Слобода Половиця за літературними та картографічними джерелами

Містобудівні та архітектурні особливості слободи Половиці
за літературними та картографічними джерелами ХVIII–XX cтоліть

Охорона архітектурно-містобудівної спадщини в Україні останнім часом стає одним із найважливіших питань містобудівної діяльності, що пов’язано з інтенсивним сучасним розвитком історичних міст. Актуальним стає наукове вивчення містобудівних і архітектурних концепцій в Україні та інших країнах Європи. Велика кількість досліджень із історії архітектури різних регіонів і України в цілому сьогодні добре відома. В більшості випадків головними методологічними засадами були обрані орієнтири на найвизначніші міста та пам’ятки зодчества. Паралельно проводиться історико-архітектурне обстеження території України для створення «Каталогу пам’яток архітектури та містобудування України» і підготовка матеріалів до «Зводу пам’яток історії і культури України». Дніпропетровський регіон не є винятком. Історія міста Дніпра тісно переплетена з планувальним і архітектурним розвитком низки населених пунктів козацької доби.

Дослідження історичних ландшафтів ареалу сучасного міста Дніпра є окремою, досить специфічною частиною вивчення культурної спадщини потужного урбаністичного центру. Інтенсивне освоєння ділянок під нову забудову, природні ризики, проблема походження самого міста та багато інших аспектів серйозно загрожують культурній спадщині краю, яка є свідком стародавньої історії.

На жаль, містобудівна спадщина Дніпропетровщини козацької доби майже не була об’єктом наукових досліджень, тому в сучасній українській літературі, присвяченій вивченню архітектури та містобудування різних регіонів країни, історичні поселення на теренах Дніпра – це велика біла пляма.

Головним завданням даної статті є локалізація місцезнаходження та реконструкція архітектурно-планувальних особливостей окремого населеного пункту – слободи Половиці, розташованої в низинному районі сучасного центру міста Дніпро протягом другої половини ХVІІІ ст., а також історичного ландшафту вказаного періоду в цілому.

Якщо подивитися на зріз будівельного котловану, влаштованого в центрі міста, добре видно як під шаром сучасного асфальту, залишків фундаментів і піску, простежується темний прошарок ґрунту. В ньому видно залишки деревини, уламки цегли і велику кількість керамічного та скляного посуду. Культурний шар – так за археологічною термінологією називається це специфічне утворення, яке зустрічається на місцях поселення людини. Це природньо-історичне утворення має своєрідний історичний розвиток і несе в собі важливу інформацію.

Потужність культурного шару коливається від 20 см до декількох метрів. Які ж особливості криються в культурних шарах сучасного Дніпра? Можна виявити періоди формування давніх поселень, залишки колишніх споруд, свідоцтва пожеж, колишні яри, ями, річища стародавніх річок, засипаних сучасним культурним шаром. Але, в першу чергу, давній культурний шар, що вміщує залишки будівельних матеріалів (фундаменти, конструкції стін) і різноманітні сліди життєдіяльності людини (ями для сміття, керамічні вироби, кістки тварин тощо) є важливим джерелом інформації для істориків і археологів. 

Дослідження культурних залишків археологічного шару сучасного міста дослідниками різних наук дасть змогу зазирнути в минуле, реконструювати розвиток та існування поселення на даній території.

Половиця. Цю назву ще довго використовували місцеві жителі, навіть після ста років по заснуванню міста Катеринослава. Але, де саме розташовувалося дане поселення, засноване ще за часів Нової Запорозької Січі, а можливо й раніше? Яку територію воно мало у різні періоди свого існування?

З історії Українського Півдня добре відомо, що Дніпровський водний шлях формував природні кордони системи розселення, притягуючи до себе велику кількість народу. Дніпро у різні часи був найбільш пожвавленим шляхом для переселенців, які активно залюднювали та освоювали землі Надпорожжя. Не стали винятком і території сучасного міста Дніпра.

Виходячи з літературних, картографічних і археологічних джерел, за період з ІХ по ХVІІІ ст. на території Надпорожжя (як і Нижнього Придніпров’я в цілому) здійснилася послідовна зміна системи розселення двох класів – з сільським і змішаним (сільсько-містечковим) населенням. 

Публікації та дослідження з історії Дніпропетровська-Катеринослава вказують приблизне місце виникнення перших зимівників та розвитку слободи «под сенью крутой горы у излучины Днепра».

Археологічні знахідки різних періодів, розповідають про заселення прилеглих до колишньої слободи територій з давніх часів. У парку ім. Т.Г. Шевченка (колишній Потьомкінський сад) було знайдено рештки неолітичного поселення та майстерні з обробки каміння (VI–IV тис. до н.е.), також обстежено залишки споруд періоду міді та бронзи, а на сучасній вулиці Барикадній виявлено залишки скіфського поселення.

Поки що точно невідомо, коли з’явилися на території майбутньої слободи перші зимівники, але Лазар Глоба «...в 1743-м году…поселился против острова на Днепре, называемого Монастырской…», згадував «…населялась невдале моего жилья слобода Половица…».

За яким принципом і чому саме в даній місцевості селилися перші мешканці, маємо стислі дані дніпропетровського дослідника М. Шатрова. Він наводить спогади старих людей: «Селились в чащобе: так безопаснее от вражеских набегов» (мається на увазі, у лісах, осторонь від відомих шляхів і перевозів – О.Х.).

Важко зараз щось казати про територію і містобудівні властивості слободи Половиці 1750-х років, оскільки поки не виявлено архівних матеріалів і не проведено археологічних досліджень, які дають можливість відтворити планувальну систему поселення до так званої «агарянської навали». Відомо тільки, що на карті Де-Боскета 1751 року Половиця вже значиться слободою. Це говорить про значний розмір поселення і кількість мешканців. Якою ж була загальна картина історичного ландшафту того часу?

З попередніх досліджень ясно, що за характером розподілення населених пунктів надпорожиста демоекосистема належить до типу густонаселених дисперсно-концентрованих систем змішаного підваріанту (з поєднанням групових систем населених місць і автономних поселень). На історичній карті сучасного Дніпра це добре простежується.

За структурою розселення дніпрово-надпорожисту розселювальну систему Дніпра варто віднести до підтипу смугових, а за взаємозв’язком із ландшафтом – до різновиду приводоймищних систем із малюнком структури поселення, що повністю відповідає малюнку ландшафту.

Внаслідок історичних і природно-географічних умов поселення Половиця, як і більшість поселень на даній території, було приводоймищним. При цьому на вибір ділянок для її розміщення вплинула спеціалізація господарської діяльності населення, орієнтована переважно на садівництво та землеробство. Про це свідчить факт розміщення на рівнинній місцевості.

Нарівні з річкою на процес формування даного поселення суттєво впливала транспортна мережа, оскільки в картографічних джерелах добре простежуються дороги. Але поселення не можна назвати придорожнім, бо транзитні шляхи пролягають осторонь від нього.

Окрім річки та шляхів суттєву роль в архітектурно-просторовому упорядженні групової системи населених місць (далі ГСНМ) відігравали природні та штучні домінанти. Про це свідчить доволі високий відсоток, який припадає на периферійно- та центрично-акцентовані групові системи. При цьому кількість акцентів в надпорожистих ГСНМ коливається від 1 до 4, а розміщені вони переважно в середині плями системи і в більшості випадків на вісях її структуроутворюючих елементів.

За одними джерелами, слобода Половиця вціліла під час татарського нападу в 1768 і 1769 р.р. і навіть збільшилася, інші вказують на те, що її було спалено. В той час «…Половица, по дошедшим памятникам и рассказам, была совсем пуста и кроме, льохов, не имела никакого жилья… Казаки запорожские имели обыкновение… копать себе норы и укрывались в подземных ходах…». Як бачимо, спочатку поселенці рили собі льохи та землянки, пізніше, після знищення Запорозької Січі «…многие из запорожского казачества ушли в Половицу, как слободу далекую от битого казацкого шляху…» та почали собі будувати по кутках курені та хати. Дуже швидко поселення розкинулося по берегу Дніпра. Ось як згадувала Половицю одна з колишніх мешканок у середині ХІХ сторіччя: «Хати були великі і малі, тіки тоді плани (садиби – О.Х.) були великі... Городи були от гори, де Собор та аж до самісінького Дніпра... По горі стояли вітряки, криті очеретом». За одними даними, в слободі існували водяні млини, майстерні, базар, а за іншими: «…не было здесь майданов, улиц, переулков, мало походила Половица на обычную деревеньку…».

Відомі картографічні матеріали 1770-х рр., на яких простежується стан планувальної системи «деревни Половицы». Добре видно, що поселення розміщувалося на мальовничій низинній ділянці дніпрового берега. З південної та східної сторін від поселення починалося підвищення, в двох місцях розрізане величезними давніми балками, по дну яких протікали невеличкі річечки. Зливаючись в єдине річище, вони утворювали спільну річку. Одні дослідники стверджують що саме ці дві річечки дають початок річці Половиці, інші говорять, що річка Половиця «…начиналась по-теперешнему от Озерного базара, сперва одним желобом, шла по проспекту, где теперь канава, потом, постепенно уклонялась влево, соединялась с другим желобом, вытекавшим из Жандармской балки (бывшей Казначейской), дальше шла уже одним желобом, около версты длины, параллельно Днепру». Так чи інакше, річка звиваючись, утворювала величезне коліно з заходу на схід і вливалася в Дніпро. Від головного річища Дніпра берегову лінію відділяли численні острови та великий півострів, утворюючи затишне річище перед поселенням.

Добре видно, що первинне поселення – ембріон майбутньої слободи розташовувалося на східному боці зображеного на мапі населеного пункту, оскільки саме в цій частині найбільша густота вуличної мережі й щільність забудови. Західна частина має характерну для неукріплених слобід велику нарізку ділянок і низьку щільність забудови.

Окремо розташовані кутки мають доволі чіткий характер. Можливо, спогади Микити Коржа дадуть відповідь щодо перших назв вказаних кутків та їхніх мешканців: «Когда зашли предки Коржа в сию Украйну, в Новые-Кодаки, на месте Половицы не более было шести хат и жили хозяева зимовниками: 1) Крошко (на месте, где ныне гимназия); 2) Запорожец Андрей Токарь (где ныне дом штаб-лекаря Роде); 3) Лазарь Глоба. Глоба жил на том самом месте, где ныне светлейшего дом и казенный сад, внизу над Днепром, под скелею…с ним т.е. Глобою и еще жил один козак женатый, Игнат Сидорович Каплун; а тут-же и мой собственный (Коржев) дом был и мы жили все трое с своими семействами в одной хате под одною крышею, в коей было два отделения, т.е. две избы. На том, ныне месте устроена караулка, для сторожей и часовых солдат, кои теперь караулят казенный сад, и живут в караулке у берега над самым Днепром… о прочих трех козаках, кои жили здесь, по соседству с нами, зимовниками, а равно и о именах их и прозвищах, не помню».

Незважаючи на фрагментарне розміщення вцілілої або відновленої забудови, добре простежується процес функціональної диференціації.

Якщо говорити в цілому, в диференційованих поселеннях того часу спостерігається значно більша різноманітність видів функціональних зон і варіантів їхніх комбінацій. Зустрічаються зони громадських центрів із культовими спорудами та їхніми комплексами, побутові, складські (групи клунь і льохів), недиференційні побутові (з будівлями для худоби та загонами) і суто промислові (будівлі для сушіння та обмолоту зерна) зони, які у більшості випадків безпосередньо межують із житловою забудовою.

Говорячи про форму даного поселення, варто звернути увагу на перевагу стрічкових структур, частково або повністю підпорядкованих природній підоснові чи транспортній інфраструктурі.

Що ж до характеристики забудови житлових зон поселення, то його статистично-типологічний аналіз вказує на те, що як недиференційовані (житлово-промислові), так і багатофункціональні (тільки житлові) зони опиняються під повним або частковим впливом природних і штучних структуроутворюючих елементів. За планом 1778 року добре видно житловій зоні внутрішній простір – центральну площу, який не повністю замкнений і має візуальний доступ до забудови сусіднього кутка.

Суттєво доповнити характеристику житлових зон поселення дозволяють результати аналізу композиційних прийомів їхнього акцентування. Населений пункт, який має архітектурні домінанти, розміщені на кордоні плями житлової забудови і в напрямку її головної вісі.

Постановка архітектурних акцентів всередині житлової забудови з орієнтацією на них фасадів житлових будинків, пов’язана з тенденцією до посилення ролі штучного середовища в житті козацького населення на противагу значному впливу суворих природних умов Українського Степу. Збереження ж традиційного способу периферійної постановки акцентів (або використання природних), ймовірно, обумовлене бажанням вирішити суто утилізовані завдання, оскільки домінанти використовувались як спрямовуючі орієнтири під час руху по річці (хочеться звернути увагу, що напрямок найстарішої вулиці Дніпропетровська (сучасна Ливарна) направлено на природну домінанту – найвищу точку Монастирського острова, це простежується навіть на планах Половиці). І на завершення, комбіновані засоби акцентування свідчать про високе будівельне мистецтво, що вдало вирішувало складні композиційні завдання в процесі архітектурно-просторової організації навколишнього середовища.

Щодо локалізації місцезнаходження поселення Половиця, то вдалося прив’язати картографію 1778 року до сучасної топографії. Найстаріша частина слободи з центральним майданом тягнулася трохи північніше сучасної площі Успенської (Д. Бєдного) та вул. Ливарної. В силу історичних процесів, вже в 1780-х роках планувальна вісь центральної площі з вулицею розташовувалася на сучасному місці.

За даними 1779 року, в слободі нараховувалось 125 дворів. Забудова слободи у 1778 році тягнулася довгою смугою вздовж Дніпра з південного сходу на північний захід. Найстаріша частина Половиці була в районі сучасної вул. Ливарної, починаючись від сучасного роздоріжжя вулиць Кам’яної та Набережної, прямуючи через Успенську площу в напрямку сучасних вулиць Глінки (південний кордон) та Князя Володимира Великого (Плеханова), – північний кордон – і виходила на берег річки Половиці в районі сучасного роздоріжжя вулиць Словацького та Князя Володимира Великого. На протилежному березі річки Половиці розташовувалася лише одна садиба, вона припадає на трасу сучасної вул. Словацького недалеко від сучасного Театру опери та балету.

Ще одне чудове джерело, яке проливає світло на стан забудови слободи Половиця – це проектний план губернського міста Катеринослава 1786 року. Його в своїх роботах використовували місцеві дослідники С.Б. Ревський та М.Е. Кавун.

Менше ніш за десять років територія слободи збільшується майже вдвічі. Добре видно, що квартали витягнулись в напрямку до дніпрового берега, південний бік (сучасна вул. Глінки) – лишалася на тому ж місці. В північно-західному напрямку слобода теж витягнулася, окремі садиби розташовувалися вздовж сучасної вул. Князя Ярослава Мудрого (Ленінградської) навпроти сучасного будинку-музею О. Блаватської.

Так звані кутки збільшуються. Кожен із них має окремий під’їзд, центральний майдан і просту вуличну мережу. На жаль, на вказаному плані позначено лише межі кварталів, але відсутня забудова.

Також впадає в очі зміна напрямку течії річок, які витікали зі старовинних балок, при злитті в єдине річище, хоча для планувальної схеми поселення це не мало великого значення.
Після зіставлення писемних та іконографічних матеріалів набагато полегшується локалізація та дослідження слободи Половиці. Виникає потреба археологічних розвідок центральної частини слободи. Для локалізації місцезнаходження решток фундаментів першої дерев’яної церкви, й споруд храмового комплексу, доведеться досліджувати місце сучасної площі Успенської з сквером по вулиці Ливарній.

Важко на даному етапі досліджень вести розмову про архітектурні властивості споруд слободи, але за допомогою ретельного археологічного дослідження решток фундаментів, колишніх місць майданів можна професійно реконструювати зовнішній вигляд не тільки старовинної церкви, а й інших давніх споруд козацького поселення. Розкопки, вивчення архівних матеріалів допоможуть встановити планувальні та архітектурні властивості центральної частини Половиці: храму, місця поховань навколо церкви, розташування залишків інших споруд й повернути нащадкам сторінки рідної історії, котрі нещадно стираються з поверхні землі навіть зараз.

Підводячи підсумок вище сказаному, можна констатувати, що поселення Половиця мало низку специфічних рис, які дозволяють в своєму комплексі виокремити територію цього населеного пункту для історико-археологічної зони (або зони охоронного культурного шару) і в першому наближенні виявити межі цього давнього поселення.

На цьому, звісно, робота не закінчується, оскільки проведений аналіз є лише першим етапом комплексного дослідження містобудування та архітектури давнього поселення в Надпорожистій частині Дніпровського басейну. На черзі такий же детальний аналіз об’ємно-планувальних структур козацьких садиб, житлових і господарських споруд, а також їхніх конструктивних і декоративних елементів і деталей. Пізніше на цих матеріалах можливе створення повнішої характеристики регіональної архітектурно-містобудівної картини Півдня України.

Ця проблема вимагає проведення комплексного аналізу поглядів дослідників на збереження архітектурної спадщини і, зокрема, пам’яток з історії суспільства козацької доби. Дослідження культурологів, учених із наукознавства, археологів, архітекторів, мистецтвознавців, етнографів і музеєзнавців повинні скласти науково-теоретичну базу для вирішення проблеми.