Історія німецької лютеранської колонії Йозефсталь. Частина I

Від самого початку розвитку Катеринослав був полінаціональним та мультикультурним містом півдня Російської імперії. Формування національного різноманіття тут було наслідком цілеспрямованої політики російського царату, сутність якої полягала в створенні на теренах південних регіонів країни численних етноконфесійних осередків іноземних колоністів. З 80-х років ХVІІІ ст. до Катеринославської губернії був спрямований потужний потік іноземних колоністів, аби в стислі терміни освоїти край, перетворити його на один із провідних центрів сільськогосподарського, ремісничого та мануфактурного виробництва імперії.

У 1786, за іншими даними, в 1789 році, неподалік Катеринослава була заснована німецька лютеранська колонія Йозефсталь. Ініціатором її створення був очільник Катеринославського намісництва, дійсний статський радник Йосип Каховський (1738–1795). Вдячні німецькі переселенці назвали своє поселення на честь видатного адміністратора – Йозефсталь (Долина Йосифа). Тривалий час у діловодчій документації фігурувала й інша неофіційна назва колонії – Довге, через її значну протяжність уздовж берегової лінії річки. Очевидно, цей топонім сягав ще часів козацької доби. В пореформений період в діловодчій документації колонії фігурує російська назва поселення «Иосифовка» – калька з німецькомовного топоніма. В 1915 році за рішенням губернської адміністрації вона стала офіційною назвою.

Колонія Йозефсталь заснована 54 родинами німців, які прибули до Катеринослава з різних регіонів Німеччини. Громадським лідером новоприбулих до України німецьких переселенців був С. Контеніус (1748, за іншими даними 1750, Вестфалія – 30 травня 1830 року Йозефсталь, Катеринославська губ.) – статський радник, головний суддя Катеринославської контори Опікунства. С.Х. Контеніус доклав чималих зусиль для розбудови господарської та соціальної інфраструктури колонії, організацію ефективної системи управління, судочинства, початкової освіти, постійно опікуючись поточними потребами її мешканців.

Перші поселенці були ткачами, запрошеними Катериною ІІ для поселення в країні. Прабатьківщиною більшості з них була Східна Пруссія. Окремі родини прибули з Вюртембергу, проте їхньою розмовною мовою з часом став саме східно-пруський платтдейч – діалект німецької мови, яким спілкувалась більша частина мешканців. Найбільш поширеними прізвищами колоністів у Йозефсталі були: Альбрехт, Аллерт, Беккер, Фабер, Гебель, Герц, Грансон, Грюн, Гутвін, Хасс (Гасс), Хайсман, Хох, Юнг, Кляйн, Кнельс, Кун, Кунст, Купфер, Літтау, Лок, Мартенс, Майнцер, Мюллер, Нетцель, Нейбергер, Шмольдт, Шпюліг, Штайнборн, Штайнбреннер, Штайнке, Тітц, Вайсс, Вернер, Цернікель, Крюгер, Шуберт.

Німецьке поселення було засноване на правому березі річки Самари поблизу злиття з Кільченню при Кримській протоці на відстані 12 км. від губернського центру, що відкривало значні економічні перспективи для ремісництва та сільськогосподарського виробництва. В останній третині ХІХ ст. у 3 км. від поселення прокладено залізницю, збудовано залізничну станцію Олександрівка, яка слугувала для колоністів пунктом валового збуту сільськогосподарської продукції. Поштова станція Нижньодніпровськ розташовувалась на відстані 9 км від колонії. Зручне географічне розташування істотно вплинуло на характер і динаміку господарського поступу колонії, зумовивши високий рівень її добробуту.

Наприкінці 80-х років ХVІІІ ст. в Йозефсталі вже функціонувала власна адміністрація, очолювана старостою та засідателями, обраними з місцевих мешканців на трирічний термін. У селищі створено власну систему судочинства, здебільшого для розгляду господарських суперечок між колоністами, дрібних побутових правопорушень і скарг. Адміністративно колонія до 1871 року підпорядковувалась Опікунському Комітету іноземних колоністів у м. Одесі.

Як і решта іноземних колоній, заснованих на півдні України наприкінці ХVІІІ – на початку ХІХ ст., це було моноконфесійне поселення – всі його мешканці належали до євангельських лютеран. На початку ХІХ ст. в колонії споруджено лютеранську кірху, яка опікувалась і вірянами лютеранської громади Катеринослава. Першим пастором був Х.А. Кірхман, згодом –Н. Беллер (1800–1826), Л. Штейман (1828–1863), В. Кауфман (1864–1907), В. Берг (1908–1912), М. Гек (1913–1919), Г. Ратт (1928–1931). Євангельсько-лютеранська парафія в Йозефсталі проіснувала до 1937 року, коли місцева релігійна громада, зазнаючи постійних утисків з боку радянської влади, була офіційно ліквідована місцевими активістами та виконавчими органами влади. Напередодні в 1933 році помер кюстер Йозефстальської парафії Фердинанд Якле.

Мешканці поселення користувались пільгами, наданими російською владою під час переселення до імперії, – вони були звільненні від військової служби, квартирної повинності, мали власне самоврядування та судочинство, систему початкової освіти, отримали від держави грошові позики, які сприяли успішній адаптації господарської системи колоній до специфічних природно-кліматичних умов степового землеробства та соціально-економічної системи імперії. Тривалий час колоністи користувалися значними податковими преференціями. Діловодство здійснювалось німецькою мовою.

Влада законодавчо визначила базову основу аграрних відносин – міноратну форму володіння землею, за якою земельний наділ передавався у спадок молодшому синові, а не ділився в рівних частинах між усіма спадкоємцями. Молодший син мусив сплатити вартість земельних ділянок своїм родичам. Ця форма землеволодіння значно пригальмовувала процес спадкового дроблення земельної власності, який стимулював аграрне безземелля. У відповідності до норм російського законодавства кожна німецька родина мігрантів Йозефсталі отримала у спадкову власність земельну ділянку площею в 32,5 десятини землі.

Населення Йозефсталя займалося переважно орним землеробством, розведенням племінної високопродуктивної великої рогатої та тяглової худоби, вівчарством, городництвом, садівництвом, рибальством, різноманітними ремеслами: ткацтвом, ковальством, слюсарною справою, теслярством.

На початку ХІХ ст. в окрузі мешкало 129 родин колоністів. У 1846 році загальна посівна площа округу склала 1 635 десятин. У землеробстві було задіяно 514 господарів, які використовували раціональні сівозміни, передові агрокультурні методи обробітку ґрунту, що давало високі врожаї. В першій третині ХІХ ст. тут процвітало громадське шовківництво, яке давало додаткові прибутки. Шовкові кокони мешканці здавали до державної скарбниці, яка забезпечувала сировиною місцеву фабрику з виробництва шовку.

У 1802 році колоністи спорудили початкову школу, де навчання дітей обидвох статей здійснювалося німецькою мовою. Всі мешканці колонії були письменними та мали свідоцтва про закінчення початкового навчального закладу, включаючи й жінок, що було нетиповим явищем для Придніпровського регіону того часу.

Німецьке поселення не раз зазнавало значних матеріальних збитків через весняні й осінні повені Самари та Кільчені. Досить часто колоністи зазнавали відчутних демографічних втрат через спалахи чуми та холери, вогнища яких час від часу виникали в поселенні. Проте, в середині 50-х років ХІХ ст. тут виникла проблема надлишкового населення, коли були повністю вичерпані наявні резерви вільної землі. В колонії через зростання числа населення прогресувало малоземелля, що загрожувало звести нанівець вагомі господарські успіхи та досягнення. У 1860 році колоністи з Йозефсталя та Фішерсдорфа заснували дочірню колонію – Біллерсфельд, що на певний час вирішило проблему малоземелля та пов’язаного з ним економічного зубожіння лютеранського населення.

До земельного фонду колонії належав і невеликий за площею ліс, який забезпечував колоністів будівельною деревиною та паливом. Крім того, мешканці колонії отримували додатковий прибуток від риболовлі. За право ловити рибу вони сплачували державній скарбниці платню. Колонія була добре забезпечена питною водою. На території поселення в 30-х роках ХХ ст. нараховувалось понад 200 криниць, з яких тільки 10% мали непридатну для вживання воду. В господарській системі колонії спостерігався процес мобілізації та консолідації земельної власності – колоністи як приватні особи купували у місцевих землевласників земельні ділянки та невеликі маєтки, зберігаючи при цьому свій соціальний статус і приписку до колонії. В 1869 році в Йозефстальському окрузі мешкало 1 420 колоністів.

Під час реформаційних перетворень в 1871 році була скасована система управління іноземними поселеннями, німців-колоністів позбавлено частини пільг – на них поширено військову повинність, впроваджено загальноросійську адміністративно-територіальну та судову системи, скасовані податкові привілеї. При цьому, через значний господарсько-економічний потенціал колоній, їхнє провідне місце в сільськогосподарському виробництві регіону, уряд зберіг особливий соціально-економічний статус колоністів і їхніх поселень.

У 1871–1872 роках Йозефсталь перетворено на центр нової територіально-адміністративної одиниці – Йозефстальську волость Новомосковського повіту Катеринославської губернії, до складу якої увійшли німецькі колонії лютеран (Йозефсталь і Фішерсдорф) і німецька католицька колонія Ямбург. Колонія була інтегрована в загальноімперську адміністративну систему, підпорядковувалась місцевій адміністрації та повітовому земству. Загальний нагляд за правопорядком в поселенні здійснювали поліцейські 1-го стану Новомосковського повіту, штаб-квартира яких розташовувалась в селищі Ігрень. У поселенні функціонували волосне правління та суд. Вся адміністративна документація провадилась російською мовою. Крім того, до навчального процесу в місцевій початковій школі було запроваджено вивчення російської мови, що колоністи розцінили як замах на їхню національно-культурну самобутність та ідентичність, спробу посилити національно-культурницьку асиміляцію та русифікацію.

Забезпеченість колоністів достатньою для товарного сільськогосподарського виробництва землею, тягловою та великою рогатою худобою, високий культурний і освітній рівень мешканців сприяли динамічному зростанню чисельності населення колоній. У 80-х роках ХІХ ст. в колонії нараховувалось 110 дворів німців-лютеран. У поселенні, згідно з земськими статистичними відомостями, проживало 1 095 мешканців обидвох статей. На території сільської громади колонії функціонували 2 крамниці бакалійних і мануфактурних товарів. Особливим попитом у населення користувалася кава як один із головних колоніальних товарів. При колонії функціонував млин, який належав місцевому колоністу. Господарська інфраструктура колонії на межі століть інтенсивно розвивалась.

У 1911 році в поселенні мешкало вже 1 887 осіб. Коливання чисельності населення колонії фіксуються в період з 1919 по 1941 роки. Значні демографічні втрати пов’язані з Громадянською війною, політикою воєнного комунізму та НЕПу, розкуркуленням, колективізацією, масовими репресіями німецького населення, еміграцією, депортацією заможних колоністів і членів їхніх родин на Урал і Сибір, масовими арештами у 1938-му та в серпні 1941 року.

У роки Першої російської революції (1905–1907) і столипінських аграрних перетворень мешканці колонії підтримали правомонархічні політичні сили імперії, які гарантували їм збереження колишнього соціального статусу, гомогенного характеру поселень, етнокультурної самобутності та національної ідентичності, земельної власності та нерухомого майна. Окремі землевласники колонії навіть увійшли до складу Німецької групи катеринославського осередку октябристів, брали активну участь у виборах до Державної думи імперії, підтримуючи німецьких кандидатів і прибічників промонархічних політичних сил. У цей час окремі мешканці колонії стали жертвами збройних нападів представників радикальних опозиційних політичних сил, які виступали за проведення загального земельного переділу, займались експропріаціями.

З початком Першої світової війни в серпні-вересні 1914 року частину чоловічого населення колоній було мобілізовано до лав російської армії, вона брала участь у бойових діях на фронтах війни. Мешканці колонії організували адресну соціальну допомогу родинам мобілізованих, виділили кошти на потреби Катеринославського відділення Червоного Хреста, військових шпитальних установ у Катеринославі та Новомосковську.

Німецькомовну назву колонії в цей час адміністрація губернії змінила на російськомовну – Иосифовку (укр. – Йосипівку). Ставлення офіційної влади до колоністів зазнало кардинальних змін, їх здебільшого розглядали як потенційно нелояльних до режиму, налаштованих на підтримку Німеччини та її політичних союзників. Хоча самі колоністи, які впродовж кількох поколінь проживали на теренах України та були законослухняними підданими російського самодержавства, не демонстрували жодної прихильності до країн Троїстої угоди. Впродовж війни колоністи стали об’єктом численних ксенофобських утисків з боку адміністрації губернії, їм заборонили проводити масові громадські та церковні заходи, в початковій школі скасували викладання німецькою мовою, встановили негласний режим поліцейського нагляду, тотальну перлюстрацію кореспонденції колоністів, заборонили їм зберігати зброю, яку згодом місцева поліція вилучила у власників.

У 1915–1916 роках у Катеринославському губернському та повітовому земствах розробляли проєкти купівлі земельного фонду колоній і примусового переселення її мешканців до тилових регіонів імперії. Колоністи в основній своїй масі, стомлені війною та дезорганізацією економічного життя, радо вітали Лютневу революцію 1917 року, яка позбавила їх загрози ліквідації поселення, і сподівалися на відновлення колишнього життя. Частина колоністів брала участь у спробі створити загальноросійську політичну силу, яка презентувала б інтереси німецького населення колишньої імперії, – Південно-російську спілку російських громадян німецької національності. Під час Лютневої революції обов’язки волосного старшини Йосифської волості виконував Вільгельм Міллер, волосного писаря – С. Бозюн, головою волосного суду був О.Ф. Фабер.

Революційні події захопили у свій вир і німців Йозефсталя. Представники різних політичних сил і військових формувань проводили в колонії масові реквізиції коней, продуктів харчування, вилучали у населення матеріальні цінності та кошти. Тимчасова стабілізація ситуації припала на період правління гетьмана П. Скоропадського (квітень-листопад 1918 року) та окупації країни німецько-австрійськими військами, які забезпечили збереження майна, недоторканість житла й особистих прав мешканців колоній, припинивши масовий безлад і численні грабунки населення.

У 1918 році загальна площа земельного фонду колонії Йозефсталь дорівнювала 3 240 га, з яких було 972 га орної землі. В селищі нараховувалось 111 одноосібних господарств, які спеціалізувалися на вирощуванні зернових культур, розведенні високопродуктивної племінної тяглової та великої рогатої худоби, на садівництві та виноградарстві.

Час Громадянської війни був періодом украй складних суспільно-політичних випробувань для мешканців колонії, які опинилися в епіцентрі військового протистояння між прибічниками різних політичних сил і угруповань: загонів УНР, більшовиків, денікінців і місцевих анархістів під керівництвом Нестора Махна. Колонія неодноразово ставала об’єктом частих експропріацій з боку військових, супроводжуваних насильством, безкарними вбивствами та пограбуваннями колоністів, руйнуванням господарської та житлової інфраструктури. Це істотно позначилось на демографічній ситуації – в 1919 році загальна кількість населення Йозефсталя скоротилась до 1 000 мешканців, частина колоністів, рятуючи свої життя, покинула поселення.

Прихід до влади більшовиків дещо стабілізував загальну ситуацію та пригальмував процес руйнації господарської систем колоній, нищення його виробничих фондів і нерухомого майна. Проголошена нова економічна політика (НЕП) сприяла поступовому налагодженню економічного життя поселення, відновленню його зруйнованої інфраструктури, господарських звязків і економічного потенціалу.

У 1921 році колонія Йозефсталь постраждала від голоду, спровокованого наслідками природної стихії та руйнівних суспільно-політичних процесів, ініційованих радянською владою, і наслідками масштабного громадянського конфлікту. За даними звітів сільської адміністрації, в селищі від голоду та зумовлених ним хвороб померло 37 осіб – 15 чоловіків, 11 жінок, 11 дітей віком до 18 років. Голод здебільшого вразив родини малоземельних колоністів, які не мали достатнього запасу харчів, заробляючи на життя ремісництвом, яке в умовах вражаючого колапсу місцевої економіки не задовольняло мінімальних потреб через відсутність попиту на робочі руки та ремісничу продукцію через масове зубожіння населення.

На початку 1920-х років радянська влада розпочала серію масштабних соціальних експериментів і радикальних економічних перетворень. У Йозефсталі проведено перерозподіл земельної власності, що призвело до істотного скорочення наділів колоністів, ліквідовано великі приватні землеволодіння, депортовано найзаможніших колоністів на Урал, створено перші сільськогосподарські та ремісничі артілі. Селище знову перейменували на Йосипівку, створили радянські органи місцевої виконавчої влади. В 1926 році селищну раду очолив А.Х. Гасс.

З середини 20-х – на початку 30-х років ХХ ст. колонія почала поступово втрачати характер гомогенного моноетноконфесійного поселення німців. На той час у Йозефсталі разом із німцями-лютеранами проживали сім українських родин. Були і змішані німецько-українські шлюби. Оскільки радянська влада скасувала окремішній соціальний статус колоністів та їхніх поселень, сюди за різних обставин і причин почали переселятись українці. Змішані шлюби поступового розмивали моноетнічний характер німецького поселення, частина колоністської молоді підпала під ідеологічних плив радянської пропаганди, перетворившись на активного провідника політичного курсу влади на селі.

У 1926 році загальна кількість населення Йозефсталя становила вже 2 025 мешканців. В колонії ширився кооперативний рух, відновлювалась господарська діяльність одноосібних господарств, організовувались сільськогосподарські артілі, налагоджувались старі господарські зв’язки, формувалася нова модель аграрних відносин, яка базувалась на визначеній більшовиками новій системі землеволодіння та землекористування.

Одночасно в Йозефсталі спостерігалась поступова реанімація колишнього освітнього простору, розвиток якого був призупинений під час Громадянської війни. Радянська влада розглядала освіту як інструмент політичної та соціальної радянізації молоді, намагалась прищепити їй нову систему морально-етичних норм і цінностей комуністичного суспільства. Колоністська школа, орієнтована на виховання дітей у традиційних цінностях християнської етики, зазнала тотальної ліквідації. Влада протиставляла радянську школу як носія нової ідеології та культурної традиції колоністській родині. Значну увагу місцеві комуністичні очільники приділяли забезпеченню початкової та середньої школи колоністів кваліфікованими й ідеологічно підготовленими вчительськими кадрами, які мали виховувати школярів у радянському комуністичному дусі. Оскільки більшість молоді колонії через соціокультурну ізольованість поселення погано володіла російською й українськими мовами, ставку робили на підготовку саме німецькомовних учителів.

У 20-ті роки ХХ ст. в школі колонії викладало вже четверо вчителів – влада намагалась залучити до нового радянського освітнього простору всіх дітей шкільного віку. Проте, процес радянської соціалізації колоністської молоді рухався мляво через родинне виховання, ґрунтоване на традиційних цінностях, етичних нормах і звичаях соціальної поведінки німців-лютеран. Радянська влада ще не мала ефективних інструментів для значного обмеження впливу родин на виховання та соціалізацію нової генерації німецької молоді. Більшовики використовували виключно масовий терор для залякування населення, щоб примусити його погодитися з новими соціально-економічними та культурницькими реаліями.

На початку 1930-х років стало очевидним, що невеликий термін шкільного курсу є недостанім для ґрунтовної радянської соціалізації молодих колоністів, тому термін шкільного навчання було продовжено. В Йозефсталі початкову школу перетворили на 7-річну середню, вже було 7 вчителів, 4 – етнічні німці, решта – українці. Німецькі вчительські кадри влада розглядала як серйозну перепону на шляху етнокультурної та соціальної нівеляції колоністської спільноти.

У 1932–1933 роках в Йозефсталі зафіксовані поодинокі випадки голодної смерті, але масового голоду тут не було через особливості процесу колективізації. На її початковому етапі колоністи мали в порівняні з українськими колгоспами кращі стартові господарські умови, німецьке колективне господарство було ліпше забезпечене сучасною сільськогосподарською технікою, реманентом, тягловою худобою, посівним матеріалом. Більшість господарів колоній мала високий рівень виробничої культури, орієнтованої на випуск якісної продукції, досконало опанувала навички роботи з механічними пристроями, мала значний досвід догляду за худобою, розумілася на організації складного комплексу агротехнічних робіт. Окрім того, поселення німців розташовувались здебільшого на плодючих ґрунтах, що гарантувало високі врожаї. Тому колективне господарство колоністів вважалося одним із успішних в регіоні, і радянська влада не викорисовувала тут радикальних методів політичного терору в формі голоду.

Згортання НЕПу та колективізація супроводжувались тотальними переслідуваннями колоністів і політичними репресіями успішних господарів, членів їхніх родин, які виступали як свідомі противники перетворень радянської влади. Звичайною практикою в Йозефсталі було примусове виселення цих людей. З 1927 по 1933 роки місцеві активісти та представники НКВС депортували з колонії 68 осіб, як соціально небезпечний контрреволюційний елемент.

Пік примусового виселення з колонії припав на 1931 рік, коли з Йозефсталя вислали 17 осіб (7 чоловіків, 7 жінок і 3 дітей). У проведені арештів активну участь брали місцеві мешканці з маргінальних прошарків збіднілого та пауперізованого населення колоній, активісти комітетів незаможників. Одним із тих, хто брав участь в арештах і депортації колоністів, був Даніель Айсфельд, який помер у 1933 році. Також в арештах брали участь Християн Крюгер і Петер Герц. Цих останніх разом із членами родин органи радянської влади та НКВС депортували в 1938 році як «ворогів народу» та неблагонадійний соціальний елемент.

далі буде...

за матеріалами ДАДО, Центрального архіву України, звітів оперативного командування зондеркоманди доктора Карла Штумпа, довідників, катеринославської та колоністської преси, земських статистичних видань, наукових робіт О. Берестеня, Д. Брандеса, О. Безносова, С. Бобильової, К. Ліндемана, Й. Малиновського, Д. Мєшкова