Гончаренко Ірина Олександрівна
Ірина Кохан: «Люблю природу, людей, свою країну…»

Ірина Кохан – засновниця та ідейна натхненниця краєзнавчого клубу «За покликом душі», що з 2015 року діє при КЗК «Широківська публічна бібліотека». Саме Ірина Олександрівна подала працівникам книгозбірні таку блискучу ідею: зібрати воєдинно всіх літераторів Широківщини та популяризувати їхню творчу діяльність. На сьогодні до складу клубу входить понад два десятки талановитих поетів і прозаїків нашого краю, а на зустрічі до них приїздять письменники та журналісти з різних куточків Дніпропетровської області.

Юна та мрійлива 

Якби я всіми барвами владала,
то я б на барву барву накладала
і малювала б щирим самоцвітом,
отак, як сонечко пречисте літом…

Леся Українка 

Жила в нашому мальовничому селищі дівчинка Іринка. Ходила до школи, дуже любила читати книги. Особливо її полонила поезія Лесі Українки, Максима Рильського. Саме тоді, в шкільні роки, з’явилися перші, несміливі поетичні рядки. А в серці жила надія, що прийде час, і вона зможе писати справжні вірші…

Якщо дуже чогось прагнути й вірити в мрії – вони обов’язково здійснюються. Минули роки, і вже доросла Ірина Олександрівна – авторка багатьох таких щирих, ліричних віршів. Основні теми її творчості – пейзажна й інтимна лірика. Їх друкує місцева газета «Вісник», обласна дніпропетровська газета «Зоря», обласна волинська газета, Хмельницький літературно-художній альманах «Вінтаж». Друкувалася поетеса і в газетах «Слово правди», «Гарний настрій» і Українській літературній газеті, літературно-художньому журналі «Дніпро», науково-популярному журналі «Борисфен», науково-методичному журналі «Дивослово», дитячому журналі «Мамине сонечко», альманахах «За чашкою кави», «100 творів, які варто прочитати цього літа», «Трояндовий попіл», «Думки романтика», «Ковток життя», колективних збірках «Різдвяний карнавал поезій» і «Мотиви ріднокраю». А ще вірші Ірини Кохан можна знайти на поетичному сайті.

На перший погляд Ірина – звичайна, нічим не примітна молода пані, яку інколи важко виділити з натовпу молоді. Така вона вже тендітна. І, тим більше, ніколи не скажеш, що вона – мама 23-річної доньки (до речі також талановитої юної поетеси Катерини Гончаренко). Ірина Олександрівна більше схожа на старшу сестру Катрусі. Але душа і розум нашої талановитої землячки може в дечому затьмарити мудрість найстаршого покоління. Так тонко відчувати навколишній світ може лише мудра і досвідчена людина. Тому і ллються на папір такі щирі, мелодійні рядки, що народжуються в самому серці Ірини. Вони ніби самі просяться на музику. І цим скористався композитор із м. Бориспіль Микола Шевченко, який деякі з них поклав на музику: «Материнське серце», «Лілейно-білим кроком йшла любов», «Ми, мов лебеді білі».
Фото Ірина та Катерина Гончаренки

За покликом душі

Знов небо усміхнулося весною,
Розпелюстилась льоном голубінь.
Янтарить сонце теплою сльозою,
Дозрілим медом пестить височінь.
Квітують хмари пролісковим цвітом,
Мов наречені, в білому вбранні.
Вже зовсім скоро пирсне малахітом
Нове життя по вижухлій стерні.

Ірина Гончаренко 

А народилася Ірина Гончаренко (в дівоцтві – Іщенко) під гудіння джмелів в буянні тюльпаново-нарцисового цвіту – 31 березня 1981 року. Від народження була невтомною голосистою дитиною з розвиненою артикуляцією та ще більш розвинутішою фантазією. Тому, мабуть, і припорошила улюблениця радянських дітлахів – фея Дінь-Дінь – маленьку Іринку чарівним пилком розуму і творчості. І вже в чотири рочки дівчинка пише свій перший віршик. Він був досить примітивний і, як-то кажуть в народі: «Хоч не прикладно – зате жалібно», проте поклав початок активному творчому розвитку талановитої широківської поетеси. І досягнень Ірина Олександрівна на цьому творчому підґрунті має вже немало. Вона Лауреат 17-го загальнонаціонального конкурсу «Українська мова – мова єднання», переможець Всеукраїнського конкурсу «100 творів, які варто прочитати цього літа» (з п’яти тисяч авторів, які надіслали свої твори на конкурс, вірш нашої землячки потрапив у сотню кращих), учасниця Обласного конкурсу поезії та авторської пісні «Степові струни».

«Чорнобривці в мами на подвір’ї»

Янтарні роси звисли над ланами,
Краплинки щастя ллються по щоці.
І чорнобривці на подвір’ї в мами
Лишають в серці оксамитові рубці.

Ірина Гончаренко 

У 2015 році для в долі Ірини Кохан сталася ще одна визначна подія. Хмельницький видавець Стасюк Л.С. видав її першу поетичну збірку «Чорнобривці в мами на подвір’ї». Твори, що до неї ввійшли – це майстерне переплетіння почуттів і краси рідного краю. На сторінках книги авторка відкриває читачеві найпотаємніші струни своєї душі. Ділиться вмінням бачити незвичайне у звичайних речах.

Ось як пише про цю збірку поетеса Наталя Данилюк: «Чорнобривці в мами на подвір’ї»… Вже сама назва вірша, який дав наймення першій поетичній збірочці талановитої авторки Ірини Гончаренко, навіює на читача щось таке тепле, світле і дитинне – щось, що занурює нас у наймилішу серцю пору дитинства; той потаємний сховок, в якому тримаємо найсокровенніші спогади, щоб потім, при нагоді, дістати їх звідти, наче зі старовинної різьбленої шкатулки, і милуватися, згадуючи щасливі миті.

Пливе-пливе хмаринно-біле пір’я,
Лоскоче ніжно стиглу голубінь.
І чорнобривці в мами на подвір’ї
Вертають спогади в дитинства далечінь…

Саме такими світлими ностальгійними рядками розпочинається приємна подорож у світ Іриної поезії – барвистої і розкішної, як багате, добротне вишиття. Добірка віршів, що увійшла до першої поетичної ластівки, об’єднана трьома циклами.

Перший має назву «Сторінки душі моєї». Саме на цих сторінках авторка сповідається читачеві про найдорожче серцю – рідних і близьких людей, батьківську хату, щасливі миттєвості дитинства, юності, власні мрії і сподівання.

Другий цикл «Пізнає місяць серця таїну» відкривається вишуканим зразком лірики кохання під назвою «Давай відкоркуємо тишу»:

Давай відкоркуємо тишу,
нехай собі лине на волю,
Вплітається в коси
ромашково-чистих полів…

Третій поетичний цикл авторка сформувала «Зі старої шухляди» – саме так вона і назвала цю добірку віршів. Вже сама назва свідчить про те, що перед нашим зором постануть давніші вірші, проте, не менш цікаві і самодостатні, аніж попередні, свіжі. Тут представлена здебільшого пейзажна лірика, в якій талановита поетеса, наче художник пензлем, вимальовує чарівні пори року, щедрі на красу і неповторні у своєму пишному убранстві.

Хочеться вірити, що ця перша ластівка Ірини Гончаренко, яку виплекала поетеса і відпустила у вільний політ, знайде дорогу до сердець читачів, спраглих високого поетичного слова – чистого і натхненного, як і сама душа нашої сонячної авторки. В такі вірші хочеться пірнути з головою, забутися на якусь мить, втекти від сірої буденності і щоденної рутини в інший світ, де душа витає серед хмар і відчуває неймовірну легкість!.. Їх хочеться прикладати до своїх душевних ран, мов листя подорожника, зцілюючись добротним високим словом і багатогранною красою Іриної душі…». 

Ось, здавалось би, – визнання, прихильники… Проте така велична душа не плекає меркантильних планів. Вдома Ірина Олександрівна – любляча мама та кохана дружина, гарна господиня. Вправно порається по господарству, полюбляє працювати на землі. Та чим би вона не займалася, під рукою завжди має записник і олівець, щоб не втратити час, коли прийде муза і принесе з собою щирі та задушевні рядки…