Історія німецької лютеранської колонії Біллерфельд – села Олександрівка. Частина 1

Від започаткування до радянського періоду

Наприкінці ХVIII – на початку XIX ст. Південь України став регіоном, де самодержавний режим впроваджував грандіозний соціокультурний і господарський експеримент, сенс якого полягав у швидкому колонізаційному освоєнні території, її динамічній інтеграції в соціально-економічну систему імперії. В правлячих колах країни чудово усвідомлювали суспільно-політичні та економічні перспективи, які відкривали для імперії нові південноукраїнські землі, беручи до уваги їхнє географічне розташування, відносно сприятливі для ведення сільського господарства природно-кліматичні умови, наявність зручних портів і морських шляхів сполучень з європейським і передньоазійськими ринками, близькість європейських і східних держав. Для вирішення завдань цього курсу російський уряд здійснив низку нестандартних законодавчих і політичних кроків, сутність яких полягала в залучені європейських колоністів – носіїв передового виробничого, господарського та соціального європейського досвіду.

Катеринославську губернію розглядали як один із базових регіональних осередків оселення іноземних колоністів. Наприкінці XVIII – на початку XIX ст. навколо Катеринослава за ініціативи уряду та губернської адміністрації виникає низка поселень німців-колоністів. Адміністративним центром колонізаційного оселення в 80-х – на початку 90-х років XVIII століття став Йозефстальський колоністський округ, до складу якого входили колонії німців-лютеран Йозефсталь, Фішерсдорф, менонітів – Кронсгартен і німців-католиків – Ямбург. 

У 50-х роках ХІХ ст. мешканці колонії Йозефсталь і Фішерсдорф зіштовхнулися з прогресуючим малоземеллям і аграрним перенаселенням поселень через міноратну форму землеволодіння, що виключала поділ земельного наділу в рівних частинах між спадкоємцями. В колоніях був повністю вичерпаний фонд запасних вільних земель, що унеможливило наділення земельними ділянками представників молодої генерації колоністів. Єдиний вихід із ситуації полягав у заснуванні дочірньої колонії, куди перебралося б малоземельне та безземельне населення метрополій.

Украй гостру для німецьких господарств проблему дефіциту земельної площі господарі вирішували шляхом оренди землі у місцевих поміщиків і землевласників. Останні були зацікавлені в орендарях-німцях, які сплачували їм, на відміну від місцевих селян, більшу орендну плату. Впродовж тривалого часу німці Йозефсталя та Фішерсдорфа орендували додаткові земельні ділянки у поміщика селища Олександрівка Новомосковського повіту Катеринославської губернії Біллера. Згодом вихідці з колоній Йозефсталь і Фішерсдорф на цих землях заснували невелику дочірню колонію, що отримала назву Біллерфельд (Поле Біллера) на честь колишнього німецького власника, який продав німецьким громадам свої землі. Так, у 1860 році на території Новомосковського повіту постала нова німецька колонія, населення якої склали колишні мешканці Йозефстальського колоністського округу. В німецькомовних документах ХІХ ст. фіксується подвійна норма написання назви колонії – Billerfeld і Bielersfeld. Перша версія написання згодом набула поширення в офіційній діловодній документації колонії. В офіційних документах губернської адміністрації кінця ХІХ – початку ХХ ст. паралельно використовували російськомовну назву поселення – Александровка (укр. Олександрівка).

У період Першої світової війни (1914–1918 рр.) колонію Біллерфельд офіційно перейменовано. Насправді йшлося лише про нормативне закріплення старої назви поселення – Олександрівка (рос. Александровка). В радянський період, з 1926 року, влада її також традиційно використовувала. Ця назва зберіглась і дотепер.

Німецька лютеранська колонія Біллерфельд мала зручне географічне розташування при протоці річки Татарки на відстані 25 км. від великого адміністративного та промислового центру губернії – Катеринослава та в 4 км. від залізничної станції Нова Ігрень, поблизу якої було й однойменне поштове відділення. Зручне географічне розташування поблизу залізничної станції давало можливість мешканцям збувати власну сільськогосподарську продукцію до Катеринослава, Олександрівська, Юзівки та через чорноморські й азовські порти Одеси, Бердянська, Маріуполя, Хорлів – за кордон.

Відповідно до законодавства імперії, дочірні поселення відтворювали територіально-адміністративну, управлінську, судочинну, соціальну та господарську системи своїх метрополій, розширюючи цим межі німецької господарської колонізації на Півдні України.

У Біллерфельді на початку 60-х років ХІХ ст. уже функціонувала досить ефективна сільська адміністрація, очолювана старостою та засідателями, яких обирали з місцевих мешканців на трирічний термін. Була створена система судочинства – сільський суд, який здебільшого розглядав дрібні господарські суперечки між колоністами, побутові правопорушення, конфлікти, скарги. В суді засідали колоністи, які користувались високим моральним авторитетом серед мешканців поселення, мали достатній освітній рівень для розгляду справ, винесення судових рішень і ухвал. До компетенції суду входив і контроль за виконанням судових рішень і постанов. В адміністративному відношенні колонія до 1871 року підпорядковувалась Йозефстальському колоністському округу, який здійснював загальне управління поселенням. В свою чергу, округ підпорядковувався Опікунському Комітету іноземних колоністів в м. Одесі.

Більша частина мешканців Біллерфельду була нащадками переселенців з німецьких земель Данцигу (тепер м. Гданськ, Польща). Нові поселенці в конфесійному відношенні належали до євангельсько-лютеранської церкви та підпорядковувались Йозефстальській євангельсько-лютеранській парафії. Породинні списки населення колонії свідчать, що в сільській громаді проживали й католики – нащадки переселенців із Баварії.

В колонії найбільш поширеними були прізвища: Айсфельд, Аллерт, Балах, Беккер, Бергмюллер, Бюллер, Вельтеріх, Ган, Гасс (Хасс), Геворскі, Герцт, Грансон, Грюн, Гутвін, Едіг, Ерліх, Завадцкі, Класс, Клейн, Кнельц, Крабоскі, Кун, Кунст, Купфер, Літтау, Мартенс, Метцгер, Мор, Мюллер, Нейбергер, Нейенданк, Порхель, Райх, Тітц, Фабер, Фатт, Франте, Франк, Хіршфельд, Хох, Цернікель, Шерер, Шмідт, Шнакенберг, Шклейдер, Шклейтер, Шпюлінг, Штайнборн, Штайнбреннер, Штайнгільтер, Юнг, Янцен.

На початку 60-х років ХІХ ст. в Біллерфельді нараховувалось 49 дворів, де проживало 379 мешканців. У середині 60-х колоністи спорудили невелику початкову школу, де школярам викладали Закон Божий, арифметику, читання, письмо, німецьку мову. Викладав місцевий учитель, який мав відповідну освіту та педагогічну кваліфікацію. Школа була вагомим елементом соціокультурного та релігійного виховання молоді, формувала елементарні навички читання та писання, необхідні для свідомого ознайомлення зі Святим Письмом і доктринами протестантства. В колонії був євангельсько-лютеранський молитовний будинок.

Неподалік Біллерфельда розташовувався один із регіональних центрів торгівлі лісом, який сплавляли Дніпром, – Ігренська пристань з великими складами. Маючи стабільний доступ до дешевої сировини, мешканці колонії відкрили столярну майстерню, налагодили ефективне виробництво сльськогосподарського реманенту та меблів, що приносило стабільний прибуток.

У процесі реформаційних перетворень олександрівської доби в 1871 році була скасована колишня система управління іноземними поселеннями, німців-колоністів було позбавлено частини пільг – на них поширено військову повинність, впроваджено загальноросійську територіально-адміністративну та судову системи, скасовано податкові привілеї. Але, беручи до уваги значний господарсько-економічний потенціал колоній, їхнє провідне місце в сільськогосподарському виробництві регіону, уряд зберіг особливий соціально-економічний статус колоністів і поземельний устрій поселень. У 1871–1872 роках поселення увійшло до складу Йозефстальської волості Новомосковського повіту Катеринославської губернії. Колонія була інтегрована в загальноімперську адміністративну систему – підпорядковувалась місцевій адміністрації та земству Новомосковського повіту Катеринославської губернії.

У поселенні функціонували сільське правління, суд. Уся адміністративна документація провадилась російською мовою. Загальний нагляд за правопорядком в поселенні здійснювали поліцейські 1-го стану Новомосковського повіту, штаб-квартира яких розташовувалась в селищі Ігрень. В самій колонії за правопорядком спостерігали десятські, призначені місцевою адміністрацією. В місцевій початковій школі було запроваджено вивчення російської мови, що колоністи розцінили як замах на їхню національно-культурну самобутність й ідентичність, посилення асиміляції та русифікації колоністського населення.

Мешканці колонії переважно займались орним землеробством, розведенням племінної високопродуктивної тяглової та великої рогатої худоби, ремеслами. Поселення мало достатню земельну площу для ведення продуктивного товарного сільськогосподарського виробництва, практичного використання раціональних сівозмін, які гарантували стабільно високу урожайність сільськогосподарських культур. Господарства колоністів були добре забезпечені якісною питною водою. Практично в кожному дворі була викопана, обмурована та облаштована криниця.

Наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. під впливом зовнішньополітичних обставин відбувається активне залученні колоністів до діяльності провідних соціальних інституцій імперії, насамперед, російської імператорської армії. Окремі колоністи Біллерфельда, Йозефсталя та Фішерсдорфу як мобілізовані резервісти та військовослужбовці брали участь у військових діях у російсько-японській війні (1904–1905 рр.). Мешканці поселення зібрали кошти на утримання шпиталю катеринославського земства, який опікувався на фронті пораненими та хворими військовими. З власних коштів німецькі землевласники фінансували громадські соціальні програми допомоги сиротам, вдовам і військовим інвалідам в Новомосковському повіті та, в цілому, в Катеринославській губернії.

У період соціальних потрясінь Першої російської революції (1905–1907 рр.) колонія стала об’єктом кримінальних атак радикальних політичних сил, які влаштовували підпали нерухомого майна та збіжжя колоністів, протестуючи проти домінування німців на земельному ринку регіону. Політичний радикалізм представників лівих опозиційних сил імперії з вимогами провести загальний перерозподіл земель перетворив колоністів на прибічників російського самодержавства, яке гарантувало їм збереження соціального статусу та земельної власності.

У 1911 році в Біллерфельді, за даними земської статистики, нараховувалось 70 дворів. Загальна кількість мешканців становила 690 осіб – 330 чоловіків та 360 жінок. Загальний земельний фонд колонії в 1907 році складав 1287 дес. землі. В 1911-му він дорівнював уже 1802,72 дес. землі, оскільки колоністи придбали за власні кошти нові ділянки землі, розташовані поруч з колонією.

Більша частина населення колонії підтримала столипінський внутрішньополітичний курс, спрямований на стабілізацію політичної ситуації та розвиток ринкових відносин на селі. Колоністи брали активну участь у розбудові земських повітових агрономічних установ, доглядали за дослідним полем Катеринославського губернського земства, розташовуваним поруч із їхнім поселенням. Мешканці колонії увійшли до складу товариства сільських господарів, створеного на базі їхньої колишньої метрополії. Напередодні Першої світової війни в колонії проживало 874 мешканці.

На початку ХХ ст. колоністи взяли активну участь у виборах до Державної думи, підтримуючи представників провладних партій і політичних сил, здебільшого октябристів, політична програма яких була суголосна з соціально-економічними, національними та суспільно-політичними інтересами німецьких поселенців. Колоністи Біллерфельду, як і решта колоністського загалу, були зацікавлені в збереженні свого соціального статусу та специфічної системи поземельних відносин, яка гарантувала їм високий рівень матеріального добробуту, економічного процвітання з одночасним збереженням соціокультурної й етнічної ідентичності.

Події Першої світової війни (1914–1918 рр.) істотно позначились на внутрішньому житті німецького поселення. За розпорядженням катеринославського губернатора В.А. Колобова німецьку назву поселення змінено на Олександрівку, заборонено проводити масові громадські заходи включно з релігійними відправами й отримувати кореспонденцію з Німеччини та країн Троїстої угоди, запроваджено цензуру. Одночасно в німецьких поселеннях Йозефстальської волості мобілізували частину чоловіків до лав російської армії. Колоністи брали участь у бойових діях на фронті. Демографічні втрати в колонії в цей час становили близько 30–40 осіб, частина мобілізованих загинула на фронтах, померла від отриманих поранень і хвороб.

У 1916 році органи місцевої влади вилучили у мешканців Біллерфельду для потреб фронту частину коней, реквізували велику рогату худобу, свиней, збіжжя. Повітова земська влада розмістила в поселенні родини німців із Волині, примусово депортованих російською військовою адміністрацією з прифронтової зони ведення бойових дій.

Попри численні утиски з боку влади, мешканці колонії демонстрували політичну лояльність до російського самодержавства, беручи участь у фінансуванні соціальних проєктів із надання матеріальної допомоги родинам мобілізованих, дітям-сиротам, вдовам, пораненим і хворим військовим, Катеринославському відділенню Червоного Хреста, військово-медичним установам у Катеринославі та Новомосковську і Новомосковському повіті.

У 1915–1916 роках, виходячи з положень антинімецького законодавства, місцева адміністрація почала розробляти плани ліквідації німецького землеволодіння на території губернії та Новомосковського повіту зокрема. Під загрозою ліквідації опинились і колонії Йозефстальської волості, включаючи Біллерфельд. Лютнева революція 1917 року скасувала всі ці плани губернської влади та звільнила колоністів від необґрунтованих звинувачень у прогерманських настроях і політичних симпатіях.

Революційні події 1917 року захопили у свій вир населення колоній, яке брало участь у демократичних процесах. Разом із тим, у Катеринославській губернії в цей час посилюється криза в економіці, господарському та політичному житті, зростає злочинність, збільшується кількість збройних нападів на заможних колоністів, їхні господарства та хутори. Ксенофобські настрої підігріваються гарячим бажанням знедоленого селянства провести найскоріший переділ земельної власності включно з землями німецьких колоній.

Відчутну стабілізацію суспільно-політичної ситуації в німецьких і менонітських поселеннях приніс період правління гетьмана Павла Скоропадського та німецько-австрійської окупації, які значно пригальмували негативну дію радикальних революційних перетворень, ініційованих більшовиками. У 1918 році загальний земельний фонд колонії, за даними звітів сільської управи, становив 1700 га. В 1918 році в Біллерфельді нараховувалось 67 господарств, забезпечених землею, які займались високопродуктивним рослинництвом і тваринництвом. В поселенні мешкало 834 особи.

Проте, період суспільно-політичної та господарчої стабільності був нетривалим, падіння гетьманського режиму в листопаді 1918 року та подальші політичні процеси спричинили наростання анархії, безвладдя, загостривши соціальні, економічні та національні протиріччя в регіоні, що позначилось на ситуації в Біллерфельді.

Статистичні звіти сільської управи періоду гітлерівської окупації наводять свідчення про загибель колоністів від рук махновців, які зазвичай розглядали заможні німецькі та менонітські колонії як стабільне джерело для реквізицій коней, фургонів, худоби, сільськогосподарського реманенту, коштів і нерухомого майна. Зокрема, в 1918 році махновці вбили 39-річного Фрідріха Фабера.

Далі буде...

за матеріалами ДАДО, Центрального архіву України, звітів оперативного командування зондеркоманди доктора Карла Штумпа, довідників, катеринославської та колоністської преси, земських статистичних видань, наукових робіт С. Бобилєвої, О. Безносова, О. Берестень, К. Ліндемана, Й. Маліновського, Д. Мєшкова, Д. Брандеса.

титульне фото. Село Олександрівка. Сучасне фото // https://www.facebook.com/photo/?fbid=274485599740667&set=p.274485599740667