляко популяризує мистецтво петриківського розпису.

Краса родом із Петриківки

Мій рідний знаменитий край!
Для серця й для душі в нас розмаїття.
Усе, що розквітає й любо нам,
Наші майстри враз втілюють у квітах.

Людмила Наумова

Майстриня Галина Назаренко розкриттю свого таланту завдячує мамі, яка з дитинства сідала та малювала олівцями разом із донечкою. Пані Галина згадує, що мати завжди сама мріяла займатися творчістю, але тяжкі післявоєнні роки не дали можливості приділити більше уваги своєму бажанню. Ось так усю свою жагу до малювання вона втілила в маленькій Галинці. Взагалі в роду Галини було багато художників розпису, тож напевно саме в генах і було закладено творчий хист і любов до малювання. Мати завжди виховувала у дівчини повагу до народних традицій, привчала до фольклору й етносу, підтримувала у всіх творчих починаннях.

У 1980–1984 роках Галина навчалася в Петриківській дитячій художній школі, де її вчителем був заслужений майстер народної творчості Федір Панко. Своїх учнів Федір Савич навчав не обмежуватися традиційними орнаментами, у своїх роботах намагатися створювати нові рослинні мотиви, наповнювати кожну картину поетичним змістом і використовувати образну мову народних легенд і пісень. Саме у дитячій художній школі дівчина дізналася про характерні риси й особливий художній стиль Петриківки, навчилась основам композиційної схеми та правилам побудови петриківських композицій. А головне, перейнялася глибокою любов’ю до вікових традицій хатнього народного розпису, яке оспівує любов до рідної землі. Потім у її житті було навчання в Миргородському керамічному технікумі ім. М. Гоголя на відділені «Художня кераміка», робота на фабриці «Дружба», яку в 1998 році перейменували на Центр народного мистецтва «Петриківка», та малювання, малювання, малювання…

Неповторність – феномен петриківських розписів. Галина Назаренко має свій індивідуальний почерк. Особливістю її творчості є поєднання традицій петриківського розпису з самобутньою інтерпретацією художниці. Кожен її розпис витончений, соковитий, неповторний, у своїх сюжетах і колористиці. Твори майстрині життєрадісні, яскраві, поєднують контрастні кольори, такі як червоний, блакитний, жовто-зелений. Їх багата тональна партитура, від холодних синьо-фіолетових до гарячих охристо-оранжевих, випромінює радість, створює настрій справжнього свята. Пані Галина чуттям вгадує, які квітки об’єднати на панно, щоб їх сусідство підкреслювало неповторну принадність кожної. Пелюстки, листя, стебельця та лінії в умілих руках художниці перетворюються у несподівані квіти, кетяги калини, винограду, казкових птахів і тварин. До речи, головною героїнею багатьох робіт майстрині є саме квітка, яка уособлює глибинну сутність петриківського розпису, де людина є не центром, а лише часткою Всесвіту на рівні з галузкою, пуп’янком і квіткою. Одночасно квіти символізують любов до довколишнього світу та точно передають високий окрилений стан людини-творця. Наприклад, калина – символ дівочої вроди; мальва – козацької доблесті; дуб – символ сонця, вияв сили та мужності. Мак символізує боротьбу любові та ненависті, смерті та життя. Соняшник – оберіг домашнього вогнища, «цибулька» – єдність роду, домашнє вогнище.

Пташки серед квітів милують душу й око глядачів. Наприклад, панно «Синій птах» написане за мотивами однойменної казки. Автор зображує фантастичного птаха в оточені розкішних квітів і наповнює картину філософським змістом. За щастям не потрібно ходити далеко, воно поруч. Його можна побачити у батьківській любові, в турботі про ближніх, милосерді та безкорисливості. Образ Синього Птаха також символізує пошуки істини, пізнання таємниць природи. Легко і вільно летить прекрасний птах на картині художниці «Розмова». Він немов купається в цьому пронизаному світлом блакитному просторі, то вільно ширяючи, то повертаючи в повітрі, то зрідка змахуючи крилами. Цей птах, наче посланець сонця, розповідає глядачеві про вічні земні цінності. Красунчик-півень присутній на багатьох панно майстрині. Він яскравий і барвистий, войовничий і пильний, гомінливий і домовитий. У фольклорі цей птах є символом пробудження, відродження і початку. Тож художниця і показала його біля сільських хат, на паркані, на подвір’ї справжнім хоробрим господарем із бойовим духом.

Серед улюблених сюжетів Галини Назаренко, безперечно, є мальовниче українське село. Зображені на її роботах чепурні селянські хатини з усіма членами родини – то наче ілюстрації до українських народних пісень. Прості, невибагливі сюжети полонять серце теплотою і щирістю, а психологічні елементи в сюжетних розписах із теплим народним гумором передають настрій героїв. Використовуючи традиційні орнаментальні мотиви, майстриня значно ускладнює їх, збагачуючи композиції як в кольорі, так і в конфігурації. Кожна робота мисткині – це справжній гімн рідній природі, її красі, усьому, що одвічно пов’язано з Україною і її народом. Саме в українських піснях, у народних святах і обрядах пані Галина знаходить багато гарних сюжетів. Вражає глядачів серія картин, присвячених релігійним святам, де кожна деталь прописана з любов’ю до традицій і звичаїв. Наприклад, у центрі радісно-замріяного панно «Колядники» відбувається святкове дійство. Люди зібралися, щоб іти щедрувати від хати до хати, промовляючи побажання щастя та достатку. Вони одягнуті у святкове вбрання, тримають у руках різдвяні зірки, хтось передягнувся в козу, адже дійство супроводжується «водінням кози». Авторка зафіксувала момент співу хору та вдало передала піднесену атмосферу свята. Сюжетний малюнок обрамляє незвичайна рамка, виконана у петриківському колориті. Квіти нагадують про довершеність природи, а їх ніжно-холодний колір доповнює теплу червоно-жовту палітру щедрувальників.

Жанрова картина «Великдень» виконана з високою етнографічною точністю. Художниця показала, як українці у традиційному святковому вбранні очікують біля церкви на освячення пасок. Дівчата підготували до свята якнайкращі вінки, а молодиці одягли вишиванки та довгі намітки. В українському святкуванні Великодня вагоме значення має світло: очисний вогонь свічки символізує сонце, знаменує перемогу світла та тепла над темрявою, зимовим холодом. Саме тому дівчата на панно тримаюсь у руках свічки та прямують до церковної служби. Величний триптих «Рушник України»  зображує Святу Покрову серед осінніх квітів. Особливість роботи в тому, що вона виконана на полотні та має великий, не характерний для петриківського розпису, розмір.

Тепло стає на душі, коли дивишся на дивовижних янголів, яких малює Галина Назаренко. Під захистом небожителів українська земля та люди, яких показує майстриня. Серія робіт, присвячена янголам-охоронцям, виконує свою головну місію, оберігає та захищає глядачів від усього недоброго. Щоб подарувати хвилинку спокою у тяжкі для людини часи, художниця розробила спеціальні розмальовки з янголятами. Така арт-терапія допоможе психологічно розвантажитись, подолати стрес і втому, наповнитися позитивною енергією та надією. Залюбки погодилася пані Галина на пропозицію розписати фоє виставкової галереї «Хлібня» Софії Київської. Після довгих перемовин, багатьох ескізів, роздумів на науково-методичних і реставраційних радах прийняли рішення зробити «Дерево життя». Композиція була виконана в ясно-зелених кольорах із чарівними птахами та бігунцями петриківського розпису. Якщо уважно придивитися, то у великих квітах можна побачити як народжуються маленькі пташенята. Це теж дуже символічно, тому що пташка завжди є символом миру, добра і весни. Майстриня з ученицями працювала над ним понад тиждень, а під час прес-конференції художниця зробила останні мазки в композиції та пояснила головну ідею проєкту. Дерево життя – символ минулого, теперішнього і майбутнього – це основа життя, а розвернуті одна до одної пташечки у народному мистецтві вважаються своєрідними охоронцями, які й надалі охоронятимуть Софію Київську. Яскравий зелений колір теж обраний не випадково, він гармонійно пасує до Софійських куполів. Після унікального розпису «Хлібня» розцвіла, її осяйний вхід приваблює сюди чимало відвідувачів.

Ідею оздобити петриківським розписом внутрішню частину Свято-Юріївського храму, що належить Київському патріархату, запропонували самі парафіяни, знайомі з творчістю Галини Назаренко. Майстриня та її колега Ірина Кібець подібної оздоби на культових спорудах раніше ще не бачили, хоча й знали, що історично рослинними орнаментами свої храми розмальовували ще козаки. Хоч художниці й хвилювалися, проте працювали весело, злагоджено та віддано: починали розписувати о сьомій ранку і захоплювалися настільки, що виходили з церкви о третій ночі. За словами майстрині, розпис у храмі відбувався за певними християнськими звичаями, кожна квітка та колір мають своє глибинне значення. Наприклад, символ Христа – троянда, Богородиці – лілея, а якщо взяти виноград, то взагалі тут вийде справжня проповідь про те, якими ми повинні бути. Об’єднання хрестів і квітів означає перемогу життя над усім іншим. Цікаво й те, що ефект створено неймовірний: спочатку складається враження, що бачиш лише хрести, придивишся ближче – розквітають троянди. Словом, зроблені орнаменти можна читати, як розгорнуту книгу. Так у невеликому храмі пензлі художниць реалізували ідею значних для нашого народного мистецтва масштабів, розкрили її сакрально-монументальну сутність. Згодом пані Галина розписувала каплицю біля джерела святого Пантелеймона в селищі Хутірське Петриківського району, оздоблювала церкву святої Покрови під Києвом у селі Шевченкове та каплицю Святого Володимира і Святої Ольги у Пекіні.

Мистецтво вільних людей

Петриківку треба читати душею –
бо писана від душі й передається
від серця до серця, з покоління
в покоління українців.

Юрій Кочубей

Волелюбством і позитивом пронизаний петриківський розпис – в його основі лежать яскраві позитивні кольори, а в сюжетах зображуються святкові побутові сцени з життя. Яскраві гарячо-червоні, помаранчеві квіти, пташки миру, дужі козаки відображають незламність духу, мужність і привітність нашого народу. Особливе місце у творчому добутку Галини Назаренко посідає образ Козака Мамая. Художниця у своїх роботах намагається створити сучасний міф, особливість якого полягає у щирому безпосередньому стихійному вияві етнокультури українського народу – «духу України», яскраво відтвореному у сюжетах. «Мамай» майстрині нагадує героя давньоруського епосу, котрий грає на бандурі. Трапляються сюжети, де постать козака разом із конем утворюють обриси дерева життя, іноді на задньому плані зображена ікона, що свідчить про релігійність запорозьких козаків, іноді – дівчина як символ кохання. Обов’язковим елементом композицій є зображення величного дуба, у тіні якого відпочиває козак. У народному світосприйнятті це дерево стверджує довговічність народу, його невмирущість, безсмертність, символізуючи зв’язок між поколіннями. Але не треба забувати і про легенду, за якою у Чигиринському повіті реально існував дуб Мамая, під яким цей гайдамака буцімто ховав свої скарби. Поважно-урочистий образний настрій картин пані Галини створюється завдяки урівноваженій композиції, традиційним атрибутам, гарно підібраним кольорам. Перед глядачами постає войовничо-шляхетний і величний герой народної легенди. Вносячи до композиції окремі елементи народної картини, майстриня надає характеру головного героя замріяності, душевності, втілюючи в цьому образі любов українців до своєї землі, історії, пісні.

Цікавий факт, її картина «Мамай у маках» стала справжнім оберегом для дніпровського волонтера Юрія Фоменка. Робота була з хлопцями 43-го полку під Горлівкою, де відбувалися запеклі бої. Повернувшись з Донбасу, знайомий розповів, що за дев'ять місяців, поки картина подорожувала з військовими, у полку не було жодного загиблого. Тоді майстриня і вирішила зробити великого металевого Мамая з гільз. Пані Галина згадує, що, коли взяла до рук першу гільзу, зрозуміла: без благословення працювати з гільзами не зможе. Роботу продовжила лише після того, як отримала дозвіл від священника. Творила панно близько трьох місяців, під час роботи перепробувала різні клеї та їхні комбінації, доки знайшла те, що влаштовує. На проєкті «Петриківський рушник» у Києві вона вперше представила інсталяцію «Мамай – український Будда», на виконання якої було витрачено 7000 гільз, котрі їй привозили цілими ящиками із зони АТО. Майстриня створила сталевого Мамая як символ захисника, що, ніби постав з поля бою, відтворився з гільз, присипаних порохом, щоб захистити рідну землю. Тож, коли у сквері на території Міністерства закордонних справ Республіки Кіпр за підтримки Посольства України, встановлювали пам’ятний знак Козаку Мамаю, то зробити розпис на мармурі, запросили саме пані Галину.

Художниця дуже багато подорожує з виставками по світу. Наприклад, на незвичайні експонати майстрині, що були виставлені в Українському культурному центрі Посольства України у Франції, щодня приходили помилуватися десятки парижан. Майстриня презентувала на Єлисейських Полях понад шістдесят своїх робіт: розпис по кераміці, склу, велику розписну скриню, гігантські тарілки по 70 см у діаметрі та багато іншого. Глядачі відчували позитивну енергетику «Петриківки» та відзначали, що багато робіт було присвячено материнству. Вони милувалися маленькими пташенятами та птахами щастя, знайомилися з українськими весільними традиціями. До 240-річчя Петриківки художниця розписала одну зі стін Українського центру в Парижі. На малюнку було показано національні культурні символи – величну церкву, соковиті мальви та червону калину поблизу автентичної хати-мазанки.

Роботи петриківського розпису Галини Назаренко неодноразово були представлені в Національному арт-центрі Токіо в межах щорічних експозицій Асоціації японських митців. Коли у 2022 році в Токіо стартував міжнародний проєкт Flowers of Peace («Квіти миру»), твори художниці підкорили організаторів цієї акції та були гідно оцінені журі. На презентації проєкту був представлений набір з 10 поштових листівок, 5 із них зробив дуже відомий японський художник Тецутаро Каматані, а інші п’ять – майстриня з Петриківки. Надходження від продажу листівок спрямовані на підтримку України. У межах святкування Незалежності України була організована персональна виставка пані Галини в Мадриді. Культурний центр Ніколаса Сальмерона гостинно вітав усіх прихильників петриківського розпису. Під час церемонії відкриття виставки майстриня поділилася секретами свого мистецтва з публікою та запропонувала майстер-клас живопису, який присутні сприйняли з великим ентузіазмом. Казковий світ мисткині зачаровував гостей виставкової зали пречудовими рослинними візерунками, створеними на основі фантастичних, небувалих у природі форм квітів. Тим самим, даючи можливість очам замилуватися традиційними мотивами садових і лугових квіток, ягід калини, полуниці та винограду. Неповторні й проникнуті різнобарв’ям України твори художниці не залишали байдужими і жителів Болгарії. На виставці «Петриківський живопис» майстриня організовувала майстер-класи, під час якого відвідувачі мали можливість ознайомитися з технікою петриківського розпису та особисто долучитися до створення мальовничих творів.

Взагалі, світ Петриківки з пані Галиною – це подорож в українську казку зі щасливою кінцівкою. Вона вміє пояснити, надихнути та допомогти відкрити найглибші й найпотаємніші таланти, які відвідувачі приховують навіть самі від себе. На творчих заняттях мисткиня дає практичні поради та відкриває маленькі таємниці. Наприклад, візерунки художниця створює за допомогою пензлика з котячої шерсті. Були спроби використовувати шерстинки зайця та лисиці, проте нічого не вийшло, бо вони недостатньо м’які й еластичні.

Галину Назаренко вважають продовжувачкою традицій, закладених майстрами-петриківцями Тетяною Патою, Надією Білокінь, Ориною Пилипенко. Художниця є членкинею Національної спілки майстрів України, Асоціації художників м. Марсель (Франція), Асоціації народних майстрів України. Твори художниці зберігаються в колекціях в Україні, Італії, Німеччині, США, Канаді, Австралії. Створила понад 2 тисячі робіт. У своєму доробку вона має кілька десятків виставок, зокрема понад 30 персональних у багатьох країнах світу – Україні, Франції, Болгарії, США, Канаді, Грузії, Іспанії, Греції, Нідерландах. Після виставок у Франції її прийняли до Асоціації сучасного мистецтва міста Морестель. Заглядаючи у майбутнє, художниця вірить, що Петриківка стане європейським селом, туди спеціально поїдуть туристи, аби помилуватися петриківським розписом і придбати відповідні сувеніри на згадку. А сама вона й надалі планує презентувати петриківський розпис на всесвітньому рівні та показувати світові незламний український дух, яскравість і щирість.