Ігрень: історія та легенди селища

Дивовижна історія Старої та Нової Ігрені. Життя минає, проте історія залишається. Більшість сучасних мешканців Ігрені навіть гадки не має, що історія їхнього селища зберігає такі події як бої славнозвістних козаків чи те, що саме по цій землі ходили мамонти та зубри. Починається історія поселення від острова Чаплі, на якому на початку середньовіччя було, як твердять деякі дослідники, старовинне слов'янське городище Пересічень. Вважається, що тут жили уличі, одне з давніх слов’янських племен, і кочівники печеніги.

Увагу дослідників привертають рештки великого слов'янського поселення, яке існувало приблизно в 800–1300 роках на піщаних горбах Ігренського півострова у східній лівобережній частині сучасного міста Дніпра, де Самара впадає у Дніпро. Знахідки свідчать про інтенсивні торговельні відносини як із Київською землею, так і з кочівниками печенігами. Тут здавна перетиналися народи, що йшли з півночі на захід і з заходу на схід. У давньоруські часи Дніпром пролягав відомий і далекий шлях «Із варяг у греки». Саме перед дніпровськими порогами вантажі, які сплавляли водою, перевозили на берег і транспортували сухопутним шляхом. Тут, у Надпоріжжі, зустрічалися два потоки – слов'янський i кочівницький, що сприяло розвитку ремесла і торгiвлі.

У 1928 роцi, пiд час Днiпрогесiвської археологiчної експедиції на Ігрені знайшли залишки помешкань періоду Київської Русі. Знахідка тоді не привернула особливої уваги, а тільки в другій половині ХХ століття археологiчнi розкопки вiдкрили на Iгреньскому півострові значне поселення слов'ян-русичів XI–XIII століття. А в 1948 році археолог А.В. Добровольський виявив неолітичну стоянку Ігрень. Древні шари належать до IV тисячоліття до н. е., на її території археологи виявили рештки 10 круглих напівземлянок діаметром 6–10 м. Заглиблені в землю, вони краще зберігали тепло взимку. У такому житлі могло зимувати кілька сімей. За знайденими на стоянці кістками вчені дізналися, що її мешканці полювали на турів, оленів, кабанів, диких коней, водоплавних птахів, ловили рибу. Учені Л.Л. Залізняк і П.В. Корнієнко за матеріалами стоянки реконструювали крем’яні наконечники, способи їхнього закріплення на древках стріл і процес полювання на тура.

У 1990 році виявлено вісім осель києво-руської доби, залишки будiвель господарського призначення, значну кількість побутових речей і прикрас, уламки посуду, залізні речі, рибальськi знаряддя. Вузькою смугою місто тягнулося вище гирла Самари на кілька кілометрів. Слов'яни та кочiвники тривалий час підтримували порiвняно мирнi стосунки. Кочiвники не ворогували з осідлими мешканцями на берегах Дніпра, які надавали допомогу під час переправи через річку та пороги.

Ігрень перебувала в унікальному стратегічно вигідному місці, що стимулювало розвиток рiзних галузей господарства і торгiвлi. Тут були розташовані майстерні з виготовлення клепаних бронзових котлів а також – гончарні. Міський характер мають побутовi знахiдки – глазурований посуд, чарки, замки, ключі, чимало жіночих прикрас зі скла, бронзи та срібла з позолотою. Виявлено багато амфор. Ігрень – це дивовижне мiсто русичiв, яке змогло розвинутися до значних масштабів, бувши центром контактів слов'янського та кочового населення Надпорiжжя, які прикладали багато зусиль для свого розвитку та торгівельних відносин. Місто було зруйноване пiд час татаро-монгольської навали на початку XIII століття та більше не відновлювалося. Деякі дослідники стверджують, що місто фактично було митним пунктом.

Після зруйновання міста татарами його мешканці відійшли вище за течією Самари, де відновили перевiз. Земля довго пустувала та потроху заселялась, у XIII–XVI столітті тут почали з'являтися козацькi «уходи» – господарства по обидва береги Дніпра. З середини ХVI століття це вже було володінням Запорозької Січі. Саме тут, у Самарському гирлі на півострові й декількох прилеглих островах, сталася в 1660 році кривава битва козацького отамана Івана Сірка з татарами. Десятитисячна орда поверталася до Криму з полоненими, це місце видалось ординцям дуже зручним для переправи. Однак тут татарське вiйсько зустрілося з козацьким, яке сховалося в заростях очерету й на берегах довколишніх островів. Унаслідок кровопролитної битви загони Івана Сірка завдали орді нищівного розгрому. Після тієї битви залишився переказ, що кров убитих просочила пісок на цілий аршин (70 см). Після розгрому татари нібито назвали цю місцевість «Огрен» – «прокляте місце». Потім ця назва видозмінилася й стала вживатися як Огрінь, Стара Ігрень, Ігрень.

Після побудови Днiпрогесу мiсце битви частково зникло пiд водою. Серед місцевих жителів поширений переказ, що, вступивши в сутичку з козаками, татари сховали на півострові великі скарби. Один зі старожилів розповідав, що коли він був хлопчиком, його дідусь показував йому якісь зарубки на дубах, які він пояснював як своєрідний ключ до скарбів. Розгадати цю таємницю й дотепер нікому не вдалося. Однак, на цьому місці зроблено чимало справжніх археологічних знахідок. Тут і шматки холодної та вогнепальної зброї, кулі, підкови, гудзики, запорозькi люльки, і серед цього багато людських кісток. Води Самари й дотепер вимивають людські черепи, на яких видно сліди шабельных ударів. Кажуть, у різні часи тут знаходили срiбнi келихи, золоті та срiбнi жiночi прикраси, дорогу зброю та інші предмети. А у 1961 році місцева мешканка знайшла на береговому схилі Самари, в місці розмиву, золоту діадему з підвісками, оздоблену коштовними каменями, яку потiм віддала до музею. Цей предмет може належати й до давньоруськоï, и до раніших історичних епох.

Є ще одна памятка історії, розташувалася на територіі Старої Ігрені – Свято-Миколаївський храм, споруджений у пору найбільшого розквіту селища у 1857 році як парафiяльний. Храм побудований завдяки ініціативі тодішнього власника – фельдмаршала графа Михайла Воронцова. До речі, дніпровські маєтки Воронцових (Ігрень, Чаплі та довколишні угіддя) процвітали з середини XIX століття аж до початку XX століття. Спершу головне значення мало містечко Ігрень, а потім село Чаплі, де розташовувалися головна економiя та лісова пристань.

Ігренська церква має досить незвичайний для церкви вид, вона радше нагадує кiрху – прямокутна цегляна будівля з квадратною шатровою дзвіницею. Невеликий купол у вигляді цибулини, стіни з високими гостроверхими вiкнами, близькими до готики. Ймовірно, такою оригінальною композицією будiвля зобов'язана смакам архітектора, що тяжiв до романтизму, Едуарда Блора, який також побудував резиденцію Воронцова – Алупкинський палац у Криму та славнозвісний Букінгемський палац у Лондоні. Саме він за бажанням замовника спроєктував храм як поєднання мавританського стилю зi стилем пізньої англійської готики епохи Тюдорів. Ігренську церкву було побудованно на невеликій горбистій місцині, а не в самому центрі поселення, як це робили завжди, кажуть, це було зроблено ради того, щоб  його було добре видно в сонячну погоду з високих точок парку Шевченка.

Храм чарує не тільки своїм дивовижним виглядом, але й містичними історіями. У ньому є чудотворна ікона на честь Божої Матері «Надія всіх кінців землі» – копія ікони, написаної 1821 року полтавським ченцем Данилом Московченком просто на стіні Полтавського Хрестовоздвиженського монастиря. Неодноразово ту ікону намагалися забілити, але святиня виникала знову і знову, посилюючи віру людей в чудеса. Є також місцева легенда, що в часи громадянської війни в Ігренській церкві вінчався Нестор Махно.

Сучасна Ігрень перестала бути окремим містом. У 1977 році її було приєднано до міста Дніпропетровська, нині вона входить до складу Самарського району Дніпра. Однак, не втратила своєї самобутності та продовжує приваблювати сучасних істориків і археологів.