Ракосій Іван Петрович
Іван Ракосій: славетний син краю

Гірка втрата

— Печаль, яка печаль. — Причитала мати з України біля домовини сина. — Синочку мій! Соколику сизокрилий. Чому так рано йдеш від нас. І кого ж ми будемо тепер виглядати?
Від плачу матері здригалися берізки, що росли на підмосковному цвинтарі, а всі хто прийшов виразити скорботу затихли, щоби мати з Дніпропетровщини змогла в останню путь сказати все своєму сину. Гірка втрата ховати рідних. А ще більша втрата для батьків хоронити своїх дітей. Від гуркоту військових салютів в осіннє небо з криком здіймалися ворони, ніби нагадуючи про жах того, що трапилось. Ховали Івана з великими почестями. З повагою до його рідних і зі співчуттям скорботи. У залі інституту метеорології м. Обнінськ, у Підмосков’ї, стояли дві труни з великими портретами Івана та його помічника, вони загинули на полігоні Капустин Яр при проведенні ракетних випробувань. Іван Ракосій — хлопець із сільської глибинки на Дніпропетровщині, який жив у селі, де навіть школи не було. Він не мав можливості навчатись.

Шлях, довжиною в життя

Його життєвий шлях: село Горького, Дніпропетровської області — інститут — ракетобудівельник. Дуже багато я дізналася про нього в той день. Шкода, що багато чого ми дізнаємось лише після смерті людини. У ті часи все це було під грифом «секретно». Я тебе пам’ятаю, як приїздив додому, і тітка Гаша (це моя тітка) ставила велику миску з водою й мила тобі ноги. «Це щоби забрати всю втому з нього», — пояснювала вона. А ти сидів такий великий дядько, лише посміхався й говорив: «Нехай, це вона думає, що я ще маленький». А нам смішно було й так цікаво. Ноги ледь вміщались у велику миску. А тітка Гаша поливала водою і приказувала: «Мій синочок, мій рідненький». А пізніше вже пам’ятаю, як його проводжали в Москву, та вже не самого, а з дружиною, Світланою Кобзевою. Ось такі були тільки згадки, а більше нічого про тебе ми не знали.

А ти виявляється, герой. Перші випробування ракет узяв на себе (подробиці ми не знаємо). Ти проводив запуск ракет на Байконурі, у Капустинім Яру та інших великих ракетних полігонах Радянського Союзу. Ти, Іван, який жив у селі Горького, а в школу ходив пізніше, аж у Сухачівку, навчався в класах, де були діти різного віку, де такі поняття, як хімічна, фізична лабораторії були відсутні. А ти здолав ці науки й пішов далеко вперед від усіх аж до космічних розробок та підготовки польотів на Марс! Скільки б ти приніс ще корисного за своє життя…

Перелік твоїх винаходів та прийняття участі в експериментах не вміщуються на сторінці книги про випускників фізтеху 60-х «Під грифом «Секретно»». Герой ти, Іван, герой! Як би хотілось, щоби було таке звання — Герой селища Горького. А ось що написано в книзі:

РАКОСЕЙ ИВАН ПЕТРОВИЧ

Иван Петрович Ракосей был техническим руководителем 3-х уникальных комплексных экспериментов по программе «Солнце-Атмосфера» в 1971, 1973 и 1976 гг. (запуски свыше 60 высотных исследовательских ракет Д-75 МГ в различных геофизических условиях). Проводил пуски в первом рейсе первого в СССР научно-исследовательского судна-ракетоносца (НИС) «Профессор Визе» в 1968 году, руководил установкой пусковых ракетных комплексов на НИС на судостроительном заводе.
Всего он участвовал в шести экспедициях (все океаны, 15 стран) на научно-исследовательских суднах «Профессор Визе» и «Профессор Зубов». На первом из этих судов его труд в 66-ти, на втором — в 22-х ракетных пусках. На борту судна «Академик Крылов» в Северной Атлантике принимал активное участие в работах по отладке аппаратуры «Тритон». Участвовал в первых летно-конструкторских испытаниях и ракетных экспериментах с ракетами Д-75М, в том числе при испытаниях атомного оружия в 1962 г. в Казахстане.
В качестве ведущего конструктора и технического руководителя Иван Петрович проводил разработку и эксплуатацию контрольно-пусковой аппаратуры и систем электроавтоматики высотных ракетных метеорологических комплексов МР-12 и МР-25; полезных нагрузок ракет Д-75М, Д-75МГ, М-175, М-250; судовых пусковых комплексов Д-78 и КС-52. В ЦКБ ГМП был ведущим конструктором темы «Летные испытания систем спасения (мягкой посадки) космических аппаратов для полетов на другие планеты» (создание и внедрение нового метода испытаний систем спасения аппаратов для полетов на Марс М-71 и М73).
Труд Ивана Петровича был отмечен наградой Федерации Космонавтики СССР. Он был одним из ведущих специалистов по электроавтоматике ЦКБ ГМП (г. Обнинск), ОКБ-9 и СМКБ новатор (г. Екатеринбург), последняя должность — заместимтель начальника конструкторского отдела ЦКБ ГМП. И.П. Ракосей трагически погиб при проведении первых ракетных экспериментов по программе «Активные эксперименты и антропогенные эффекты в ионосфере». Он прожил короткую, но яркую жизнь и остался в памяти знавших его людей первоклассным специалистом, прекрасным семьянином, человеком редкой доброты.

За книгою: «Профессия с грифом «секретно»: сост. В.В. Веренев, Ю.М. Мошненко, С.С. Кондрашова, И.Г. Ханин. — Днепропетровск: издательство Днепропетровского университета, 2001, 536 с. — Люди и судьбы.

Пройшов час, і я дізналася ще багато чого про нього та його однокурсників. У 2000 році Дніпропетровський факультет фізтеху відзначив своє 40-річчя, де був присутнім однокурсник Івана Ракосія — екс президент України Л.Д Кучма. Вони щільно працювали з такими знаменитостями, як Генеральний конструктор і президент ракетно-космічної корпорації «Енергія» Ю.П. Семенов, генеральний директор КБ «Південне» С.П. Конюхов, генеральний директор КП «Салют» державного космічного науково-виробничого центру В.Х. Догужиєв, генеральний директор Південмаша Ю. С Алексєєв. І скільки ще знаменитостей вийшло зі стін фізико-технічного факультету нашого університету. І всі вони — діти повоєнних років. Не маючи можливості якісного вивчення шкільної науки, вони тягнулися до вивчення вищих наук, досягнення космічних висот. Очевидно, війна зробила дітей загартованими, терплячими до труднощів життєвих, вони мріяли про краще майбутнє. Польоти в космос із людиною на борту, Юрієм Гагаріним — це теж досягнення фізтеховців, які ціною свого життя безупинно йшли до наміченої мети. Нехай пам’ятають твоє ім’я, Іван Петрович Ракосій, наші односельці. Ім’я невідомого героя!
 

Фото з домашнього архіву автора

Двоюрідна сестра Івана Ракосія, член Національної спілки журналістів України