Константинова Ірина Кузьмівна
Константинова Ірина: краса та злагодженість

Художник – це людина, наділена даром переводити свої особисті почуття в колір і малюнок.

Анрі Матіс

Ірина Кузьмівна Константинова – живописець, сценограф, все життя працювала в галузі театрально-декоративного мистецтва, відома оригінальним оформленням спектаклів, визнаний майстер-костюмер. Створювала національні костюми для театральних вистав, танцювального українського ансамблю, масових театралізованих свят: карнавалів, ярмарків тощо. Писала живописні натюрморти в реалістичному стилі, яким притаманні ретельне виконання, гармонічне поєднання кольорів, насиченість тону.

Ірина Константинова – народний художник України (1993), заслужена художниця України (1994), членкиня Національної спілки художників України (1978–2003), учасниця обласних, зональних і республіканських виставок. Працювала художником-сценографом у театрах: Тернопільському музично-драматичному театрі ім. Т. Шевченка (1945–1947); Закарпатському обласному російському драматичному театрі в м. Мукачеве (1947–1956); Миколаївському російському драмтеатрі ім. В. Чкалова (1955–1966), за сумісництвом – художницею костюмів у Київському українському драмтеатрі ім. І. Франка (1961–1964); Краснодарському театрі оперети (РФ, 1966–1968); Харківському музично-драматичному театрі (1968–1970); Дніпропетровському музичному драмтеатрі ім. Т. Шевченка (1970–1973); в Художньому фонді України СХУ (1973–1975).

Дивувати і захоплювати

Народилася Ірина Константинова 23 серпня 1918 р. у м. Краснограді на Харківщині (за іншими даними – в Одесі). Навчалася в Харківському художньому технікумі, який закінчила в 1934 р., потім – у Харківському художньому інституті (1937–1940). Її викладачами з фаху були С. Беседін, Д. Овчаренко С. Прохоров, О. Хвостенко-Хвостов. Студентські роки – це час набуття знань, умінь, досвіду: Ірина багато працює над пошуками власного стилю, захоплено створює ескізи декорацій, працює над костюмами. Навчання в інституті стало для неї чудовою школою, поштовхом до подальшого захоплення театром, остаточно визначило вибір професії. Перша конкурсна роботи Ірина – створення ескізів до поетичної казки О. Островського «Снігуронька» – продемонструвала неординарність і своєрідність її техніки виконання, вміння вдало передати атмосферу твору. Працюючи над сценічним оформленням, художниця майстерно розкриває і мальовничі образи природи, і дивні незнайомі почуття, що наповнюють серце снігової красуні коханням. Деталі костюмів, ліризм декорацій, зворушливість сюжету в поєднанні з музикою, написаною геніальним композитором Римським-Корсаковим, перетворює казковий сюжет на справжній гімн палким почуттям.

Нехай загину я, кохання одна мить
дорожча, ніж роки туги та сліз.

Здається, з того часу й почався для художниці шлях вічного поклоніння чарівному мистецтву театру. Сценографія стала основним лейтмотивом творчості Ірини Кузьмівни, справжнім захопленням на все життя. 

Не дивно, що художниці чудово вдалася робота над романтичним образом Снігуроньки. Саме в роки навчання дівчина зустріла кохання, поєднавши свою долю з обдарованим студентом, у майбутньому талановитим театральним художником Миколою Анищенком. Мистецький талант, дружня співпраця, а також взаємна повага й підтримка стали основою цього союзу творчих особистостей.

Не кожному дано побачити красу в повсякденному оточенні. Знайшовши своє покликання в живописі, щиро захоплюючись театром, вбачаючи привабливість у всьому, І. Константнова з захватом поринула в світ мистецтва, створюючи декорації та театральні костюми. Її темперамент, своєрідне бачення спонукають виходити за межі класичного. Роботи Константинової мають свою художню логіку: в створенні просторової композиції художниця використовує «неправильності», викривлення перспективних побудов, які насправді допомагають створити ілюзію глибини, простору, часу. Колірні рішення її сценічних образів вирізняються майстерністю, винахідливістю, виразністю.

Світ прекрасний і художник повинен розповісти про це своєму глядачеві, утвердити думку про те, що перемога справедливості, вірності, дружби над жорстокістю, жадібністю, самолюбством і зрадою неминуча.

Тетяна Шпаковська

Театр – це колективне мистецтво, яке вимагає повної самовіддачі. Зусилля всього творчого колективу – режисерів, постановників, артистів, художників, робітників сцени – зливаються в єдине ціле, породжуючи дивовижний захоплюючий багатогранний ні з чим не зрівняний світ. Творча уява, піднесення, відчуття краси, гармонії виступають рушійними силами творчості художниці. Завзяття, енергія, працездатність Ірини Константинової, ретельність і старанність, з якою вона працює над сценічними образами, демонструють багатогранність її вмінь і творчих здібностей, робить кожну її роботу помітним явищем в художньо-оформлювальному мистецтві.

Її сценічні роботи допомагають достовірно передати атмосферу епохи, про яку йдеться у виставі, розкрити концепцію постанови: психологізм характерів і в українській драмі «Лимерівна» П. Мирного, і в трагедії «Дженні Герхардт» Т. Драйзера; ідею боротьби за соціальну справедливість в спектаклі «Правда і кривда» М. Стельмаха (працює разом із чоловіком, театральним художником М. Анищенком). Художнє оформлення п`єси О. Корнійчука «Богдан Хмельницький» (також у співпраці з М. Анищенком), об`єднання різних технік живопису, графіки, лубка майстерно відтворює минуле козацтва. Темі козацтва художниця також присвятила серію робіт.

Працюючи над оформленням вистав, Ірина Кузьмівна враховує не тільки сюжет постанови, а й музичний супровід. Настрій комедійної інтриги в дотепній виставі «Весела вдова» досягається гармонічним поєднанням барвистої музики  Ф. Легара з легкістю декорацій, підкреслену численними грайливими завитками, ажурними композиціями, дивовижними лубочними малюнками. Сценічне оформлення «Моєї прекрасної леді» на музику Ф. Лоу вдало відтворює жартівливу атмосферу, надаючи відомому мюзиклу особливої романтичності, жвавості, іскристості.

Особлива сторінка в житті художниці – спектаклі для дітей. Тут немає обмежень фантазії художниці. Вистави «Кицьчин дім», «Золотий ключик», «Попелюшка», «Червона квіточка» запрошують юних глядачів відвідати світлий, добрий, яскравий світ, створений уявою художниці.

Мажорність сприйняття світу, віра в обов'язкову перемогу добра – основна домінанта в оформленні дитячих вистав Константинової.

Тетяна Шпаковська.

Добро та світ живуть в її роботах

Якби я всіми барвами владала,
то я б на барву барву накладала
і малювала б щирим самоцвітом,
отак, як сонечко пречисте літом,
домовили б пророчистії руки,
чого домовить не здолали гуки.

Леся Українка

Роботи Ірини Кузьмівни Константинової займають помітне місце в творчій скарбниці художнього мистецтва Дніпропетровщини. Їм властиві поетичність, легкість, гармонійне поєднання кольорів, особлива магія сценічного колориту, вишуканість композиції. Цікаво спостерігати, як невичерпна фантазія художниці поєднує в дивовижні картини казкові образи, лубочні малюнки, легкі орнаменти, які стають фоном сценічного процесу, надаючи звичним речам чарівного змісту.

У кожному кольорі існують відтінки, що виражають іноді щирість і цнотливість, іноді чуттєвість…, іноді гордість, іноді відчай. Це може бути... передано публіці.  Художник, що вміє отримувати користь з цих властивостей, подібний до дириґента...

 Л. Бакст, театральний художник

Мистецькі твори спонукають думати та відчувати, вони здатні змінити людину, впливаючи на стан людської душі. Краса – це досконалість, що робить наші душі чистішими, добрішими, уважнішими. Краса поєднує людей, згуртовує їх, наповнює радістю.

Талановита художниця, знавець мистецтва, Ірина Кузьмівна черпає натхнення й підтримку в своїй родині. Її чоловік, Микола Федорович Анищенко – знаний художник в галузі сценографії, однодумець, вірний лицар, помічник у всіх її починаннях. До сімейної творчості приєдналася їхня донька Флорина Молчанова. Вона захоплюється українською темою, малює сцени народних свят, передаючи всю гаму яскравих барв старовинних обрядів. Роботи цієї дружньої родини характеризуються оригінальністю, своєрідністю, особливою смисловою наповненістю, відчуттям гармонії, краси та добра.

У Дніпропетровському національному історичному музеї ім. Д. Яворницького неодноразово проводились виставки робіт цієї творчої родини, підібрано цілу колекцію творів: шевченкіана та ескізи декорацій до спектаклів М. Анищенка, ніжні натюрморти І. Константинової, етнографічні роботи серії «Українські свята та обряди» Ф. Молчанової.

Творчу діяльність Ірина Кузьмівна успішно поєднувала з педагогічною діяльністю. Відкриваючи молодим художникам-початківцям нові горизонти, вона допомагала їм  знаходити прекрасне в житті та втілювати в своїх творах.

Змінивши сцену театру на мольберт, художниця останні роки життя присвятила написанню натюрмортів. Натхненно працюючи, створює різнобарвні букети квітів, сповнені м`якого ліризму. Її натюрморти випромінюють красу, дарують естетичну насолоду. Вони виконані в реалістичному стилі, для них характерні легкість, насиченість кольорів. Їх об'єднує спільна тема: «краса є добро». Ця теза для Ірини Кузьмівни завжди залишалася актуальною. Елегантна, витончена, дотепна жінка зуміла відкрити для себе в житті головне: любов, добро, порозуміння приходять тоді, коли ти сам здатний любити, дарувати радість, присвячувати себе справі, сім'ї, роботі. Внутрішній світ людини розкривається через її вчинки, через ставлення до інших людей. Дарувати людям радість, збагачувати їх духовно, надихати та допомагати – в цьому бачила своє призначення Ірина Кузьмівна, у цьому, мабуть, її мистецьке щастя, основний сенс її життя – насиченого, сповненого вічними пошуками.

Її букети, все об'єднавши і прикрасивши, як би говорять: будьте щасливі, не заздріть, живіть, любіть і все буде добре.

Тетяна Шпаковська

Основні роботи Ірини Константинової

І.К. Константинова оформила вистави: «Безприданниця» М. Островського (1949); «Сорочинський ярмарок» М. Гоголя (1950); «Усіма забутий» Н. Хікмета (1959); «Правда і кривда» М. Стельмаха (1962); «Людина з зірки» К. Веттлінґера (1965); «Весела вдова» (1968); «Циганська любов» Ф. Легара (1969); «Молода гвардія» А. Фадєєва (1970); «Моя чарівна леді» Ф. Лоу (1976); «Трибунал» А. Макайонка (1971); макет до п`єси А. Тура «Тоді в Тегерані» (1972); «Лимерівна» Панаса Мирного (1972; Дніпроп. укр. муз.-драм. театр ім. Т. Шевченка); ескізи костюмів до п`єси М. Штейна «Версія» (1976), до п`єси О. Корнійчука «Богдан Хмельницький» (1978); ескізи ляльок до вистави за казкою О. Толстого «Золотий ключик» (1979); Ескізи костюмів до «Казки про царя Гороха та Скомороха» М. Корабельникова (1980); ескіз декорацій 1-ї дії до п`єси О. Дударєва «Рядові» (1985) та інші. Визнана майстриня-костюмерка, вона готувала ескізи для персонажів п’єс «Буратіно», «Червоненька квіточка», «Кицьчин дім». Фахівці відзначали їх високий естетичний рівень.

Найбільш відомі живописні твори: «Троянди» (1973); «Айстри» (1974); «Східний глек» (1975); серія «500-річчя українського козацтва». 

З 1964 брала участь у виставках: обласних, зональних, республіканських.

Понад 30 років (з 1970 р). мешкала в Дніпропетровську, працювала художником-сценографом для дніпропетровських театрів, оформлювала вистави та створювала  костюми для українського музично-драматичного театру ім. Т. Шевченка. В творчому доробку художниці багато різноманітних творів: сценографія, сценічні костюми, живопис, представлений в основному квітковими натюрмортами. Відома вона і як педагог.

Померла Ірина Кузьмівна Константинова 12 жовтня 2003 року в м. Дніпро.

Окремі роботи художниці зберігаються в Дніпровському історичному музеї ім. Д. Яворницького,  Дніпропетровському художньому музеї, Кам’янському історичному музеї, музеях Києва, Кам’янського, Нікополя, музеї театрального, музичного та кіномистецтва України.