Гнєдінське ремісниче училище: унікальний навчальний заклад

…Якби я вам дав список виробів, виготовлених учнями, ви б охнули, нарахувавши до 250 найменувань. Тут трапляються назви, про які ми з вами жодного уявлення не мали: бугери тривимірні, галтелі, зинзубели, грунтгубели, киялки, каллігамери, клуппи, рейсмасс, розинковки.., а також віялки, брички, косилки.

Микола Каришев

Від заснування й до нашого часу як Покровщина, так і місцевість довкола неї були переважно сільськогосподарськими. Попри зміну системи соціально-економічних відносин у другій половині ХІХ століття врожай залежав від примх природи, якість обробітку ґрунту була незадовільною. Ще якихось півтори сотні років тому селяни, які обробляли земельні наділи, використовували практично первісні знаряддя праці, що не могло не позначитися на якості та кількості сільськогосподарських культур, які вирощувалися. А неврожаї часто призводили до суттєвого зниження рівня життя людей, а то й голоду в регіоні.

Після селянської реформи 1861 року і скасування кріпацтва аграрний сектор, який був основним в економіці Катеринославської губернії (до якої входила і сучасна Дніпропетровська область), зазнав певних змін. Процес якісного переходу позначився запровадженням у сільськогосподарському виробництві машин і вдосконалених знарядь праці: кінних і парових молотарок, сівалок, косарок, культиваторів, віялок, жниварок. Найбільш активно це відбувалося у Степовій Україні. Але тут постала нова проблема: не вистачало кваліфікованих робочих рук, які могли б працювати на сучасних машинах, бракувало й кадрових агрономів та інших спеціалістів сільського господарства. Для вирішення цього питання в земських школах у 90-х роках XIX століття до загальних предметів додавалися креслення, загальноосвітні відомості з географії, історії та природознавства. Але така підготовка випускників була недостатньою для роботи в різних галузях промисловості та сільського господарства.

Саме тому дуже важливою віхою в історії економічного розвитку Покровщини стала поява на цих теренах одного з перших ремісничих училищ у губернії. Постало воно в Олександрівці (до 1861 р. село належало поміщикам Гнєдіним), яка розкинулася на лівому березі річки Вовчої. Попри наявність вододілу і різне адміністрування, поміщицьке село і казенна слобода були на той час тісно пов’язані соціально-економічними зв’язками. Ініціатором створення початкового ремісничого навчального закладу став власник Олександрівки – відомий громадський діяч ліберальних поглядів Дмитро Титович Гнєдін. Він асигнував чимало коштів з власного рахунку на зведення будівлі для навчального корпусу та майстерні, а також передав на користь ремісничої школи ділянку землі для будівлі, городу та дослідного поля. Як благодійник і філантроп Дмитро Титович був відомим задовго до скасування кріпаччини, оскільки й раніше активно опікувався народною освітою і вважав підвищення грамотності селян запорукою зростання їхнього добробуту. Він жертвував значні суми на утримання народних училищ, організував у власному маєтку школу для дітей кріпаків. Для побудови ж ремісничого училища заклав власний маєток і витратив близько 35 000 руб власних коштів.

Обране для училища місце, як зазначав відомий педагог М. Корф, для цього підходило найбільше, бо неподалік розташовувалося Покровське. Селище розкинулось у центрі повіту, тут знаходилося дві церкви, лікарня та земська поштова станція, будинки мирового судді, судового слідчого та земського лікаря. Місцевість була досить щільно населеною – тут проживало близько 5 тисяч жителів. Зведення комплексу споруд училища тривало кілька років і було завершено у 1879 році. Його збудували біля садиби Гнєдіних, на вільній ділянці поміщицького маєтку родини. Зведені на совість будівлі з елементами модерну збереглися до сьогодні. У 1879 році, коли будівництво було повністю завершено, задум опинився під загрозою, оскільки земства – ані губернське, ані повітове – не хотіли брати ремісниче училище на свій баланс, таким чином фактично відмовляючись від його утримання.

До прикладу, на одному із засідань Катеринославського губернського земського зібрання, де в 1879 році розглядалося питання про відкриття цього навчального закладу, гласний Олександр Поль заявив, що викладання в ремісничій школі загальних предметів – то утопія, ще й зважаючи на віддаленість Олександрівки як від повітового, так і від губернського центру. Мовляв, хлопчикам п’ятнадцяти років не стати фізиками, хіміками та механіками, натомість, за такою змішаною програмою навчання неможливо навчити сільських дітей практичним навичкам. Тому, на його думку, такі учні не будуть нічим відрізнятися від ремісників-самоуків, яким не до снаги навіть якісно полагодити сільськогосподарське знаряддя, не те що створити його. Фінансування у розмірі двох тисяч рублів для заснування ремісничого училища «в глухій місцині» вважав неприйнятним і обтяжливим для земського бюджету.

Через бюрократичні перепони офіційне відкриття відбулося лише 8 вересня 1883 року.  На відкритті були присутні Д. Гнєдін, М. Корф, М. Каришев, маршалок дворянства Є.І. Шабельський, голова Олександрівської повітової управи Н.В. Сікорський, мировий суддя І.В. Гладкий, члени земства, старости, місцеві вчителі та жителі. На час заснування Гнєдінське ремісниче училище займало площу в 13 десятин і 1 480 квадратних сажнів. За програмою цей навчальний заклад значно відрізнявся від інших ремісничих училищ і класів по всій Катеринославській губернії. За Статутом передбачалося п’ять років навчання, три класи. В кожному із двох молодших планувався 2-х річний курс навчання, а третій, старший клас, мав тривати один рік. Загальний курс ремісничої школи був адаптований до двокласного курсу міських училищ із викладанням спеціальних технічних дисциплін.

Завдання навчального закладу полягало в тому, щоб підготувати зі своїх учнів не тільки вмілих ковалів, слюсарів чи столярів, а й «нижчих механіків», тобто працівників, які були б знайомі зі всіма ремеслами з курсу училища і були здатні, хоч і без досконалих знань у кожній галузі, розуміти будову простого сільськогосподарського знаряддя: розібрати й полагодити зламані та пошкоджені його частини і вміти, за необхідності, користуватися будь-яким сучасним знаряддям праці, що використовувалося в цьому регіоні. Приймали на навчання хлопчиків із підготовкою не нижче курсу сільської школи. Крім ремесел викладали й загальноосвітні предмети. Загалом курс цього училища був на одному рівні з курсом міських училищ, – з тією тільки різницею, що випускники Гнєдінського навчального закладу мали практичний характер отриманих знань.

Велику увагу приділяли вихованню учнів, у тому числі й релігійному. До загального курсу протягом чотирьох років навчання включалося по дві години на тиждень Закону Божого, вивчався церковний спів.

Стараннями попечителя М. Каришева в училищі проводили концерти та спектаклі відомих столичних артистів, на які з’їжджалися глядачі за 50–60 верст. При Гнєдінському училищі був також хор і невеликий оркестр. Учні власними силами ставили спектаклі та концерти, що відбувалися при великій кількості глядачів.

Заклад як на ті часи мав дуже потужну матеріально-технічну й освітню базу. За навчальною ремісничою програмою училище поділялося на два відділення: столярно-токарне і ковальсько-слюсарне. При училищі існували шкільна бібліотека, фізико-механічний кабінет, училищний музей зразкових сільськогосподарських знарядь, який було засновано у 1887 році, та земська метеорологічна станція, яку пізніше було вивезено до Гнєдінської нижчої сільськогосподарської школи, влаштованої М.О. Каришевим. Згідно з постановою губернських земських зборів, 14 грудня 1886 року училищу був переданий у тимчасове користування (на три роки) педагогічний музей, що належав губернському земству. Було облаштовано гуртожиток для учнів. Бібліотека при училищі мала упорядкований і великий за обсягом фонд. Про це свідчить той факт, що наприкінці ХІХ ст. за підтримки Губернської земської управи бібліотека Катеринославського першого реального училища отримала від Гнєдінського ремісничого училища різних навчальних посібників на суму близько 3 тисяч руб. Тобто книги з провінції передавалися в губернський центр, а не навпаки. Подаровані видання стали потужною базою для тодішньої студентської авдиторії під час навчального процесу.

Училище перебувало в компетенції повітової земської управи, яка кожного року мала надавати звіти про діяльність закладу та витрати на його утримання повітовим земським зборам. Копії звітів і постанов зборів, які стосувалися діяльності ремісничого училища, надсилалися ще й губернській земській управі. В адміністративному відношенні Гнєдінське училище було підпорядковане Товариству покращення народної праці, яке щорічно надавало училищу певну грошову допомогу. Дмитро Титович здебільшого сам дбав про своє дітище, однак намагався лобіювати його інтереси через Олександрівське повітове земство, членом якого він був з 1866 року.

У 1881–1883 роках до Гнєдінського ремісничого училища вступило 14 випускників народних шкіл Олександрівського повіту. Із них троє були стипендіатами училищної ради, а одинадцять навчалося за рахунок родин. З перших 13-ти випускників училища трьох відправили на заводи терміном на два роки для вдосконалення ремесел із метою подальшого їх повернення в училище на посади майстрів. Один (столяр) влаштувався викладачем свого ремесла в Софіївське ремісниче училище Бахмутського повіту; двоє – відкрили в селах власні майстерні сільськогосподарських знарядь; ще один відкрив у своєму селі кузню; кілька випускників влаштувалися працювати на залізницю. Всі випускники отримували за свою працю достойну винагороду. Доволі суттєвим джерелом прибутків училища був продаж сільськогосподарських знарядь і екіпажів, які виготовляли учні протягом року. Це і плуги різних систем, борони, віялки, великі й малі верстати для свердління, токарні верстати, фухтеля брички та інше дрібне начиння. Училище щороку мало субвенцію від губернського земства у розмірі 3 000 руб на рік, загальний же дохід училища на рік складав близько 20 000 рублів.

Число учнів швидко зростало. На перший рік існування училища там навчалося 29 учнів, наступного року приєдналося ще 20, а на третій рік рада змогла прийняти лише 22 учні. Тож на 1885–1886 навчальний рік загалом нараховувався 71 вихованець.

Зі звіту за 1887/88 навчальний рік видно, що при училищі значилися вісім посадових осіб: директор І.В. Рикачов, технолог Н.І. Мейер, молодший викладач Корененко, законовчитель о. Ф. Зеленський, учитель співів (він же регент двох церковних хорів і дириґент учнівського оркестру) і четверо викладачів ремесел. Загалом до питання підбору викладацького складу училища його керівництво підходило досить ґрунтовно.

У подальшому змінювалися директори, викладачі, попечителі училища, але якість навчання та рівень професійності викладачів залишалися традиційно високими. Вступити сюди на навчання було доволі складно: не всі абітурієнти могли витримати вступні іспити, а ті, що вступали, часто були відраховані через низьку успішність.

Після більшовицького перевороту 1917 року училище якийсь час ще мало в назві прізвище свого засновника і покровителя. Так, у 1920 році воно називалося Гнєдінською сільськогосподарською школою, що готувала ковалів, столярів і трактористів. З 1925 року училище стало називатися Олександрівсько-гнєдінською професійно-технічною школою, що готувала вже трактористів, механізаторів, водіїв автомобіля. Тоді ж у місцевій пресі училище вже згадувалося просто як школа трактористів. Остаточно Гнєдіни зникли з назви училища в 1941 році. Комуністичний режим привласнив собі навчальний заклад і стер із народної пам’яті будь-які згадки про його славетне минуле, перетворивши унікальне дітище відомого громадського діяча на одне з багатьох в тодішньому радянському союзі училищ механізації сільського господарства. Сьогодні це Ордена «Знак Пошани» вище професійне училище №  75 – державний професійно-технічний навчальний заклад ІІІ рівня атестації.

Значення Гнєдінського ремісничого училища для економічного та соціального розвитку Покровщини складно переоцінити, адже, залишаючись єдиною в Олександрівському повіті професійною школою, заклад забезпечував фахівцями не лише наш край, а й усю Катеринославську губернію. Протягом тривалого часу воно забезпечувало степовий регіон кваліфікованими ремісниками різноманітних профілів. Училище позитивно впливало на розвиток, підняття морального та матеріального рівнів його населення. Результатами праці непересічного подвижника освіти Дмитра Титовича Гнєдіна користуються й досі, але мало хто згадує, що саме училище і справа всього його життя стали одним із головних рушіїв цивілізаційного поступу як Покровщини, так і всієї Степової України.