Святкування 100-річчя Катеринослава – формування імперської легенди

У 1887 році місто, яке зараз має назву Дніпро, відзначало 100-літній ювілей. Це було перше і останнє святкування ювілею Катеринослава в імперській Росії. Наступний ювілей місто на Дніпрі святкувало вже у 1976 р. Поглянемо ж на головні епізоди підготовки і, власне проведення, святкового дійства, яке розгорнулося у травні 1887 р., а також спробуємо показати яке ідеологічне підґрунтя катеринославська міська адміністрація використовувала при цьому. 

Спочатку трохи фактів. П’ятого травня 1886 р. міська Дума Катеринослава на чолі з міським головою І.М. Яковлєвим винесла рішення провести святкові заходи, присвячені століттю міста, які призначили на 9 травня 1887 року. Оскільки в Російській імперії міська влада, навіть після реформ Олександра ІІ, не мала права проводити подібні заходи без дозволу центральної влади, необхідно було отримати «монаршее соизволение». На початку 1887 р., на прохання Думи, катеринославський губернатор Д.М. Батюшков звернувся до Департаменту загальних справ, а той, у свою чергу, до Департаменту поліції з клопотанням про дозвіл відсвяткувати 9-го травня 1887 р. перше століття Катеринослава. Відповідь була напрочуд швидкою. Вже 22 березня 1887 р. Департамент поліції повідомляв Департаменту загальних справ: «для виконання задумів Катеринославської міської Думи з приводу святкування сторічного ювілею м. Катеринослава з боку Департаменту поліції перепон не існує». Нарешті, 30 квітня 1887 р. імператор Олександр ІІІ дав свою згоду на святкування ювілею. 

Відзначимо, що міська Дума не чекала, доки дозволить імператор, і вже 19 лютого 1887 р. прийняла програму святкувань, опубліковану в «Екатеринославском юбилейном листке» (далі – «Листок») 12 квітня того ж року. Проект передбачав провести такі заходи: 1) молебень у Преображенському соборі; 2) урочисте засідання міської Думи, де буде складено «всеподданнейший адрес» на ім’я Олександра ІІІ; 3) прикрашення міста, народні гуляння; 4) одноденний перепис населення м. Катеринослава 21 квітня 1887 р.; 5) відкриття публічної бібліотеки; 6) видання короткого історичного нарису про перше століття Катеринослава; 7) виготовлення жетону у пам’ять про століття міста. 

Писати про урочистості, які відбулися 9–10 травня 1887 р., не має потреби. Вони яскраво описані в «Листке», який спеціально виходив з нагоди цієї події. 

. ;   ​

Як і передбачала програма, святкове дійство почалося вранці 9 травня 1887 р. у Преображенському соборі. Місце обрали не випадково. По-перше, це був головний храм Катеринославської єпархії. По-друге, і найголовніше, саме тут 1787 року під час подорожі до Криму новозахопленими землями Катерина ІІ поклала перший камінь у фундамент майбутньої будівлі храму. Цей камінь мав символізувати відправну точку у заснуванні міста Катеринослава. Хоча ще 22 січня 1784 р. та ж Катерина ІІ підписала указ про заснування міста Катеринослава на правому березі Дніпра, міська Дума для святкування 100-літнього ювілею обрала саме 1887 р. У даному випадку, факт покладання монаршою рукою першого каменю при закладці храму мав глибше сакральне наповнення, ніж підписаний тією ж рукою указ. Щоправда, як згадував очевидець, австрійський імператор Йосиф ІІ, присутній серед почету Катерини ІІ, поклавши другий камінь, висловився з цього приводу так: «Ми з імператрицею Катериною одного дня зробили велику справу: вона поклала перший камінь нового міста, а я – другий і останній». Йосиф ІІ не помилився. Плани будівництва «південної Пальміри» так ніколи і не були втілені в життя, для цього забракло грошей і людей. 

Загалом ідея святкування ювілею виникла лише у 1885 р. Однак спочатку думські гласні мали намір святкувати 100-річчя дарування Катериною ІІ «Жалуваної грамоти містам», але 18 листопада 1885 р. ця ідея трансформувалася в ідею святкування 100-річного ювілею міста. Оскільки ідея виникла у 1885 р., то відкидаємо думку про визначення гласними як можливих відправних дат початку міста: 1776 р. , 1783 р.  або 1784 р.  

Правду кажучи, до 1887 р. і святкувати не було чого. Катеринослав до останньої чверті ХІХ ст., за невеликим винятком, залишався таким самим провінційним містечком, як і наприкінці XVIII ст. Населення міста зростало повільно, переважно завдяки губернському статусу. Якщо у 1808 р. у місті проживало 4 980 осіб, то у 1865 р. – 22 846 осіб. Один із губернських архітекторів Катеринослава, Андрій Достоєвський, по приїзді до Катеринослава у 1860-му році залишив про нього такі спогади: «Після бездоганно чистенького Сімферополя Катеринослав видався і брудним, і погано облаштованим, але значно більшим. Одне, що впало мені в очі, – це Велика бульварна вулиця». Оце і все «величне» місто. 

Радикальні зміни в інфраструктурі міста почали відбуватися у 1880-х роках. Це сталося після того, як завдяки зусиллям відомого громадського діяча О.М. Поля, у 1881 р. почалися розробки криворізького залізорудного родовища. Вже у 1884 р. через Катеринослав пролягла залізнична гілка, а береги Дніпра з’єднав перший стаціонарний міст, у 1887 р. у Катеринославі збудовано перше металургійне підприємство – Олександрівський завод Брянського товариства тощо. До речі, в урочистій промові з нагоди святкування 100-річчя міста, міський голова І.М. Яковлєв серед осіб, які найбільше сприяли розвою Катеринослава згадав Катерину ІІ, Олександра ІІІ і Олександра Поля. Щодо перших двох – зрозуміло: одна «заснувала» місто, другий тоді сидів на троні. Що ж стосується О.М. Поля, то згадка про нього поряд із царственими особами, так би мовити «батьками-благодійниками» міста, майже безпрецедентна. А, по суті, саме О.М. Поль і був тією людиною, завдяки діяльності якої Катеринослав врешті став тим великим промисловим центром, яким мешканці Дніпра звикли бачити його останні 120 років. 

Та попри значні заслуги перед містом, ім’я О.М. Поля апріорі не могло стати тим наріжним каменем, який би ліг в основу імперського міфу про заснування Катеринослава. Як було зазначено вище, цим «каменем» стала цеглина, яку поклала Катерина ІІ у фундамент так і не збудованого у XVIII ст. Преображенського собору . Для демонстрації величі Катерини ІІ та її задуму не шкодували епітетів і метафор. 9 травня 1887 р., у день святкування 100-річчя в «Листке» з’явився допис. В ньому, зокрема, зазначалося: «Рівно 100 років тому з півночі... прибула в полуденну країну... Велика Імператриця Катерина... для заснування граду»... Читачі «Листка», без сумніву, вже знають, які неймовірні широкі надії самому місту та всій полуденній смузі обіцяла ця подія: в дикій, майже не заселеній країні мали виникнути нові Афіни!». Уже ця цитата показує патетичний і гіперболізований стиль «ретрансляторів» імперської урбаністичної традиції, яка і понині живе серед значної частини мешканців Дніпра. Далі по тексту автор вказує, що наприкінці XVIII ст. на місці Катеринослава була «деревня» Половиця, в якій налічувалося лише 1 500 мешканців, а вже після ста років, тобто у 1887 р., у місті Катеринославі таких мешканців вже до 50 000 осіб. На думку автора допису, таке помітне зростання було наслідком тих ідей, які діячі часів Катерини ІІ заклали в планах розвитку міста. Схожою за тональністю до цитованої статті була відозва міського голови І.М. Яковлєва. «Наше місто, – звертався він до мешканців Катеринослава, – слугувало одним із центрів для заселення і для внесення культури і громадянства в усьому Новоросійському краї». Далі – казка про пустечу, яку попередники І.М. Яковлєва і його сучасників перетворили на житницю Росії та Європи. До вшанування Катерини ІІ та її «творіння» долучилася й молодь. У черговому номері «Листка» було вміщено вірша якогось невідомого учня: 

Сто лет прошло в стране безлюдной 
В степи пустынной у Днепра, 
Явился город многолюдный 
И именем своим Великим 
Его Царица нарекла! 

Нав’язлива теза про пустечу, яку міська влада тиражувала через пресу, з’явилася ще в першій третині ХІХ ст. у роботах одного з перших істориків Новоросії В.Ф. Розанова. Цей міф був необхідним, аби відтінити «величну» роль Катерини ІІ в процесі освоєння південноукраїнських степів. 

Не маємо тут наміру долучатися до дискусії про щільність заселення й освоєння Придніпров’я у XVIII ст. На даний час із цього питання існує маса досліджень, останнє з яких вийшло у 2008 р. . Дослідники О.А. Репан, В.С. Старостін і О.В. Харлан стверджують, що до заснування Катеринослава, на місці сучасного Дніпра існував потужний урбаністичний центр Новий Кодак, який і був предтечею Катеринослава. Аргументація цих авторів, на нашу думку, є доволі переконливою. 

Та повернемося до нашого головного питання. Попри пропагування ідеї щодо пустельності краю до заснування Катеринослава, в «Листке» є матеріали, які прямо суперечать тезам про нібито «дикість» Новоросії та заснування Катеринослава на порожньому місці. Серед безлічі різноманітного матеріалу в «Листку» було вміщено декілька статей, присвячених слободі Половиці. Автор однієї з них В.І. Милославський прямо вказує, що Половиця перетворилася на Катеринослав, повторюючи в цьому єпископа Ф. Макаревського. 

Тобто, в Катеринославі наприкінці ХІХ ст. були люди, які дотримувалися іншої, неофіційної, думки про перші роки існування міста. Тому влада недаремно закликала мешканців міста об’єднатися в переддень ювілею. В «Листку» зазначалося: «Це – свято всіх і кожного з нас окремо. В такі дні громадська думка зазвичай прагне до якоїсь однієї... загальнокорисної справи». Влада збуджувала енергію мешканців міста на прикладі діяльності Катерини ІІ та її сучасників і закликала катеринославців діяти на користь міста. Наприклад, допомогти в заснуванні публічної бібліотеки. Не можна не погодитися, що це загалом позитивне спрямування енергії. Однак джерело, на якій цю енергію підігрівали, належить до не реальних субстанцій. Це – міф, абстракція, і коли б мешканці Катеринослава брали за основу приклад діяльності Катерини ІІ та її придворних, то розвиток міста мав би просто зупинитися, так і не розпочавшись. 

З певною іронією сприймається ще один заклик міської влади Катеринослава – не забувати минулого і «прагнути лише до відновлення дійсного життя Катеринослава наприкінці минулого століття». Цей заклик можна брати на озброєння і зараз, бо, на жаль, і досі величезний шмат історії Дніпра, а, власне, козацький період, як і в ХІХ ст. просто викидається з його аналів, а мешканці міста продовжують жити в полоні міфів і стереотипів. 

Імперській міф про заснування Катеринослава виник не у 1887 р., і, на жаль, існує і до сьогодні. Як тоді, так і тепер влада намагається використати цей міф, аби збудити патріотизм мешканців міста, підняти їхню самооцінку, нагадуючи про «діяльність великих людей» часів імператриці Катерини ІІ. Насправді цей міф не живить, а підрізає коріння міста. Пам’ять історії перетворюється на безпам’ятство, знання – на невігластво. Наприкінці ХІХ ст., утім, як і нині, економічна складова Дніпра має великий потенціал, що дозволяє місту бути серед найбільш розвинутих міст України. Але за рівнем загальної культури та духовності, Дніпро, на наше переконання, як і 130 років тому залишається провінційним містом. Панування в свідомості дніпропетровців, прищепленої ще у ХІХ ст. імперської урбаністичної традиції, відіграє в цьому не останню роль. 

______________________________________

1.  1776 р. – поява перших кошторисів на кам’яні будівлі губернського міста Катеринослава на Кільчені, подані азовським губернатором В. Чертковим.
2.  1783 р.  – Указ Катерини ІІ від 30 березня 1783 р. про необхідність відшукати місце під центр новоутвореного Катеринославського намісництва.
3.  1784 р.  – Указ Катерини ІІ від 22 січня 1784 р. про визначення будівництва нового міста біля Нового Кодака.
4.  До початку 1830-х років Преображенський собор залишався лише фундаментом. Його будівництво завершене аж у 1835 р. 
5.  Репан О.А., Старостін В.С., Харлан О.В. Палімпсест. Коріння міста: поселення XVI–XVIII століть в історії Дніпропетровська.– К.: Українські пропілеї, 2008.– 266 с.