Історія німецької лютеранської колонії Йозефсталь. Частина II

...продовження

У 20-х роках ХХ ст. радянська влада впровадила в колоніях нову систему земельних відносин. Влада значно зменшила земельні наділи, що перетворило основну частину одноосібників на дрібних виробників сільськогосподарської продукції. В результаті перерозподілу земель між німецькими й українськими селами та колгоспами значно зменшилась загальна площа угідь колонії. З 1928 по 1930 роки земельний фонд колгоспу становив уже 817 га – третину від площі дорадянського земельного фонду. Аналогічні зміни відбулись і з присадибними ділянками колоністів. Загальна площа присадибного земельного фонду колоністів становила в цей період лише 151,19 га, що зумовило різке падіння рівня прибутковості господарств, зменшення обсягів виробництва продукції та призвело до погіршення матеріального стану колоністських родин.

Зменшення площі земельного фонду колонії, неможливість придбати землю у приватну власність, низька товарність і прибутковість дрібних одноосібних господарств збільшили в Йозефсталі їхню кількість. Колоністи з власників індивідуальних господарств почали перетворюватись на найманих працівників колгоспів, керівництво якими здійснювали партійні органи. На зростання числа дрібних одноосібних господарств істотно вплинули і внутрішня міграція колоністів із приватних хуторів і економій, ліквідованих владою, загальне зростання кількості самодіяльного населення та зменшення земельних ділянок. Так, в 1941 році в Йозефсталі нараховувалось уже 243 двори. Середня площа присадибної ділянки дорівнювала 0,55 га, її розмір унеможливлював організацію високопродуктивного товарного виробництва сільськогосподарської продукції, що істотно позначилось на рівні прибутків колоністів і призвело до зубожіння.

Згідно зі звітами сільської адміністрації, перед війною в Йозефсталі проживало 158 чоловіків, 323 жінки та 614 дітей німецької національності. Перед початком німецько-радянської війни в 1941 році в колонії мешкало 265 родин, у складі яких нараховувалось 1 230 осіб.

Зі зменшенням земельних площ колоністів змінилася структура сільськогосподарського виробництва в приватному секторі. Рослинництво та тваринництво з провідних галузей одноосібного господарства перетворилися на другорядні. Натомість, перше місце посіли городництво, садівництво, свинарство, птахівництво та молочне господарство, які забезпечували родини продуктами харчування. Виробництво сільськогосподарської продукції на присадибній ділянці було орієнтоване більше на власне споживання ніж на потреби місцевого ринку.

Істотне зменшення площ присадибних ділянок негативно позначилося на стані тваринництва. Відсутність сінокосів і лук, брак кормової бази унеможливили утримання тяглової худоби в господарствах колоністів. Тому мешканці колоній відмовились від розведення коней, зосередившись лише на утриманні незначного поголів’я великої рогатої худоби й овець, що забезпечувало молочною продукцією, м’ясом і вовною. Напередодні війни у власності колоністів не було тяглової худоби, тому незначна кількість гною, яким підживлювали ґрунт, негативно позначилась на врожайності присадибних ділянок. Під час колективізації племінну тяглову худобу колоністів влада усуспільнила, сформувавши з неї колгоспний табун. Державне колективне господарство нараховувало 260 голів тяглової худоби.

На початковому етапі становлення сільськогосподарського виробництва поселенці в своїх садибах заклали багато фруктових садів, продукція яких користувалась значним попитом на місцевому ринку, включаючи й Катеринослав. З часом Йозефсталь перетворився на один із провідних регіональних центрів садівництва, в колонії під фруктовими садами було зайнято 27 га землі, де нараховувалось 3 800 яблунь, 2 500 груш, слив, вишень і абрикос.

У роки радянського панування однією з провідних галузей в приватному секторі колоній було городництво, яке забезпечувало родини овочами та кормовою базою для тваринництва. Присадибні городи колоністів займали площу вже лише в 55 гектарів, де мешканці вирощували капусту, помідори, огірки, цибулю, ріпу, баклажани, квасолю, полуницю, дині та кавуни. Останні користувались значним попитом у дніпрян, як і сироп з кавунів, який виготовляли німецькі господині.

У часи імперії більша частина будинків колонії була споруджена з міцної цегли, дахи осель вкриті керамічною черепицею. Обсяги будівництва були досить значними, адже невелике цегельне підприємство в Йозефсталі забезпечувало всі навколишні колонії та села якісним будівельним матеріалом. Зі занепадом приватного сектору економіки колонії, руйнацією виробничої бази цегельні, скороченням розмірів присадибних ділянок, зменшенням прибутковості одноосібних господарств мешканці колонії відходять від практики спорудження великих цегляних будинків із просторими кімнатами, великими господарськими приміщеннями та спорудами. Причиною стала відсутність у населення достатніх фінансових ресурсів на придбання будівельних матеріалів, включаючи цеглу та керамічну черепицю.

Натомість, у будівництві житлових і господарських споруд мешканці Йозефсталя широко використовували дешеві будівельні матеріали, які виготовляли самотужки з глини, саманної цегли та деревини. Занепад цегляного будівництва відображено на сторінках статистичних звітів сільської адміністрації під час окупації селища гітлерівцями, що в колонії будинки споруджували з деревини, обмазаної глиною. Масовий перехід до каркасної конструкції будинків фіксується з початку 20–30-х років ХХ ст. Зазвичай пересічні господарі будували з глини здебільшого лише тимчасові оселі, де родина проживала під час спорудження цегляного будинку. Оселі з саману, дерева та глини також споруджували незаможні господарі – власники присадибних ділянок, яких в колонії була абсолютна меншість. Через брак коштів як покрівельний матеріал використовували солому, а не традиційну для будинків колоністів керамічну черепицю, яка була одним із головних атрибутів німецької оселі в українському степу. Дружини висланих колоністів часто зверталися до колгоспу з проханням допомогти перекрити дах соломою, проте не отримували належної допомоги та підтримки.

Специфіка будівництва житлових споруд в Йозефсталі полягала в тому, що через підняття ґрунтових вод навесні та восени затоплювало підвали, і це загрожувало збереженості врожаю та продуктових запасів. Тому колоністи відмовились від спорудження просторих цегляних підвалів під житловими приміщеннями. Зазвичай господар викопував у дворі яму, яка слугувала підвалом або льохом, де зберігалась сільськогосподарська продукція.

Статистичні матеріали звітів сільської адміністрації свідчать про поступову відмову колоністів від колишніх виробничих практик і технологій, які вимагали вкладення коштів або використання значних матеріальних ресурсів, які визначали тривалість експлуатації будинків і їхній технічний стан. Наприклад, близько 60% будинків в Йозефсталі не мали дерев’яної долівки, як це практикувалося в німецьких поселеннях півдня України напередодні Першої світової війни. В радянський період в оселях за долівку слугувала щільно утрамбована земля, обмащена товстим шаром глини. Відмова від дерев’яної підлоги через відсутність деревини та її високу вартість унеможливила і спорудження великих підвалів під будинком, що було додатковим аргументом на користь створення земляних ям для зберігання врожаю.

Зміна технології будівництва осель і будівельних практик на початковому етапі радянізації свідчила про економічний і технічний занепад, поступову господарську деградацію поселення, викликану наслідками соціально-економічних експериментів влади, орієнтованих на свідому й цілеспрямовану пролетаризацію німецького населення.

Загальний стан господарської деградації відбився й на індустріальній інфраструктурі колонії. За даними сільської управи, в радянський час тут була кузня, яка займалася поточним ремонтом сільськогосподарської техніки та реманенту. Вона була укомплектована вкрай примітивним устаткуванням, що свідчило про падіння технічної та виробничої культури в колонії.

Незадовільним був і стан забезпечення колективного господарства та приватних господарств колоністів сільськогосподарським реманентом, механічними агрегатами та машинами. В господарстві нараховувалось 22 однозубих плуги, 11 плугів з 4 зубами, 11 залізних і 42 дерев’яних борін, 6 бурів, 18 плугів для кукурудзи, 9 машин для провіювання зерна, 1 косарка для сіна, 1 подрібнювач картоплі, кінні граблі, 6 машин з очистки зерна, по 2 вальці, молотарки та маленькі сортувальні машини, сортувальна машина, крупорушка, оприскувач, мотор на 25 кінських сил, нафтовий мотор на 25 к.с., 4 насоси, 3 електромотори, 3 водні пумпи, 7-ми та 10-ти тоні вантажівки, 148 кінних возів.

Радикальні радянські економічні та соціальні експерименти призвели до архаїзації виробничих практик, спрощення технологій будівництва, що врешті-решт призвело до падінні рівня та якості життя колоністів. Колапс одноосібного господарства через цілеспрямовану діяльність радянських партійних органів призвів і до цілком очікуваних соціальних наслідків – погіршення загального стану здоров’я колоністів і зменшення тривалості їхнього життя.

Друга половина 30-х років ХХ ст. стала періодом значних соціально-економічних і суспільно-політичних зрушень з тотальним нищенням культурницького й історичного спадку колонії, політичними переслідуваннями її мешканців, значними демографічними втратами. Чітко окреслився курс влади на згортання політики коренізації та ліквідації автономних національних районів і осередків в Україні. Партійні органи організували масований наступ на колоністську систему початкової та середньої освіти, освітню та технічну інтелігенцію німецьких сіл, яку звинувачували в сповідуванні націоналістичних настроїв, політичній нелояльності, свідомому «шкідництві», «шпигунстві» на користь фашистської Німеччини.

Одночасно розгорнули в колоніях цілеспрямовану ідеологічну пропагандистську кампанію на ліквідацію останніх незалежних від радянської держави громадських інституцій німецьких колоністів – релігійних громад, їхніх очільників і активних членів. До 1936 року в Йозефсталі існував невеликий церковний хор, який брав участь у релігійних відправах і культурно-масових заходах. Церковний спів і музика були вагомим компонентом духовної культури та релігійного життя колоністів, які визначали його етнічну і конфесійну самобутність, сприяли формуванню національної ідентичності та самоусвідомлення своєї окремішності серед інших народів. На підставі рішення місцевої влади церковний хор був ліквідований. За участі місцевих активістів відбулось нищення майна релігійної громади, її культурницького й історичного спадку.

У 1937 році місцева виконавча влада примусила церковну громаду Йозефсталя надати їй церковні метричні книги, де фіксували народження, хрещення, шлюби, смерть її членів. Метричні реєстри Йозефстальської парафії передав більшовикам колишній сільський староста колонії Іоганн Янцен. За свідченнями колоністів, частину метричних книг знищили співробітники сільради. Раціональні мотиви цього акту вандалізму малозрозумілі. Можливо, дії сільської адміністрації були продиктовані особистим несприйняттям суспільного та господарського життя колонії, її високого культурного та матеріального рівня, прагненням стерти саму пам'ять про економічно успішних господарів колонії як носіїв «реакційного» соціокультурного досвіду, самобутніх релігійних, культурних і господарських традицій. Метричні книги колонії, які не знищили в 1937 році представники селищної адміністрації, спалили партійні сільські активісти Вільгельм Грансон, Петер Кіршфельд, Вільгельм Штайнбреннер під час їхнього відступу разом із загонами Червоної армії на схід наприкінці літа 1941 року. Вірогідно, знищення метричної документації було спробою місцевої влади приховати реальні наслідки демографічних втрат, зумовлених політикою радянізації, та прагненням уникнути відповідальності за скоєні злочини проти населення колоній.

Очевидно, лідери комуністичного активу боялися, що після відступу Червоної армії їхні родичі зазнають репресій і переслідувань, адже значна частина населення колоній ненавиділа активістів за участь у колективізації, арештах і депортації колоністів, переслідуванні релігійних активістів, експропріації майна. Коли пошматовані вермахтом загони Червоної армії відступили з території колонії, церковні метричні книги за 1885–1902 роки в купі попелу знайшов мешканець колонії Гутвін Фрідріх, який зберіг їх від подальшого псування та знищення.

Із середини 30-х років ХХ ст. зазнала значної адміністративної й організаційної трансформацій система середньої освіти, яка почала швидко втрачати самобутні національні риси й ознаки. З 1936 року в середній школі Йозефсталя навчання велося тільки українською та російською мовами. Німецьку мову, рідну для всіх колоністів, діти починали вивчати як іноземну з 5-го класу по 2 уроки на тиждень. З часом рівень писемності й оволодіння німецькою серед учнів Йозефстальської школи дуже знизився. Напередодні Другої світової війни, більша частина учнів молодших класів не вміла читати та писати рідною мовою!

У 1938 році Гітлер звинуватив уряд Чехословаччини в порушенні національних прав судетських німців і, погрожуючи війною, домігся приєднання районів компактного проживання судетських німців до Німеччини. Вищі партійні кола СРСР боячись, що аналогічні вимоги Німеччина може висунути стосовно етнічних німців, які мешкали на теренах України, взяли курс на тотальну ліквідацію національних адміністративно-територіальних осередків німецького населення. Радянська влада знищила систему національної освіти етнічних німців, до складу якої входили початкові, середні, технічно-професійні заклади освіти. Згортання політики коренізації в німецьких колоніях супроводжувалось масовими політичними репресіями представників партійного, комсомольського активу, освітян, технічної інтелігенції та колоністського населення Придніпровського регіону. Не стала виключенням і колонія Йозефсталь.

У 1938 році з колонії примусово виселені 96 осіб, більшість з них склали чоловіки – 94 особи. Депортація колоністів відбилась на виробничому потенціалі селища, його трудових ресурсах, освітній системі та демографічній ситуації. Всього за період з 1927 по червень 1941 року з Йозефсталя радянські органи та НКВС виселили 144 особи. Репресивну політику стосовно колоністів здійснювали руками їхніх же односельців – партійних і комсомольських активістів. Так, участь в арештах колоністів і їх депортації брали Петер Кіршфельд, Олександр Вайсс, Вільгельм Грансон і Адам Бельський. Арешти та хатні обшуки, відбувались, за свідченням мешканців колонії, виключно вночі, заарештованих відразу відвозили до Дніпропетровська. Підстави для арештів були надумані органами НКВС і місцевими активістами. Арешти здебільшого здійснювали на основі інформації про ведення колоністами листування з Німеччиною або з іншими країнами. «Вагомою» причиною арешту пересічного мешканця колонії та головним критерієм його «провини» було соціальне походження і професійна діяльність: куркуль, середняк або одноосібний ремісник, представник сільської інтелігенції – освітянин, агроном, технічний працівник. Місцеві активісти, виходячи з власних уявлень, особистих симпатій і антипатій, могли безпідставно зарахувати будь-кого до будь-якої групи «небезпечних елементів», «ворогів народу», «агентів світового капіталу», «ідейних прибічників фашизму». В результаті масової хвилі арештів колоністів 1938 року колонія значно знелюдніла.

З 1939 року викладання німецької мови в середній школі в Йозефсталі підпало вже під офіційну заборону уряду. Школа поступово перетворилася на ефективний інструмент асиміляційної та русифікаторської політики радянської держави. Звіти німецької адміністрації селища відзначають, що через зміну мовного формату навчального процесу та складне матеріальне становище значної кількості колоністів дуже зросло число дітей, які не мали можливості відвідувати навчальний заклад та здобути середню освіту. В Йозефсталі напередодні та під час війни близько 20% дітей не мали навичок з читання та письма німецькою, при тому що для абсолютної більшості німецька була рідною.

На території сільської громади Йозефсталя розміщувались 2 великі шкільні будівлі з 6 класними навчальними аудиторіями, 2 квартирами учителів і кухнею. Будівлі школи були в доброму стані.

Під час радянського панування в колонії відкрили читальню з книжковим фондом близько 250 примірників. Але серед місцевих німців було мало читачів, бо більшу частину фонду складали непопулярні пропагандистські видання. Під час окупації всі книги спалили німецькі військові. Читальня через відсутність книжкового фонду перестала функціонувати.

За часів радянської влади в колонії працював невеликий фельдшерсько-акушерський пункт, де колоністи отримували безкоштовну ургентну медичну допомогу. На початку німецько-радянської війни в 1941 році в колонії проживали лікарка Зайчик і акушерка Ф. Ткаченко, які опікувалися здоров’ям населення. Пункт мав лікарські засоби, проте обмежено та низької якості, що не давало можливості повноцінно обслуговувати населення колонії. Під час війни спостерігався сталий дефіцит лікарських препаратів.

У Йозефсталі була відсутня громадська баня, що позначалось на стані гігієни мешканців. За даними звітів сільської адміністрації, стан здоров’я мешканців у цілому був задовільним. На початок окупації тут було зафіксовано 9 випадків хворих на сухоти. Можливо, це було наслідком зубожіння мешканців колоній, відсутності повноцінного харчування, поганих умов праці, низького рівня життя. Літні люди в колонії страждали на астму (15 випадків).

Розташування колонії поблизу водойм створювало умови для поширення серед населення малярії. На початку німецько-радянської війни зростає кількість випадків хворих на малярію через відсутність систематичної боротьби з комарами, а бойові дії сприяють поширенню інфекційних захворювань. У 1942 році в колонії зафіксований випадок висипного тифу та масового грипу.

Війна автоматично перетворила населення німецької колонії на противників радянського режиму, потенційних колаборантів, налаштованих на співпрацю з ворогом через їхнє національне й етнокультурне походження. Через адміністративний хаос, форсований наступ підрозділів вермахту, проведення жнив примусову депортацію влада відтермінувала до закінчення збору врожаю основних зернових культур. У липні 1941 року в колонії проведена мобілізація до лав Червоної армії добровольців, комуністів і технічних спеціалістів колгоспу, мобілізовано 9 чоловік, переважно 1918–1921 років народження. У серпні-вересні з колонії органи НКВС депортували 60 чоловіків, 43 жінки та 12 дітей. Додому повернулося лише двоє чоловіків, яким вдалось урятуватися. Решту заарештованих вивезли на заслання до тилових районів СРСР.

З наближенням до колонії лінії фронту гостро постала проблема організувати евакуацію сільськогосподарської техніки, худоби, збіжжя, трудових ресурсів. Проведення евакуації влада поклала на місцевих комуністів і активістів. Як випливає зі звітів сільської адміністрації, евакуацію з Йозефсталя провели в декілька етапів у серпні та восени 1941 року. До запілля Червоної армії з колонії перегнали гурти тяглової, великої рогатої худоби та свиней. Керівниками та виконавцями евакуації були місцеві партійні активісти, а погоничами худоби – 113 місцевих німців. Евакуація порушила господарську систему колонії, позбавивши її вагомої частки матеріальних ресурсів і худоби, що ускладнило проведення осінніх агрокультурних робіт на ланах і присадибних ділянках. У колгоспі під час окупації лишився тільки 171 кінь. Напередодні війни в колоністських господарствах нараховувалось 89 корів, у результаті евакуації з приватного сектору колонії органи влади реквізували 72 корови, 170 телят. Лишилось тільки 60 голів свиней, решту – 197 вивезли. Населення колонії намагалося чинити опір примусовій евакуації худоби, ховаючи тварин у ярах і лісосмугах. На момент німецької окупації в Йозефсталі нараховувалось 800 курей, 5 гусаків і 37 качок.

28 вересня 1941 року колонію окупували військові підрозділи вермахту. Безпосередньо в колонії бої не велись, вони тривали поблизу та на околиці селища, в якому від артилерійського вогню частково згоріло 5 будинків. Згодом за допомоги німецької військової адміністрації пошкоджені будинки були відновлені.

З початком німецької окупації в колонії створено органи місцевого самоуправління, обрано бургомістра. Була відкрита 4-класна німецька школа, проте вона не могла охопити всіх 250 дітей шкільного віку через відсутність викладацьких кадрів. Заняття в школі не проводились, оскільки вчительку Євгенію Лоок, 28 років, відрядили на курси підвищення кваліфікації до Німеччини.

За окупації господарство колонії почало відновлюватися. Налагоджувалось громадське та церковне життя, поступово зростав рівень матеріального забезпечення населення. Окупанти збільшили площі присадибних ділянок, зберігши колгосп, руйнація якого не відповідала інтересам у продовольчому забезпеченні вермахту й окупаційної влади. Частину чоловіків колонії мобілізували до військової служби в підрозділах вермахту та місцевої охоронної поліції.

Через наступ Червоної армії на Дніпропетровськ у вересні-жовтні 1943 року окупаційна адміністрація евакуювала німецьке населення колонії до Німеччини, через що селище майже знелюдніло. Будинки колоністів заселили місцеві українці та росіяни під час війни та в післявоєнну добу. В сучасному селі проживають нащадки від змішаних німецько-українських шлюбів. Пізніше територія колонії увійшла до складу м. Дніпропетровська (Дніпра).

З початку 90-х років ХХ ст. у ФРН існує невелика громадська організація, до складу якої входять колишні мешканці Йозефсталя, Рибальського, Біллерсфельда та їхні нащадки.

за матеріалами ДАДО, Центрального архіву України, звітів оперативного командування зондеркоманди доктора Карла Штумпа, довідників, катеринославської та колоністської преси, земських статистичних видань, наукових робіт О. Берестеня, Д. Брандеса, О. Безносова, С. Бобильової, К. Ліндемана, Й. Малиновського, Д. Мєшкова