Чернета Григорій Олександрович
Дванадцять граней творчості Григорія Чернети

Край безмежних степів і байраків, дніпрових порогів надзвичайно багатий на творчі особистості. Але це й не дивно, адже в Січеславі-Дніпропетровську, а нині – місті Дніпро, живуть і працюють художники, які невтомно оспівують красу і рідного краю, і різних куточків України. Однією з таких творчих особистостей є Григорій Чернета – заслужений художник України, талановитий майстер, відомий дніпровському глядачеві, досвідчений педагог. Але досить публічна особистість, викладач у Дніпровському театрально-художньому коледжі та член правління Дніпропетровської обласної спілки художників України, щорічний учасник численних всеукраїнських виставок у приміщеннях Спілки художників України та міських і реґіональних виставок, на сьогодні ще не отримав ґрунтовного комплексного дослідження художньої спадщини. Тому висвітлення основних засад його творчості та педагогічної діяльності дасть змогу заповнити лакуни в реґіональному мистецтвознавстві та поповнити національне мистецтво ХХІ ст. іменами дніпропетровських художників.

Аналіз творчого шляху Г. Чернети був досить скромно відображений переважно в працях реґіональних мистецтвознавців. Є короткі передмови та вступні статті до виставок  і доволі загальна характеристика творчості в дослідженні та окремих статтях. Отже, спробуємо розкрити всі грані творчості художника, що відображають не тільки творця, а й талановитого педагога, який віддав педагогічній діяльності понад 37 років і працює досі.

Народився Григорій Чернета у м. Дніпропетровську 1948 р. Творчий потяг до мистецтва в юному віці визначив долю майбутнього майстра, і згодом він почав навчатися майстерності у випускника Дніпропетровського державного художнього училища Ю. Клочко, професійного художника, а потім і сам вступив до училища, яке успішно закінчив 1968 р. під керівництвом відомих художників Г. Шутурова, В. Загубибатька, К. Беркути. Пощастило Г. Чернеті й із однокурсниками, які стали відомими не лише в нашому місті митцями – В. Падун, Ю. Євдущенко, В. Городиський, І. Моргунов, В. Соколенко, В. Симоненко.

Згодом було навчання у Ленінградському інституті живопису, скульптури та архітектури ім. І.Ю. Рєпіна, який він закінчив 1979 р., керівник майстерні – народний художник СРСР Ю. Непринцев. Тут Г. Чернета та його товариші з України Ф. Гуменюк, В. Макаренко, Ю. Сьомаш утворили український осередок, що ґрунтувався на національній ідеї. Але таке вільнодумство в добу тоталітаризму та єдиного стилю соцреалізму було неприпустимим, за що молоді художники підлягали переслідуванню. За таких умов дехто з друзів мав поїхати з міста, а Г. Чернеті загрожувало виключення з інституту. Та все ж диплом було отримано з випускною роботою «Весілля на Україні», де поєдналися весільні традиції минулого та сучасність.

Після закінчення вищого навчального закладу в Г. Чернети з’являється потяг до викладацької роботи, і саме 1979 р., повернувшись до рідного міста, він організовує художню студію «Академія» при Палаці культури заводу ім. К. Лібкнехта. Студія існує і сьогодні, правда до Палацу культури заводу вже ніякого стосунку не має. Прагнення передати творчий досвід, знання, бути толерантним із учнями – це ті головні засади, якими керується митець. Адже, за словами художника, учень і вчитель єдині й рівні перед мистецтвом. Окрім студії, Г. Чернета від 1980 р. працює в Дніпропетровському державному художньому училищі (нині – Дніпровський театрально-художній коледж). Тут він допомагає своїм учням опанувати мистецтво. Так, серед його вихованців художники нині відомі не тільки в реґіоні, а й за межами країни – В. Апет, М. Дзвоник, К. Ткач, О. Колесниченко, О. Боровська, Н. Алієва, А. Пономаренко, В. Гончаренко (Падун), О. Голосій та багато інших.

Позиція художника-вчителя стабільна протягом багатьох років – навчити, дати знання, допомогти вирішити поставлені про­блеми, але при цьому, найголовніше, зберегти особистісне бачення та стилістику учня, не нашкодити, не знищити майбутнього художника, не нав’язати свій стиль і своє бачення. І це йому вдається, адже за час плідної викладацької діяльності він виховав не одне покоління талановитої молоді.

Паралельно з викладацькою діяльністю Г. Чернета активно бере участь у творчому житті міста та країни, у численних виставках. Так, «у 1980-х роках він активно працював над формуванням Дніпропетровського товариства художників і брав участь у роботі неформальних об’єднань і виставок (серед них виставки альтернативного мистецтва 1987 року в Музеї комсомольської слави, «Коло» 1988 р. в Будинку вчених, «Степ» 1989 р. у студії по пр. ім. газети «Правда» Результатом такої творчої активності став вступ до Спілки художників України 1990 р. А в 1990-х роках він увійшов до Ради засновників «Пан-Української галереї», яка на громадських засадах спромоглася провести у Дніпропетровську дві Бієнале сучасного українського мистецтва «Пан-Україна» 1992-го та 1995 років.

Творчий доробок художника складає живописні твори станкового характеру та графіку. Улюблені жанри: краєвиди (домінують), натюрморти, портрети, ню, тематичні картини, площинні композиції – арт-мотиви.

Найвиразніше розкривають творчу душу художника образи рідної землі. Автор звертається до них постійно протягом усієї творчості. Як мінлива природа, так і автор змінює свої зображальні засоби для відтворення побаченого, відчутого, осягнутого. Митець розкриває свій пейзажний жанр у двох аспектах: технічне трактування теми та образне вирішення. Для розкриття глибокого змісту поетично-ліричного краєвиду він використовує символічну мову в зображенні. Його дерева – то символи людських образів, які він неодмінно поєднує з Україною. Такою, наприклад, є робота «Неспокійний ранок» (1993), яку придбав Дніпровський художній музей. «Художник задумав картину, схожу на ни­нішні неспокійні часи для України. Дерева символізують матір з дітьми, які стоять на важкій дорозі так само, як наша країна зі своїм народом» (зі статті А. Клюєвої «Виставка в Дніпропетровську: яскраві пейзажі, глибокі портрети і теплі натюрморти». Сам автор трактує свою манеру письма як барокову-реалістичну. Таким чином у роботах домінує фактура, що підкреслює пластику. Все на картинній площині працює на пластичний образ: фактура, колір, деталізація.

Окрім цього у доробку майстра є велика кількість пейзажів, які наслідують, а точніше, переосмислюють творчість імпресіоністів. Так, «своєрідною авторською інтерпретацією імпресіоністичної техніки живопису виділяються живописні твори Григорія Чернети. В його творчому доробку зображення навколишньої природи посідають не останнє місце. Він – один із небагатьох дніпровських художників, який відчуває степовий масштаб, використовуючи майже рівні частини неба і землі, безкінечно глибоку просторовість без елементів, що зупиняють погляд глядача» (Зі статті О. Світличної «Пейзаж у творчості дніпропетровських художників другої половини ХХ ст.»).

Певна умовність формального вирішення картин відповідає абстрактності змісту й водночас не заважає романтизувати реальність. Живе багатство кольорової палітри зведено до нюансних перламутрово-пастельних весняних і літніх кольорів. Умовність колориту, значна площинність композиції, ритмічність у чергуванні плям, підкреслена декоративність картин може співвідноситися з ніжними гобеленами, ніби витканими блідим шовком. У одних картинах («Весна на Заплавці» (1996), «Панський ставок» (1996) фактура живопису співзвучна з дивізіонізмом Ж. Сера, в інших («Неспокійний ранок» (1993), «У затінку» (2002) поряд із власною імпресіоністично-рухливою живописною манерою автора відчувається відгомін впливу віталізму Ван Ґоґа. 

Окрему групу становлять живі пленерні етюди, адже Г. Чернета приділяє особливу увагу й значення пленерній роботі, роботі з натури, бо природа є кращим учителем художника. Такими роботами є серія етюдів, що дістала назву за однойменною виставкою автора – «Кримські миттєвості. 100 етюдів». Етюди написані на одному диханні, осяяні сонцем, прозорим чистим повітрям, вібрують контрастами й відчуттями схопленої миті. Вони зовсім не схожі на виважені поетичні краєвиди автора, а є швидше миттю, відображеною рукою майстра.

Наступними творчими роботами є натюрморти. Їх, як і пейзажі, також можна класифікувати за кількома напрямками. Так, усі натюрморти Г. Чернети поділяються на натюрморти-образи, натюрморти-етюди, класичні станкові натюрморти і, найменша кількість, – декоративні натюрморти. Кожен вид розкриває поставлені завдання та характеризується авторським вирішенням. Можливо, педагогічна робота дала можливість художникові по-іншому відкрити для себе цей образотворчий жанр, дещо учнівський за фор­мою, але в руках майстра він стає професійним твором – і філософським, і ліричним, і будь-яким ще.

Інша грань творчості художника – портрети. Окремою ланкою є серія портретів «Видатні постаті України». Серед них – портрети Т. Шевченка, скульптора П. Капшученка, останнього кошового отамана Запорозької Січі Петра Калнишевського, доктора медичних наук О. Зборовського, правознавця В. Корецького, мецената Г. Воскобійник та інших. Другою групою є портрети родини: зображення дружини Валентини, доньок Олесі та Наталки, а також знайомих і пересічних українців. Безумовно серед портретів є також автопортрети, до яких автор підійшов з певним авторським баченням, з виразністю характеру, відвертою ідеєю. Задля розкриття портретного образу автор використовує відповідні живописні прийоми та засоби, а також композиційну побудову від класичної академічної до сміливої, творчо вирішеної.

Інша група – це портрети, створені в графічних техніках: олівець, м’які матеріали, туш. Це портрети студентів, натурників, ескізи до картин, портрети відомих людей. Цікаві портрети радянського й пострадянського періодів, образи трудівників заводу ім. К. Лібкнехта. Особливо відзначаються своєю характерною експресією портрети-начерки, виконані тушшю. Вправна, смілива, виразна лінія цих робіт підтверджує бездоганне володіння матеріалом, передає одним рухом характер натури.

Окремою серією є творчі декоративно-площинні композиції, на перший погляд зовсім не схожі на живопис Г. Чернети. Це композиції, створені під впливом відомого художника України Феодосія Гуменюка. Усі твори цієї групи вирішені в одношаровому картинному просторі за допомогою моделювання поверхні знаками арт-мотивами – це композиції «Козак Мамай», «Чекання», «Світіння», «Портрет Наталки», «Сподівання», «Портрет Тараса Шев­ченка зі свічкою» та інші.

Різноманіттям ідейного вирішення, філософських роздумів, занурюванням в образ чи відображенням віяння часу відрізняють­ся тематичні картини Григорія Чернети. Загалом, тематика таких композицій відображає певні етапи життя художника. За період тоталітарного режиму національна українська тематика, особливо політичного спрямування, була неприпустима. Усі знають долю шістдесятників. Тому в художника у радянський період простежуються теми відповідні часу. Це роботи, що підкреслюють роз­виток промисловості «Трубна симфонія», роздум-композиція «…І згасає вулиці гамір», та композиція «Реквієм», яка звертається до теми війни, і водночас в ній простежуються роздуми про минуле України. Крім цього, у автора є роботи ліричного характеру. Серед них «Діти з коником», «Материнство», «Місяць уповні», «Косачка». Ще окремою групою можна узагальнити теми філософського напрямку, наприклад, поліптих «В одну річку не можна вступити двічі», і одна з останніх робіт «Янгол випробовуючий».

Замикає класифікацію творчості Г. Чернети оголена модель – ню. Краса жінки відтворена вправною рукою майстра в графічних і живописних техніках. Це роботи дещо академічного плану, виконані в олійній техніці та графіці, а також фігури, які є центральним образом у тематичних композиціях. У графічних техніках оголена модель представлена як підготовчий матеріал до тематичних картин або як студійна академічна постановка.

Отже, творчість дніпропетровського художника Григорія Чернети становить багатогранну модель, яку створив сам художник. Доробок майстра складають живописні й графічні твори в різних жанрах: пейзаж, портрет, тематична картина, ню, декоративно-площинні композиції. Кожний жанр має своє різноманіття в технічно-зображальних засобах чи сюжетних, а також отримує певний вектор розвитку відповідно до історичного часу та особистих уподобань майстра. Його мистецька діяльність продовжує збагачуватися новими творами, що, можливо, сформують новий напрямок творчості художника. Тому ця тема в майбутньому потребує подальшого дослідження.