Натільні хрести Ігрені

Ігренський півострів, розташований на лівому березі р. Самара при її впадінні у Дніпро, був залюднений ще з доби палеоліту [13, с. 10]: археологічні дослідження відкрили сліди людської життєдіяльності впродовж тисячоліть – аж до часів Київської Русі [19]. На півострові існувало два слов’янських поселення – на місці стоянки Ігрень-8 і в затоці Ігрень-Підкова. Проте, під час татаро-монгольської навали, коли переважна більшість східнослов’янських міст перетворилася на руїни, перше поселення загинуло, а друге подовжило своє існування, оскільки обслуговувало дві стратегічні переправи – через Дніпро при Кодацькому порозі та через Самару при її гирлі. Археологічні знахідки на півострові надзвичайно різноманітні [15], проте, наше дослідження присвячене винятково культовій пластиці, оскільки більша частина цих матеріалів невідома широкому загалу. В даній публікації розглядається 141 предмет особистого благочестя (140 хрестиків й 1 шнурок-гайтан), які походять із зібрань В.В. Бінкевича та Є.В. Бінкевича (31 примірник), Є. Богуша (107 примірників), а також 3 випадкові знахідки. Ще 2 тільники з зібрання Є. Богуша (кістяний та срібний), а також кістяна іконка пребувають в обробці.

Завдяки краєзнавчим розвідками братів В.В. та Є.В. Бінкевич 60–70-х рр. ХХ ст. на зазначеній території (мал. 1, 2) були зібрані численні нумізматичні та ставрографічні колекції [1; 8; 9; 22], котрі засвідчили не лише поважне місце поселення в економічному житті регіону в XIV–XV ст. [2; 3], але і належність значної кількості його населення до християнської спільноти. Важливим моментом в діяльності вищезгаданих дослідників є документування місць і обставин знахідок.

Старожитності давніх часів на розмивах узбережжя річок Дніпра і Самари збирав і краєзнавець з тогочасного м. Придніпровська Є. Богуш, котрий також досліджував могили козацького цвинтаря на Ігрені. До цього зібрання входило до 150 лише цілих натільних хрестів, а кількість фрагментів залишилася невідомою, оскільки краєзнавець іще за життя частину колекції розпродав, а решту продали його спадкоємці [4; 6]. Завдяки тривалим пошукам вдалося знайти і викупити 60 предметів цього зібрання, які передали до фондів Дніпропетровського національного історичного музею ім. Д.І. Яворницького [1]. Також 47 натільних і 1 наперсний хрести були сфотографовані в середині 1990-х рр., фото надані В.М. Шалобудовим у 2005 р. [6]: на сьогодні знайдено повні аналогії більшості предметів із фотокарток (за винятком двох). Але, через те, що на світлинах хрестики були зафіксовані лише з одного боку, в ілюстраціях зворотні боки, відомі завдяки аналогіям, не наводяться; всі однобічні малюнки належать до зібрання Є. Богуша.

Група культових виробів доби Київської Русі-Золотої Орди складається з 13 виробів (мал. 3) [10]. Два хрестики – кам’яні (мал. 3.8, 12), один – бурштиновий (мал. 3.13), решта – металеві. За винятком одного (мал. 3.5), свинцевого зі срібними накладками на кінцях балок, тільники й емальована стулка енколпіону виготовлені з бронзи. Більшість виробів – литі, але дві хрестоподібні трилистні підвіски виготовлені з дроту. Незважаючи на те, що знахідки належать до категорії підйомного матеріалу і мають численні аналогії саме серед матеріалів доби Київської Русі, немає жодних заперечень щодо їх побутування і в пізніший час, тобто за Золотої Орди. Крім того численні аналогії, які опублікував М.В. Єльніков [12], а також монети Володимира Ольгердовича і золотоординські, що ввів до наукового обігу В.М. Шалобудов [22], підтверджують це. При цьому слід наголосити, що матеріали зібрання В.В. і Є.В. Бінкевичів походять саме з території поселення Ігрень-Підкова (мал. 3.1, 6, 9–12), а Є. Богуш отримував свої знахідки з набагато ширшої території. Також достеменно невідоме (крім узагальнюючої назви Ігренський півострів) точне місце знахідки одного кам’яного (мал. 3.8), бурштинового (3.13) та свинцевого (3.5) хрестиків.

У цілому ставрографічні матеріали цього періоду дозволяють припускати широку присутність прибічників християнства на Ігрені як в домонгольський період, так і в пізніший час.
На межі XIV–XV ст. поселення Ігрень-Підкова занепадає, а більша частина населення, можливо, переходить на правий берег Самари до околиць сучасного сел. Шевченко (м. Дніпро) [5, с. 80]. Ймовірно, що така ситуація стала характерною для всього півострову. Проте в XVI ст. християни на цій території з’являються знову. Це підтверджується двома бронзовими фрагментованими хрестиками (мал. 4.2, 3), які впевнено можна датувати саме цим періодом, а також свідченнями про численні «уходи» в Присамар’ї [5, с. 80; 8; 14]. Близькою аналогією їм слугує і знахідка В.М. Шалобудова (весна 2012 р.) з території північної околиці м. Дніпро.

В останній третині XVII ст. залюднення півострова набуває достатньо великих розмірів, але етнічний склад населення невідомий. Дещо легшим вирішення цього питання стає після будівництва напередодні І Кримського походу великого російського форпосту на т. зв. «острові Самарському», звідки після заснування Богородицької фортеці туди перевезли велику кількість майна, спорядження і човнів [16]. Зрозуміло, що саме з цим укріпленням і пов’язується значна кількість хрестів (мал. 4.1, 4–14; мал. 5.1–6, 9), які мають, передусім, численні російські аналогії та характерні ознаки належності до цього часового відтинку (чітко визначене заповнення зовнішніх кутів середохрестя). Разом із тим, зведення під час російсько-турецької війни Усть-Самарського ретраншементу [20; 21], численні знахідки з Богородицької фортеці [5, с. 26–45, 53–60] та о. Хортиця [23] вимагають розширення хронологічних меж для цих виробів до кінця XVIII ст.

Усі тільники цього часу – бронзові литі латинські за формою, за винятком двох з підкулястими і двох – з лінійними розширеннями кінців балок. Зовнішні кути середохрестя заповнюються промінцями або кульками на волютах, три примірники – лише промінцями.

XVII–XVIII століттями також датується велика група «чоловічих» (мал. 5.7, 8, 10–22) і «жіночих» (мал. 6.1–4) хрестиків. Так звані «чоловічі» хрести, – бронзові литі прямі латинські, – мають численні аналогії серед зразків лиття старовірських виробництв ХІХ ст. і на цій підставі вважаються саме старовірськими. Проте в одному з каталогів виробів старовірських  майстерень подібний тільник має назву «хрест козацький» Тому дискусія щодо походження таких знахідок (робоча назва – «протобароковий»), як і жіночих «барокових» хрестиків (широковживана назва «листик») ще не завершена [5, с. 46–52]. Ця категорія культової пластики може також належати українському населенню передмістя Усть-Самари або українській частині гарнізону [5, с. 129].

Також до цього хронологічного відтинку віднесено два свинцевих вироби за схожістю форми і стилістичних особливостей (мал. 5.5, 6), хоча вони, скоріш за все, можуть належати до часів 1712–1735, коли гетьманська адміністрація і російські війська були виведені з цих територій. XVII–XVIII століттями  ми також визначили дві знахідки із лінійно розширеними напівбалками, що за формою нагадують мальтійські або георгіївські хрести (мал. 7.3, 4). Через відсутність заповнюючих зовнішні кути середохрестя елементів тільники мають визначатися XVIII ст., але за свідченнями білгородського (Російська Федерація) колекціонера і краєзнавця М.І. Геллерштейна, подібні речі знаходять у культурному шарі Київської та ранньої Московської Русі на півдні сучасної РФ.

Винятково до XVIII ст. ми відносимо 46 натільних хрестів (мал. 6.7–13,  15–20, 7.5–25, 27, 28, 30, 33) і шовковий шайтан (мал. 7.26). Ще 2 перебувають під сумнівом, бо є можливість їхнього виготовлення у давніші часи (мал. 6.14, 7.29). Подібні знахідки досить ординарні і мають численні аналогії як на українських  [5, с. 53–60; 23], так і на російських синхронних пам’ятках. Найбільшу зацікавленість викликають два хрестики. Перший (мал. 6.16) донедавна, на підставі тотожних знахідок на території Російської Федерації визначався як католицький [5, с. 61]. Проте знахідка Д.А. Тетері подібного на козацькому цвинтарі XVII–XVIII ст. вимагає перегляду цього припущення, оскільки подібні матеріали відомі й на Полтавщині, і в інших регіонах. Другий тільник (мал. 7.25), – різаний з бронзової платівки, – запорозького походження. Незважаючи на поодинокі знахідки такого типу і на Полтавщині, і на Харківщині, і в інших регіонах України, найбільша концентрація таких хрестів зафіксована саме у Присамар’ї [5, с. 63–67; 7]. Це – другий подібний виріб з Ігренського півострову.

Натільні хрести ХІХ ст. донедавна залишалися поза увагою науковців і музейників. Наприкінці ХІХ та початку ХХ ст. подібні вироби не викликали особливої зацікавленості, оскільки були сучасним матеріалом. Винятком був Ф.М. Плюшкін та тогочасні хранителі Російського етнографічного музею [17, с. 156–329]. Внаслідок цього утворилася велика біла пляма щодо матеріалів даної категорії, яку в 2007 р. почала ліквідовувати група дослідників із Санкт-Петербургу [17]. Певним продовженням роботи є публікація хрестів цього періоду з Ігрені, які в більшості своїй походять із зібрання Є. Богуша.  Група нараховує 37 примірників (36 натільних (мал. 8.2–12, 14–18, 9.1–11, 13–21) і 1 наперсний (мал. 8.1). 14 одиниць – срібні, передані до фондів ДНІМ, є вироби з кістки, латуні та свинцю; металеві предмети виготовлені або литтям, або штампуванням. За формою тільники належать до латинських з різноманітними деталями закінчення напівбалок. 

З числа знахідок цього часу особливу зацікавленість викликає різьблений з кістки хрестик, якому є дуже невелика кількість аналогій в Україні. Незважаючи на те, що різьблення по кістці мало широке розповсюдження як на Запорожжі, так і у Гетьманщині, подібні знахідки у науковому обігу не зафіксовані за винятком публікації знахідки з Гуцульщини ХІХ ст. [18, с. 69]. За припущенням В.О Ліхачова, подібні речі могли належати до паломницьких хрестиків і походити з району Соловецького монастиря. Проте є свідчення про поодинокі знахідки дуже схожих хрестиків в околицях Твері (РФ) та на Слобожанщині.

До ХХ ст. належать два тільники. Перший виготовлений із алюмінію (мал. 8.13). Другий – вирізаний з бронзового листа, має іконографічні паралелі за формою у литих російських натільних хрестах, за способом виготовлення – у виробах запорозького побутування. Саме з останньої причини цей тільник спочатку ми віднесли саме до запорозьких натільних хрестів [8, с. 85–86]. Проте пізніше з’ясувалося, що його в середині 1980-х рр. виготовив В.М. Шалобудов з метою обміну для Є. Богуша… 

Наведене зібрання натільних хрестів із зазначеної території в достатній мірі репрезентує історію розвитку життєдіяльності півострову. Поселення доби Київської Русі продовжує своє існування і за часів Золотої Орди, проте занепадає внаслідок нестабільності та розпаду ординського утворення. Більша частина населення переходить на правий берег р. Самари, де засновується «старовинне містечко запорозьке Самарь» [2], але життя тут триває і впродовж XVI ст.: невеликі розміри поселення пояснюють незначну кількість тільників цього часу. 

У XVII ст. Ігренський півострів заселений, ймовірно, козацькими зимівниками, що підтверджується жіночими та чоловічими українськими натільними хрестами, а використання земель під час Кримських походів – російськими виробами культової пластики. При цьому українська культова пластика належить, швидше за все, до часів другої половини – кінця XVII – XVIIІ ст. До часу перебування території поза межами юрисдикції гетьманської та російської влади належать свинцеві вироби як свідчення відсутності зв’язків із місцями масового виготовлення подібних предметів. Бронзові литі знахідки XVIII ст. мають бути пов’язаними з Усть-Самарською фортецею та подіями другої половини 1730-х рр. Різаний бронзовий «запорозький» хрест асоціюється з виведенням з Усть-Самари російських військ у середині століття та передачею земель під повну владу, а кістяний – із паломницькими рухами населення чи місцевою культовою традицією. Металеві знахідки ХІХ століття ілюструють уподобання мешканців містечка (села) Огрінь (Ігрень).

Мал. 1. Схематичне розташування залягання культурних шарів на території сучасного Ігренського півострову
(за В.В. Бінкевичем і В.М. Шалобудовим): 1 – доба Київської Русі («місто русів»),
2 – золотоординський період, 3 – козацькі часи

Мал. 2. Схематичне розташування залягання культурних шарів на території Ігренського півострову
до будівництва Дніпрогесу  (за В.В. Бінкевичем і В.М. Шалобудовим):
1 – доба Київської Русі («місто русів»), 2 – золотоординський період, 3 – козацькі часи
 

Мал. 3. Знахідки доби Київської Русі-Золотої Орди

Мал. 4. Натільні хрести XVI–XVIII ст. 

Мал. 5. Натільні хрести XVII–XVIII ст. (1)

Мал. 6. Тільники XVII–XVIII ст. (2)

Мал. 7. Натільні хрести XVIII ст.

Мал. 8. Наперсний і натільні хрести ХІХ ст.

Мал. 9. Натільні хрести ХІХ ст.