Авраменко Іван Гаврилович
Іван Авраменко: потужність, ритм, гармонія

Не піддавайтесь поганому настрою,
любіть життя у кожній його хвилині

Іван Авраменко

Того, що пережила ця людина, вистачило б на декілька життів. Але він до останнього подиху залишався впертим оптимістом, що усім серцем любив життя. Він був майстром індустріального пейзажу. Створив близько тисячі картин, у яких оспівував природу і поезію великого міста.

Народився майбутній художник у великій заможній селянській родині. Він ріс і виховувався у середовищі, де творчу працю цінували і поважали. Незабутні враження з його дитинства – це жнива, молотьба, великий двір, пес Рябко, клуня, сім’я, майстерня батька. Його батько, Гаврило Іванович Авраменко – талановита, творча особа – був столярних справ майстром, з-під рук якого виходили співучі скрипки, гітари, мандоліни. Це був щасливий час, хлочик дуже любив бувати у батьківській майстерні, спостерігати за народженням музичних інструментів, а потім слухати чарівні звуки музики. Але все раптово і страшно скінчилося. Сім'ю вислали на Урал. Втративши дім, хлопчик пережив страшний голод, холод, поневіряння. Після смерті батька на засланні вони потайки повернулися до України і, ховаючись, жили у рідних. Щоб прогодуватися, доводилося збирати на колгоспному полі колоски. Кілька разів його з мамою ловив колгоспний об'їждчик. Мати в сльозах ставала на коліна перед кінним і благала його про пощаду. А в 1934 році, коли в селі через голод стало жити зовсім неможливо, йому з братом і матір'ю довелося виїхати в Кривий Ріг.

Випробування продовжували терзати сім'ю, вони жили просто під парканом. У 1935-му його взяли до третього класу криворізької школи. Ось що пише Іван Гаврилович у своїх спогадах: «Я з вулиці, без батька, сільський, занурився в міське пролетарски бездоглядне життя, і у мене закрутилась голова від різних відкриттів. Я пізнав, що таке злодійство, і перехворів ним. В нашій шкільній роздягальні тоді ніхто не чергував. І одного разу моя права рука опустилася в кишеню чужого одягу, а там гроші. Я витягнув 20 копійок, якраз на порцію морозива. Ото була радість. Мені сподобалося, і я пристрастився нишпорити по кишенях. Але щось почало спрацьовувати. Бабуся. Я згадав, як вечорами, поставивши мене перед іконами на коліна, вона показувала мені, як Бог дивиться на мене з ікони і все бачить, куди б я не сховався. І за будь-який гріх я все одно буду покараний. І спрацювало. Я почав говорити собі подумки: не можна, гріх, не можна, не лізь. І я зупинився. Слава богу и вічна пам'ять моїй бабусі».

Тодішній Кривий Ріг за своїм виглядом і устроєм життя більше був схожий на провінційне містечко з розвиненою гірничодобувною промисловістю, ніж на великий індустріальний центр. Але для 10-річного хлопчака це був новий приголомшливий непізнаний і вражаючий світ. Інтерес до міста з часом переростає у глибоке відчуття любові, яке стало лейтмотивом творчості Івана Авраменка. Багато років потому художник згадував: «Це був захват, що запам’ятовується на все життя; схоже, що звідси і почався мій шлях вічного прихильника цього краю...»

На майбутній вибор життєвого шляху хлопця вплинула одна подія. Юний художник намалював конкурсний малюнок до ювілею Тараса Шевченка і одержав першу в своєму житті нагороду за талант. Відтоді почав замислюватися про вступ до художнього училища після закінчення школи. Але його планам ще нескоро судилося здійснитися. Служба в армії, потім початок Другої світової війни. Іван Авраменко опинився на фронті з лютого 1944 року. Воював до закінчення війни, має бойові нагороди.

Війна скінчилася, до хлопця повернулися мрії про навчання, і в 1947 році він вступає до художнього училища. З 1947 по 1949 рік навчався в Одеському художньому училищі ім. М.Б. Грекова у професора Л. Мучника. Художник дуже тепло згадував про роки свого навчання: «Одеське училище було одне з найсильніших училищ у Радянському Союзі. Воно сформувалося на базі колишнього довоєнного Одеського художнього інституту, і в ньому викладали відомі художники, доценти і професори. Попри те, що було дуже голодно і важко, я вважаю, що цей період був найщасливішим у моєму житті. Одеса гарне місто, центр культури і мистецтв. І, звичайно, традиції в образотворчому мистецтві: південь, сонце, повітря, море і радісний настрій у картинах».

Але доля приготувала для нього ще один страшний іспит. Розвинутий і допитливий студент дуже любив прилюдно міркувати на різні теми. Якось мав необережність прокоментувати у компанії однокурсників виступ вождя СРСР Йосипа Сталіна. Серед молоді знайшовся інформатор спецслужб і хлопця заарештували. Вирок суду був приголомшливим – 10 років таборів суворого режиму з відбуванням у ГУЛАГУ за «антирадянську агітацію». В ув'язненні Іван Гаврилович Авраменко провів шість років. Період життя, проведений у таборах, дав великий життєвий досвід у спілкуванні з людьми різного рівня свідомості: від інтелігентів з високим рівнем культури до запеклих карних злочинців – покидьків суспільства. У 1992 році художника було реабілітовано. Після виходу на волю закінчував він уже інше художнє училище – Кишинівське, з відзнакою.

У 1957–1958 роках молодий митець працює асистентом головного художника-постановника кіностудії «Молдова-фільм». У 1958 році повертається до Кривого Рогу і вливається у Криворізьке Товариство художників. Атмосфера у товаристві була творча. У кожного художника був свій талант, свої особливості й характер.

Енергійний, цілеспрямований і активний, Іван Авраменко відразу кинувся у вируючу водоверть життя. Всюди бачив він красу: у зростаючих корпусах гігантських металургійних комплексів, у потужності рукотворних кар’єрів-кратерів, у масштабах міста, що будувалося і розросталося. Його щиро захоплювала індустріальна панорама міста.

Працював в техніці графіки, станкового живопису й акварелі. Особливе місце в роботах художника посідає Кривий Ріг – місто, де він виріс і вперше взяв у руки пензель. Картини художника – художній літопис Кривого Рогу. Вони розповідають про те, яким було місто за часів молодості художника, як жив всі ці роки, змінювався і яким став.

У безпосередньому спілкуванні з природою живописець черпав захоплення і натхнення для своєї творчості. «Писати з натури – це кожного разу нова, але взаємна любов», – зізнавався він. У пошуках натхнення художник здійснив ряд творчих поїздок на Чернігівщину, Полтавщину, Сумщину, в Карелію, Крим і на Кавказ. Повертався звідти повний творчих ідей.

З 1974 року Іван Гаврилович – член Спілки художників СРСР, пізніше Національної спілки художників України.

Пейзажі Авраменка є одним з кращих творчих досягнень художнього стилю соцреалізму у Кривбасі. Цим пейзажам властиві напруга, потужність, ритм, гармонія і особлива краса «криворізького колориту». Роботи пройняті особливим оптимістичним сонячним настроєм і захоплюють оглядом панорами міста з висоти пташиного польоту. «Справжнє мистецтво – це не засіб для ствердження себе перед іншими. Справжнє мистецтво – це служіння розуму, красі і зізнання в любові. Головне в будь-якому мистецтві – і в житті теж – уміння правильно і гармонійно розставити акценти», – підкреслював художник.

Друзі і колеги художника відзначали, що, незважаючи на тяжкі випробування в житті, Іван Гаврилович завжди лишався оптимістом, що любить і цінує це життя по-справжньому. Складалося враження, що він надолужує втрачений час, жадібно вбирає нові враження, милується природою, насолоджується спілкуванням з друзями.

Учасник республіканських художніх виставок в Києві (1961, 1963 1972–1974, 1977, 1981), Міжнародного художнього ярмарку «Арт-Манеж-96» (Москва, 1996), виставок «Золотая кисть-97» (Москва, 1997), «Живопис України» (1997). Персональні виставки відбулися в Кривому Розі в 1983, 1996 і 1998 роках.

Помер Іван Гаврилович Авраменко 6 листопада 2008 року в Кривому Розі. Похований на Центральному кладовищі Кривого Рогу.

Роботи художника зберігаються в Криворізькому історико-краєзнавчому музеї, Дніпропетровському, Мінському та Донецькому художніх музеях, приватних колекціях Варшави, Лондона, Сеула.

Криворожани гідно шанують память уславленого земляка: іменем художника в місті названа вулиця, висаджена алея на честь майстра, на фасаді школи № 120 в Кривому Розі відкрито пам'ятну дошку, а в самій школі діє музей-майстерня Івана Авраменка.