Неледва Галина Олександрівна
Галина Неледва: щастя дарувати гармонію

Ритми творчої волі

Мистецтво, кожна робота – це почуття, біль життя. І я не можу інакше. Необхідно писати необхідне виливати накопичені почуття і враження, ділитися ними. Інакше помреш!

Галина Неледва

Галина Неледва народилася у 1938 році у Дніпропетровську в родині педагога та кравчині. Удома панувала атмосфера благородства, доброти, чистоти стосунків і сімейності. У 1957 році дівчина вступила до Київського художнього інституту на факультет живопису, це відіграло найважливішу роль у формуванні її естетичних поглядів і світогляду, у вихованні художніх смаків і здібностей. Ще навчаючись, вона починає писати перші свої картини, підкреслено реалістичні в межах класики. Героями її робіт часто були звичайні молоді люди, спортсмени, туристи, музиканти. Особливо її цікавило життя творчих людей мистецтва, їхні поетичні образи надихнули художницю створити низку тематичних робіт. У характеристиці образів, у трактуванні обличчя, одягу, у подробицях деталей, навіть у колориті відчувався вплив педагогів із фаху – Карпа Трохименка, Михайла Хмелька, Іллі Штільмана, Володимира Денисова. 

Була у житті молодої художниці нагода пройти стажування в Парижі. З 1959 року вона бере активну участь у республіканських, всесоюзних і зарубіжних виставках. Згодом стає членом спілки художників України. У 1968 році Галина отримала Срібну медаль на виставці «Спорт в мистецтві», в 1972 році – Премію Спілки художників СРСР за кращу роботу року, в 1979 році – Медаль Спілки художників за серію портретів, у 1988 році – Першу премію на конкурсі «Живопис України». У вісімдесятих роках двічі гідно представляла країну на венеціанських бієнале.

На початку творчого шляху Галина Неледва переважно працювала над історичним картинами, жанровими полотнами та портретами, досліджуючи можливості лінійної перспективи, освітлення і тональної організації простору. Наприклад, у творі «Тарас Шевченко – студент петербурзької Академії» художник не зраджує своїй прихильності до академічного виконання в портретному жанрі, що виявляється в нейтральному вибіленому сіро-синьому тлі й ретельному моделюванні голови портретованого. На картині Тарас Григорович зображений упівоберта до глядача, голова трохи нахилена. Молодий студент задумливий, на його круглому обличчі ледь помітні сум і туга. Глядачеві впадає в око високе чоло, обрамлене по контуру хвилястими пасмами темного волосся, проникливий погляд, кинутий убік, виразні форми брів, носа. Автор усе це моделює з легкістю, ліплячи впевненим мазком риси великого Кобзаря. 

Подарунком долі стала зустріч із Віктором Рижих, який став для дівчини другом, колегою та люблячим чоловіком. Майстерня Рижих-Неледви завжди була одним із неформальних культурних центрів української столиці, куди щодня приходили друзі-художники, інтелектуали, студенти художнього інституту та випадкові відвідувачі, залучені славою творчої пари. Звучала гітара, дискутували поети і художники. Приїжджали гості з Грузії та Прибалтики, Москви і Вірменії. Часто Галина малювала портрети людей мистецтва, а іноді – й автопортрети. У групових портретах вона майстерно передає внутрішній контакт, духовний діалог персонажів. Як правило, героями таких портретів ставали сама художниця, її друзі та близькі. Наприклад, побутова картина «Мої друзі» показує духовну спільність і близькість людей. Вони разом проводять спільний час, радіють життю, танцюють спілкуються. Авторка все чітко продумала: згруповані персонажі, правдиво передано їхні пози, жести, вдало підібрано типажі. Перед глядачами намальована сцена зі звичайного життя тих, хто живе поруч.

Прагнення осягнути й передати приховане проявляється і в портретних роботах художниці. Герої її творів постають в різних ситуаціях, різному оточенні. Людина зображена зануреною у світ своїх думок і переживань, але внутрішньо вона не замкнута, а навпаки, відкрита до діалогу. Глядач вловлює настрій героя, його складне емоційне життя і готовий вступити з ним в незриму бесіду про щось потаємне і значне. Авторка прагне не тільки розкрити характер героя полотна, а й висловити своє розуміння того світу, того середовища, яке його оточує. Певною мірою ці наміри виявляються в «Портреті художника Віктора Рижих». Старовинні фоліанти, сучасні книги з мистецтва, репродукції картин майстрів Відродження утворюють особливу атмосферу, повну історико-культурних запозичень. Галина Олександрівна підкреслює, що сучасний художник, збагачений знаннями світового мистецтва, вихований на традиціях творців різних епох, повинен осмислити й втілити у життя цю колосальну спадщину. І головне – сказати своє слово, знайти себе, свій індивідуальний стиль. Герой картини стоїть перед мольбертом, погляд його звернений у навколишній світ. Він перебуває як би напередодні творчого вибору. Авторці тонко вдалося передати момент народження думки, стан тієї хвилини, коли художник знаходить себе.

Один із головних позитивних образів в її творчості – Майстер – тобто кожен, хто досяг досконалості у своїй сфері. Портрети художників і музикантів сповнені величі та поваги. Наприклад, на портреті художника Роберта Багдасарова зображена людина в червоному одязі, що нагадує античну туніку. Фігура масивна, вагома, але, здається, вона пливе, має в просторі, в мерехтливих спалахах жовтих і зелених кольорів. Світлотінь чітко ліпить форми особи. Втомлені очі, напівприкриті важкими століттями, складені на колінах кисті, в яких, як птах у гнізді, дрімає погасла люлька, – все говорить про стан внутрішньої зосередженості. Дивлячись на портрет, глядач відчуває себе зануреним в атмосферу глибоких творчих роздумів.

Знайти свій голос

Віктор Рижих написав три психологічних портрети дружини – «Галочка», «Галя» і «Портрет художника Галини Неледви». М'яка, ніжна, зовсім юна ще дівчина дивиться на глядача з першого портрета. На другому, написаному шість років по тому, вона зовсім інша – витончена, але неймовірно рішуча, цілеспрямована і трохи іронічна. На третьому перед глядачем вишукана жінка, за зовнішнім спокоєм, у витончено сплетених пальцях, у колірних контрастах ховається драматичне, невідступна напруга розуму і духу.

Галина Неледва заявила про себе як про неординарного, обдарованого майстра. Широко відкриті темні очі дівчини здивовано вдивлялися в життя, помічаючи в буденному та звичному вічне й позачасове, лишаючи при цьому поза увагою жорстокі межі так званого «соцреалізму». Її твори визначалися своєю підвищеною емоційністю, трепетною духовністю, схильністю авторки до непорушних гуманістичних засад: кохання, дружби, взаєморозуміння. Почуття, яке викликала художниця у глядача, не що інше, як подив – у безпосередньому значенні цього слова. Усе, побачене нею, дійсно ставало подібним диву, раптом чудово перетворювалося, органічно вливалося у її внутрішній світ. Зберегти і в повну силу висловити це почуття дива для майстрині було дуже важливо.

Галина Олександрівна працювала надзвичайно багато й напружено, в її майстерні було багато ескізів, етюдів, начерків майбутніх композицій, альбомів із замальовками різних типів і сцен. Про людей, які їй позували, вона могла розповідати цілі життєві історії. В її роботах критиків і глядачів приваблює різноманітність мальовничої манери, емоційна наповненість, широта тематики. Знайомлячись із творами, можна чітко простежити еволюцію творчості, виявити постійний пошук нових рішень. Авторка зображує те, що добре знає, що внутрішньо близько, відчутно нею. Можливо, тому, вона нерідко оповідає про приховане, що лежить за межами сюжету. Підтекст, багатошаровість криються в самій психологічній атмосфері її творів.

Для опису пристрасних, позначених загостреним почуттям кольору і динамічною композицією полотен Галини Неледви свого часу критики навіть ввели спеціальний термін – «есхатологічний реалізм». Як вихованка «відлиги» 1960-х років, Галина разом із іншими представниками свого покоління несла естафету вільної творчості в 1990-ті роки. Індивідуальний почерк художниці змінювався протягом десятиліть. Однак, незмінними залишалися дві основні манери, які чергувалися, змінюючи одна одну в творчості мисткині: перша – графічна, з відточеним рисунком і монументальним звучанням форм, із вивіреністю об’ємів і лаконічністю колористичного рішення, і друга – з експресивним пастозним живописом, багатим нюансами кольору та живописної фактури. 

Настрій творів художниці бував казково-таємничим, урочистим, радісним, часом сумним, але практично ніколи драматичним. Лише інколи в них можна було вловити який-небудь натяк, передчуття, що є своєрідним сейсмографом людських негараздів. Окремої згадки заслуговує улюблена картина Галини Неледви «Апологія Сократа», мальовничий стиль якої близький ранніх творів художниці. У цьому полотні 1981 року вона повертається до скрупульозної роботи з лінією і світлотінню, майже на фізичному рівні відчутна динаміка стовпів за спиною Сократа, які перетворюються на потужну соціальну метафору, яку можна порівняти з кращими зразками сучасного політизованого мистецтва.

Справжність і чесність мистецтва

Погляд на світ, запропонований Галиною Неледвою у полотнах, вражає та бентежить широтою, масштабністю філософської думки. Це погляд ніби з висоти пташиного лету, де творчий дух, здійнявшись над чуттєвими принадами приземного існування, веде не прикрашений умовностями діалог із вічними вартостями життя. Мисткиня прагне філософського осмислення природи та навіть буденний пейзаж у неї стає засобом досягнення сутності буття. Її пензель творить справжні дива, художниця не просто зображує побачене, але і передає своє ставлення до пейзажу. Краєвиди, на перший погляд, прості та непомітні, але саме в цьому і криється їх справжнє зачарування.

У композиції «Осінь в Ялті» стан природи і настрій людини злиті наче воєдино. На лавці сидить самотня дівчина та веде незриму бесіду зі спорожнілим осіннім парком, немов знаходячи в навколишній природі душевну гармонію, заспокоєння, внутрішню просвітленість. Галина Неледва часто використовує у своїх пейзажах так званий прийом фрагмента. На полотні зображується ніби фрагмент ідеального міста без тривоги та суєти. На вулицях не зустрінеш людей або того, що нагадує про їхню присутність, зате з'являються казкові нестандартні образи, наприклад, величаві павичі. За зовнішньою тишею світу глядач відчуває приховану напруженість і тривожність. Навколишній простір немов наповнений смутним очікуванням, передчуттям. Місто, де час зупинився, готується увібрати в себе галасливе різноманіття життєвих фарб. 

З особливою силою її талант пейзажиста виявився в захопленні природою Кавказу. Її велично-неприступну красу вона зуміла передати стримано й об’єктивно, з глибоким розумінням техніки живопису. Пейзажі перестають бути статичними та замкнутими, вони наповнені експресією, динамікою, природа постає в становленні та розвитку. Межі полотна немов розширюються, вміщуючи гігантський розмах гір і долин. Художниця прагне поєднати протилежні початки – відчуття епічності й величі простору та динаміку форм. У кавказьких пейзажах барвисті мазки стрімко долають межі форм, занурюючи всі предмети в єдину кольорову феєрію. Галина Неледва активно використовує контрасти світла та тіні, то висвічуючи окремі ділянки картини, то концентруючи, згущуючи сутінок. Смілива живописна манера авторки побудована на дисонансах, і її суть – у прагненні показати нерозривну єдність природи і людини. Саме в цьому контексті сприймається велична стародавня архітектура, яка на полотні уособлює історію культури народу.

Метафоричність простору присутня у Галини Олександрівні не тільки в пейзажних композиціях. Ця грань її творчості чітко проявилася і в живописному інтер'єрі. Чимало її робіт присвячено темі – майстерня художника. У них авторка прагне осягнути сутність, таїнство мистецтва. У творах розкривається невидима глядачеві залаштунковий бік творчості. У таких роботах як «Майстерня», «Ніч», «Майстерня з ширмою», художниця зображує суворо-аскетичний інтер'єр. І все-таки на полотнах тонко відчувається присутність майстра, чиє творче натхнення одушевляє простір, насичує його енергією. Кожен зображений тут предмет має особливий сенс та імпульс. Завдяки такому підходу знімається приземленість сюжету.

1986 рік став не тільки історичним для країни та світу, а й рубіжним для Галини Неледви. Чорнобиль, смерть матері, хвороба доньки пекучим гострим білем відбилися у творах художниці. У її полотнах глядач відчув справжню драму та почуття трагізму, що зародилися у душі художниці. Ці події сприяли складному процесу перетворення безнадійності, через енергію відчаю до повороту інтуїції до майбутнього, до богопізнання. Трансформуючись від циклу до циклу, Галина Олександрівна вийшла на «Шлях до храму» куди вклала весь свій біль і горе. На її полотнах з’явилися юрми людей, яскравих, матеріальних чи зовсім безтілесних, що несуть свій хрест та неспішно рухаються в напрямку вмістилищ Божого духу. Храми, зображені на картинах, завжди величні та монументальні, ніби нагадують про позачасовий характер свого існування. Всередині їх незмінно горить світло – символ віри та надії. Персонажі творів завжди прості люди або святі, що смиренно йдуть хресними шляхами земних і небесних доріг, які незмінно ведуть до істини. На багатьох полотнах художниця зображає птаха як одвічний символ душі, святого духу – посередника між людьми та Богом. Галина Неледва робить акцент не на детальному академічному рисунку, а складності живописного кольору, неординарності фактурних взаємовідношень. Щільні, густі фарби, що набухають і здиблюються, здається рухаються та пульсують, як живий організм. Це не просто ілюстративні, не канонічні біблійні чи притчові зображення, це цілком ірраціональний, інтуїтивний підсвідомий творчий процес, що змітає на своєму шляху всі камені розуму. Цікаво, що у березні 1991 року одночасно відбулися дві персональні виставки творів «Дорога до храму»: одна – в Київському музеї, інша – в Чікаго. 

Митець у широкому сенсі – це не лише його картини, хоча в них квінтесенція його особи, хисту, устремлінь, ідей, світобачення, розуму, смаків і просто вміння. Картина – це загалом матеріальна сублімація автора, продовження його творчого «Я». Чуйність і чутливість Галини Олександрівни «читається» в кожній деталі твору: тонкощах кольоропередавання, тональних і світлотіньових ефектах, делікатності ліній, фактурному розмаїтті та грамотному введені просторових планів. Експресивність образу досягається лаконічними, доведеними до мінімалізму засобами художньої виразності. Залежно від авторського задуму, цей нескінчений рух часом плине тихо та лагідно й раптом починає струмувати, набираючи обертів і гостроти. Своєрідний танець на картинах супроводжується колірним різнобарв’ям. Творчість художниці – це замилування красою світу, пошук гармонії, чарівність простих речей і явищ. Повне задоволення життям, що об’єднує працю та споглядання за навколишнім світом, створює неймовірний ефект від її творчого доробку. Роботи мисткині зберігаються в Музеї українського мистецтва, Музеї російського мистецтва, Державному музеї мистецтв Грузії, Музеї Петера Людвіга (Кельн, Німеччина), регіональних музеях і приватних колекціях в Україні, Англії, США, Франції, Швейцарії, Швеції, Фінляндії, Німеччині, Італії, Ізраїлі, Росії та інших країнах.