Маслюк Григорій Андрійович
Григорій Маслюк. Різні ролі його Долі

Видатний представник українського театру корифеїв Іван Карпенко-Карий вустами свого героя Івана Барильченка у драмі «Житейське море» закодував високе акторське призначення такими словами: «Сцена – мій кумир, театр –священний храм для мене!»

Ці дивовижно правдиві істини стали смислом життя і творчого натхнення народного артиста України Григорія Маслюка. Служінню рідній шевченківській сцені він присвятив 53 роки свого життя. У контексті шанованого ювілею актора про це говорити особливо приємно, повчально для молодих акторів, які іноді не знаходять собі місця в одному театрі, скаржаться на відсутність ролей, низьку зарплату, непорозуміння з керівництвом…

Дивлячись на завжди зібраного, зосередженого, статурного, імпозантного артиста Маслюка, вчишся в нього залізній творчій дисципліні, вимогливості до себе, працездатності в будь-який час доби, доброму почуттю гумору та самоіронії. А як колоритно він співає українські народні пісні!

«Я Вас категорично вітаю!», – так жартує справжній український митець, козак за сутністю своєї натури. Йому дуже личить український національний одяг. Актор гідно «представляє» кожний елемент свого національного вбрання: вуса, люльку, шапку, шаблю, жупан… Особливо це запам’ятовується у виставах класичного українського репертуару, в яких актор вимальовує фольклорно-етнографічну та психологічну лінію ролей.

Йому підвладні всі жанри драми: від трагедії до комедії. Багатовимірність характерів, виваженість жестів та інтонацій, імпровізація, високий градус сценічної правди заворожують глядачів і викликають повагу колег по цеху. Дивовижність і глибину українського характеру відтворює артист у трактуванні образів козака Чуба та кума Савки, Хоми та Глейтюка, Того, хто греблі рве та Хоми Кичатого.

А зараз актор засвоїв абсолютно іншу, як для традиційного національного театру, манеру гри. Його образ поважного американця Артура з драми Фредеріка Строппеля «Друге дихання» насичений постмодерним підтекстом з недомовленістю, множинністю трактування. Або надзвичайно колоритний єврей-торговець Лейзер Вольф з мюзиклу «Скрипаль на даху», який створює трагікомічні ситуації навколо свого одруження-мезальянсу.

Тисячі разів артист Григорій Маслюк виступав на різних сценічних майданчиках України та зарубіжжя, гідно представляючи українську театральну культуру, своє місто і свій улюблений театр. Одного разу під час гастролей митець, який втілював образ Ісуса у п’єсі Г. Бодикіна «Вечір Ісуса у Марії Магдалени», відчув на собі силу глядацької уваги і магії перевтілення.

Для артиста Маслюка не існує головних і другорядних ролей. Для кожної він виходить свою «технологію», вміє перенестись в іншу епоху. Видатні історичні особи, інтерпретовані талантом Григорія Маслюка, вчать глядача кохати та ненавидіти, приймати відповідальні рішення і бути втіленням свого часу. Ярослав Мудрий, султан Сулейман, герцог Бекінгем – ось неповний список історичних персонажів у творчій палітрі відомого актора театру.

Цікаво, що і в кінематографі народний артист Маслюк заявив себе професійно. Одна з останніх ролей – Губернатор у фільмі С. Лозниці «Донбас».

Він завжди приходить у театр заздалегідь: на виставу, репетицію, концерт. Актор гримується не поспішаючи, повторює текст ролі, згадує свій тернистий театральний шлях…

Симпатичний сільський хлопець із Сумщини став у далекому 1969-му році студентом Харківського театрального інституту й закохався у сцену на все життя. Керівник його курсу, відомий театральний педагог Трохим Якович Ольховський навчав своїх вихованців вибудовувати «історію ролі», давав творчі завдання на творчу кмітливість, азбуку почуттів. «Ви повинні знати про свого сценічного героя все: від його «народження» до Вашого знайомства з ним», – любив повторювати Майстер. Цю прописну для акторської переконливості істину митець сповідує й сьогодні. На сцені єдиного на все життя Дніпровського національного академічного українського музично-драматичного театру імені Т.Г. Шевченка народний артист України створив більше 100 різнопланових, несподіваних, характерних та героїчних ролей.

У день свого поважного ювілею Григорій Андрійович блискуче продемонстрував своє комічне обдарування у виставі «Хто кому Рабинович?». Артист виконав головну роль українця Петра Завернивовка, якому заманулося стати Рабиновичем заради отримання грошового спадку. Та врешті-решт здоровий глузд переміг, і головний герой передав кошти на благодійність.

«Моя найбільша мрія – ще попрацювати в театрі», – зауважує митець, як завжди, загадково посміхаючись. Нехай нові ролі й творчі здобутки щедро колосяться в його долі!