Ірина Серба: вишивання – більше, ніж просто творчість

Життєвий рушник долі майстрині

Ірина Василівна народилася 22 травня 1965 року в селі Табачне Бахчисарайського району Кримської області.  Коли їй було шість років родина переїхала до Жовтих Вод. Але до сьомого класу пішла навчатись знову в Криму. Медичну освіту здобувала в Росії – закінчила фельдшерське відділення Новгородського медичного училища.

І знову повернулася до Жовтих Вод. 25 років працювала фельдшером на швидкій допомозі, вийшла на пенсію за вислугою років. У Ірини Василівни був ще диплом фармацевта, тому без діла не сиділа – працювала в аптеці. Окрім цього, її добре знають у передмісті Жовтих Вод селі Мар’янівці, де вона понад 11 років завідувала фельдшерсько-акушерським пунктом. 

Та ще коли була юною випускницею медучилища, відчула потребу бути і допомагати саме там, де без медика не обійтися. Наприклад, на війні. У цей час тривали бойові дії в Афганістані. Дівчина прийшла до військкомату з проханням взяти її на військову службу. Та не судилося  - почалося виведення військ з Афганістану. 

«Богиня» Ірина Серба на війні

Коли у 2014 році «запалав» Схід країни, вирішила - піду, щоб рятувати життя українським військовим. У липні, дочекавшись, коли чоловік-моряк піде у плавання - вирушила до П’ятихатського  військкомату і попросила відправити її туди, де потрібно. Їй дали одну добу на збори. Ірина Василівна  повідомила маму, дітей, що іде на війну, зібрала сумку і вирушила до П’ятихаток.  Вона була єдиною жінкою з-поміж майже 600 чоловіків, котрих призвали по мобілізації. 

Потрапила наша землячка фельдшером до 78-ї танкової дивізії Кривого Рогу, а за три дні її відправили на передову. У підпорядкуванні Ірини Серби було десятеро чоловіків, котрі не мали жодного відношення до медицини.

Головним її завданням було підтримувати стан здоров’я військових свого батальйону та надавати медичну допомогу пораненим. Поряд з нею несли службу досвідчені, немолоді чоловіки, у яких в умовах війні в них загострилися хронічні хвороби. Тому допомагала і їм  лікувати недуги. 
Легкі поранення, опіки лікувались  на місці – у медпункті-наметі. Важких поранених доправляли до госпіталю міста Дніпра на медичному УАЗі. Ірина Василівна вивозила поранених з-під Іловайська, разом зі своїми побратимами супроводжувала вантаж на передову.  І там вона отримала позивний - «Богиня». Саме так її сприймали чоловіки. 

Останнє її бойове завдання  –  супровід колони в район Донецька. Було це 29 серпня 2014 року. У районі Волновахи колону оточили, зав’язався бій, під-час якого Ірину  було поранено і вона отримала серйозну травму коліна. Ірину Василівну було відправлено до Маріуполя, а потім були:  госпіталь у Дніпрі, чотиригодинна операція у Києві, довга реабілітація в Ірпіні та Одесі. 

Два місяця Ірина Василівна пересувалася на візку, потім перепробувала усі види милиць і вже далі ходила з палицею. Усюди з Іриною Василівною була її мама – Галина Федорівна, вона супроводжувала доньку від лікування у госпиталю в Дніпрі й до повернення до  рідних Жовтих Вод.  Упродовж усього лікування нашій героїні було дуже важко, хоча й була сильною підтримка колег з медсанчастини, представників з виконкому, волонтерів, знайомих і особливо бойових побратимів.

Після лікування Ірина Серба  веде активну громадську діяльність  -  виступає перед школярами, бере участь у різноманітних міських заходах, деякий час очолювала Громадську раду учасників АТО  при виконавчому комітеті Жовтоводської міської ради. За бойові заслуги перед Батьківщиною Ірина Василівна Серба отримала дуже багато  нагород, в тому числі  і  медаль   Президента України.

Зараз майстриня працює фельдшером на швидкій разом зі своїм  старшим  сином Михайлом, який доречі, був також учасником АТО. Її другий син Кирило також захищав Україну, а менший -  Ігор, як і батько, є моряком далекого плавання. Ще радість у житті цій жінці приносять онуки Артемко та Даринка.

До життя крізь вишивку

Та все ж справжньою любов’ю Ірини Василівни, її життям, її піснею  було і є вишивання,  вона вміє талановито творити прекрасне за допомогою голки, нитки та бісеру. Захоплення вишивкою для майстрині стало не тільки сенсом її життя, а й спасінням і заспокоєнням від страшної депресії, з якою вона боролася тривалий час. У своїй творчості Ірина відображає свої сподівання та мрії, своє бачення світу, своє духовне життя. Нестриманість творчого «Я» вишивальниці виявляється її випробуванням в галузі декоративно-ужиткового мистецтва. 

Свою творчу діяльність Ірина Серба розпочала ще до війни,  під-час одного виклику до хворої жінки, у якої вона побачила неповторні роботи – вишиті бісером ікони, краса яких запала їй у душу. На той час Ірина Василівна вже була досвідченою рукодільницею, вона дуже добре в’язала і трохи вишивала. Але їй настільки запали в душу ікони, що вона вирішила сама створити таке диво власними руками. Опанувати ази вишивання бісером допомагала давня знайома Любов Іванова.  Ірина Василівна дуже загорілася  творчим процесом, мабуть саме тому, у неї дуже добре і талановито  все виходило. 

Вишивка – душа моя

Майстриня за весь цей час загалом вишила близько 500 картин, у кожну з них вона вклала любов і майстерність, ніжність і тепло своєї власної душі.  Її мистецькі витвори вже заслуговують на індивідуальну виставку, на організацію якої рукодільницю дуже мотивують працівники Жовтоводського  історичного музею імені Юхима Пригожина. Творчість Ірини Василівни оригінальна, багатогранна та невичерпна: це яскраві  натюрморти, дивовижні пейзажі і неповторні ікони. Майстрині притаманні невтомність у творчості, пошук, любов та бажання передати красу рідного краю, свого родючого та мальовничого  Придніпров’я.

У власній квартирі за ініціативи свого чоловіка Ірина облаштувала справжню майстерню, в якій вона створює  багато своїх талановитих  робіт.  Саме тому, сьогодні  її помешкання  більше схоже на картинну галерею, роботи у якій  розподілені за тематикою та навіть по фен-шую. Вишивка врятувала рукодільницю після війни, коли вона повернулася з неї і не могла ходити й лежала місяцями. Займаючись вишивкою, майстриня згадувала воєнні часи, побратимів, а особливо бій, у якому вона отримала тяжке поранення. Вишивальниця дуже любить свою справу, і навіть, жалкує про те, що не розпочала нею займатися набагато раніше. Бісер вона просто обожнює, любить і знає про нього все. А коли вона сідає за роботу, то весь світ завмирає, усі незгоди і проблеми забуваються й майстриня залишається віч-на-віч з улюбленою справою свого життя.

Чарівна краса творчості

Тематика її вишивок дуже різноманітна. І як говорить сама майстриня, у неї немає якоїсь особливої теми. Ірина Василівна вишиває те, до чого тягнеться її душа, що їй подобається. Але є певна закономірність: спочатку вишиває дві чи три ікони, а  вже потім обов’язково  переходить на вишивання квітів, натюрмортів чи пейзажей. Це відбувається тому, що процес створення ікон кропіткий, вимогливий та довготривалий. Саме з ікон вишивальниця розпочала свою творчу діяльність. Свою першу роботу рукодільниця назвала – «Ангел-охоронець». І саме ця ікона стане символічною у житті цієї легендарної жінки. Напевно, цей ангел-охоронець, вишитий з такою любов’ю, став справжнім її ангелом і в майбутньому врятував життя  вишивальниці. 

У творчому доробку Ірини Василівни дуже багато яскравих картин, які можна назвати «портретами»  квітів, які опромінені любов’ю майстрині. Цей цикл робіт об’єднується  у серію «Квіти мого саду», у якому  вишивальниця не боїться здаватися таким собі художнім натуралістом, який так естетично опановує квітковий світ. На її дивних полотнах  квітнуть червоні маки, вишукані орхідеї та символи любові до рідної землі – чарівні мальви. Серед мистецьких витворів рукодільниці слід відзначити пейзажні мотиви, в яких глядачі відчувають тісний зв’язок автора з природою та навколишнім світом. В її роботах  лунає вічна тема хвали земній красі, яка нас оточує і  стає джерелом творчого натхнення, даруючи  особливу радість та незабутні емоції. Серед пейзажних робіт вишивальниці слід відмітити наступні роботи: «Чарівна осінь», «Біля озера», «Зима», «Захід сонця», «На лісовій галявині». 

Сьогодні Ірина Серба працює над створенням картини, яка має назву «Сила віри», саме нею вишивальниця підкреслює вагоме значення віри у житті кожної людини. Майстриню вишивка дуже заспокоює і вона може годинами займатися улюбленою справою, отримуючи від цього неабияке задоволення й феєричні емоції.  Вона навіть встановила свій власний рекорд – не зупиняючись вишивала дванадцять годин. Таке працелюбство не залишає байдужим  жовтоводців, які побачили її неповторні роботи.  Майстриня заслуговує на найтепліші та найщиріші слова вдячності й шани до людини з великої літери. Саме завдяки невтомній праці вишивальниці культура нашого рідного краю та українського народу ніколи не згасне та не зникне. Творчість Ірини Василівни Серби пронизує її глибокий зв’язок з традиціями народної вишивки, збереження й подальший  розвиток декоративно-ужиткового мистецтва.  Головне те, що вишивка  рукодільниці зберігає свій духовний світ, поглиблює образну змістовність і доводить, що народне мистецтво – це велике надбання української культури.