Історія німецької лютеранської колонії Біллерфельд – села Олександрівка. Частина 2

Від встановлення радянської влади

Прихід до влади більшовиків припинив політичну анархію, безвладдя та безмежну череду насильства від дій мілітарних загонів різних політичних опонентів радянської влади та місцевих кримінальників. Проте, на цьому випробування для колоністів не скінчилися. Радянська влада взяла курс на радикальний демонтаж колишнього соціального та поземельного устрою німецьких колоній, підігріваючи протистояння між різними соціальними полюсами населення.

На дестабілізацію господарської системи Біллерфельда вплинув і голод 1921 року, хоча, завдяки відносно високому рівню матеріального забезпечення колоністських господарств, його наслідки не були катастрофічними для населення та руйнівними для господарчої системи. В 1921 році в Біллерфельді зафіксовано 11 летальних випадків від голоду та спричинених ним хвороб – 5 чоловіків, 1 жінка та 5 дітей. Демографічні втрати від голоду становили близько 1,2% населення колонії.

Нова економічна політика (НЕП), проголошена більшовиками в 1921 році, сприяла в цілому оздоровленню економічного становища селища, відновленню його господарського потенціалу, створюючи умови для поступового нарощування продуктивних сил. Фіксується збільшення загальної площі орної землі, зростає поголів’я тяглової та великої рогатої худоби, колоністи відновлюють старі економічні зв’язки та налагоджують нові. Зменшення податкового тиску на господарства колоністів з боку держави, встановлення продподатку, який можна було сплачувати грішми, відновлення колишньої системи господарювання сприяли швидкому відтворенню господарства колоній, його орієнтації на випуск товарної сільськогосподарської продукції. Господарському піднесенню Біллерфельда сприяло і скасування заборони наймати робітників, що дозволяло оперативно збирати врожай, уникаючи значних господарських втрат.

Середина 20-х років ХХ ст. стала періодом  відновлення господарської інфраструктури колонії. В цілому, населенню Біллерфельда, доклавши чималих зусиль, вдалося перебороти наслідки економічної кризи 1919–1922 років і вийти на довоєнний рівень виробництва продукції. У цей період колонія входила до складу Карл-Марксівського району Дніпропетровської області.

Політика радянської влади, спрямована на нівелювання в колонії соціальних полюсів і формування економічно міцного масового «середняцького» прошарку господарів, виявилась провальною, оскільки більшість господарств колонії була віднесена до заможних, які підлягали розукрупненню, а їхній земельний фонд – примусовому зменшенню. Фактично йшлося про ліквідацію міцного багатоземельного товарного колоністського господарства – головного виробника високопродуктивної сільськогосподарської продукції та споживача промислових товарів, сільськогосподарської техніки і реманенту. Натомість влада створила соціально-економічні умови для сталого функціонування численних дрібних і малоземельних одноосібних господарств, що руйнувало господарську систему колонії, стимулювало подальше зубожіння та пауперизацію населення. Адже виробничих потужностей дрібних господарств було вкрай мало для випуску товарної сільськогосподарської продукції та значного споживання промислових товарів. Запроваджена згодом більшовиками політика «ножиць цін» неодмінно приводила господарську систему країни до загальної кризи промислового виробництва, оскільки одноосібні господарства часто не мали достатніх коштів і не потребували широкого асортименту механічних агрегатів і сільськогосподарської техніки.

У 1923 році загальна кількість мешканців Біллерфельда становила 817 осіб. На цей час припадає початок культурної революції, головним провідником і натхненником якої в колоніях була радянська влада, використовуючи культуру і науку як дієві інструменти для демонтажу традиційного колоністського суспільства та його базових соціальних інституцій, які розглядала як носії «реакційного» соціального досвіду, вмістилища релігійних забобон, архаїчних громадських і господарських практик. Головну роль провідника культурної революції на селі, включаючи й німецькі колонії, влада відводила закладам освіти.

На початку 1920-х років у Біллерфельді відновлює діяльність колоністська школа. За задумом радянської влади, колоністська молодь мала стати новою ґенерацією радянських людей, позбавлених соціокультурного та господарського спадку, що спирався на віковічні етнокультурні традиції. Політика коренізації, проголошена більшовиками, мала на меті виховати молоде покоління колоністів у новій соціокультурній парадигмі, де провідні культурницькі настанови визначали засадничі принципи комуністичної ідеології. Ці завдання вимагали використання професійних ідейно підготовлених учительських кадрів, залучення до освітнього простору всіх дітей шкільного віку, відсторонення церкви від школи та виховного процесу. Шкільна освіта перетворилась на ефективний інструмент ідеологічного обробітку населення, одним із головних завдань якого було прищеплення підростаючому поколінню радянської системи цінностей і світоглядних компонентів комуністичної ідеології. У школі Біллерфельда збільшена кількість викладацького штату, впроваджені нові програмні курси та дисципліни. Вчителів уже було четверо – троє німців і українська вчителька. Батьківською мовою спілкування дітей була виключно німецька.

Одним із провідних завдань культурної революції була активна боротьба з церквою як базовим соціальним інститутом, який передавав традиційні соціокультурні й етноконфесійні цінності та практики. В 1920 році в колонії виник власний церковний хор, який функціонував до 1926 року. Проте, згодом радянська влада заборонила його діяльність, зазнали політичних переслідувань очільники місцевої релігійної громади та її активісти. Також влада ініціювала нищення церковного майна, релігійної та богословської літератури, заборонила проведення релігійних відправ, вилучила метричні книги Біллерфельда з детальною статистичною інформацією з демографії, що мала значну історичну та соціокультурну цінність. За даними сільської управи, церковні метричні артикули з Біллерфельда відправили до Йозефсталя – колишнього адміністративного центру німецьких лютеранських колоній. Реєстрацію народжень, шлюбів і смертей колоністів почала проводити цивільна інституція – сільська рада. Практично всі документальні матеріали радянського періоду напередодні вступу німецьких військ до колонії в серпні 1941 року знищили місцеві радянські активісти. Тому неможливо детально реконструювати господарсько-економічні та соціальні процеси в колонії в 1920–1930-х роках.

Під час гітлерівської окупації представники сільської адміністрації знайшли лише фрагменти метричних книг з 1923 по 1941 роки, які містили в собі уривчасту інформацію про демографічні процеси в колонії. Нищення церковних метричних книг спричинено, вірогідно, прагненням окремих місцевих представників влади та сільських активістів приховати демографічні втрати колонії в радянську добу, і бажанням уникнути персональної відповідальності за вчинені злочини проти населення під час колективізації, примусової депортації 1938 і 1941 років.

Обрання більшовиками курсу на форсовану індустріалізацію спричинило поступове згортання НЕПу на селі й ознаменувало початок колективізації.

Нові суспільно-політичні процеси супроводжувались новою хвилею насильства та терору німецького населення колонії, що позначилось на темпах його скорочення. В 1929 році в Біллерфельді проживало 733 особи німецької національності, в 1934-му, після завершення колективізації та створення колгоспу, – 649, а напередодні війни – всього 569 осіб! Очевидно, що ці демографічні втрати спричинені цілеспрямованою політикою влади, яка переслідувала населення через протести та непокору. Найпоширенішою формою політичних утисків колоністів була примусова висилка за межі України.

Тільки в 1931 році з Біллерфельда примусово депортовано на заслання 31 особу – 8 чоловіків, 6 жінок і 16 дітей віком до 18 років. Часто «законною підставою» для примусової депортації міг бути будь-який протест чи висловлена вголос незгода з позицією керівництва, не кажучи вже про соціальне походження та належність до заможного прошарку населення в дорадянський період. Більша частина колоністських родин, виселених із колонії в 1931 році, потрапила на Урал і Кавказ. Колоністи, виселені в 1933 році, депортовані на Сибір і Урал.

На початку 1930-х років на території колишньої сільської громади Біллерфельда було створене колективне господарство. Загальна площа земельного фонду колгоспу становила 1587 га. В процесі колективізації одноосібних господарств земельний фонд дещо скоротився. Проте, зменшення загальної площі земель не мало масштабного характеру через відносно невеликі в порівнянні з колоніями Йозефсталя та Фішердорфа розмірами земельних наділів колоністів. Частину землі колонії радянська влада прирізала сусіднім українським селам і колгоспам.

У цей період колишній земельний наділ, який належав колоністам на правах приватної власності, скоротився до розмірів присадибної ділянки, площу якої також істотно зменшено, що позначилось на характері та структурі сільськогосподарського виробництва приватного сектору. Площа присадибної ділянки становила лише 0,5 га, що унеможливлювало ведення високопродуктивного товарного сільськогосподарського виробництва. Здебільшого колоністи вирощували продукцію для себе, намагаючись у будь-який спосіб вижити.

На відміну від Йозефсталя та Фішерсдорфа в Біллерфельді колоністи не займались промисловим садівництвом і не мали великих садів. Колгоспний сад обіймав площу всього в 6 га.

У Біллерфельді близько 50 га. землі знаходились під городами колоністів. У порівнянні з дорадянським періодом це становило лише 4% колишнього земельного фонду колонії. Загальна площа присадибної ділянки зменшилась приблизно в 4 рази. При цьому зміни відбувались на тлі зростання загальної кількості присадибних ділянок через спадковий поділ землі. В результаті колективізації одноосібних господарств німецьке населення Біллерфельда було позбавлене земельної власності. Цілеспрямована земельна та соціальна політика радянської влади перетворила колишню квітучу колонію на депресивне селище з натуральним господарством і населенням, яке швидко маргіналізувалося та зубожіло через низький рівень життя, постійно балансуючи на межі фізіологічного виживання.

Невелика площа присадибної ділянки багатодітної родини виключала можливість утримувати тяглову та молочну худобу. Так, 40% робітників колгоспу через відсутність достатньої кормової бази не могли утримувати корів, що негативно позначалось на харчовому раціоні їхніх родин, де були майже відсутні жири тваринного походження. Це підтверджується матеріалами демографічної статистики колонії. Звіти сільської управи свідчать про досить високий рівень дитячої смертності в радянський період історії колонії. Близько 25% дітей Біллерфельду помирало від різних хвороб і недуг через незадовільний рівень медичного забезпечення, незбалансований раціон харчування, погані умови проживання, інфекційні захворювання.

Промислово-технічна база колгоспу Біллерфельда була незначною та досить примітивною. В господарстві функціонувала невелика кузня, де здебільшого робили нескладний поточний ремонт сільськогосподарської техніки та реманенту. Крім того, в колонії існувала рослинницька станція, на базі якої проводились досліди з селекції та відбору високопродуктивного насіннєвого фонду різних сільськогосподарських культур. Це був спадок дорадянського повітового земства, який колоністам вдалося зберегти та відновити.

Проте, колгосп був відносно добре (у порівнянні з іншими) забезпечений сільськогосподарською технікою, механічними та машинними агрегатами. Звіти сільської управи нараховували: молотильну, сортувальну та силосувальну машини, трієр, конусний верстат, автоматичну сівалку, 12 кінних сівалок, 11 косарок, 18 плугів, 20 борін, 4 граблів, 3 чистильних машини, 21 подрібнювач, звичайну та велику вантажну машини, 25 буккерів, 50 кінських возів, 6 електромоторів, 2 помпи, 26 дерев’яних борін, 2 вогнегасники, 7 культиваторів, 4 сінокосні машини, 1 великий конусний верстак. Цей парк сільськогосподарської техніки дозволяв колоністам проводити весь комплекс необхідних агрокультурних і агротехнічних заходів, вчасно збирати врожаї зернових, технічних і городніх культур. Німці-колоністи, попри усуспільнення їхніх одноосібних господарств, не втратили технічних і господарських навичок з обслуговування та ремонту сільгосптехніки, до якої ставились дбайливо. Це стосувалось і організації праці на основі традиційної протестантської етики колоністів, яка розглядала сумлінну та результативну працю як релігійну чесноту.

Під час Голодомору 1933 року колонія зазнала відчутних демографічних втрат. Звіти сільської управи зафіксували прізвища 21 особи: 8 чоловіків, 2 жінок і 11 дітей, померлих від голоду та зумовлених ним хвороб. Серед померлих переважали діти та літні люди. Масового голоду колонії вдалось уникнути через відносно високі показники виробничої діяльності, які спонукали партійні органи не використовувати радикальні методи політичного терору.

Звіти сільської управи періоду гітлерівської окупації детально відображають суворі реалії радянської дійсності колгоспного життя колоністів, несумісні з райдужними картинами процвітання колгоспів і добробуту колгоспників, які змальовувала радянська влада. Наприклад, в звітах знайшов відображення стан шляхів сполучення. Дорога з Фішерсдорфу до Біллерфельду була частково вимощена камінням, частково піском, що забезпечувало постійне транспортне сполучення між колоніями в будь-яку погоду. В самому ж селищі навесні, коли танув сніг, або дощової осени вулиці колонії зникали у багні. Це призводило до псування техніки, ускладнювало життя колоністав, оскільки колгосп не проводив замощення вулиць.

Статистичні дані про оплату праці німців-колгоспників змальовують похмуру картину. Колоністи, як й більшість радянських колгоспників, отримували замість чітко фіксованої заробітної платні – трудодні, які оплачували здебільшого продуктами харчування та збіжжям. З 1939 по 1941 рік за один трудодень колгоспник отримував від 1,5 до 2,5 кг. збіжжя, 1 кг. картоплі. В 1939–1940 роках колгосп сплачував за один трудодень лише 3 рублі 50 копійок (для порівняння – чоловічий костюм в держспоживкоорепації коштував близько 300 рублів, на ринку його вартість була вдвічі більшою). Зароблених коштів вистачало лише на мінімальне продовольче забезпечення родин. Особливо критичною була ситуація з придбанням одягу, гостро відчувався дефіцит взуття, недоступного для більшості родин. Значна частина дітей і підлітків не мала зимового взуття і не могла відвідувати школу в осінньо-зимовий період.

Усе це позначалось на стані здоров’я мешканців колоній. Місцеві медики відзначали наявність у Біллерфельді хворих на сухоти, трахому, екземи. Масові арешти, евакуація та примусова депортація негативно позначились на загальному психоемоційному стані населення, серед якого досить поширеними були психічні розлади та нервові хвороби. У радянський час в колонії діяв невеликий фельдшерсько-акушерський пункт, де працювали акушерка та лікар.

У 1941 році через війну, масову евакуацію з Біллерфельду худоби та збіжжя колоністи не отримали й половини заробітку, включаючи його продовольчу частину. Правління колгоспу повністю не розрахувалось із колоністами, покинувши їх напризволяще. Особливо скрутною була ситуація з продуктовим забезпеченням дітей у родинах, де був репресований годувальник. Дітей забезпечували харчами у розмірі 25% натуральної оплати одного трудодня дорослого працівника.

Проводячи масштабні реформаційні перетворення в сфері поземельного устрою колонії, влада на відрізаних у колоністів землях осаджувала місцевих українських селян. Це робилося для розмивання гомогенного характеру німецького поселення, створювало необхідні підстави для зростання кількості змішаних шлюбів та поступової втрати поселенням етнокультурної самобутності. В змішані німецько-українські шлюби, як правило, вступала молодь, яка зростала в радянський період, коли був мінімізований традиційний вплив церкви та скасований мононаціональний статус поселення. Перед німецько-радянською війною 1941–1945 рр. у колонії проживало 226 родин німців, 64 родини українців, 1 родина росіян.

У 1938 році колонією прокотилася нова хвиля політичних репресій і примусових депортацій, спровокована зовнішньополітичними подіями: анексією Німеччиною Австрії та Судетської області Чехословаччини. Ці події примусили радянський уряд згортати політику коренізації та здійснити ліквідацію національних осередків німців в Україні. З Біллерфельда вивезли на поселення на Урал і Сибір 46 осіб, з них 43 чоловіків. Радянська влада боялася, що чоловіки в разі війни з Німеччиною стануть колаборантами, хоча для цього не було жодних підстав, оскільки колоністи впродовж кількох поколінь мешкали на території України і мало цікавились політичним життям їхньої прабатьківщини. Всього з 1938 по червень 1941 року з Біллерфельду виселили 232 особи: чоловіків, жінок і дітей. Драматизму додавало й те, що репресивна політика здійснювалась руками односельців депортованих – партійних і комсомольських активістів, яких радянська влада використовувала як інструмент насильства та примусу. Депортація колоністів відбилась на виробничому потенціалі селища, його трудових ресурсах і освітній системі.

У Біллерфельді посилювалась культурна революція, наслідком якої було відкриття 7-ми річної середньої школи, покликаної ретельніше та прискіпливіше займатися вихованням колоністської молоді. Це був сучасний заклад середньої освіти з 4-х корпусів, де розміщувались 6 світлих приміщень. Звіти сільської управи відзначають задовільний технічний стан будинків. Навчальні класи облаштували різноманітним наочним приладдям, особливою технічною оснащеністю відзначався кабінет фізики. Школу укомплектували професійними вчительськими кадрами з відповідною ідеологічною та кваліфікаційною підготовкою. Підручники для навчання надавала держава. Бібліотеки в школі не було, проте, в колонії функціонувала читальня, де більшу частину книжкового фонду складали комуністичні пропагандистські видання, які не користувалися значною популярністю у аполітичного населення. До 1938 року викладання в школі відбувалось німецькою та російською мовами, з 1938-го всі навчальні дисципліни почали викладати виключно українською та російською мовами. Рідну німецьку мову діти колоністів вивчали з 5-го класу як іноземну. Партійне керівництво не зважало на поодинокі протести колоністів, які розглядало як виступи «ворожих агентів та соціальних елементів».

У радянський період в Біллерфельді спорудили будинок споживчої спілки, де згодом розташували правління колгоспу та селищну раду. В приватному будинку колгосп відкрив невеликий дитячий садочок, де діти колоністів отримували харчування та належний догляд.

Радянська влада прагнула під своєю орудою організувати в колонії певний культурницький простір, який мав сприяти не тільки проведенню повноцінного дозвілля та культурницького зростання, але й радянізувати колоністську спільноту. Час від часу в колгоспі відбувався показ радянських фільмів, які ставали справжньою подією культурного життя. В селищі був створений духовий оркестр, який брав участь у культурно-масових заходах, які проводила селищна адміністрація.

Початок німецько-радянської війни спричинив екстремальну суспільно-політичну ситуацію в колоніях, завдавши потужного удару по її соціально-економічній системі та спровокувавши черговий спалах політичного переслідування владою мешканців колоній. На початок бойових дій 6 мешканців колонії перебували в лавах Червоної армії. Всі вони були призвані до війська в 1939–1940 роках. Переважно це були молоді люди призовного віку – 1915–1921 років народження.

У серпні 1941 року в колонії загони НКВС, партійні та комсомольські активісти провели численні арешти. Перша хвиля арештів організована 25 серпня 1941 року. Всього з Біллерфельду заарештовано та відправлено на заслання на промислові об’єкти і заготівлю лісу в Сибір та на Урал 94 особи: 62 чоловіки, 9 жінок, 23 молодих людей. Більша частина депортованих колоністів увійшла до складу так званих загонів Трудармії, де зазнала нелюдських поневірянь і страждань, працюючи у вкрай складних і тяжких умовах.

26 серпня 1941 року заарештованих колоністів відконвоювали в напрямку Петропавлівки. В селищі Підпільна вони переночували на свинофермі й отримали трохи їжі. Коли заарештовані прибули до Петропавлівки, там уже перебувало понад 3 000 заарештованих німців із навколишніх колоній. Скориставшись зручним моментом, попри сувору охорону, 39 чоловікам вдалося втекти. Решту заарештованих відправили у напрямку Харкова. 39 втікачів провели 6 днів поблизу німецької колонії Еттінгерфельд, де стали свідками депортації місцевих мешканців, згодом ховалися по її підвалах і льохах. Радянські органи розшукали більшість утікачів, лише трьом мешканцям Біллерфельду, 18-річному Якобу Балаху, 30-річному Теодору Мартенсу та 22-річному Фрідріху Гассу вдалося врятуватись і повернутися до рідної оселі.

У серпні-вересні 1941 року селищна рада, представники партійного та комсомольського активу колонії, колгоспне керівництво евакуювали матеріально-технічні цінності колгоспу: сільськогосподарську техніку, реманент, збіжжя, худобу, трудові ресурси. Це завдало важкого удару по господарській системі Біллерфельду. До тилових районів СРСР було евакуйовано 119 голів тяглової худоби, в колонії лишилось тільки 140 коней, переважно хворих і старих, які не могли подолати значну відстань. Так само було і з поголів’ям великої рогатої худоби – на схід евакуйовано 119 корів, включаючи й приватних, у приватному секторі колонії на початку гітлерівської окупації нараховувалося всього 133 корови. Через евакуацію господарство колонії було позбавлене і вівчарства – 245 голів овець евакуйовано декількома партіями, в присадибних господарствах колоністів лишилось тільки 5 овець! Вивезено дві третини високопродуктивних свиней, включаючи і з приватних господарств, лишилась 21 свиня в колгоспі та 93 в приватних господарствах. Дещо кращою була ситуація з биками та волами. Через нез’ясовані дотепер причини й обставини гурт волів і телят не евакуювали до тилових районів. Можливо, колоністам вдалося врятувати худобу від вивезення або представники адміністрації не змогли організувати її евакуацію через брак працівників, транспорту та форсований наступ вермахту.

Птахівництво колонії через складнощі транспортування птиці переважно не постраждало від радянської евакуації на схід. У Біллерфельді нараховувалось, за даними звітів сільської управи, на початок 1942 року 1 533 курки та 37 качок.

Частини вермахту окупували колонію 29 вересня 1941 року об 11 годині дня. Під час німецької окупації в Біллерфельді створено сільську управу, призначено бургомістра, відновлено діяльність лютеранської громади, закрито радянську читальню, частину книжкового фонду якої знищено, оскільки це були переважно пропагандистські видання. Відновлено колишню топонімічну німецьку назву поселення – Біллерфельд.

Німецька управа колонії провела низку адміністративних і землевпоряджувальних заходів – збільшила площу присадибних ділянок колоністів, відновила виробничу діяльність колгоспу. За два тижні після вступу німецьких загонів до колонії повернувся останній утікач із заарештованих колоністів – Християн Шпюлінг, якому вдалося втекти з-під варти в районі Харкова.

У період гітлерівської окупації в колонії Біллерфельд була відкрита 4-класна німецька школа, яку відвідували діти з 7 років. У ній викладали 3 німецькі вчительки: одна виконувала обов’язки директора та провідного викладача, 2 були звичайними допоміжними вчителями. В колонії функціонував невеликий оркестр, який складався з декількох струнних інструментів і гармоніки.

Перед наступом Червоної армії на Дніпропетровськ у вересні-жовтні 1943 року окупаційна адміністрація організувала та провела масову евакуацію німецького населення колонії до Німеччини. Неможливо детально відтворити долю мешканців колонії в Німеччині, лише з певною вірогідністю припустити, що частина евакуйованих осіла в західнонімецьких землях, частина потрапила до рук радянських органів окупаційної влади в Німеччині та примусово депортована до СРСР, у табори та спеціальні поселення на Сибіру й Уралі.

На території колишньої колонії в післявоєнний час створено радгосп, який у 1960-х роках став навчально-дослідним господарством «Самарський» Дніпропетровського сільськогосподарського інституту (нині Дніпровського аграрно-економічного університету).

З початку 1990-х років у Федеративній Республіці Німеччині існує невелика громадська організація, до складу якої входять колишні мешканці Йозефсталя, Рибальського, Біллерфельда та їхні нащадки.

за матеріалами ДАДО, Центрального архіву України, звітів оперативного командування зондеркоманди доктора Карла Штумпа, довідників, катеринославської та колоністської преси, земських статистичних видань, наукових робіт С. Бобилєвої, О. Безносова, О. Берестень, К. Ліндемана, Й. Маліновського, Д. Мєшкова, Д. Брандеса.