Найденко Іван Володимирович
Іван Найденко: «жива енциклопедія» з краєзнавства

За що б не взявся – роби на совість! 
Володимир Найденко

7 січня 1956 року у Кривому Розі в сім’ї трударів Володимира та Євдокії Найденків народилася п’ята дитина – Іван. Мама (у дівоцтві Богун – з роду козацького полковника Івана Богуна), родом з Черкащини, працювала в Кривому Розі на промисловій залізниці. Батько, – шахтар із п’ятдесятьма роками гірницького стажу (36 з них підземного)… Годі й казати, що родина жила скромно, особливо беручи до уваги час, в який зростали діти! Батьки постійно тяжко працювали, та, незважаючи на це, знаходили в собі наснагу і можливість виховувати в дітях не тільки любов до праці, а й порядність, людяність, відчуття справедливості, вчили жити по совісті, помічати справжню красу, любити... Досі Іван Володимирович керується по життю батьковими настановами: «За що б не взявся – роби на совість», «Ніколи не зазіхай на незароблений хліб». Та в дитячі роки потяг Івана до справедливості мав свої прояви…

«Душа з дитинства протестувала проти будь-якого насильства…»

«Душа з дитинства протестувала проти будь-якого насильства», – згадує Іван Володимирович. Юнаком він із задоволенням вивчав географію, історію, суспільствознавство… А от необхідність відвідувати ті уроки, які були йому не до серця (особливо нав’язані політикою), сприймав як насильство. В той час у школах був звичай мати такі дошки досягнень учнів, як «Гордість школи» та «Ганьба школи». Тож, Іван Найденко примудрився займати місця на обох! «Гордість…» – за досягнення у милих його серцю предметах, «Ганьба…» – за 60–70% відсутності у школі та, мабуть, невміння промовчати, «де треба». 

Коли Іван Володимирович у 1973 році закінчив 10 клас школи № 33, то спочатку мав труднощі у прийомі на роботу через негативну характеристику від вчителя фізики, незважаючи на те, що оцінки загалом мав непогані. Побув учнем токаря 3 місяці, та й пішов наполегливо переконувати вчителя, що потрібно надати іншу характеристику. І таки переконав! Так Іван Найденко з 1974 року по 1991 сумлінно працював складачем поїздів на промисловій залізниці. 2 роки з цього періоду служив в армії у Владивостоку. 

Але, чим би не займався Іван Володимирович в той чи інший період свого життя, він завжди брав активну участь у суспільному житті чи то школи, чи то підприємства, чи то рідного міста. Керуючись прищепленими з дитинства основами життя,  завжди прагнув правди та справедливості, докладав максимум зусиль, аби вони панували довкола. За свою таку життєву позицію отримував, з одного боку, проблеми, з іншого – повагу та нові можливості. Тож, не дивно, мабуть, що однією з граней діяльності Найденка стала журналістика.

Журналіст і видавець

Журналістика – це рок-н-рол. В ній потрібен драйв 
Валерій Калниш

Уже у 80-ті роки Іван Володимирович був позаштатним журналістом в газеті «Червоний гірник». З 1991-го два роки працював у кооперативному підприємстві, яке займалось книговиданням, створивши філію в Кривому Розі. Рік працював виконавчим директором у Криворізькій філії Національного екологічного центру України (НЕЦУ) – одній з перших екологічних громадських неприбуткових організацій національного рівня, зареєстрованих у незалежній Україні. І це вже був вагомий внесок Івана Володимировича в іншу грань його діяльності, – збереження природи, довкілля, до яких із дитинства спонукала любов до рідної України та матінки-Землі.

З 1994 року Найденко став професійним журналістом газети «Криворожские ведомости». Редактор газети Олег Павлов навіть не запитував рівень освіти, кваліфікації Найденка, адже про професіоналізм журналіста, зазвичай, найкраще говорять його статті. Та Іван Володимирович – людина, яка постійно прагне розвитку, тож з 1999 р. він оформив підприємницьку діяльність і почав друкувати власні періодичні видання – видавав шість газет різної тематики. 

Музика та література

Кожна дитина – художник. Труднощі в тому, щоб залишитися художником, вийшовши з дитячого віку. 
Пабло Пікассо

Іванові Володимировичу з дитинства була притаманна творча жилка – закінчив музичну школу по класу баяну, писав вірші. Юнакові пророчили навіть музичне майбутнє. «Хороша музика і зараз мені гріє серце, душу… Але я розумів, що музика потребує повної віддачі та посидючості, адже «за що б не взявся, роби на совість…», – посміхається Іван Володимирович, знову згадуючи слова батька. Та він не мав у своїх мріях присвятити все своє життя лише музиці. Очі його горіли від постійного руху, дій, можливості набувати нових знань і змінювати світ...

А от  любов до літератури та написання віршів збереглися в житті Івана Володимировича, набувши за життя нової, дорослішої, досконалої форми. Замість нічного читання книг під столом з ліхтариком в дитинстві – з 2002 року почав працювати в літературно-художньому та публіцистичному альманасі «Саксагань». Формально – коректором, а насправді, був ще й літературним редактором. Читання творів талановитих літераторів сколихнуло приспаний талант  і надихнуло Найденка на написання власних… Тепер замість дитячих і юнацьких віршиків почав публікувати справжні дорослі вірші. Щоправда, під псевдонімом, адже Івана Володимировича не цікавила популярність. Поезія для нього, скоріше, – інструмент, що дає можливість виплеснути назовні те, чим душа прагне поділитись.

На захисті природи та історії

У природі немає винагород чи покарань, є наслідки 
Боб Інгерсол

Паралельно з журналістською, літературною діяльністю набувала обертів та грань життя Івана Володимировича, до якої линула його душа з дитинства – краєзнавство у всьому своєму розмаїтті. Наприкінці 1990 – на початку 2000-х років Найденко став гідом-екскурсоводом в місцевій туристичній агенції. Вже пізніше заснував власну, почав сам продумувати та розробляти маршрути не тільки по Кривому Рогу та сусідніх територіях, а й далі по Україні. До Івана Володимировича почали звертатись різні громадські організації та підприємства з приводу проведення екскурсій для закордонних партнерів, так звана «народна дипломатія». Проводить краєзнавець й окремі екскурсії для школярів, студентів.  На сьогоднішній день в арсеналі краєзнавця близько 40 маршрутів по Криворіжжю та понад 30 – дальніх одноденних екскурсій. Звісно, під час воєнного стану діє лише невелика частина маршрутів, і тільки по Криворіжжю, але й це допомагає людям в такій важкій психологічній ситуації на кілька годин відволіктися від воєнного сьогодення і поринути у красу природи чи таємниці історії нашого краю. 

Насправді, працюючи в газеті, Іван Володимирович завжди використовував можливість висвітлити проблеми екології, порятунку природи, привернути увагу до природних, історичних, археологічних та промислових пам’яток заради їх збереження. 

Проте, Найденко не лише писав про екологію та споглядав її краєвиди – він є гарним прикладом того, що кожна людина може допомагати природі. Близько 460 дерев самотужки  висадив він на промислових відвалах, ще невідому кількість – разом із іншими активними людьми – в заказнику Візирка. 

Найбільшою  тугою краєзнавця в Кривому Розі є річка Саксагань – близько 11–12 разів було штучно виправлено її річище, що рано чи пізно, матиме руйнівні наслідки для міста та містян… І однією з мрій Івана Володимировича на сьогоднішній день є порятунок Саксагані. Навіть, має власну думку, як це зробити…

Без коріння й полин не росте…

«Оскільки я все життя мав звичайний життєвий інтерес до історії, географії, того, що довкола робиться (можна сказати, з пелюшок подорожував – старші брати возили із собою на риболовлю по різних місцях), інтерес до навколишнього середовища з часом тільки зростав. Спершу цікавила сама природа, інші села та різні аспекти життя і побуту людей в різних місцевостях. Потім, мені в 90-х р. пощастило познайомитись з Віктором Тітовим – кваліфікованим істориком, який викладав факультатив краєзнавства та археології в Жовтневому ліцеї. Я почав регулярно виїздити разом з ним у краєзнавчі експедиції по 7–10 днів. Саме тоді мені стало цікаво збирати саме «живу» історію. В книжках історія – це одні відчуття, а бачити, чути її наживо – зовсім інші! Коли розпитуєш людей про їхнє життя, життя їх предків, то поринаєш разом з ними не лише у статистику історії, а в їхні почування, їхнє справжнє, живе… І я загорівся збиранням тієї «живої» історії, став записувати на диктофон спогади. По Криворіжжю і сусідніх територіях спочатку зібрав багато історичного матеріалу, – минувшини. А коли почав писати якісь життєві історії людей сучасні, так би мовити, свіжі, відчув, що це повинно бути! Це потрібно, бо воно забувається! Покоління змінюються… Тож необхідно, щоб це було записано! Записано з живої історії! Слава Богу, є люди, які це сприймають душею, які здатні співпереживати, хоча вони самі, наприклад, не голодували. А це вже – їхнє виховання, а потім – виховання їхніх дітей, з яких не виростуть безжалісні падлюки, вибачте…», – розповідає Іван Володимирович.

Душа жадає віддячити Всесвіту…

Дороги слід не шукати, а будувати 
Дж. Шаар

Так у житті Івана Найденка журналістика, література та краєзнавство, доповнюючи одне одне, сплелися в нову справу його життя… Душа кожної людини все життя вчиться, накопичує досвід, проживає його, усвідомлює, робить висновки (відразу чи з часом) і, врешті-решт,  жадає віддячити Всесвіту… І повертає у світ свій досвід, неначе оброблений діамант… Не буду «розкривати усіх карт», скажу лише, що Іван Володимирович працює одразу над кількома власними книжками, різними за жанрами, але краєзнавчої та «людської» тематики, і сподіваюсь прочитати їх якнайшвидше! Бо знання, які він все життя збирав і продовжує збирати по крихтах, обов’язково мають йти далі – до людей. Особливо зараз, коли всі ми усвідомили, як важливо кожному українцеві зберігати у пам’яті власну історію, у серці – любов, у душі – козачий дух… Бо нам, українцям, справді є, чим пишатись! До чого прагнути!.. Війна нам нагадала про дух предків-козаків, честь і відвага яких були відомими далеко за межами територій сучасної України ще в давнину! А чи знали ви, що саме на території сучасного Кривого Рогу археологічні знахідки підтверджують використання залізного рукотворного домашнього приладдя набагато раніше, ніж весь світ пізнав залізо?!. Багато ще є прихованих чи забутих таємниць, які українцям доведеться розкрити про своє минуле, аби змінити на краще майбутнє… І з багатьма з тих таємниць вас може познайомити Іван Володимирович під час своїх екскурсій, з притаманними йому  прямотою, гумором, жагою в очах і любов’ю в серці… 

Неможливо після Найденкових маршрутів залишитись колишнім…

Навіть переглядаючи фото та читаючи «звіти» про проведені екскурсії Івана Володимировича у групі на Фейсбук, занурюєшся в ту атмосферу з головою, бо написані вони так, ніби читаєш неймовірну пригодницьку книгу. А спостерігаючи за тим, з яким вогником в очах він  дивиться на кожен будинок (і, до речі, знає історію кожного куточка в рідному місті!), кожну вулицю, кожен камінчик чи рослинку – дарунки матері-природи, відчуваєш, як ще більше зростає у власному серці любов до природи, до Батьківщини, в який би період її історії тобі не довелося жити… Любов до солов’їної, такої вистражданої, але рідної, мови… Повага до батьківської хати – і не важливо, хто в ній живе – твої власні батьки, чи чиїсь інші… Навіть, повага до маленького камінчика, який, можливо, був свідком набагато більших подій, ніж ти… До  всього такого рідного, такого важливого… 

І тоді розумієш, що навіть відсутність матеріальних статків і неможливість змолоду отримати гарну освіту не є перешкодою для досягнення мрій людині, яка живе за покликом серця, діє цілеспрямовано, по совісті, з позиції любові та вдячності. І особливо, коли вона прагне приносити користь іншим… І важливим тут є – діяти!.. Адже, немає в Бога інших рук, ніж – наші… 

Фото використано з дозволу І.В. Найденка з його сторінки та сторінки групи Екскурсійний клуб «Криворізький меридіан» у Фейсбук.