Степовий Парнас

Житловий будинок кінця ХІХ ст. (пр. Д. Яворницького, 40), в якому містилися книгарні С.В. Єгорової, М.К. Лозинської, редакція газети «Степь», редакція українського часопису «Дніпрові хвилі», проживав  І.І. Манжура, бував М.Л. Кропивницький, є живим свідком незабутніх подій, що відійшли в минуле, ставши частиною літературної історії міста. 

* * *

У 70–90-х р. ХІХ ст. улюбленим місцем творчої інтелігенції Катеринослава була «Книгарня С.В. Єгорової на Проспекті», яка протягом 1884–1890 рр. містилася у будинку Сартісона (пр. Д. Яворницького, 40). Крамниця і книгозбірня займали дві кімнати на першому поверсі. Заснована Ф. Голубовським, вона, після книгарні Ульмана, була найстарішою у місті. Придбана у 1884 році нотаріусом Олександром Івановичем Єгоровим (1850–1903) книгарня разом із бібліотекою і читальним залом була записана на ім’я дружини, народної вчительки Софії Василівни Єгорової (уроджена Бабенко; 1855–1918) і увійшла в історію як одна з перших у місті. Її постійними відвідувачами були місцеві діячі культури, літератури, творча інтелігенція. Сьогодні фасад будинку прикрашає меморіальна дошка із сірого шліфованого мармуру з мініатюрним бронзовим скульптурним зображенням постаті українського поета, фольклориста, етнографа Івана Івановича Манжури, життя і творчість якого тісно переплелись з науковим, літературним та культурним життям Катеринослава другої половини ХІХ ст. І в першу чергу, з історією книгарні та подружжям Єгорових. Поет тримає в руках книгу. Внизу напис: «Цю найстарішу книгарню у 1884–1890 роках відвідував видатний український поет, етнограф і фольклорист І.І. Манжура».

Протягом 1885–1886 рр. тут містилася редакція одного з перших літературно-громадських періодичних видань – тижневика «Степь». Редактором-видавцем «Степи» був О. Єгоров – катеринославський юрист, журналіст, письменник, книговидавець. Ще з кінця 70-х років він домагався права на видання місцевої газети, котра б сприяла об’єднанню передових людей губернії та вирішенню важливих громадських завдань. В особі петербурзького літератора, за походженням катеринославського поміщика Петра Бикова О. Єгоров знайшов номінального редактора-видавця, котрий погодився взяти на себе відповідальність перед головним управлінням у справах друку в тому, щоб газету фактично видавав у Катеринославі Єгоров. Ставши редактором «Степи», він з кипучою енергією взявся до роботи: організував передплату в Катеринославі, Новомосковську, Харкові, домовився з друкарнею, знайшов кореспондентів, багато писав, часто друкувався.

Програма газети, в першу чергу, передбачала всебічно освітити життя «кутка», тобто Катеринослава. Особлива увага приділялася історії краю, розвиткові сільського господарства і промисловості, охороні здоров’я, освіті, культурі, музейній та архітектурній справі, журналістиці, книговидавництву, проблемам провінційної преси. Наслідуючи сатиричні традиції української та російської культури, «Степь» сміливо та гостро викривала сваволю поміщиків, самодурство чиновників, хабарництво та казнокрадство, що панували серед губернських і земських діячів, осіб духовного стану.

У тижневику співпрацювали найяскравіші представники міської творчої інтелігенції найбільш прогресивних, демократичних поглядів – діячі культури, літератури, вчені, краєзнавці. Зокрема, це Григорій Залюбовський, перший фольклорист Катеринославщини, культурний та громадський діяч, якому місто завдячує виданням «Екатеринославского юбилейного листка» (1887) та відкриттям міської громадської бібліотеки. Один з визначних українських фольклористів, етнографів, знавець запорозької та катеринославської старовини, сподвижник Дмитра Яворницького Яків Новицький. Журналіст, публіцист, письменник, громадський діяч, котрий стояв біля витоків катеринославської, в тому числі і першої україномовної преси, редактор-видавець «Днепровской молвы», «Доброї поради» Микола Биков, брат П. Бикова. Перший дослідник флори Катеринославщини, географо-ботанік, зачинатель фенологічних досліджень в Україні Іван Акінфієв. Невтомний збирач перлин усної народної творчості, фольклорист, етнограф, видатний український поет Іван Манжура. Кожен із них своєю багатогранною діяльністю зробив вагомий внесок не тільки у місцеву, а й вітчизняну науку, культуру, літературу. Усіх їх об’єднувало коло спільних інтересів, любов до рідного краю, подвижницький дух, бажання творчості. Своєрідний «степовий Парнас» увійшов в історію культури та літератури Придніпров’я як унікальне культурологічне явище останньої третини ХІХ ст.

Поріг книгарні неодноразово переступав український драматург Марко Кропивницький, який часто гастролював у Катеринославі з корифеями українського театру Миколою Садовським, Панасом Саксаганським, Марією Заньковецькою, підтримував творчі і дружні стосунки з І. Манжурою, О. Єгоровим, М. Биковим. Саме у «Степи» вперше було надруковано драматичний етюд М. Кропивницького «По ревізії», котрий довгий час був заборонений цензурою до друку «за цинічність змісту». Ця п’єса була найпопулярнішою у театральному репертуарі того часу. Окрім того, у книгарні Єгорової продавався «Повний збірник творів М. Кропивницького» (1885), одна з найперших наукових праць І. Акінфієва «Очерк флоры Екатеринослава» (1885), ряд брошур з історії краю О. Єгорова під загальною назвою «Екатеринослав» («Екатеринославское блукание» (1887), «Екатеринослав: старое и новое» (1889) та ін.). Сюди з Петербурга був направлений на продаж увесь тираж (всього 300 примірників!) покраяної цензурою єдиної прижиттєвої збірки поезій І. Манжури «Степові думи та співи» (1889), виданої коштом професора Харківського університету Олександра Потебні.

Великою популярністю серед місцевого населення користувалися дешеві та невеличкі за обсягом книжечки-«метелики» для дитячого та народного читання, які видавав О. Єгоров у Катеринославі і які можна було придбати в книгарні. Саме він залучив до співпраці молодого письменника-початківця Адріана Кащенка і у 1883 р. видав у Катеринославі його перше оповідання, написане в жанрі народного анекдоту «Жар-птиця, або з паном не братайся, в прийми не бери і жінці правди не кажи» за підписом «А. Торішній», яке стало першою українською книжкою на Придніпров’ї.

У 1885–1886 рр. за сприяння О. Єгорова окремими виданнями з’явилися дві літературні казки І. Манжури, написані в формі оповідань (художні перекази народних сюжетів) «Як чорт шматочок хліба одслужував» та «Лиха Година», призначені для народного читання. Ці унікальні книжечки – зразки перших дитячих видань українською мовою у нашому місті. Їх поява дає право вважати І. Манжуру першим дитячим письменником Придніпров’я.

У 1886 році до Великодніх свят вийшла невеличка книжечка – великоднє оповідання-казка «Лиха Година», де автор сховав своє ім’я під літературним псевдонімом Іван Калічка. Присвячувалася вона дітям подружжя Єгорових – донькам Ніні, Катерині та синові В’ячеславу, яких поет лагідно назвав малими Ягоровчатами. Казка «Лиха Година» була подарунком поета-казкаря до Великодня не тільки дітям Єгорових, а й усім дітям Катеринослава. На рік раніше було видано казку «Як чорт шматочок хліба одслужував». Видав О. Єгоров і власні записи українських народних казок «Пуф Дядя. На празник» (1885). Потрібно віддати йому належну шану за опікування творчими особистостями, які тільки ставали на тернистий шлях служіння українській музі в умовах переслідування всього українського.

У фондах Дніпропетровського історичного музею ім. Д.І. Яворницького зберігається унікальний експонат – примірник видання казки «Лиха Година» з дарчим написом автора дружині О. Єгорова: «Многоуважаемой Софье Васильевне Егоровой – признательный Ив. Каличка». Родину Єгорових і Манжуру поєднувала міцна дружба та спільне захоплення літературною працею, співпраця в «Степи». Деякий час знедолений поет мешкав у їхньому будинку, де знаходив не тільки притулок, а й співчуття, допомогу у скрутні моменти життя. Діти особливо любили його як цікавого оповідача казок та незвичайних бувальщин. На книгарню, куди він часто заходив і навіть певний час проживав, надходила адресована йому кореспонденція. Тут він мав можливість знайомитись з новими виданнями художньої літератури та періодичної преси. Свою прихильність до Софії Єгорової, талановитого педагога, просвітителя, яка протягом 1900–1908 рр. була завідувачкою першої в Катеринославі громадської бібліотеки, поет висловив у вірші-присвяті «Мати».

Художня література у тижневику була представлена в основному творами місцевих письменників, визначне місце серед яких належить І. Манжурі. Протягом 1884–1893 рр. він проживав у Катеринославі. На сторінках тижневика, вже з першого номера, який вийшов 1 липня 1885 року, під літературним псевдонімом Іван Калічка він надрукував свій перший літературний твір – поезію «Босяцька пісня». Майже у кожному номері друкувалися його вірші «На пасіці», «Лелії», «Веснянка», «26 лютого» (пам’яті Т. Шевченка), «Нива», «На шляху», «Моїм суддям», статті «ХХV годовщина смерті Т.Г. Шевченка», «Петр Раевский», рецензія «Очерк флоры города Екатеринослава» И. Акинфиева», цікаві і надзвичайно цінні етнографічні розвідки про народні свята календарно-обрядового циклу «Государыня широкая масленица», «Приход весны», «День св. Троицы», «Купало».

В умовах переслідування української культури, літератури, мистецтва на сторінках тижневика українська мова звучала не тільки віршами І. Манжури, а й драматичними творами М. Кропивницького, Г. Бораковського. Свої етнографічні розвідки з історії краю друкував Я. Новицький («Запорожцы», «Запорожье в памятниках устного народного творчества»). Неодноразово на сторінках «Степи» виступав відомий публіцист Микола Балін. Серед молодих письменників-початківців зустрічаємо ім’я Тетяни Сулими (стаття «Прошлым летом»), згодом відомої української письменниці, драматурга, актриси. Драма «Як долі немає, то й щастя минає» талановитого українського драматурга, лікаря з Новомосковська Григорія Бораковського, надрукована у «Степи», одразу ж сподобалась читачам і автор отримав прихильні відгуки. Серед авторів знаходимо ім’я російського поета Спиридона Дрожжина, дитячого письменника Миколи Соловйова-Несмєлова, українського письменника Пантелеймона Куліша, поета Сергія Бердяєва, історика Дмитра Яворницького. У перекладах О. Єгорова друкувалися вірші Шандора Петефі, новели Брета Гарта, оповідання Альфонса Доде. В «Степи» друкувалися літературознавчі есе на нові книжкові видання та окремі твори. Газета постійно знайомила читачів із новинками української, російської та зарубіжної літератури, опублікувала рецензію на нове видання «Кобзаря» Т. Шевченка з передмовою Д. Яворницького та ілюстраціями художника Опанаса Сластіона.

На жаль, «Степь» після п’ятдесят першого номера, який вийшов 22 червня 1886 року, припинила своє існування під тиском все більш реакційної цензури, ряду злісних нападів з боку місцевих поміщиків, чиновників, духівництва. Відмовився підтримати свою газету і П. Биков, у якого виник різкий конфлікт із вільнодумним і сміливим видавцем, що призвів навіть до суду. З газетою царська цензура розправилася оригінально: цензуру для катеринославського видання було переведено до Москви і газета перестала існувати сама собою. «Степовикам», «парнасцям» тижневик за недовгий час свого життя дав могутній поштовх для подолання нових творчих вершин.