Бораковський Григорій Максимович
Григорій Бораковський: драматург за покликанням

Професія лікаря, медицина, як і література, – подвиг. Вона вимагає самовіддачі, чистоти душі і чистоти думок. Не всякий спроможний на це…

А. П. Чехов

Життєва доля та професійна діяльності земського лікаря, доктора медицини, судового експерта, громадського діяча Григорія Максимовича Бораковського цікава не тільки тим, що він зробив вагомий внесок у розвиток земської медицини на Катеринославщині, віддавши  їй 27 років життя, а й тим, що зробив значний внесок у розвиток української драматургії рубежу минулих віків. Він є автором багатьох психологічних, гостросоціальних водевілів, комедій і драм, став засновником першого в Новомосковську любительського театру, його п’єсами захоплювався навіть Іван Франко.

У житті, як на довгій ниві

В житті, як на довгій ниві,
Доволі добра й любові...
В житті, як на довгій ниві,
Немало тернистих доріг...

Дмитро Луценко

Григорій Максимович Бораковський народився в 1846 році в місті Павлограді Катеринославської губернії (тепер Дніпропетровська область). Його мати була з місцевої купецької сім’ї. Батько, як пише біограф драматурга О.М. Огоновський:  

«свій рід виводив з чернігівських дворян... од матері перейняв малий Григорій українську мову... В шостому році життя залишився без батька, і відтак сама мати піклувалася долею свого сина».

Після закінчення павлоградської повітової школи з 1856 року навчався у Катеринославській чоловічій гімназії, яку закінчив із срібною медаллю. Тут починається його захоплення театром. У 1864 році Григорій Бораковський вступає до Харківського університету на медичний факультет, в 1869 одружується та їде на Волинь, де працює повітовим лікарем. Влітку 1871 року подружжя вирушає в Катеринославську губернію, до Новомосковська. Григорій Бораковський влаштовується тут повітовим лікарем із заробітком у дві тисячі рублів на рік, завідує дільницею та земською лікарнею в Новомосковську протягом 27 років.

Для підвищення професійної майстерності він поїхав до Єрусалиму, де йому вдалося побачити німецький притулок для хворих на проказу

З 1872 року Григорій Бораковський служив лікарем у Новомосковському земстві, працював над докторською дисертацією, яку успішно захистив і отримав ступінь доктора медичних наук. Для підвищення професійної майстерності та рівня знань він поїхав за кордон. Григорій Максимович потрапив до Єрусалиму, де йому вдалося побачити німецький притулок для хворих на проказу. Протягом чотирьох днів Бораковський вивчав відмінні ознаки захворювання, щоб потім зуміти діагностувати ці хвороби у себе на батьківщині, якщо виникне необхідність. Він вважав здійснену ним поїздку до Палестини корисною для організації лікування хворих на проказу.

З Яффи Григорій Бораковський вирушив до Праги. У госпітальній клініці зібрав великий матеріал різних захворювань на хвороби шкіри та приділив особливу увагу вивченню фільтрів, які використовуються для очищення води. Щоб ознайомитися з найпередовішими методами лікування в галузі терапії та діагностики сифілісу їде до Москви в М’ясницьку лікарню, очолювану професором Московського університету О.І. Поспєловим. По закінченню поїздки Григорій Бораковський розповів колегам про її підсумки, наступного року звітував на з’їзді лікарів Новомосковського повіту.

Особисте життя не вдалося. Обидві дружини померли, залишилося п’ятеро дітей, третій шлюб був невдалим і сім’я розпалася. Про останні роки життя Бораковського майже нічого не відомо. Скільки років прожив, дата смерті остаточно не встановлена.

Громадська діяльність

Григорій Бораковський був інспектором народних училищ у Харкові. Новомосковська земська управа залучила його до розробок заходів для поліпшення повітової лікарської служби. В 1878 році лікаря обрали головою наглядової (опікунської) ради Новомосковської чотирикласної жіночої прогімназії. На цій посаді він залишався аж до 1900 року. При навчальному закладі Бораковський створив драматичний гурток і залучив до участі в ньому співробітників і старшокласниць. Для постановок він пропонував поряд із класичними і свої драматичні композиції. Також виконував функції медексперта, його постійно залучали до судових справ.

У Новомосковську увічнили пам’ять Григорія Бораковського. 26 жовтня 2017 року на будівлі ліцею «Самара» відкрили меморіальну дошку, присвячену лікареві та письменникові. Саме в цій будівлі розташовувалася жіноча гімназія, де Бораковський з 1878 по 1900 рік був головою опікунської ради і заснував перший у Новомосковську аматорський театр.

«Медицина – це детектив, комедія і просто театр...»

«Медицина – моя законна дружина,
а література – коханка»

А.П. Чехов

Безперечно, медицина для Григорія Бораковського була сенсом життя. Проте його захоплення театральним аматорством ще в гімназійні роки, перші спроби писати п’єси, а потім створення низки соціально-психологічних драм, водевілів, комедій вплинули в цілому на розвиток української драми, театрального мистецтва рубежу минулих віків. Медицина стала тим підґрунтям, на якому зростали п’єси гостросоціальної тематики (безправ’я жінки, бідність селян), вона збагачувала розумінням психології людини, давала багатий життєвий матеріал для майбутніх творів. Судовий експерт – чи не поле для детективного жанру?

Маловідоме ім’я Григорія Бораковського так само серед тих, що зробили неоціненний внесок у формування української драматургії кінця ХIХ – початку ХХ століття.

Невеличкий екскурс в історію театру кінця ХIХ – початку ХХ століття, який був чи не єдиним осередком українського національного руху. Згадаємо урядовий дозвіл на вистави українською мовою (1881), і вже 1882 року професійний український театр переїздить із Кременчука до Києва. Відтоді розпочинається його нова історія, щедра на численні художні здобутки та пов’язана з іменами корифеїв нашої сцени, а серед них імена маловідомих, зокрема Григорія Бораковського, та які так само зробили неоціненний внесок у формування потужного корпусу української драматургії кінця ХIХ – початку ХХ століття.

Найпоказовішими стильовими ознаками драматургічної та сценічної творчості цього періоду були фольклоризм та етнографізм, які привертали увагу до нашої сцени як до глибоко самобутнього, ефектного й емоційного видовища.

Низці мелодрам, водевілів Григорія Бораковського притаманне широке використання музичних (обрядових, народнопісенних) елементів. Особлива багатогранність мистецької мови автора, полягає в тому, що він, гостро реагуючи на модерні спроби європейської драматургії, творчо переосмислював традиції театру українського.

Водевіль, водевіль, водевіль

Григорій Максимович Бораковський – автор багатьох драматичних творів. Це водевілі, комедії, жарти: «Закоханий жид», «Оказія з пампушками», «Оказія з німцем», «Як на лобі роги ростуть» (1886), «Лихом щастя не добудеш» (1887), «Де двоє цілуються, третій губ не простягай», «Як жінки чоловіків морочуть», «Різдвяний театр» – оперетка на одну дію за мотивами М. Гоголя (1886). Соціально-психологічні драми: «З моря житейського» (1886), «Як долі немає – то й щастя минає» (1887), «Старі до молодих не підгортайтесь» (1890 р.)

Григорій Бораковський талановито відтворив соціальну нерівність, протест проти несправедливості, пробудження почуття людської гідності в середовищі трудового селянства в пореформений період.

«…Шестиактною драмою «Маруся Чурай» Бораковський довів, що в нього не «талантець», а справжній драматичний талант…». Іван Франко

З особливим натхненням Григорій Бораковський творив історичну драму «Маруся Чурай» (1887). Вона є найвищим досягненням драматурга. Іван Франко у своєму огляді «Нариси історії українсько-руської літератури до 1890 року» так відгукнувся про цей твір:

«…Шестиактною драмою «Маруся Чурай» Бораковський довів, що в нього не «талантець», а справжній драматичний талант… Йому вдалася тут така річ, яка не вдалася, приміром, Старицькому – викроїти з історії Хмельниччини драму, яка б, окрім чистого психологічного інтересу, ані разу не грішила проти історичного колориту».

Цей твір, на думку Франка, «...може вважатися однією з найкращих драм українського репертуару». Український критик і бібліограф Михайло Комаров у статті «Українська драматургія» (1909 р.) писав про драму Бораковського:

«фабулу цієї драми автор взяв з народних оповідань, про те, що ще за Богдана Хмельницького жила на Україні дівчина Маруся Чурай, котра дуже гарно складала пісні».

Наприкінці 1940-х, початку 50-х п’єса нерідко звучала по радіо у циклі передач «Театр перед мікрофоном». Саме драма Г. Бораковського послужила Ліні Костенко при створені історичного роману у віршах «Маруся Чурай».

Деякі його твори були надруковані в українських журналах, зокрема в катеринославському журналі «Степь». У 1888 році у Львові було видане прижиттєве зібрання п’єс – «Збірник драматичних творів».

Творчість Г. М. Бораковського високо оцінювали його колеги та сучасники. Літературний критик Омелян Огоновський так писав про нашого земляка:

«Бораковський займає почесне місце в історії нашої літератури. Його ім’я можна написати поруч з іменами сучасних українських драматургів: Карпенка-Карого, Старицького, Кропивницького…»

Український театр успішно вийшов на культурну та громадську арену у 80-х роках ХІХ століття, що засвідчили нові підходи до відтворення життєвої дійсності, показ нових героїв, розробка нових жанрів. Все це говорило про оновлення української драми порубіжжя ХІХ – ХХ століть. Г. Бораковський як лікар лікував людські тіла, а літературною працею –людські душі.